№ 297/605/18

Постанова

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

справа № 297/605/18-ц

провадження № 61-8495св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Берегівська місцева прокуратура,

відповідачі: Берегівська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2018 року у складі судді Ільтьо І. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2018 року Берегівська місцева прокуратура звернулася до суду із позовом до Берегівської міської ради Закарпатської області (далі - Берегівська міська рада), ОСОБА_1 про часткове визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов`язання вчинити певні дії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що рішенням Берегівської міської ради від 25 листопада 2005 року № 895 їй передано безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1600 га на АДРЕСА_1 (пункт 3.2), а відділу архітектури та містобудування Берегівської міської ради необхідно внести зміни до генерального плану містобудування (пункт 5). Оскаржена частина рішення Берегівської міської ради від 25 листопада 2005 року за № 895 «Про передачу земельних ділянок у власність» (підпункти 3.2, 5) прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, а саме:підпунктів 5.1, 5.2, 5.13 ДБН Б.1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження і затвердження генеральних планів міських населених пунктів» і статті 3 Закону України «Про планування і забудову територій», що підтверджується викопіюванням із Генерального плану міста Берегове станом на 1999 рік (чинного на момент прийняття оскарженого рішення), згідно з яким спірна земельна ділянка відносилась до земель житлової і громадської забудови, та викопіюванням із Генерального плану міста Берегове (чинного з 2007 року і до цього часу), а також викопіюванням із плану зонування міста Берегове, відповідно до яких земельна ділянка дотепер відноситься до земель житлової і громадської забудови; статті 83 ЗК України, оскільки згідно з Генеральним планом забудови м. Берегове спірна земельна ділянка частково накладається на землі загального користування (вулицю); статей 1 2 20 122 ЗК України (у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції), оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення фактично змінено цільове призначення земельної ділянки; статей 20, 50 Закону «Про землеустрій», частин шостої-дев`ятої статті 118 ЗК України, так як проект відведення земельної ділянки не виготовлений, рішення Берегівською міською радою про надання дозволу на виготовлення проектної документації не надавалось, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо спірної земельної ділянки від 31 жовтня 2017 року.

Передача у приватну власність, без зміни цільового призначення, земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель житлової і громадської забудови та земель, які згідно зі статтею 83 ЗК України не можуть передаватися у приватну власність, порушує права та інтереси держави в особі Берегівської міської ради (відповідної територіальної громади) та встановлений законодавством порядок відведення земель комунальної власності у приватну власність.

Самостійне звернення прокурора до суду пов`язане з порушеннями законодавства Берегівською міською радою як представника інтересів громади, спрямоване на задоволення суспільного інтересу щодо правильного застосування земельного законодавства при передачі земель у приватну власність. Про наявність порушень прокуратурі стало відомо 02 січня 2018 року з інформації Берегівської міської ради, яка ґрунтувалася на акті перевірки № 16.5-02/172 дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 31 жовтня 2017 року, а тому початок перебігу строку позовної давності належить обчислювати саме з цієї дати.

Посилаючись на викладене, прокуратура просила визнати недійсним і скасувати пункт 3.2 рішення 35 сесії 4 скликання Берегівської міської ради від 25 листопада 2005 року за № 895 «Про передачу земельних ділянок у власність»; визнати недійсним і скасувати пункт 5 рішення 35 сесії 4 скликання Берегівської міської ради від 25 листопада 2005 року за № 895 «Про передачу земельних ділянок у власність»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 грудня 2006 року серії ЗК № 031927, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю від 06 грудня 2006 року за № 2110200000-0106070100276; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,16 га вартістю 243 360,00 грн, кадастровий номер 2110200000:01:031:0007, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , територіальній громаді м. Берегова в особі Берегівської міської ради шляхом підписання акт приймання-передачі.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2018 року позов Берегівської місцевої прокуратури задоволено. Визнано недійсним та скасовано пункт 3.2 рішення 5 сесії 4 скликання Берегівської міської ради від 25 листопада 2005 року за № 895 «Про передачу земельних ділянок у власність». Визнано недійсним та скасовано пункт 5 рішення 5 сесії 4 скликання Берегівської міської ради від 25 листопада 2005 року за № 895 «Про передачу земельних ділянок у власність». Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 грудня 2006 року серії ЗК № 031927, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю від 06 грудня 2006 року за № 2110200000-0106070100276. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,16 га, вартістю 243 360,00 грн, кадастровий номер 2110200000:01:031:0007, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , територіальній громаді міста Берегова в особі Берегівської міської ради шляхом підписання акта-приймання передачі. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Берегівською міською радою рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту відведення земельної ділянки не приймалось, проект відведення земельної ділянки не виготовлявся. Спірна земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного рішення відносилась до земель житлової та громадської забудови та частково накладається на земельну ділянку, тобто відноситься до земель загального користування, що підтверджуються викопіюванням з Генерального плану міста Берегове (станом на 1999 рік), чинного на день прийняття оскаржуваного рішення та рішенням Берегівської міської ради від 30 вересня 1998 року, яким затверджено генплан забудови міста Берегове. Рішення органом місцевого самоврядування щодо зміни цільового призначення земельної ділянки не приймалось, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась. Суд не врахував доводи відповідача, що генеральний план затверджений лише рішенням Берегівської міської ради від 12 жовтня 2007 року, оскільки згідно з відповіддю Берегівської міської ради, на час прийняття оспорюваного рішення діяв Генеральний план міста Берегове, затверджений рішенням Берегівської міської ради від 30 вересня 1998 року. Прокурору про наявність порушень та необхідність захисту інтересів держави у судовому порядку стало відомо 02 січня 2018 року, після отримання інформації з Берегівської міської ради разом із актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 31 жовтня 2017 року за № 16.5-02/172, складеним уповноваженим органом, який здійснює нагляд за дотриманням вимог земельного законодавства.Прокуратурою не пропущений строк давності для звернення до суду, що відповідає правовій позиції, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокуратура дізналася про порушення права держави (територіальної громади в собі Берегівської міської ради) на спірну земельну ділянку в січні 2018 року з інформаційного звернення Берегівської міської ради унаслідок проведеної уповноваженим органом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 31 жовтня 2017 року, що не спростовано, а позов пред`явлений нею у березні 2018 року, тобто в межах позовної давності. Підставою звернення прокурора є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у власність громадянам земельних ділянок із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, зокрема, права власності на землю. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності на землю, захист цього права шляхом повернення у державну (комунальну) власність землі, що незаконно вибула з такої власності (наведене також узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 березня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд першої інстанції не досліджував Генеральний план м. Берегове 1998 року, оскільки такий йому не надано, отже, не зрозуміло на основі чого останній дійшов висновку, що оспорюване рішення Берегівської міської ради Закарпатської області від 25 листопада 2005 року № 895 суперечить Генеральному плану м. Берегове. На цей час громадське обговорення розробленого Генерального плану міста Берегове не проводилося. Крім того, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Берегівська місцева прокуратура Закарпатської області не надала суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах держави; у своїй позовній заяві не обґрунтувала, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, не зазначила орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У прокурора відсутні повноваження на ведення справи у суді в інтересах територіальної громади, оскільки її інтереси представлені відповідними органами. Берегівська місцева прокуратура Закарпатської області звернулася до суду в інтересах держави, інтереси якої не порушені, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться на території м. Берегова, а отже, до прийняття оспорюваного рішення така належала до земель комунальної власності територіальної громади м. Берегове, а не до земель державної власності. Берегівська місцева прокуратура фактично звернулася до суду не в інтересах держави, а в інтересах приватної компанії - ТОВ «Глобал Проект Інвест Ломпертсаз», яке руками продажного місцевого прокурора хоче відібрати спірну земельну ділянку від сімдесятирічної пенсіонерки, яка відмовилася продавати її зазначеному товариству, директором фактичним власником якого раніше був Берегівський міський голова ОСОБА_2 . Для держави в особі її уповноваженого органу - Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області строк позовної давності за вимогами про визнання частково недійсним та часткове скасування оспорюваного рішення почав обчислюватися з 25 листопада 2005 року, а тому є правові підстави для відмови у заявленому позові - в зв`язку зі значним спливом строку позовної давності.

У липні 2019 року Берегівська місцева прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що спірна земельна ділянка на момент оспорюваного рішення відносилася до земель житлової та громадської забудови та частково накладалася на земельну ділянку загального користування. Спірне рішення діє більше 10 років, а органом місцевого самоврядування, який уповноважений законом на захист інтересів територіальної громади з приведення його вимог до вимог законодавства, або визнання рішення недійсним, не вжито, що вказує на неналежне здійснення своїх обов`язків Берегівською міською радою. Повноваження прокурора на ведення справи у суді надане йому частиною другою статті 56 ЦПК України, що також підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 65/1620/16-ц.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Згідно з пунктом 3.2 рішення 5 сесії 4 скликання Берегівської міської ради від 25 листопада 2005 року «Про передачу земельних ділянок у власність» за № 895 ОСОБА_1 передано безкоштовно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1600 га на АДРЕСА_1 .

Пунктом 5 цього самого рішення, міська рада одночасно зі зміною цільового використання земельних ділянок прийняла рішення і про зміну генерального плану міста.

На підставі цього рішення виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

06 грудня 2006 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 031927, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю від 06 грудня 2006 року № 2110200000-0106070100276.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Головного управління Держгеокадстру в Закарпатській області від 31 жовтня 2017 року встановлено, що рішення від 25 листопада 2005 року № 895 Берегівською міською радою прийнято з порушенням статей 20, 83, частин шостої-дев`ятої статті 118 ЗК України, оскільки проект відведення не виготовлений, рішення Берегівської міської ради про надання дозволу на виготовлення проектної документації не надавалось, а проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок не пройшов обов`язкову експертизу.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 12 ЗК України, тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, серед іншого, належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Статтею 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Статтею 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо.

Відповідно до статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно з пунктом «в» частини першої статті 20 Закону України «Про землеустрій» землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності у разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що Берегівською міською радою рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту відведення земельної ділянки не приймалось, проект відведення земельної ділянки не виготовлявся, а земельна ділянка площею 0,16 га, що розташована на АДРЕСА_1 , на момент прийняття оспорюваного рішення відносилась до земель житлової та громадської забудови та частково накладається на земельну ділянку, що відноситься до земель загального користування, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про незаконність пунктів 3.2, 5 рішення 5 сесії 4 скликання Берегівської міської ради від 25 листопада 2005 року за № 895 «Про передачу земельних ділянок у власність», оскільки наданими у справі доказами підтверджується порушення органом місцевого самоврядування вимог щодо передачі земельних ділянок громадянам у власність.

Оцінка аргументів та висновків судів про наявність підстав для звернення прокурора із цим позовом

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої вказаної статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК Україний абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У справі, що переглядається, прокурор заявив позов до ОСОБА_1 та Берегівської міської ради Закарпатської області і на виконання частини четвертої статті 56 ЦПК Україний абзацу першого частини третьої статті 23 Закону у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку підстави для звернення до суду із цим позовом, та вказав, що інтереси територіальної громади згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» повинна представляти Берегівська міська рада. Проте, враховуючи той факт, що нею допущено порушення вимог ЗК України при передачі у власність земельної ділянки, Берегівська міська рада Закарпатської області не може представляти інтереси громади та є відповідачем у справі, а прокурор набуває статусу позивача.

Отже, суди не мали підстав вважати помилковими доводи прокурора щодо відсутності права на звернення до суду із цим позовом.

Оцінка аргументів та висновків судів про відсутність підстав для застосування строку позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 вказала на те, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

У касаційній скарзі є довід про те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статей 257 і 261 ЦК України, оскільки про порушення інтересів держави, внаслідок прийняття оспорюваного рішення, Берегівська міська рада Закарпатської області знала з дати прийняття нею зазначеного рішення - 25 листопада 2005 року, а не з дати отримання у лютому 2018 року акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що з позовом до суду прокурор звернувся у межах перебігу позовної давності.

Суди вказали на те, що до Берегівської місцевої прокуратури до 2018 року жодних заяв щодо порушення законності при виділенні оспорюваної земельної ділянки ОСОБА_1 не надходило, таким чином прокуратурою жодна перевірка за вказаним фактом не проводилась. Прокурору про наявність порушень та необхідність захисту інтересів держави стало відомо 02 січня 2018 року, після отримання інформації з Берегівської міської ради разом із актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 31 жовтня 2017 року за № 16.5-02/172, складеним уповноваженим органом, який здійснює нагляд за дотриманням вимог земельного законодавства.

Отже, про дійсне порушення інтересів територіальної громади оскарженим рішенням органу місцевого самоврядування прокурор міг довідатись лише під час отримання вказаного акта, при цьому та обставина, що Берегівська міська рада Закарпатської області знала про прийняте нею рішення ще в 2005 році, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки прокурор у цьому позові виступає як самостійний позивач, адже саме незаконністьрішення Берегівської міської ради Закарпатської області є предметом цього позову.

З огляду на те, що за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має можливості встановлювати чи вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, Верховний Суд вважає неприйнятними доводи касаційної скарги, спрямовані на встановлення інших обставин стосовно початку перебігу позовної давності, ніж ті, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик