№ 2-1173/2009

Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 2-1173/2009

провадження № 61-43671св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Територіальна громада в особі Розумівської сілської ради Запорізького району Запорізької області,

треті особи: Восьма Запорізька державна нотаріальна контора, Орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», Обслуговуючий садівничий кооператив «Художник-2»,

особа, яка не брала участі у справі (заявник апеляційної скарги) - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі (заявник касаційної скарги) - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2009 року ОСОБА_1 до звернувся до суду з позовом до Територіальної громади в особі Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, треті особи: Восьма Запорізька державна нотаріальна контора, Орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», Обслуговуючий садівничий кооператив «Художник-2», про визнання права власності в порядку спадкування за законом на садовий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно у вигляді садового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0643 га для ведення садівництва, що розташовані в Обслуговуючому садівничому кооперативі «Художник-2» на землях Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Позивач вказував, що він є єдиним спадкоємцем за законом першої черги, проте на протязі шестимісячного строку з дня відкриття спадщини він не звернувся до Восьмої запорізької державної нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини, а прийняв спадщину фактично. При оформленні спадкових справ на вищезазначене спадкове майно з`ясувалось, що спадкодавець за життя не зареєстрував своє право власності на спадковий садовий будинок з господарськими спорудами.

З урахуванням наведеного, позивач просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на садовий будинок літера «А», службові прибудови літера «а, а2», прибудови літера «А1, А2, а3», підвал літера «пд», мансарду літера «мс», навіси літера «Е, Б, Ж», сарай літера «В», козирок до В, вбиральню літера «Г», баню літера «Д», козирок до Д, паркани № 6, 10, 14, ворота № 1, 8, 11, водопровід № 4, басейн № 5, яму зливну № 7, 13, замощення 1, хвіртку № 9, свердловину № 12 та земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0643 га для ведення садівництва, що розташовані в Обслуговуючому садівничому кооперативі «Художник-2» на землях Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 18 червня 2009 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на садовий будинок літера «А», службові прибудови літера «а, а2», прибудов літера «А1, А2, а3», підвал літера «пд», мансарду літера «мс», навіси літера «Е, Б, Ж», сарай літера «В», козирок до В, вбиральню літера «Г», баню літера «Д», козирок до Д, паркани № 6, 10, 14, ворота №1, 8, 11 водопровід № 4, басейн № 5, яму зливну № 7, 13, замощення 1, хвіртку № 9, свердловину № 12., та земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0643 га для ведення садівництва, що розташовані в Обслуговуючому садівничому кооперативі «Художник-2» на землях Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, яка належала ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно державного акта на право приватної власності на землю серія ЗП № 07-501950, виданого 06 квітня 1995 року Розумівською сільською радою Запорізького району Запорізької області.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач повністю довів свої позовні вимоги, а саме, фактичне прийняття ним спадщини після смерті батька. Задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не порушують невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси будь-яких осіб.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 , особа яка не брала участі в розгляді справи, проте вважає, що вказаним рішенням суду порушені її права, звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила встановити факт прийняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати за нею та за ОСОБА_1 у рівних долях право власності в порядку спадкування за законом на спірне майно.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 червня 2009 року у цій справі в частині визнання права власності скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, треті особи: Восьма Запорізька державна нотаріальна контора, ОП «ЗМБТІ», Обслуговуючий садівничий кооператив «Художник-2» про визнання права власності в порядку спадкування за законом, відмовлено.

В іншій частині позову рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не з`ясував усіх обставин справи, не встановив кола спадкоємців після померлого ОСОБА_5 , що призвело до помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції, яким визнано право власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 , безпосередньо стосується законних прав та обов`язків ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі та яка проживала та була зареєстрована за однією адресою з батьком ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та входить до кола спадкоємців першої черги за законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2018 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваним рішенням зачіпаються його майнові права щодо володіння, користування та розпорядження садовим будинком, який є предметом у цій справі.

03 березня 2018 року він придбав на прилюдних торгах з примусової реалізації арештованого майна боржника ОСОБА_1 садовий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на підставі рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 червня 2009 року № 2-1173/2009.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що апеляційний суд, зазначивши у судовому рішенні, що в матеріалах справи містяться дві довідки про зареєстрованих за адресою проживання спадкодавця на день відкриття спадщини, залишив поза увагою, що вони суперечать одна одній. Заявник у касаційній скарзі зазначив, що апеляційний суд ґрунтував свої висновки виключно на припущеннях. Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що ОСОБА_2 з дня відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а це більше 20 років, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталась, спадковим майном не користувалась та на нього не претендувала, погоджуючись на його користування позивачем.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на спадкове майно у виді садового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0643 га для ведення садівництва, що розташовані в Обслуговуючому садівничому кооперативі «Художник-2» на землях Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

З заявами про прийняття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до нотаріальної контори не зверталися.

Згідно листа від 14 березня 2018 року №04-42/3-6/338, виданого відділом реєстрації фізичних осіб по Хортицькому району Управління державної реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, на час смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 57).

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно із статтею 548 ЦК Української РСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Таким чином, для встановлення тієї обставини, з якою стаття 549 ЦК Української РСР пов`язувала факт прийняття спадщини, необхідно встановити, чи фактично такий спадкоємець вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, (чинної на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути, зокрема: наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

З урахуванням вищевказаних вимог закону та обставин справи, апеляційний суд, дослідивши докази у справі й надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що обидва спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК Української РСР 1963 року, прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , як спадкоємці першої черги, оскільки фактично вступили у володіння спадковим майном.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку наданим учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відмову у позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що в матеріалах справи наявні взаємовиключні довідка Житлово-експлуатаційної дільниці № 582 ВРЕЖО № 8 від 09 квітня 2009 року (а.с. 8) та лист №04-42/3-6/338 Відділу реєстрації фізичних осіб по Хортицькому району Управління державної реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 14 березня 2018 року (а.с.57).

З довідки від 09 квітня 2009 року вбачається, що ОСОБА_1 був постійно зареєстрований та мешкав за адресою АДРЕСА_2 разом із померлим батьком ОСОБА_5 , інших зареєстрованих осіб за цією адресою не було.

Згідно з листом від 14 березня 2018 року №04-42/3-6/338, виданого Відділом реєстрації фізичних осіб по Хортицькому району Управління державної реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, на час смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресою АДРЕСА_2 були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 57).

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не з`ясував усіх обставин справи, не встановив кола спадкоємців після померлого ОСОБА_5 , що призвело до помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Необґрунтованими є доводи заявника, наведені у касаційній скарзі, про те, що поза увагою апеляційного суду залишилось те, що ОСОБА_2 з дня відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а це більше 20 років, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталась, спадковим майном не користувалась та на нього не претендувала, погоджуючись на його користування позивачем.

Відповідно до положень статей 560 561 ЦК Української РСР 1963 року спадкоємці можуть отримати свідоцтво про право на спадщину після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Тобто закон не зобов`язував спадкоємців отримувати свідоцтво про право на спадщину на відміну від положень чинного на час розгляду справи законодавства (стаття 1297 ЦК України), як і не зобов`язував звертатись із відповідною заявою про прийняття спадщини за умови прийняття ними спадщини у визначеному законом порядку.

До того ж, апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не позбавив позивача права на звернення за захистом порушеного права, а серед іншого, зауважив, що цим рішенням порушені права іншого спадкоємця - ОСОБА_2 .

За змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційний суд, беручи до уваги нові докази, керувався положеннями статті 367 ЦПК України, враховуючи, що ОСОБА_2 не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції.

Крім того, заявник ОСОБА_2 у апеляційній скарзі чітко зазначила, яким чином вона дізналась про рішення суду першої інстанції, яким порушено її законні права та інтереси, що стало достатньою підставою для поновлення їй строку апеляційним судом на оскарження рішення суду першої інстанції. Також вона вказала, що про оформлення права власності спірного садового будинку на ОСОБА_1 вона дізналась від ОСОБА_3 .

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові з підстав, викладених у рішенні.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив із засад диспозитивності цивільного судочинства, змагальності сторін, з урахуванням встановлених обставин справи, вимог закону та наданих сторонами доказів, а також того, що судом не встановлено виняткових обставин, які б давали підстави для скасування судового рішення апеляційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко