ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 296/2650/17
провадження № 51-4961км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у кримінальному провадженні №12017060020000557 за обвинуваченням:
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 03 березня 2021року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5років.
2. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 зазначеного Кодексу.
3. Цим же вироком засуджено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , щодо яких судові рішення не оспорюються.
4. Оскарженою ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 липня
2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вищевказаний вирок стосовно ОСОБА_6 без змін.
5. Згідно з вироком ОСОБА_6 засуджено за те, що він 05 лютого 2017 року приблизно о 02:00, перебуваючи разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 поблизу буд. АДРЕСА_2 , у ході конфлікту з
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , після того, як ОСОБА_7 , діючи повторно, вчинив незакінчений замах на грабіж ОСОБА_10 , поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, а потім разом із ОСОБА_8 , повторно, за попередньою змовою групою осіб, вони вчинили грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, щодо ОСОБА_9 , вирішив приєднатися до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , за попередніми злочинними діями яких спостерігав, і, реалізуючи спільний злочинний умисел, діючи у мовчазній змові разом із ними, вчинили розбійний напад на потерпілого ОСОБА_12 , під час якого нанесли останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, у виді забійної рани і синців на обличчі та заволоділи його майном, а саме мобільним телефоном «LG H-422» вартістю 3 081,38 грн, який ОСОБА_8 витягнув з кишені куртки потерпілого.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
6. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про покарання ОСОБА_6 безпідставно застосував положення статей 69 75 КК України, пославшись при цьому на одні й ті самі обставини, які його пом`якшують, що є недопустимим, та належним чином не вмотивував свого рішення. Водночас апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора на вирок, усупереч вимогам ст. 419 КПК України в своїй ухвалі не навів аргументів на спростування викладених у скарзі доводів.
Позиції інших учасників судового провадження
7. Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні суду касаційної інстанції підтримав касаційну скаргу.
8. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
9. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
10. Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
11. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим
12. Висновки суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 187 КК України прокурором не оспорюються.
13. Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів про безпідставне застосування судами положень статей 69 75 КК України при обранні
ОСОБА_6 виду й міри покарання та прийнятті рішення про звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
14. Як зазначено в ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
15. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
16. За наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин (ч. 1 ст. 69 КК України у редакції Закону
№ 1698-VII від 14.10.2014, яка діяла на час вчинення злочину ОСОБА_6 ).
17. За приписами ст. 75 КК України у редакції Закону № 1698-VII від 14.10.2014, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
18. Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
19. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 більш м`якого покарання, ніж передбачено санкцією кримінального закону за вчинене ним кримінальне правопорушення, та звільнення від відбування покарання з випробуванням, прокурор подав апеляційну скаргу, доводи якої за змістом аналогічні викладеним у його касаційній скарзі, та просив вирок місцевого суду в цій частині скасувати і постановити новий вирок, яким призначити
ОСОБА_6 за ч.2 ст. 187 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
20. Відхиляючи апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі послався на те, що ОСОБА_6 під час судового розгляду визнав свою винуватість у повному обсязі та щиро розкаявся, висловивши як у суді першої, так і апеляційної інстанцій жаль з приводу вчиненого та його наслідків, бажання виправити ситуацію, що склалася у тому числі з його вини, засудив свою поведінку та засвідчив своє бажання виправитись, пообіцявши не вчиняти протиправних дій у майбутньому, та протягом досудового розслідування і судового розгляду цього кримінального провадження до будь-якої відповідальності не притягувався.
21. Водночас обвинувачений добровільно відшкодував завдану внаслідок вчинення злочину шкоду потерпілому ОСОБА_12 , який під час розгляду справи в суді першої інстанції просив суворо його не карати, а на виклик у засідання апеляційного суду не з`явився, пославшись на зайнятість, та при цьому не просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора.
22. Зваживши на дані про особу ОСОБА_6 , його щире каяття та добровільне відшкодування ним шкоди, завданої потерпілому, апеляційний суд обґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про визнання цих обставин такими, які пом`якшують покарання обвинуваченому та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а тому дають підстави для застосування положень ст. 69 КК України та призначення йому більш м`якого покарання, ніж передбачено кримінальним законом за вчинений ним злочин.
23. При цьому судами обох інстанцій було враховано, що вчинений
ОСОБА_6 злочин згідно зі ст. 12 КК України є тяжким, однак він брав участь лише в одному із трьох злочинних епізодівепізоді розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_12 , наніс останньому два удари, його майна не забирав.
24. Крім вищезазначеного, беручи до уваги також молодий вік ОСОБА_6 , те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, працює, проживає з матір`ю, яка є інвалідом другої групи, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а обставини, які б обтяжували йому покарання, відсутні, з огляду на те, що його роль у вчиненні кримінального правопорушення була невизначальною, суд першої інстанції, з яким цілком підставно погодився апеляційний суд, дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою, та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі положень ст.75 КК України, встановивши йому іспитовий строк максимальної тривалості 3роки та поклавши на нього відповідні обов`язки. Отже доводи у касаційній скарзі прокурора про те, що суди при застосуванні
ст. 75 КК України послалися на ті самі обставини, які стали підставою для застосування ст. 69 цього Кодексу, не знайшли свого підтвердження.
25. З аргументами судів попередніх інстанцій цілковито погоджується колегія суддів касаційного суду, оскільки призначене ОСОБА_6 покарання відповідно до вимог статей 50 65 КК України є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, визначене за принципом індивідуалізації з урахуванням конкретних обставин справи та особи ОСОБА_6 .
26. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути підставами для скасування або зміни оскарженої ухвали апеляційного суду, під час касаційного провадження не встановлено.
27. Таким чином, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного суду від
08 липня 2021 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3