№ 299/2447/21

Постанова

Іменем України

12 січня 2023 року

м. Київ

справа № 299/2447/21

провадження № 61-5772св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Стойка Світлана Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2021 року в складі судді Трагнюк В. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року в складі колегії суддів Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . Після смерті батька залишилося спадкове майно: будинок, розташований на АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки, на які у позивача є правовстановлюючі документи.

Спадкоємцями першої черги є позивач та дружина померлого (мати позивача) ОСОБА_2 . У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а ОСОБА_2 подала заяву про відмову від спадщини на користь позивача.

19 квітня 2021 року приватний нотаріус Виноградівського (після ліквідації - Берегівського) районного нотаріального округу Стойка С. М. відмовила позивачу в оформленні спадщини на будинок у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на це майно. Натомість на земельні ділянки є відповідні правовстановлюючі документи та щодо них здійснюється оформлення права власності позивача на цю частину спадщини у нотаріуса.

Позивач зазначає, що прийняв спадщину у встановлений законом строк, однак не має можливості отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті батька, а саме, житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 , тому звернувся до суду.

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10 червня 2021 року до участі в справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 .

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2021 року відмовлено у прийнятті заяви відповідача ОСОБА_2 про визнання позову.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Виноградівського районного суду від 19 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 . Розподілено судові витрати.

Задовольняючи позов частково та визнаючи за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку відповідного нерухомого майна, суд першої інстанції виходив з того, що саме на цю частину будинку відкрилася спадщина та саме цю частину успадкував позивач. В позасудовому порядку він не має змоги отримати правовстановлюючий документ на це майно. Інша 1/2 частка у праві власності на це майно належить дружині спадкодавця - ОСОБА_2 , оскільки в цілому цей будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Тому після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина лише на належну йому 1/2 частку у праві власності на цей будинок.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задоволено.

Рішення Виноградівського районного суду від 19 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зверненню до суду з указаним позовом мало передувати вирішення питання про видачу позивачу ОСОБА_1 нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину. Відомостей про вчинення таких дій позивачем суду не надано, матеріали справи їх не містять. Зокрема, позивач не надав суду доказів, що він в установленому законом порядку подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив йому у видачі указаного свідоцтва, отже позов про визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є передчасним, в його задоволенні слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 червня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2021 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року ОСОБА_1 вказує застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 11 березня 2020 року у справі № 210/1609/15-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17-ц. Зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи з метою підготовки заяви про відвід судді.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

21 вересня 2022 року ОСОБА_1 надіслав до суду письмові пояснення з доданою до них копією постанови приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Стойки С. М. від 09 вересня 2022 року № 289/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 1983 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - батько позивача ОСОБА_1 та чоловік відповідача ОСОБА_2 . Останнім місцем проживання ОСОБА_4 був будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 належав на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 на підставі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виноградівською райдержадмінсітрацією від 11 вересня 2007 року на підставі розпорядження голови Виноградівської райдержадміністрації № 210 від 15 квітня 2002 року. Будинок побудований у 1986 році, що підтверджується технічним паспортом

Відповідно до копії довідки КП «Виноградівське районне БТІ» від 15 квітня 2021 року № 318 будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_4 на підставі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Згідно з копією спадкової справи № 3/2020 (заведеної після смерті ОСОБА_4 ) із заявою про прийняття спадщини за законом 23 січня 2020 року звернувся позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 (пасинок померлого). Відповідач ОСОБА_2 23 січня 2020 року подала заяву про відмову від належної частки спадкового майна на користь ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою виконкому Підвиногардівської сільської ради від 20 грудня 2019 року, на день смерті ОСОБА_4 з ним були зареєстровані та проживали: ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_3 - пасинок, ОСОБА_1 - син.

Приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С. М. листом-роз`ясненням від 19 квітня 2020 року за вих. № 153/1-16 на усне звернення ОСОБА_1 повідомила йому, що у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , видати свідоцтво про право на спадщину за законом не має можливості.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України)

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Таким чином, зверненню до суду з вимогою про визнання права власності на спадкове майно мало б передувати вирішення даного питання в позасудовому порядку позивачем за участю нотаріуса або органу чи службової особи, уповноваженої вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, зверненню до суду з указаним позовом мало передувати вирішення питання про видачу позивачу ОСОБА_1 нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину. Відомостей про вчинення таких дій позивачем суду не надано та відповідно матеріали справи їх не містять.

Установивши, що позивач не надав суду доказів того, що він в установленому законом порядку подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину на відповідне майно та що нотаріус відмовив йому у видачі указаного свідоцтва, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог, оскільки такий позов є передчасним.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 16 січня 2019 року в справі № 2-390/2006, від 21 лютого 2021 року в справі № 392/1213/17.

Апеляційний суд надав належну оцінку наданому ОСОБА_1 листу-роз`ясненню приватного нотаріуса Виноградівського районного нотаріального округу Стойки С. М. від 19 квітня 2019 року, з якого видно, що позивач звертався до нотаріуса в усній формі та йому було повідомлено про відсутність правовстановлюючих документів на відповідне майно і неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Цей лист-роз`яснення не є відмовою нотаріуса у вчиненні відповідної нотаріальної дії, а є лише роз`ясненням (відповіддю) на усне звернення.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи встановлені належним чином апеляційним судом фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що в цій справі оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням висновків рішень судів касаційної інстанції щодо застосування відповідних норм матеріального та процесуального права в спірних правовідносинах.

Позивач не позбавлений права звернутися до суду із відповідним позовом в порядку, визначеному ЦПК України.

Верховний Суд не приймає до уваги як доказ надану позивачем до суду касаційної інстанції копію постанови приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Стойки С. М. від 09 вересня 2022 року № 289/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки Верховний Суд здійснює касаційний перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі документів (доказів), наявних у справі на час постановлення оскаржуваних рішень.

Верховний Суд не може прийняти до уваги доводи касаційної скарги в частині неправомірності рішення суду першої інстанції, оскільки, як зазначено вище, оскаржувана постанова апеляційного суду є законною, що відповідно свідчить про правомірність скасування рішення районного суду апеляційним судом у цій справі та вказує на відсутність правових підстав для його перегляду по суті в касаційному порядку.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуального закону (відмови у відкладенні засідання з метою підготовки заяви про відвід судді) не впливають на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції у цій справі.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 11 березня 2020 року у справі № 210/1609/15-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, оскільки у наведених справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів.

У справі № 210/1609/15-ц Верховний Суд, змінюючи рішення судів, зазначив: установивши, що право позивача на отримання у власність спадкового майна оспорюється відповідачем,а також втрачено оригінали правовстановлючих документів на спадкове майно, суди дійшли обгрунтованого висновку, що обраний позивачем спосіб захисту (визнання права власності) узгоджується зістаттею 392 ЦК України, а зазначений відповідач є належним відповідачем у справі. Разом з тим, визначаючи правові підстави визнання за позивачем права власності на банківські вклади, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права; суди дійшли помилкового висновку про визнання за позивачем права власності у порядку спадкування за законом на грошові кошти за договорами банківських вкладів, оскільки правильним вирішенням зазначеного спору є визнання права на вклад, а тому оскаржувані судові рішення у цій частині підлягають зміні.

У справі № 130/2319/17-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети спору, зокрема, у наведеній справі - визнання недійсною заяви про відмову від прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та їх скасування.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, яка переглядається, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Наведені на обґрунтування касаційної скарги інші аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не свідчать про його незаконність, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частині друга статті 410 ЦПК України).

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук