ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 298/966/21
провадження № 51-2601 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 травня 2021 року за № 12021071070000152, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 21 березня
2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України
із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, у невстановленої особи придбав з метою збуту подрібнену речовину рослинного походження, зеленого кольору, що згідно висновку експерта № СЕ-19/107-21/4674-НЗПРАП від 01 червня 2021 року є канабісом, який відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонений, загальною масою в перерахунку на суху речовину - 0,8390 г, та яку умисно, незаконно, з корисливих мотивів зберігав за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 до 28 травня 2021 року, коли близько 16:10 год, у дворі будинку в ході проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки збув за 300 грн. особі за зміненими анкетними даними ОСОБА_7 .
Крім цього, ОСОБА_6 22 червня 2021 року у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, у невстановленої особи придбав з метою збуту подрібнену речовину рослинного походження, зеленого кольору, яка згідно висновку експерта № СЕ-19/107-21/5381-НЗПРАП від 24 червня 2021 року є канабісом, який відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонений, загальною масою в перерахунку на суху речовину - 1,0122 г, та яку умисно, незаконно, повторно, з корисливих мотивів, зберігав за місцем свого проживання
до 22 червня 2021 року, де близько 12:26 год., у дворі власного будинку, в ході проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки збув за 300 грн. особі за зміненими анкетними даними ОСОБА_8 .
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд всупереч вимог ст. 419 КПК України належним чином не перевірив та не навів підстав з яких відхилив доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про м`якість призначеного місцевим судом засудженому покарання внаслідок необґрунтованого застосування до нього положень статей 69 75 КК України.
При цьому, не дав належну оцінку підвищеній суспільній небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до злочинів в сфері обігу наркотичних засобів, скоєно з корисливих мотивів, а також тому, що незаконна діяльність засудженого була припинена працівниками правоохоронного органу.
Крім того, застосовуючи норми статей69 75 КК України, враховано одні і ті ж самі обставини, що суперечить практиці ВС.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст.438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. Доводи прокурора зводяться до твердження про м`якість призначеного засудженому покарання через необґрунтоване застосування до нього положень статей 69, 75 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
При цьому, каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Згідно із статтею 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої КК України за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу.
Дана стаття передбачає, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання,
не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Так, у виключних випадках кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК України, але лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами,
які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України, при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують,
а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
У даному кримінальному провадженні не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання засудженому призначено з порушенням указаних норм права. Не наведено переконливих доводів на підтвердження таких порушень
і в касаційній скарзі прокурора.
Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_6 , дотримався вищенаведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, водночас, виходив не лише з формальних критеріїв, а й правильно зважив на конкретні обставини скоєного, зокрема, відсутність реально заподіяної шкоди фізичним особам та незначний розмір наркотичного засобу (0,8390 г та1,0122 г).
Поряд з цим, всебічно взяв до уваги дані про особу винного, який раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, є особою молодого віку, неодружений, на спеціальних обліках у лікарів психіатра й нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, бажає стати до лав ЗСУ.
Обставинами, що пом`якшують покарання засудженому суд обґрунтовано визнав щире каяття, вчинення злочину внаслідок тяжкого матеріального становища сім`ї.
Обставини, які обтяжують покарання - відсутні.
Таким чином, повною мірою зваживши на наявність декількох пом`якшуючих обставин, в їх сукупності, з урахуванням конкретних обставин справи, даних про особу винного, тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, відсутності обставин, що обтяжують покарання, місцевий суд у вироку чітко зазначив, які обставини він визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Як визначено у ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків визначених законом, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Касаційний суд звертає увагу, що підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, на основі ст. 75 КК України, є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо. Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання, через те, що її виправлення можливе
без реального відбування призначеного покарання.
Ухвалюючи рішення, про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, суд належним чином проаналізував усі обставини справи та дані про особу винного, врахував наявність щирого каяття, яке виявилось у тому, що ОСОБА_6 свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав, розкаявся у вчиненому, з`являвся за кожним викликом до органу досудового розслідування та суду, у розшук не оголошувався, з моменту вчинення злочину (як і до його вчинення) не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження розглянуто за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України, зважив також на те, що на утриманні засудженого фактично перебувають дідусь та бабуся похилого віку, а також дядько- інвалід першої групи, які потребують допомоги ОСОБА_6 , що свідчить про наявність у останнього соціальних чинників стримуючого характеру, а тому дійшов переконливого висновку, що перевиховання та виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства.
Заслуговує на увагу і той факт, що на момент касаційного розгляду ОСОБА_6 відбув більше одного року та одинадцяти місяців установленого судом іспитового строку. Жодних відомостей про неналежну поведінку засудженого під час іспитового строку, притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності матеріали справи не містять. Зазначені обставини у своїй сукупності безумовно вказують на дотримання засудженим умов звільнення від відбування покарання з випробуванням, що свідчить про те, що мета покарання - виправлення винного - досягнута.
Твердження прокурора, що застосовуючи норми статей 69 75 КК України, судом враховувались одні і ті ж самі обставини не відповідають дійсності тому, що застосовуючи два інститути, пов`язані із пом`якшенням покарання та звільненням особи від його відбування, суд враховував різні обставини.
Застосовуючи положення ст. 69 КК України, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, у вироку зазначив, які саме обставини справи та дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання. В свою чергу, звільняючи ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, суд також зазначив обставини, які слугували підставою прийняття такого рішення, які не є одними і тими ж.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про можливість застосування при призначенні покарання ОСОБА_6 положень ст. 69 75 КК України та вважає, що призначене останньому покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст.405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, тому касаційні доводи прокурора про протилежне теж неприйнятні.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.
Беручи до уваги викладене та, керуючись статтями 434, 436, 441 442 КПК України, Суд вважає, що оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 червня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3