08.12.2024

№ 297/616/17

Постанова

Іменем України

05лютого 2020 року

м. Київ

справа № 297/616/17

провадження № 61-10171св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідач - Берегівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

треті особи - Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство «Берегівське лісове господарство», Косонська сільська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2017 року у складі судді Гал Л. Л. і постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Кожух О. А., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У березні 2017 року прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України пред`явила позов до Берегівської районної державної адміністрації (далі - Берегівська РДА), ОСОБА_1 про визнання недійсним і скасування розпорядження голови Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 421 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 » і витребування земельної ділянки за кадастровим номером 2120485600:02:000:0055, площею 0,06 га, вартістю 65 250 грн, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району, з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Позов мотивований тим, що прокуратурою встановлено незаконне надання у власність земель лісогосподарського призначення, які не можуть передаватися у приватну власність.

Так, відповідно до розпорядження голови Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 421 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,06 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0055, що розташована за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

Це розпорядження прийнято всупереч пункту «г» частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки у приватну власність відповідач ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства передано землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до матеріалів проектної документації на спірну земельну ділянку, а саме викопіювання з плану землекористування Косонської сільської ради в розрізі землекористувачів з нанесенням розташування земельної ділянки, наміченої до надання у власність ОСОБА_1 для особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради, вона розташована у контурі 818.

Вивченням стану дотримання земельного законодавства встановлено, що дана земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» Державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств» (далі - ДП «Закарпатське ОУЛАГ»), які, на момент видачі оскаржуваного розпорядження, перебували в постійному користуванні цього державного підприємства.

Наведене підтверджуються ортофотопланом контуру 818, актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, затвердженого головою Берегівської районної ради у 2001 році, таксаційним описом філіалу «Береговодержспецлісгосп» Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства «Закарпатагроліс» (далі - ДСЛАП «Закарпатагроліс»), розробленим і затвердженим у 2005 році при проведенні базового лісовпорядкування.

Зокрема, за даними польового обстеження (додаток № 1 до акту інвентаризації лісів) у контурі 818 обліковано 8,5 га земель лісового фонду, вкритих лісами.

Погодження на вилучення та зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 Закарпатської області управлінням лісового господарства не надавалось.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу цілісних майнових комплексів державних лісогосподарських підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України» від 03 липня 2013 року № 584 і на підставі акту прийому-передачі від 04 січня 2016 року земельні ділянки філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «Закарпатське ОУЛАГ» передано у постійне користування Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» (далі - ДП «Берегівське лісове господарство»).

Однак, спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення не була передана у постійне користування ДП «Берегівське лісове господарство», оскільки незаконно вибула з державної власності на підставі оскаржуваного розпорядження Берегівської РДА.

Таким чином, розпорядження про відчуження земельної ділянки площею 0,06 га, що перебувала в державній власності, та по факту належить до земель лісового господарства, прийнято Берегівською РДА з перевищенням повноважень, оскільки дозвіл на її вилучення не надавався.

Прокурор не був стороною у спірних правовідносинах, про наявність порушень та необхідність захисту інтересів держави у судовому порядкуйому стало відомо під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12016070060000571, розпочатого 15 вересня 2016 року.

Незаконність вилучення Берегівською районною державною адміністрацією та зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення у контурі 818 за межами населеного пункту Косоньської сільської ради вбачається з листа Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28 листопада 2016 року № 01/09-1983, матеріалів лісовпорядкування філії «Береговодержспецлісгосп» ГДСЛАП «Закарпатагроліс», отриманих у Департаменті екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації (лист від 13 лютого 2017 року № 185/04), матеріалів лісовпорядкування - плану обходу №3 філії «Береговодержспецлісгосп» Закарпатської області, отриманих під час допиту колишнього лісника ОСОБА_2 від 22 лютого 2017 року, допитом колишнього директора філії «Береговодержспецлісгосп» ОСОБА_3 від 22 лютого 2017 року.

Зважаючи на викладене, трирічна позовна давність пропущена прокуратурою з поважних причин, а тому позивач просив поновити позовну давність.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Берегівського районного суду від 14 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано поважними причини пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду та поновлено її, визнано недійсним і скасовано розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації від 19 жовтня 2012 року № 421 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 », витребувано земельну ділянку за кадастровим номером 2120485600:02:000:0055, площею 0,06 га, вартістю 65 250 грн, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 2120485600:02:000:0055, площею 0,06 га, що розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району, накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» Державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств», які, на момент видачі оскаржуваного розпорядження, перебували в постійному користуванні державного підприємства. Ці обставини підтверджуються ортофотопланом контуру 818, актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, затвердженим головою Берегівської районної ради у 2001 році з додатками, таксаційним описом філіалу «Береговодержспецлісгосп» ГДСЛАП «Закарпатагроліс», розробленим та затвердженим у 2005 році при проведенні базового лісовпорядкування, планом обходу № 3 філіалу «Береговодержспецлісгосп» від 2004 року.

За даними польового обстеження (додаток № 1 до акту інвентаризації лісів) у контурі 818, до якої належить спірна ділянка, обліковано 8,5 га земель лісового фонду, вкритих лісами.

Згідно з наявним таксаційним описом земельна ділянка у кварталі 7 філіалу «Береговодержспецлісгосп» ГДСЛАП «Закарпатагроліс» належить до оздоровчих ділянок лісів навколо оздоровчих та рекреаційних територій. Погодження на вилучення та зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 Закарпатської області Управлінням лісового господарства не надавалось.

До прийняття оскаржуваного розпорядження, земельна ділянка перебувала у державній власності у постійному користуванні філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «Закарпатське ОУЛАГ», що підтверджується картографічними матеріалами. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу цілісних майнових комплексів державних лісогосподарських підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України» від 03 липня 2013 року та на підставі акту прийому-передачі від 04 січня 2016 року земельні ділянки філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «Закарпатське ОУЛАГ» передано у постійне користування ДП «Берегівське лісове господарство». Земельна ділянка, яка є предметом позову у справі, є земельною ділянкою лісового фонду , що належить до земель лісогосподарського призначення, тобто відбулася її незаконна безоплатна передача, без вилучення та зміни цільового призначення, у приватну власність громадянина.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення. Оскільки Кабінет Міністрів України не приймав розпорядження про вилучення та зміну цільового призначення згаданої земельної ділянки, то йому не було відомо про порушення інтересів держави у спірних відносинах. Прокурор не був стороною у спірних правовідносинах, про наявність порушень йому стало відомо під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12016070060000571, розпочатого 15 вересня 2016 року.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Берегівського районного суду від 14 вересня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване розпорядження про відчуження земельної ділянки площею 0,06 га, що перебувала в державній власності та відповідно до наявних у справі доказів належала до земель лісового господарства, прийнято Берегівською РДА з перевищенням повноважень, оскільки дозвіл на її вилучення не надавався, проте ця ділянка даним розпорядженням передана у приватну власність відповідача ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Прокурор не був стороною у спірних правовідносинах і про наявність порушень та необхідність захисту інтересів держави у судовому порядку йому стало відомо під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12016070060000571, розпочатого 15 вересня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 травня 2019 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, в якій просила суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до проекту землеустрою спірна земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення та не належала до земель лісогосподарського призначення. Це також підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 17 травня 2018 року № 29-7-0.3-3633/2-18. Проте суди задовольнили позовні вимоги, виходячи з правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14. Проте у даній справі правовідносини є відмінними від тих, що існували у зазначеній справі.

Зі змісту пункту 5 розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України (далі - ЛК України) планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують право постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками, які були їм надані до 08 лютого 2006 року. Право постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними лісовими ділянками, які були надані після 08 лютого 2006 року, не можуть підтверджуватися планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, право постійного користування такими земельними лісовими ділянками підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Судами не взяті до уваги доводи представника відповідача, що прокуратурою не надано жодних доказів на підтвердження того, що ГДСЛАП «Закарпатагроліс» чи ДП «Закарпатське ОУЛАГ» надавалися землі лісогосподарського призначення на території Косоньської сільської (селищної) ради Берегівського району Закарпатської області.

Відсутні докази того, що земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку лісового фонду у кварталі 7 філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «Закарпатське ОУЛАГ», оскільки докази, на які посилалася прокуратура, не належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування та з них не вбачається, що спірна земельна ділянка вкрита лісами. Матеріали лісовпорядкування, надані прокуратурою, не затверджені в установленому законом порядку відповідними органами виконавчої влади, вони подані у копіях, їх оригінали судами не витребовувалися, хоча відповідне клопотання заявлялося представником відповідача.

Прокурором не наведено у позові обґрунтування необхідності захисту прокуратурою інтересів держави та неможливість інших органів захистити такі інтереси, зокрема, Кабінетом Міністрів України.

Вина голови Берегівської РДА Закарпатської області у виданні оспорюваного розпорядження від 30 грудня 2014 року № 473 не встановлена у законному порядку, обвинувальний вирок суду відсутній.

Апеляційний суд був зобов`язаний надати відповідь на всі доводи апеляційної скарги, проте цього не зробив, чим порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиції інших учасників

У вересні 2019 року прокуратура Закарпатської області надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин пункт 5 розділу VIIІ «Прикінцевих положень» ЛК України. Суди встановили факт накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку лісогосподарського призначення у кварталі 7 виділу 3 (контур 818) філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «Закарпатське ОУЛАГ», яка на момент видачі оскаржуваного розпорядження перебувала в постійному користуванні зазначеного державного підприємства. З огляду на це, суди дійшли правильного висновку, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави незаконно.

Твердження відповідача, що надані позивачем документи не є планово-картографічними матеріалами, спростовується статтею 1 Інструкції про порядок створення, розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству від 11 грудня 1986 року, що відносить до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування не лише планшети, а й плани лісництва, плани лісонасаджень лісництва, оглядові плани, план обходу лісонасаджень, які були додані до позовної заяви.

Однією з основних карт є план обходу № 3 філіалу «Береговодержспецлісгосп» лісовпорядкування 2004 року, з якого вбачається, що на території кварталу 7 у виділах 2 і 3 росте ліс різної вікової категорії.

Позивачем надані й інші письмові докази на підтвердження позовних вимог, які є первинними для обліку та проведення лісовпорядкувальних робіт. Приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення доведено допустимими доказами.

Розпорядження голови Берегівської РДА від 26 травня 2003 року № 273 «Про надання в постійне користування земельних ділянок лісового фонду ГДСЛАП «Закарпатагроліс».підтверджує факт передання земельної ділянки в кварталі № 7 виділу 3 у постійне користування зазначеному державному підприємству.

У тексті позовної заяви прокуратурою обґрунтовано підстави представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України. Наявність таких інтересів і підстав для їх представництва прокуратурою підтверджено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 297/615/17, що стосувалася аналогічних обставин.

У цій справі не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності становлять «суспільний», «публічний» інтерес, якому суперечать незаконні рішення органів виконавчої влади щодо вибуття земель з такої власності.

ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ділянки мають ознаки земель лісового фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття ними земельних ділянок у власність.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

Згідно з розпорядженням голови Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 421 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,06 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0055, що розташована за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до викопіювання з плану землекористування Косонської сільської ради в розрізі землекористувачів з нанесенням розташування земельної ділянки, наміченої до надання у власність ОСОБА_1 для особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради, вона розташована у контурі 818.

Дана земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «Закарпатське ОУЛАГ», що підтверджується ортофотопланом контуру 818, актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, затвердженим головою Берегівської районної ради у 2001 році, таксаційним описом філіалу «Береговодержспецлісгосп» ГДСЛАП «Закарпатагроліс», розробленим і затвердженим у 2005 році при проведенні базового лісовпорядкування.

За даними польового обстеження (додаток № 1 до акту інвентаризації лісів) у контурі 818 обліковано 8,5 га земель лісового фонду, вкритих лісами.

Вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 не проводилося.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу цілісних майнових комплексів державних лісогосподарських підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України» від 03 липня 2013 року № 584 та на підставі акту прийому-передачі від 04 січня 2016 року земельні ділянки філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «Закарпатське ОУЛАГ» передано у постійне користування ДП «Берегівське лісове господарство».

У рішенні Закарпатської обласної ради від 08 грудня 2000 року № 262 вбачається, що на території Закарпатської області і до вказаного рішення були постійні користувачі у виді спеціалізованих виробничих лісогосподарських об`єднань і дане рішення прийняте з метою інвентаризації земельних ділянок лісового фонду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Стаття 20 ЗК України передбачає встановлення та зміни цільового призначення земель.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Стаття 21 ЗК України визначає, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів і окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянок.

Статті 56 57 ЗК України передбачають, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності і такі за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель сільськогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

У пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

За змістом статті 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах , визначених цим Кодексом.

Рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 не приймалися, відповідна проектно-технічна документація не розроблялася.

Відповідно до положень статей 141 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом виконавчої влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Згідно із частиною сьомою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до законугромадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду наведеним в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц.

Отже, відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Кабінету Міністрів України - означає, що держава як власник не виявляла волю на відчуження цієї ділянки.

Матеріали справи не містять доказів того, що зміна цільового призначення спірних земельних ділянок відбулася за погодженням Кабінету Міністрів України.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України(висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій на підставі установлених обставин справи, а також вказаних вище норм матеріального права дійшли обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка станом на момент відведення ОСОБА_1 належала до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України, та що Берегівська РДА не була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала в державній власності, шляхом передання у власність для нелісогосподарських потреб, тоді як жодних дій щодо вилучення чи зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не вчинялися, а спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) поза її волею.

Аргументи касаційних скарг про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, є безпідставними, оскільки судами встановлено на підставі допустимих доказів, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «Закарпатське ОУЛАГ».

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано доказів, а судом не встановлено, що спірна земля вибула внаслідок вчинення кримінального чи іншого правопорушення службовими особами не заслуговують на увагу, оскільки достатніми для вирішення спору є встановлена судами неправомірність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення органу державної влади щодо відчуження земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі у прокуратури відсутні підстави для представництва держави в особі Кабінету Міністрів України є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійснення процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як належного розпорядника землі.

Посилання в касаційній інстанції про неврахуваннями судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практика ЄСПЛ, що призвело до непропорційного втручання органів державної влади у її право власності є безпідставними, оскільки предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, частину першу статті 83, частину першуї статті 84, статті 122 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності.

У силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи та вирішена справа із застосуванням норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов