Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 2-2104/2001
провадження № 61-34333св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Харківська районна державна адміністрація,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Подвезько Геннадій Михайлович, на рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Шаповал Н. М., Кіпенка І. С., Кружиліної О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У серпні 2001 року Харківська районна державна адміністрація звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про вилучення земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до рішення Харківської районної ради Харківської області від 28 квітня 1992 року ОСОБА_1 надана земельна ділянка площею 46,2 га - для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Русько-Тишківської сільської ради.
Посилаючись на те, що з 1999 року вказана земельна ділянка
ОСОБА_1 не обробляється, Харківська районна державна адміністрація просила суд вилучити вказану земельну ділянку з користування ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 14 грудня 2001 року (у складі судді Россолова В. Б.) позов Харківської районної державної адміністрації задоволено частково.
Вилучено земельну ділянку площею 24,7 га з користування ОСОБА_1 , яка розташована на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області та надана для використання фермерським господарством.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги в частині невикористання земельної ділянки площею 24,7 га є доведеними та обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2016 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 грудня
2001 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Харківської районної державної адміністрації відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про вилучення земельної ділянки на підставі пункту 8 статті 27 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням того, що зазначена норма передбачає підстави припинення права користування землею, а не підстави її вилучення. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, з якою звернувся до Верховного Суду в червні 2018 року, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Подвезько Г. М., просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що він не був залучений до участі у цій справі, проте оскаржуваним рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2016 року порушені його права, оскільки на час відкриття апеляційного провадження у цій справі спірна земельні ділянка перебувала у користуванні ОСОБА_2 , оскільки 17 вересня 2015 року між ним та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області укладено відповідний договір оренди землі строком 49 років.
Вказував, що про оскаржуване рішення апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2016 року, яким порушені його права, він дізнався лише 07 квітня 2018 року, отримавши від Харківського районного суду Харківської області копію ухвали від 26 березня 2018 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в цивільній справі № 635/752/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Харківська районна державна адміністрація Харківської області, про усунення перешкод у здійсненні права користування та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29 квітня 2015 року, припинення договору оренди.
Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що 15 січня 2001 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 грудня 2001 року набрало законної сили. ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою через 15 років після того, як рішення суду першої інстанції набрало законної сили.
Поновляючи відповідачу строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів поновлення вказаного строку, послався лише на обставини, які перелічені ОСОБА_1 у заяві про поновлення строку, не встановив, чи виправдовують причини поновлення такого строку, зазначені останнім, на апеляційне оскарження, чим порушив принцип верховенства права та допустив втручання у принцип правової визначеності.
Крім того, у березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування розпорядження районної державної адміністрації, що свідчить про те, що відповідач у даній справі знав про наявність оскаржуваного рішення суду та не був позбавлений права захищати свої права та інтереси.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 квітня
2014 року у адміністративній справі № 820/5005/14 позов ОСОБА_1 до Харківської районної державної адміністрації Харківської області про скасування рішення залишено без розгляду, у зв`язку з пропущенням строків звернення до суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня
2015 року відкрито провадження за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_1 у справі № 820/5005/14.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня
2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Харківського окружного адміністративного суду
від 17 квітня 2014 року у справі № 820/5005/14 залишено без розгляду.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.
У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Харківської районної ради Харківської області від 28 квітня 1992 року ОСОБА_1 була надана земельна ділянка площею 46,2 га, у томі числі пасовищ - 18 га, для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Русько-Тишківської сільської ради.
У 2000 році Державним комітетом України по земельних ресурсах встановлено, що на земельній ділянці, яка надана для фермерського господарства площею 24,0 ріллі не проводяться роботи з обробки земельної ділянки (не вживаються заходи щодо боротьби з бур`яном).
Отже, саме непроведення комплексу робіт з обробки земельної ділянки, наданої відповідачу, є підставою для вилучення земельної ділянки з користування ОСОБА_1 на підставі пункту 8 статті 27 ЗК України
(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
11 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу копії судового рішення Харківського районного суду Харківської області
від 14 грудня 2001 року.
13 липня 2016 року ОСОБА_1 отримав копію судового рішення суду першої інстанції.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 23 серпня 2016 року ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 02 вересня 2016 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Харківського районного суду Харківської області ід 14 грудня 2001 року. Апеляційне провадження у справі відкрито.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (далі - Закон України № 460-IX).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції помилково застосував пункт 8 статті 27 ЗК України від 18 грудня 1990 року, оскільки зазначена норма передбачає підстави припинення права користування землею, а не підстави її вилучення.
Разом з тим, вирішуючи питання про поновлення строку, апеляційний суд виходив з того, що наведені в апеляційній скарзі причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є поважними.
Колегія суддів Верховного Суду з вказаним висновком апеляційного суду щодо поновлення строку на апеляційне оскарження не погоджується з огляду на зазначене.
Згідно з частиною першою статті 290 ЦПК України від 18 липня 1963 року (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Частинами першою та четвертою статті 292 ЦПК України від 18 липня 1963 року (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) передбачено, що апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення.
Скарги, подання, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд за заявою особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.
Відповідно до частин другої та третьої статті 89 ЦПК України від 18 липня 1963 року (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) стороні або іншій особі, яка бере участь у справі, в разі пропуску встановленого законом строку з причин, визнаних судом поважними, суд може поновити пропущений строк.
Питання про поновлення пропущеного строку вирішує з викликом сторін і повідомленням осіб, які беруть участь у справі, той суд, в якому слід було вчинити пропущену процесуальну дію або до якого слід було подати документ, проте неявка цих осіб не перешкоджає вирішенню поставленого перед судом питання.
Відповідно до частини першої статті 231 ЦПК України від 18 липня 1963 року (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження або на апеляційне подання. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає чинності після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 10 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України 18 березня 2004 року (в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою) неоскаржені судові рішення, ухвалені судом першої інстанції до набрання чинності цим Кодексом, набирають законної сили у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 серпня 2016 року ОСОБА_1 , який є відповідачем у справі, звернувся з апеляційною скаргою на рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 грудня 2001 року, тобто з пропуском 15 років встановленого законодавством процесуального строку апеляційного оскарження.
Обґрунтовуючи заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилався на те, що у судових засіданнях при розгляді даної справи участі не приймав, копію оскаржуваного рішення отримав лише 13 липня 2016 року. З 11 по 29 липня 2016 року та з 01 по 18 серпня 2016 року перебував у робочому відрядженні у місті Києві.
Як вбачається з матеріалів справи, 11 липня 2016 року ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами справи, а 13 липня 2016 року - отримав копію рішення суду першої інстанції, що підтверджується наявною у матеріалах справи заявою про видачу копії судового рішення (а. с. 28).
Разом з тим, з матеріалів справи також вбачається, щоОСОБА_1 була надіслана повістка про виклик у судове засідання. Крім того, із зазначеної повістки вбачається, що ОСОБА_1 від підпису про отримання даної повістки відмовився (а. с. 14, 15).
Крім того, заперечуючи проти апеляційної скарги ОСОБА_1 , Харківська районна державна адміністрація вказувала, що на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 грудня 2001 року Харківською районною державною адміністрацією винесено розпорядження від 27 лютого 2002 року № 55 «Про зарахування земельної ділянки з фермерського господарства ОСОБА_1 до земель запасу», відповідно до пункту 2 якого ОСОБА_1 надано завдання оформити документи на право користування земельною ділянкою площею 12,3 га пасовищ, які залишились в його користуванні.
Харківська районна державна адміністраціятакож зазначала, що у березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської районної державної адміністрації Харківської області про скасування рішення. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року у адміністративній справі № 820/5005/14 позов ОСОБА_1 до Харківської районної державної адміністрації Харківської області про скасування рішення залишено без розгляду, у зв`язку з пропущенням строків звернення до суду.
З ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 17 квітня
2014 року вбачається, що у судовому засіданні окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , заперечуючи проти задоволення клопотання про залишення адміністративного позову у справі
№ 820/5005/14 без розгляду вказував, що з 2008 року він оскаржував розпорядження від 27 лютого 2002 року № 55 до прокуратури та Харківської районної адміністрації Харківської області.
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, від 26 квітня 2007 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04,
від 21 жовтня 2010 року).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від суді вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумінні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Таким чином, апеляційний суд на підставі вищевказаних положень процесуального законодавства належним чином не перевірив поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження (більше 15 років), зокрема, апеляційний суд в ухвалі обмежився виключно посиланням на наявність для цього «поважних причин», однак не розтлумачив, в чому ж полягали такі «поважні причини» й чому є потреба в поновленні процесуального строку після спливу тривалого проміжку часу з моменту набуття рішенням суду законної сили.
Європейський суд з прав людини керується «принципом правової визначеності», який вимагає, щоб «остаточне рішення суду не ставилося під питання». Це означає, що суд та інші органи державної влади після ухвалення остаточного рішення не мають права на звернення щодо перегляду рішення суду.
Апеляційний суд відкрив провадження та виніс рішення, яким скасував попереднє рішення суду першої інстанції, попри те, що ОСОБА_1 звернувся зі значним пропуском строків апеляційного оскарження, тобто, поставив факт порушення матеріального права при вирішенні судом першої інстанції спору над принципом правової визначеності без достатнього мотивування причин поновлення процесуального строку.
При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати зазначене, на підставі належних та допустимих доказів ухвалити судове рішення, вирішивши питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням мотивів його поновлення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, то ухвала Апеляційного суду Харківської області від 02 вересня 2016 про відкриття апеляційного провадження та рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2016 року відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Подвезько Геннадій Михайлович, задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 вересня 2016 та рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська