№ 2-1920/12

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 2-1920/12

провадження № 61-4794св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Кулянди М. І., Одинака О. О.

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2012 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру.

На обґрунтування позову посилався на те, що він зареєстрований і проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка була у його власності. 18 червня 2007 року ОСОБА_2 , скориставшись тим, що позивач знаходився у стані алкогольного сп`яніння, викрав та використав свідоцтво про право на спадщину та технічний паспорт на зазначену квартиру й оформив у приватного нотаріуса довіреність від імені позивача на своє ім`я на продаж спірної квартири.

21 червня 2007 року ОСОБА_2 уклав з відповідачем ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири. Надалі квартира неодноразово відчужувалася. 27 червня 2007 року укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а 15 серпня 2007 року ОСОБА_4 відчужив спірну квартиру ОСОБА_5 .

Зазначав, що вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 02 квітня 2012 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 357, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України та призначено покарання у виді 4-х років позбавлення волі із конфіскацією майна. У зазначеній справі ОСОБА_1 визнаний потерпілим.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відзив на позов не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2012 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 21 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А. В., укладений між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 27 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М. О., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М. О., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 18 грудня 2012 року визнано за ОСОБА_1 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68, 2 кв. м, у тому числі житловою площею 39, 30 кв. м.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався вироком суду, яким ОСОБА_2 засуджено за шахрайські дії, спрямовані на заволодіння квартирою позивача, а також тим, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було відомо, що спірна квартира вибула із власності позивача внаслідок шахрайських дій ОСОБА_2 , а самі договори купівлі-продажу, укладені між відповідачами, були фіктивними. У спірній квартирі з моменту її продажу проживає та зареєстрований позивач, відповідачі у квартирі не з`являлися, не проживали та не були зареєстровані.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк») подало апеляційну скаргу, у якій просило рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 11 грудня 2013 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Омега Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2012 року відкрито.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 січня 2014 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Омега Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2012 року закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішенням суду першої інстанції питання про права та обов`язки ПАТ «Омега Банк» не вирішувалося. Доводи банку про те, що він не був залучений до участі у справі як іпотекодержатель нерухомого майна, спірної квартири, є безпідставними і не свідчать про порушення прав заявника.

28 листопада 2012 року ПАТ «Омега Банк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»

(далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») уклали договір факторингу, за умовами якого банк відступив товариству право вимоги за кредитними та іпотечними договорами, укладеними між банком та ОСОБА_5 .

У квітні 2017 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просило ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 січня 2014 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 січня 2014 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Омега Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс», задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2012 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили, що оспорювані договори купівлі-продажу сторони уклали без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами. Відсутні також підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 червня 2007 року на підставі статті 230 ЦК України як такого, що укладений внаслідок обману. Тлумачення норм статті 230 ЦК України свідчить про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Позивач не надав до суду належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_3 , як сторона оспорюваного договору купівлі-продажу від 21 червня 2007 року, ввів його в оману на момент укладення договору. Відсутні також підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 червня 2007 року недійсним на підставі статей 203 215 ЦК України внаслідок відсутності волі позивача на укладення такого договору. Відповідно до матеріалів справи представник позивача ОСОБА_2 , укладаючи від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, діяв на підставі довіреності від 18 червня 2007 року. Із змісту довіреності випливає, що ОСОБА_2 уповноважений ОСОБА_1 продати або обміняти за ціною та на умовах на його розсуд належну позивачу на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . На момент укладення договору довіреність була чинною, ніким не оспорювалася та не визнавалася судом недійсною. Отже, відповідач ОСОБА_2 був наділений його довірителем ОСОБА_1 повноваженнями на вчинення правочину та діяв в межах наданих йому повноважень.

Крім того, Публічне акціонерне товариство «Сведбанк»

(далі - ПАТ «Сведбанк»), правонаступником якого стало ПАТ «Омега Банк», відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» право вимоги до ОСОБА_5 за іпотечним договором, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , не було стороною у справі, але апеляційна скарга містить докази того, що судом першої інстанції вирішено питання про його права і обов`язки відповідно до Закону України «Про іпотеку». За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про неможливість розгляду справи без участі у справі у відповідному процесуальному статусі іпотекодержателя спірного майна ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс», оскільки між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 з метою забезпечення кредитних зобов`язань укладено договір іпотеки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 22 лютого 2019 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2012 року залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не було залучено у встановленому законом порядку до участі у справі як правонаступник ПАТ «Омега Банк». Незважаючи на зазначене, апеляційний суд ототожнив статус ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» без вирішення питання у порядку статті 55 ЦПК України про залучення правонаступника. У матеріалах справи відсутні належні документи щодо того, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» є правонаступником особи, що подала апеляційну скаргу, тобто ПАТ «Омега Банк». Судом також не враховані преюдиціальні висновки, викладені у вироку Шевченківського районного суду м. Чернівців від 02 квітня 2012 року, відповідно до яких спірна квартира відчужена відповідачам внаслідок шахрайських дій ОСОБА_2 .

Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 жовтня 2013 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04 грудня 2013 року, договір іпотеки від 28 серпня 2007 року № 2501/0807/88-380 визнано недійсним, отже права ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у будь-якому випадку не можуть бути порушені оспорюваним рішенням. Крім того, суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги, зазначаючи, що позивач не довів, що спірний договір він уклав внаслідок введення його в оману.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційнепровадження у справі, ухвалою від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності

Законом № 460-IX.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка була у його власності.

18 червня 2007 року ОСОБА_2 , скориставшись тим, що позивач знаходився в стані алкогольного сп`яніння, викрав свідоцтво про право на спадщину та технічний паспорт на зазначену квартиру й оформив у приватного нотаріуса довіреність від імені позивача на своє ім`я.

21 червня 2007 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А. В.

27 червня 2007 року укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а 15 серпня 2007 року - між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Також встановлено, що 28 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого стало ПАТ «Омега Банк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2007 року.

Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 02 квітня 2012 року у справі №1-212/12 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 357, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді 4-х років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого стало ПАТ «Омега Банк», відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» право вимоги до ОСОБА_5 за іпотечним договором, предметом якого є спірна квартира АДРЕСА_1 , не було стороною у справі, проте апеляційна скарга містить докази того, що судом першої інстанції вирішено питання про його права і обов`язки відповідно до Закону України «Про іпотеку».

Апеляційний суд дійшов висновку про неможливість розгляду справи без участі у справі у відповідному процесуальному статусі іпотекодержателя спірного майна ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс», оскільки між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 з метою забезпечення кредитних зобов`язань укладено договір іпотеки.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2018 року, встановив, що спір у цій справі стосується прав та інтересів ТОВ «ФК «Вектор Плюс». При цьому без відповідної заяви або клопотання позивача про заміну відповідача чи залучення співвідповідача суд не вправі залучати до участі у справі інших осіб як відповідачів, які не визначені у такому процесуальному статусі позивачем.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 жовтня 2013 року у справі № 727/5474/13-ц, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04 грудня 2013 року, договір іпотеки від 28 серпня 2007 року № 2501/0807/88-380 визнано недійсним, отже права ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у будь-якому випадку не можуть бути порушені оспорюваним рішенням, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки зазначене рішення ухвалене із посиланням на рішення про визнання недійсними договорів купівлі-продажу у справі, що переглядається. Таким чином, наявність рішення у справі № 727/5474/13-ц про визнання недійсним іпотечного договору навпаки доводить той факт, що суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Посилання ж у касаційній скарзі на те, що судами не вирішено належним чином питання про залучення до участі у справі ТОВ «ФК «Вектор Плюс» спростовуються висновками Верховного Суду у постанові від 15 серпня 2018 року та оскаржуваним рішенням апеляційного суду.

Водночас, оскільки спір розглянуто за неналежного складу сторін, тому висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю є передчасним саме у зв`язку з неналежністю складу учасників справи.

Крім того, необхідно врахувати, що положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

У пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Відповідно, суди в оцінці обставин справи зобов`язані були керуватися тим, що для визначення факту вибуття майна необхідно застосовувати наведений правовий висновок. З урахуванням цього, позивач має розглядатися такою особою, яка втратила володіння своїм майном, з моменту державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку за відповідачами у передбачений законодавством спосіб.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження

№ 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, усіх договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18).

Позивач у справі, що переглядається, звернувся до суду із позовом про визнання договорів недійсними, однак належним способом захисту у цьому випадку є витребування майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неналежністю складу учасників справи.

Оскільки у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400 409 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2012 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко