Постанова Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 296/4607/16-ц
провадження № 61-11587св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 червня 2021 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю.,
Григорусь Н. Й., Галацевич О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У травні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до
суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного
банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено
на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення банківського вкладу.
Позовна заява мотивована тим, що 25 вересня 2013 року ОСОБА_2 та
ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (договір «Стандарт»), відповідно до умов якого банку були передані грошові кошти
у розмірі 10 000 дол. США зі строком повернення до 25 березня 2014 року
з виплатою 7 % річних. По закінченню строку дії договору (15 жовтня
2014 року) ОСОБА_2 звернулась до банку з письмовою вимогою про повернення вкладу та відсотків, проте банк кошти не повернув, вказуючи
у письмовій відповіді від 16 жовтня 2014 року, що вимушений припинити свою роботу на території Автономної Республіки Крим відповідно до постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260
у зв`язку з окупацією півострову.
ОСОБА_2 04 травня 2016 року уклала договір уступки права вимоги
зі ОСОБА_1 , згідно з яким частково уступила право вимоги за вказаним договором банківського вкладу, передавши останньому право вимоги 1/2 частини банківського вкладу та відсотків, з якої суми вони б не складались.
На підставі викладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили стягнути
з ПАТ КБ «ПриватБанк» на їхню користь грошові кошти банківського вкладу у розмірі 10 352,12 дол. США.
Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 05 серпня
2020 року залучено до участі в справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») як третю особу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 27 січня
2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти
у розмірі 10 352,12 дол. США.
У частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів на користь ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 належним чином виконала свої зобов`язання та передала банку кошти, проте останній своїх зобов`язань не виконав, суму вкладу та нараховані відсотки не повернув, тому порушене право вкладника підлягає захисту у судовому порядку. Припинення діяльності відділення банку не є наслідком припинення договірних відносин між сторонами та не знімає з банку відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань за договором.
При цьому рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір відступлення права вимоги, укладений між ОСОБА_2
і ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для стягнення на користь останнього коштів за депозитним договором. Разом з тим договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк»
і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди
без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_2 , яка є стороною
письмового договору банківського вкладу, нікчемний в силу положень
частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої
статті 1059 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Отже, безпідставними є доводи відповідача, що саме ТОВ «ФК «Фінілон» повинно повертати банківський вклад.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Скасовано рішення Корольовського районного суду міста Житомира
від 27 січня 2021 року в частині стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 10 352,12 дол. США, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Компенсовано АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 3 913 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» перевело на ТОВ «ФК «Фінілон» борг в об`ємі та на умовах, існуючих у момент його укладення. З дня укладення договору про переведення боргу, після заміни боржника в зобов`язанні обов`язок ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо повернення ОСОБА_2 боргу припинився.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 14 червня 2021 року та залишити в силі рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 27 січня
2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на пункти 1, частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) як на підставу оскарження судових рішень. Вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року
у справі № 916/3156/17, Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі
№ 729/887/19, від 17 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц.
Касаційна скарга також мотивована тим, що довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 29 липня 2014 року підтверджено заборгованість банку перед
ОСОБА_2 у розмірі 10 352,12 дол. США, вказані обставини не спростовані під час розгляду справи, тому суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги вкладника. Разом з тим депозитний договір не містить положень щодо права банку на переведення боргу на користь третіх осіб. Будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Договір про переведення боргу від 17 листопада
2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_2 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу,
є нікчемним.
Позиції інших учасників
АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв`язку з цим просило суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Вказувало, що ототожнення судом першої інстанції та позивачем договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року з додатковим договором про внесення змін до договорів з позивачем є безпідставним, оскільки переведення боргу - це окремий правочин щодо заміни боржника
у зобов`язанні, яким не вносяться зміни до умов договорів, борг за якими переводиться. Договір переведення боргу від 17 листопада 2014 року, як
і договори за якими переведено борг, укладено у письмовій формі, що беззаперечно підтверджує помилкове застосування судом першої інстанції та позивачем до спірних правовідносин приписів частини другої
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
05 липня 2021 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 червня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 червня 2021 року.
09 серпня 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 16 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 25 вересня 2013 року ОСОБА_2 та
ПАТ КБ «ПриватБанк», назву якого змінено на АТ КБ «ПриватБанк», уклали договір банківського вкладу (договір «Стандарт»), відповідно до умов якого банку були передані грошові кошти у розмірі 10 000 дол. США зі строком повернення до 25 березня 2014 року з виплатою 7 % річних.
Відповідно до пунктів 2, 7 договору банківського вкладунарахування процентів на суму вкладу починається з дня наступного за днем надходження коштів до банку та провадиться за кожен календарний день. Якщо за закінченням строку депозиту вкладник не виявив намір забрати кошти, вклад автоматично пролонгується на 6 місяців. Проценти під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу за процентною ставкою для вкладів цього виду, найменування і строку, що діє в банку на день закінчення попереднього строку вкладу без укладення додаткових угод до такого договору.
Розділом «Дані по вкладу» договору банківського вкладу передбачено, що банк відкриває вкладнику особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який необхідно внести суму вкладу і куди будуть нараховуватись відсотки за вкладом.
Відповідно до квитанції від 25 вересня 2013 року ОСОБА_2 перерахувала на рахунок банку № НОМЕР_1 грошову суму у розмірі
10 000 дол. США.
Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» (Кримського регіонального управління) від 29 липня 2014 року сума депозитного вкладу, що знаходиться на особовому рахунку ОСОБА_2 , складає 10 352,12 дол. США.
Відповідно до пункту 9, 10 договору банківського вкладусторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договору, отже, спірний договір розірваний 17 жовтня 2014 року.
ОСОБА_2 15 жовтня 2014 року звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» з письмовою заявою про повернення грошових коштів за договором банківського вкладу.
Листом від 16 жовтня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило
ОСОБА_2 , що вимушене припинення діяльності банку на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя призвело до втрати можливості здійснювати банківську діяльність та незаконного вилучення майна банку, яке знаходилось на окупованій території. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію, як на державу, що здійснює окупацію.
За договором від 04 травня 2016 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 право вимоги за вкладом «Стандарт» від 25 вересня 2013 року. Проте рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 03 жовтня 2017 року у справі № 408/7128/16-ц, яке набрало законної сили, вказаний договір визнано недійсним.
Відповідно до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» перевело на ТОВ «ФК «Фінілон» борг в об`ємі та умовах, існуючих у момент його укладення.
Додатковою угодою від 18 листопада 2014 року до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року сторони цього правочину погодили,
що ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язується перерахувати на рахунок
ТОВ «ФК «Фінілон» грошові кошти, розміщені кредиторами на підставі договорів у розмірі відповідно до додатку № 1. З витягу з електронного додатку «додаток 1 (Реєстр кредиторів)» до договору переводу боргу
від 17 листопада 2014 року вбачається, що на рахунку ОСОБА_2 станом на 29 травня 2020 року обліковується сума вкладу разом з відсотками
у розмірі 10 385,97 дол. США.
Суд першої інстанції також встановив, що депозитний договір
від 25 вересня 2013 року не містить положень щодо внесення змін про переведення боргу ПАТ КБ «ПриватБанк» іншим особам шляхом мовчання.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Наведені АТ КБ «ПриватБанк» аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, які містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому
у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Щодо клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду іншої цивільної справи
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення
у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Зазначена відповідачем справа № 199/3152/20, що знаходиться на
розгляді Великої Палати Верховного Суду, стосується інших правовідносин, зокрема щодо визначення переліку та критеріїв інших обставин, які суд враховує при зменшенні розміру неустойки при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України.
Так, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2022 року
у справі №199/3152/20 про прийняття справи до розгляду зазначено, що
з огляду на те, що у постанові від 20 березня 2019 року у справі
№ 761/26293/16-ц Велика Палата Верховного Суду зменшила розмір неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, однак висновку щодо мотивів такого зменшення, переліку та критеріїв обставин, які підлягають врахуванню при таких діях, не навела, то є підстави для уточнення вказаного правового висновку, викладеного у справі № 761/26293/16-ц, та прийняття справи до розгляду у цій частині.
У справі, яка переглядається, позовні вимоги про стягнення пені позивачем не були предметом розгляду, а отже, і вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання щодо критеріїв, які підлягають врахуванню при зменшенні неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, правового значення у такому випадку не мають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
В силу пункту 2.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року № 1256/8577, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.
Частиною першою статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
За частиною другою статті 1060 ЦК України банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (частина перша статті 1074 ЦК України). Договір банківського
рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша
Відповідно до пункту 1.2 вказаного Положення договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).
Європейський суд з прав людини у справі «Золотас проти Греції» зазначає, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами договору. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності договору, який він уклав
з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і є одним з основоположних елементів правової держави.
Враховуючи практику застосування Європейським судом з прав людини поняття «власність», до неї слід також віднести грошові кошти, що знаходяться на рахунку позивача. Невиконання зі сторони відповідача обов`язку щодо повернення позивачу належних йому грошових коштів може мати наслідком порушення зобов`язання держави щодо захисту права позивача користуватися та розпоряджатися його майном - грошовими коштами в іноземній валюті, яке захищене частиною першою
статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Виходячи з зазначених норм права, відповідальність АТ КБ «ПриватБанк» за вкладами його клієнтів не обмежується виключно відповідальністю його відповідної Кримської філії. Таку відповідальність несе АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Тому відповідні доводи банку є безпідставними.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 757/38720/14.
Судом встановлено, що відповідно до довідки Кримського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» від 29 липня 2014 року сума депозитного вкладу, що знаходиться на особовому рахунку ОСОБА_2 , складає 10 352,12 дол. США.
Суд першої інстанції, правильно застосувавши вищевказані норми матеріального права, встановивши наявність в АТ КБ «ПриватБанк» відкритого на ім`я позивача рахунку та наявність на ньому грошових коштів, розмір яких підтверджується довідкою самого ж банку, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Отже, АТ КБ «ПриватБанк», визнавши внесення грошей на депозитний рахунок та не повертаючи кошти, які належать на праві власності позивачу, порушило положення Конвенції, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
При цьому АТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що воно є неналежним відповідачем у справі, оскільки між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого останнє стало боржником за спірними договорами банківських вкладів.
Апеляційний суд помилково погодився з вказаними доводами банку,
з огляду на таке.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, третя особа, яка має намір стати боржником.
Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору
з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості
Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або
в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо
заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень
статті 513 цього Кодексу.
Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора
у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на те, що договір банківського вкладу між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений у письмовій формі, містить умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 199/5331/19
Встановлено, що позивачі не надавали згоду на заміну боржника
ПАТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон», у зв`язку із чим безпідставні доводи банку про те, що відповідач не є стороною за договорами банківського вкладу.
Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого виступає АТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526 631 651 653 1058 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа.
Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє юридичну особу - відповідача від виконання обов`язків за укладеними
і дійсними договорами.
Подібні висновки щодо правовідносин переводу боргу з АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» викладені Верховним Судом у постановах
від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17, від 01 червня 2022 року
у справі № 757/38720/14.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що
з дня укладення договору про переведення боргу, після заміни боржника
в зобов`язанні обов`язок ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо повернення
ОСОБА_2 боргу припинився.
Разом з тим відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками.
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково констатував нікчемність договору переведення боргу.
Проте такі висновки не впливають на правильність вирішення цього спору місцевим судом, оскільки, як зазначено вище, договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора ( ОСОБА_2 ), тобто не відбулося переведення боргу, а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у справі.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 199/317/20.
Висновки апеляційного суду не ґрунтувалися на встановлених обставинах, що є порушенням норм процесуального права, яке мало наслідком неправильне застосування норм матеріального права та у результаті неправильне вирішення спору.
Отже, апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції за встановлених ним обставин, переоцінивши зібрані у справі докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково
і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки судом першої інстанції правильно вирішено заявлений у справі спір, то рішення місцевого суду на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.
Керуючись статтями 252 400 402 403 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання Акціонерного товариства комерційного
банку «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
У задоволенні клопотання Акціонерного товариства комерційного
банку «ПриватБанк» про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи
№ 199/3152/20 відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 14 червня 2021 року скасувати, рішення Корольовського районного суду міста Житомира
від 27 січня 2021 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк