№ 2-19/11

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 2-19/11

провадження № 61-15467св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Київська міська рада,

треті особи: Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , який діє у власних інтересах, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , яка діє у власних інтересах, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

за об`єднаним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська міська рада,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , яка діє в інтересах ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_17 - адвоката Оплачка Віталія Олексійовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 січня 2017 року у складі судді Зарицької Ю. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 рокуу складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2006 року ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_7 , територіальної громади Подільського району міста Києва, Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» про припинення права власності внаслідок знищення майна, зняття його з реєстрації та зміну розміру часток права власності на майно (домоволодіння), посилаючись на те, що домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складалося з трьох будинків за АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить на праві власності: ОСОБА_5 - 1/8 частка, ОСОБА_1 - 1/8 частка, ОСОБА_2 - 1/30 частка; ОСОБА_3 - 1/30 частка; ОСОБА_4 - 1/30 частка; ОСОБА_22 - 1/16 частка, ОСОБА_23 - 1/16 частка; ОСОБА_6 - 1/32 частка, ОСОБА_20 - 1/32 частка, ОСОБА_24 - 1/32 частка, ОСОБА_20 - 1/32 частка, ОСОБА_7 - 1/8 частка, ОСОБА_25 - 1/8 частка; ОСОБА_21 - 1/8 частка. Частину домоволодіння, яку займали ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_6 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 , ОСОБА_7 , ОСОБА_25 , ОСОБА_21 було знищено. Співвласники ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 померли, однак про наявність спадкоємців нічого не відомо. Враховуючи викладене, позивачі просили припинити права власності ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_6 , ОСОБА_20 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_7 , ОСОБА_25 , ОСОБА_21 та змінити розміри часток у праві власності на спірне домоволодіння позивачів, а саме ОСОБА_5 з 1/8 частки, ОСОБА_1 з 1/8 частки, ОСОБА_2 з 1/30 частки, ОСОБА_3 з 1/30 частки, ОСОБА_4 з 1/30 частки відповідно до часток, які будуть визначені судовою техніко-будівельною експертизою.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 12 квітня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без розгляду за її заявою.

Ухвалами Подільського районного суду міста Києва від 12 квітня 2011 року, внесеними в журнал судового засідання, ОСОБА_1 залучено до участі у справі як третю особу, а також прийнято її позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Київської міської ради, Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», треті особи: Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, про припинення права власності внаслідок знищення майна, зміну розміру часток права власності на домоволодіння, припинення права спільної часткової власності та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були залишені без розгляду за заявою ОСОБА_2 , який діяв у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 02 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 залишено без розгляду за його письмовою заявою.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги, остаточно зазначила відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Київську міську раду, третіми особами - Подільську районну у місті Києві державну адміністрацію, ОСОБА_8., ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , який діє у власних інтересах, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , яка діє у власних інтересах, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та просила: припинити право власності ОСОБА_25 на 1/8 частку домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності, виданого Міським житловим управлінням 29 липня 1946 року за № 158, на підставі рішення Київського окружного суду від 25 квітня 1928 року, у зв`язку з конструктивним знищенням; припинити право власності ОСОБА_22 , ОСОБА_23 в рівних долях на 1/8 частку вказаного домоволодіння, що зареєстровано на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори 16 червня 1962 року за № 8456, у зв`язку з конструктивним знищенням; припинити право власності ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 в рівних долях на 1/8 частку вказаного домоволодіння, що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 11 січня 1973 року № 2-76, у зв`язку з конструктивним знищенням; припинити право власності ОСОБА_7 на 1/8 частку вказаного домоволодіння, що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 27 червня 1974 року № 3-1200, у зв`язку з конструктивним знищенням; припинити право власності ОСОБА_5 на 1/8 частку вказаного домоволодіння, що зареєстровано на підставі договору дарування, посвідченого 05 квітня 1978 року № 5Дн-5291, у зв`язку з конструктивним знищенням; припинити право власності ОСОБА_21 на 1/8 частку вказаного домоволодіння, що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 07 березня 1991 року № 7н-4423, дублікат якого виданий 25 червня 2007 року, у зв`язку з конструктивним знищенням; змінити розмір її частки у праві спільної часткової власності на вказане домоволодіння з 1/8 на 566/1003; змінити розмір частки у праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на вказане домоволодіння з 1/10 на 437/1003; виділити їй в натурі житловий будинок літера «А» загальною площею 39,50 кв. м, житловою площею 30 кв. м, що складається з коридора площею 3,4 кв. м, кладової площею 0,9 кв. м, кухні площею 5,2 кв. м та двох житлових кімнат площею 14,9 кв. м та 15,1 кв. м відповідно, і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; виділити їй в натурі житловий будинок літера «Б» загальною площею 17,1 кв. м, житловою площею 9,4 кв. м, що складається з тамбура площею 1,4 кв. м, кухні площею 6,3 кв. м, житлової кімнати площею 9,4 кв. м, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , яка діє в інтересах ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , про визнання права власності на житлове приміщення, посилаючись на те, що вона є співвласником домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з трьох будинків, позначених на плані літерами «А» (№ 22), «Б» (№ 22-А ), «В» (№ 24). З 1933 року вона проживає за цією адресою в будинку АДРЕСА_2 . ОСОБА_22 та ОСОБА_23 в рівних долях належала 1/8 частка вказаного домоволодіння і вони займали квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 (7) будинку АДРЕСА_3 . У 1975 році в будинку АДРЕСА_3 сталася пожежа, внаслідок якої цей будинок був істотно пошкоджений, але не знищений повністю, після чого особи, які проживали в ньому, переїхали в інші місця проживання. Оскільки квартири АДРЕСА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_7 після пожежі не були відбудовані, то в подальшому в технічних паспортах номер квартири 9 було змінено на 7. Вона частково відновила квартиру АДРЕСА_8 та за згодою колишніх сусідів почала відкрито користуватися нею, підтримувала її в належному технічному стані. ОСОБА_23 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ОСОБА_22 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після їх смерті ніхто спадщину не прийняв та не заявляв своїх прав на будинок. Відумерлою спадщина ОСОБА_22 та ОСОБА_23 також не визнавалася. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 17,1 кв. м, що складається з тамбура площею 1,4 кв. м, кухні площею 6,3 кв. м, житлової кімнати площею 9,4 кв. м, в будинку, позначеному в технічному паспорті літерою «Б» (№ НОМЕР_1 ), який знаходиться по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року вищевказані два позови ОСОБА_1 об`єднані в одне провадження.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 січня 2017 року позов задоволено. Припинено право власності: - ОСОБА_25 на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності, виданого Міським житловим управлінням 29 липня 1946 року за № 158, на підставі рішення Київського окружного суду від 25 квітня 1928 року, у зв`язку з конструктивним знищенням; - ОСОБА_22 , ОСОБА_23 на 1/8 частину в рівних долях домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі договору дарування, посвідченого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 16 червня 1962 року за № 8456, у зв`язку з конструктивним знищенням; - ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 на 1/8 частину в рівних долях домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 11 січня 1973 року № 2-76, у зв`язку з конструктивним знищенням; - ОСОБА_7 на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 27 червня 1974 року № 3-1200, у зв`язку з конструктивним знищенням; - ОСОБА_5 на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі договору дарування, посвідченого 05 квітня 1978 року за № 5Дн-5291, у зв`язку з конструктивним знищенням; - ОСОБА_21 на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 07 березня 1991 року № 7н-4423, дублікат якого виданий 25 червня 2007 року, у зв`язку з конструктивним знищенням. Визнано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 17,1 кв. м, що складається з тамбура площею 1,4 кв. м, кухні площею 6,3 кв. м, жилої кімнати площею 9,4 кв. м в будинку, позначеному в технічному паспорті літерою «Б» (№ 22-А ) в домоволодінні АДРЕСА_1 . Змінено розмір частки у праві спільної часткової власності ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_1 з 1/8 частини на 566/1003 частин. Змінено розмір частки у праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на домоволодіння АДРЕСА_1 з 1/10 частини на 437/1003 частин. Виділено ОСОБА_1 в натурі житловий будинок літера «А» загальною площею 39,50 кв. м, житловою площею 30 кв. м, що складається з коридору площею 3,4 кв. м, кладової площею 0,9 кв. м, кухні площею 5,2 кв. м, та двох житлових кімнат площею 14,9 кв. м та 15,1 кв. м відповідно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Виділено ОСОБА_1 в натурі житловий будинок літера «Б», загальною площею 17,1 кв. м, житловою площею 9,4 кв. м, що складається з тамбура площею 1,4 кв. м, кухні площею 6,3 кв. м, жилої кімнати площею 9,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що фактичними співвласниками спірного нерухомого майна, що знаходиться в домоволодінні по АДРЕСА_1 , яке залишилося незруйнованим, є: ОСОБА_1 , яка займає квартиру № 4 загальною площею 39,50 кв. м в будинку літера «А» (№ 22) та квартиру АДРЕСА_10 ; ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які займають квартиру АДРЕСА_11 . Інші співвласники вказаного довомолодіння, а саме: ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 померли і їх частки у праві спільної часткової власності на це домоволодіння ніхто не успадкував. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення права власності вказаних осіб на спірне домоволодіння підлягають задоволенню як з підстав часткового знищення цього домоволодіння, так і з підстав невиявлення спадкоємців їх померлих співвласників. З 1975 року позивач користується приміщеннями загально площею 56,6 кв. м, а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - приміщеннями загально площею 43,7 кв. м. Оскільки право власності частини співвласників припинено, а частки інших співвласників, право власності яких не було припинено, збільшилися, то суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про зміну розміру часток у праві власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 та виділення їй в натурі житлового будинку літера «А» (№ 22) та частини житлового будинку літера «Б» (№ 22-А), що залишилася після пожежі та була частково відновлена позивачем, якими вона фактично користується.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_17 залишено без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 січня 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

19 серпня 2019 року представник ОСОБА_17 - адвокат Оплачко В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 січня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що в будинку літера «А» (№ 22) по АДРЕСА_1 , окрім ОСОБА_1 , проживає також ОСОБА_17 (у квартирі № 3 ), яка була дружиною померлого ОСОБА_21 . Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди послалися на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 16 серпня 2007 року № 11612/7283/07 та на висновок додаткової будівельно-технічної експертизи від 17 лютого 2012 року № 5010/11-42, складені Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, однак не врахували, що в будинку літера «А» (№ 22) експертами оглядалася квартира АДРЕСА_13 , і цими висновками підтверджено, що квартири в будинку літера «А» (№ 22) знаходяться в непридатному стані, а не знищені. Позивач не надала доказів відкритого, безперервного та добросовісного користування спірним домоволодінням, тому суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову та визнання за позивачем права власності на вказане домоволодіння за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, апеляційний суд розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення всіх її учасників.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Подільського районного суду міста Києва та зупинено дію рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

06 вересня 2019 року справа № 2-19/11 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складається з трьох будинків, позначених на плані літерами «А» (№ 22), «Б» (№ 22-А), «В» (№ 24).

Листом Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 18 лютого 2011 року № 8132 повідомлено, що станом на 16 лютого 2011 року право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано:

- 1/8 частка за ОСОБА_25 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Міським житловим управлінням 29 липня 1946 року за № 158, на підставі рішення Київського окружного суду від 25 квітня 1928 року;

- 1/8 частка за ОСОБА_22 , ОСОБА_23 в рівних долях на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори 16 червня 1962 року за № 8456;

- 1/8 частка за ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 в рівних долях на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 11 січня 1973 року № 2-76;

- 1/8 частка за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 27 червня 1974 року № 3-1200;

- 1/8 частка за ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори 05 квітня 1978 року за № 5Дн-5291;

- 1/8 частка за ОСОБА_21 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 07 березня 1991 року № 7н-4423, дублікат якого виданий 25 червня 2007 року;

- 1/8 частка за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 15 березня 1997 року № 5-1193;

- 1/10 частка за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних долях на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 травня 2001 року.

Між співвласниками вищевказаного домоволодіння був установлений такий порядок користування ним:

- в будинку АДРЕСА_14 проживали ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 ; у квартирі АДРЕСА_15 проживав ОСОБА_5 зі своєю сім`єю; у квартирі АДРЕСА_12 проживав ОСОБА_21 ; у квартирі АДРЕСА_9 проживала ОСОБА_1 , яка проживає в ній і на час розгляду справи;

- в будинку АДРЕСА_14 проживали ОСОБА_22 та ОСОБА_23 ; у квартирі АДРЕСА_15 проживав ОСОБА_25 ;

- в будинку АДРЕСА_16 проживали ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який проживає в ній і на час розгляду справи; у квартирі АДРЕСА_15 проживала ОСОБА_7

Співвласники домоволодіння по АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_25 (ІНФОРМАЦІЯ_8 року), ОСОБА_22 ІНФОРМАЦІЯ_9 року), ОСОБА_23 (ІНФОРМАЦІЯ_10 року), ОСОБА_24 (ІНФОРМАЦІЯ_11 року), ОСОБА_20 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_20 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та ОСОБА_21 (ІНФОРМАЦІЯ_12 року) померли і їх частки у праві спільної часткової власності на це домоволодіння ніхто не успадкував.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 16 серпня 2007 року № 11612/7283/07, складеним експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, в домоволодінні АДРЕСА_1 знаходяться в непридатному стані (зруйновані): в будинку «А» - квартира АДРЕСА_17 ), площею 15,9 кв. м; в будинку «В» квартира № 2 (6) площею 36,1 кв. м.

За висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 17 лютого 2012 року № 5010/11-42, складеним експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, сумарна площа приміщень, розташованих у будинках під літерами «А», «Б», «В» по АДРЕСА_1 , складає 100,3 кв. м.

Виходячи з фактичного користування будівлями, що склалося з 1975 року, ОСОБА_1 користується приміщеннями домоволодіння АДРЕСА_1 площею 56,6 кв. м, а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - приміщеннями площею 43,7 кв. м.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За приписами пунктів 4, 11 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі: знищення майна; смерті власника.

Згідно зі статтею 349 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник за своїм бажанням має право визначити фактичну та юридичну долю речі. Знищення майна належить до таких способів припинення права власності, коли власник за своїм бажанням, добровільно припиняє своє право власності, або ж право власності припиняється поза волею власника в результаті випадку, непереборної сили або неправомірних дій інших осіб. Умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника про внесення змін до державного реєстру.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна, тощо.

В позовній заяві, поданій до суду в березні 2016 року, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_19 , на підставі статті 344 ЦК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено такі висновки щодо застосування норм права.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_17 посилалася, зокрема на те, що з 20 квітня 1991 року вона проживає у квартирі АДРЕСА_20 як дружина ОСОБА_21 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 , якому належана 1/8 частка спірного нерухомого майна.

Відхиляючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд посилався на те, що ОСОБА_17 у встановлений законом спосіб не набула право власності на 1/8 частку спірного нерухомого майна в порядку спадкування після смерті ОСОБА_21 . Тому рішення суду про припинення права власності ОСОБА_21 та зміну розміру часток співвласників домоволодіння: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 прав та законних інтересів ОСОБА_17 не порушує. При цьому, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про припинення права власності внаслідок знищення майна, зміну розміру часток у праві власності на домоволодіння, припинення права спільної часткової власності, виділ у натурі частки з майна та про визнання права власності на житлове приміщення, апеляційний суд виходив з того, що ці позовні вимоги є доведеними, оскільки фактичними співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 є позивач та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а інші його співвласники, а саме: ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 померли і їх частки у праві спільної часткової власності на це домоволодіння ніхто не успадкував.

Такі висновки суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з частиною першою статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частиною третьою статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Апеляційний суд не врахував вищенаведених норм матеріального права і не спростував аргументів заявника про те, що вона постійно проживала у квартирі АДРЕСА_20 , зокрема на час відкриття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_21 . При цьому посилання апеляційного суду на те, що в судовому засіданні представник ОСОБА_17 не заперечував факт неприйняття нею спадщини після смерті ОСОБА_21 , спростовується звукозаписом судового засідання від 18 липня 2019 року, в якому представник ОСОБА_17 - Оплачко В. О. зазначив, що ОСОБА_17 не отримувала свідоцтво про право на спадщину, однак проживала разом із своїм чоловіком на час його смерті.

Тому висновок апеляційного суду про те, що рішення суду про припинення права власності ОСОБА_21 на 1/8 частку домоволодіння не порушує прав та законних інтересів ОСОБА_17 є безпідставним.

Крім того, одним із співвласників спірного домоволодіння є ОСОБА_7 , щодо якої суди попередніх інстанцій не навели мотивів, з яких вони виходили, вважаючи позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими.

Згідно з абзацом першим частини першої, частинами другою, третьою статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Встановивши, що ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 померли і їх частки у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 ніхто не успадкував, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи зверталася територіальна громада (Київська міська рада) із заявою про визнання спадщини відумерлою та чи існує спір про право між нею та співвласниками зазначеного домоволодіння.

За таких обставин розподіл часток померлих співвласників домоволодіння між іншими співвласниками не відповідає вищенаведеним нормам матеріального права і є передчасним.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не дослідив належним чином зібраних доказів та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

В силу положень вищевказаної статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Перевіривши доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення всіх її учасників, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої-сьомої, дев`ятої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 червня 2019 року справу призначено до розгляду на 18 липня 2019 року з повідомленням про час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі.

Повістку про розгляд справи 18 липня 2019 року отримала лише Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, а інші учасники справи - не отримали, що підтверджується поверненим до суду апеляційної інстанції повідомленням про вручення поштових відправлень з відмітками служби поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» та «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

При цьому апеляційний суд виходив з того, що особи, які беруть участь у справі, були повідомлені про розгляд справи, призначений на 18 липня 2019 року, через прес-службу апеляційного суду шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті суду.

Відповідно до частин одинадцятої, дванадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У підпункті 15.8 пункту 15 частини першої розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи оприлюднення інформації щодо справи, визначеної цією редакцією Кодексу, на офіційному веб-порталі судової влади України здійснюється в порядку, визначеному Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 розділу XIV «Надання інформації на веб-порталі» Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами і доповненнями), на головній сторінці веб-порталу та на сайтах судів на веб-порталі (інформація, що відноситься до кожного суду та її наявності) автоматично, оприлюднюються інформація (посилання на неї): оголошення про виклик відповідача, третьої особи, свідка, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, номер судового провадження, місце, дата і час наступного судового засідання, на яке така особа викликаєтеся.

З огляду на викладене застосуванню частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, а саме опублікуванню оголошення про виклик на веб-сайті судової влади України повинно передувати з`ясування місця проживання (перебування) відповідача.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 283/289/18-ц (провадження № 61-18125св19) та від 12 березня 2020 року у справі № 522/5315/15-ц (провадження № 61-40463св18).

Частиною десятою статті 130 ЦПК України передбачено, що якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

В матеріалах справи відсутня інформація про те, що зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи відповідачів та третіх осіб було невідоме суду. При цьому в розпорядженні апеляційного суду були належні та допустимі докази про місцезнаходження юридичних осіб, які беруть участь у справі. За таких обставин відсутні підстави вважати, що учасники були належним чином повідомлені апеляційним судом про розгляд справи (всі, крім Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_17 та її представника - адвоката Оплачко В. О., який був присутній в судовому засіданні 18 липня 2019 року).

Розгляд справи за відсутності учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини першої стаття 43 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Всупереч наведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ суд апеляційної інстанції розглянув і вирішив справу за відсутності осіб, щодо яких немає відомостей про їх належне повідомлення про час та місце розгляду справи, чим порушив їх право брати участь у судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Зазначені порушення унеможливили справедливий розгляд справи та встановлення обставин, які входять до предмета доказування і мають значення для правильного її вирішення.

Отже, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи,і розглянуто справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених належним чином про час і місце розгляду справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_17 - адвоката Оплачка Віталія Олексійовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук