ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 296/5885/17
адміністративне провадження № К/9901/50619/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В.М.,
суддів Стеценка С.Г., Чиркіна С.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України (далі МО України) на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 28 листопада 2017 року у складі судді Сингаївського О.П. та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Іваненко Т.В. (головуючий), суддів: Кузьменко Л.В., Франовської К.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до МО України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
1. У липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом у якому просив:
1.1 визнати протиправним і скасувати пункт 42 рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 29 листопада 2016 року внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 7 квітня 2017 року №35.
1.2 зобов`язати МО України розглянути питання щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду 2 групи, інвалідність якого настала внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, на дату встановлення інвалідності, а саме 29 листопада 2016 року, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі Порядок №975) з урахуванням того, що ним було подано до заяви до Житомирського ОМВК від 5 січня 2017 року повний перелік документів передбачений законодавством, що підтверджує його безумовне право на отримання одноразової грошової допомоги.
2. Корольовський районний суд м. Житомира постановою від 28 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, позов задовольнив.
Визнав протиправним і скасував пункт 42 рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності 2 групи, з 29 листопада 2016 року внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 7 квітня 2017 року №35.
Зобов`язав МО України розглянути, призначити та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду ІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, на дату встановлення інвалідності, а саме 29 листопада 2016 року, відповідно до Порядку №975.
2.1 Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки позивач, визнаний інвалідом другої групи з 29 листопада 2016 року, захворювання якого, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби, а не із проходженням служби в органах внутрішніх справ, то дія зазначеного вище Порядку та постанови на зазначений випадок не поширюється, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги по лінії органів внутрішніх справ. Департамент фінансів МО протиправно відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги. Таким чином, пункт 42 рішення МО України про відмову у призначенні позивачу грошової допомоги від 7 квітня 2017 року є протиправним.
Також зазначили, що МО України, як адміністративний орган, скористався своїм дискреційним повноваженням та прийняв рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції застосував статтю 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, що діяла на час вирішення спірних відносин), вийшов за межі позовних вимог, та дійшов висновку про те, що єдиним ефективним та адекватним наявним обставинам способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача розглянути, нарахувати та виплатити зазначену допомогу.
3. Корольовський районний суд м. Житомира ухвалою від 22 жовтня 2018 року про виправлення описки та помилки ухвалив «У третьому абзаці резолютивної частини постанови Корольовського районного суду м. Житомира від 28 листопада 2017 року в адміністративній справі №296/5885/17 2-а/296/428/17 виправити допущену в частині зазначення зобов`язань МО України описку і читати, що МО України зобов`язане не «…розглянути призначити та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу...», а «…призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу…».
3. Судами попередніх інстанцій встановлено що:
3.1 Позивач у період з листопада 1968 року по січень 1969 року проходив військову службу на території Чеської РСР та приймав участь у бойових діях.
3.2 Цей факт підтверджується військовим квитком позивача серії НОМЕР_1 , копією довідки Житомирського об`єднаного міського військового комісаріату від 13 жовтня 1999 року, та не оспорюється відповідачем.
3.3 Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв МО України від 24 листопада 2016 року №4829 встановлено, що захворювання ОСОБА_1 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
3.4 21 грудня 2016 року Житомирською обласною медико-соціальною комісією №2 позивачу з 29 листопада 2016 року встановлена ІІ група інвалідності, яка настала внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
3.5 5 січня 2017 року позивач звернувся до військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_2 з відповідною заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням з 29 листопада 2016 року ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби та надав копії необхідних документів, які були скеровані до МО України.
3.6 Рішенням комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 7 квітня 2017 року №35, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом держаної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби, а отже рекомендовано звернутись до Міністерства внутрішніх справ України.
3.7 Позивач також зазначив, що він під час проходження служби в органах внутрішніх справ участі в бойових діях не приймав, травм, поранень і контузій не отримував.
3.8 Уважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені рішення судів та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
4.1 На обґрунтування касаційної скарги відповідач, посилаючись на пункт 17 Порядку №975 звернув увагу, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. При цьому зазначив, що позивач був звільнений зі служби МВС СРСР, а не зі Збройних Сил України.
5. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
6. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
7. Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
8. Відповідно до частини першої статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
9. Пунктом 4 частини другої статті 16 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
10. Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
11. Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком №975.
12. Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи.
13. Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 29 листопада 2016 року.
14. Згідно пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
15. Частиною другою пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
16. Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
17. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня, 14 серпня, 26 жовтня 2018 року (справи №№750/5074/17, 807/15426/18, 820/2504/18, відповідно).
18. Таким чином, встановивши, що позивач як військовослужбовець, який отримав захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону №2011-XII та у порядку, визначеному постановою №975.
19. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
20. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з листопада 1968 року по січень 1969 року проходив військову службу на території Чеської РСР та приймав участь у бойових діях.
22. Цей факт підтверджується військовим квитком позивача серії НОМЕР_1 , копією довідки Житомирського об`єднаного міського військового комісаріату від 13 жовтня 1999 року, та не оспорюється відповідачем.
23. Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 24 листопада 2016 року №4829 встановлено, що захворювання ОСОБА_1 , ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
24. З довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА №901322 вбачається, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, яка настала внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
25. Позивач також зазначив, що він під час проходження служби в органах внутрішніх справ участі в бойових діях не приймав, травм, поранень і контузій не отримував.
26. Оскільки позивач, є інвалідом ІІ групи з 29 листопада 2016 року, захворювання якого, ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби, а не із проходженням служби в органах внутрішніх справ, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про зобов`язання МО України призначити та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу.
27. За таких обставин, Департамент фінансів МО України протиправно відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги і тому пункт 42 рішення МО України про відмову у призначенні позивачу грошової допомоги від 7 квітня 2017 року №35 є протиправним.
28. Щодо посилань на втручання в дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року «Вассерман проти Росії» вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
29. Оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно ухилився від призначення одноразової грошової допомоги, а також прийнявши до уваги наявність у позивача права на отримання грошової допомоги, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов`язання МО України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у відповідності до вимог законодавства, що вірно було встановлено судами.
30. При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження Комісії.
31. Подібну правову позицію було висловлено у постанові Верховного Суду від 3 листопада 2020 року у справі №398/2843/16-а.
32. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить із такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
33. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
34. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 28 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідачВ.М. Шарапа
Судді:С.Г. СтеценкоС.М. Чиркін