Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 2-1054/08
провадження № 61-14343св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
за позовом ОСОБА_1 :
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Виконавчий комітет Індустріальної у місті Дніпропетровську ради,
за позовом третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 :
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Виконавчий комітет Індустріальної у місті Дніпропетровську ради,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі судді Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Виконавчого комітету Індустріальної у місті Дніпропетровську ради про визнання права власності, в якому просив: визнати за ним право власності на самочинно збудований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача ввести вказане домоволодіння в експлуатацію.
У березні 2008 року особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Виконавчий комітет Індустріальної у місті Дніпропетровську ради, в якому просила: визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 15 000 доларів США, що передбачено пунктом 4.1 договору поруки від 01 вересня 2007 року.
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 квітня 2008 року у складі судді Мороза В. П. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Зобов`язано Виконавчий комітет Індустріальної у місті Дніпропетровську ради ввести вказане домоволодіння в експлуатацію.
Додатковим рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 квітня 2008 року у складі судді Мороза В. П. позов третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням, у травні 2019 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_4 на додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 квітня 2008 року та повернуто цю скаргу заявнику.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що додаткове рішення відсутнє в переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду згідно з частиною першою статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку з чим подана заявником скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 357 цього Кодексу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У липні 2019 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що в розумінні процесуального законодавства додаткове рішення суду не є ухвалою, а тому апеляційний суд безпідставно повернув їй апеляційну скаргу за пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України. Крім того, за змістом частини п`ятої статті 270 ЦПК України додаткове рішення є самостійним об`єктом оскарження. На це рішення може бути подано апеляційну скаргу окремо від рішення суду. Таким чином, суд апеляційної інстанції постановив незаконну ухвалу, обмеживши тим самим її право на доступ до правосуддя.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.
03 вересня 2019 року справа № 2-1054/08 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріалами справи підтверджується, що додатковим рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 квітня 2008 року позов третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням, у травні 2019 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_4 на додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 квітня 2008 року та повернуто цю скаргу заявнику з підстав, передбачених пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України (скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду).
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що додаткове рішення відсутнє в переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду згідно з частиною першою статті 353 ЦПК України.
Верховний Суд не погоджується з цим висновком з огляду на таке.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Згідно з частиною першою статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
За змістом пункту 1 частини першої, частин третьої, п`ятої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Відповідно до статті 352 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
При постановленні оскаржуваної ухвали апеляційним судом не взято до уваги те, що додаткове рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Тобто в розумінні вищенаведених норм процесуального права додаткове рішення є самостійним об`єктом апеляційного оскарження; на це рішення може бути подано апеляційну скаргу окремо від рішення суду, в тому числі особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Європейський суд з прав людини у справі «Воловік проти України» (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.
Апеляційний суд не врахував наведених правових висновків та відмовив у прийнятті апеляційної скарги на додаткове рішення місцевого суду без належних правових підстав, порушивши тим самим право особи, яка не брала участі у справі, на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Керуючись статтями 400, 406, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_4 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов