Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 2-2170/12
провадження № 61-21359св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Луспеника Д. Д.,
Суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Романцова Тетяна Володимирівна, на рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 15 травня 2012 року у складі судді Даниленка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 23 липня 2007 року між
ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , яка 10 лютого 2010 року змінила ім`я « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », укладений кредитний договір № 41/25/07-СС, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі
65 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит у строк до 23 липня 2017 року та сплатити проценти за користування кредитом, які складаються із перемінної процентної ставки в розмірі 11 % річних та фіксованої процентної ставки у розмірі 1,83 % річних.
Для забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором 23 липня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 41/21/П21/07-НВС.
ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку із чим у неї станом на 15 серпня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 73 309, 32 дол. США, що в еквіваленті станом
на 15 серпня 2011 року - 584 348,59 грн, з яких: заборгованість за
кредитом - 57 919,44 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 15 серпня 2011 року -461 675,86 грн; загальна заборгованість за процентами за користування кредитом - 10 664,00 дол. США, що в еквіваленті - 85 002,74 грн; пеня
за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентів -
2 775,88 дол. США, що в еквіваленті - 22 126,54 грн; сума штрафу
за ненадання банку копії договору страхування у встановлені строки -
1 950,00 дол. США, що в еквівалентнті - 15 543,45 грн.
Ураховуючи зазначене, ПАТ «Кредитпромбанк» просило суд стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 23 липня № 41/25/07-СС у розмірі 73 309,32 доларів США, що в еквіваленті 584 348,59 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2012 року позов ПАТ «Кредитпромбанк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь
ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором
у сумі 584 348,59 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору від 23 липня 2007 року не виконувала,
у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість у розмірі 584 348,59 грн, яка підлягає солідарному стягненню із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк».
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
У грудні 2018 року ОСОБА_2 подала до Київського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Дарницького районного суду
м. Києва від 15 травня 2012 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2012 року задоволено.
Поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2012 року.
Відкрито апеляційне провадження у справі за позовом
ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Дельта Банк», яке є правонаступником ПАТ «Кредитпромбанк», заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2007 року № 41/25/07-СС станом
на 15 серпня 2011 року, яка утворилася з 14 березня 2011 року,
у розмірі 57 858,67 дол. США, що станом на 15 серпня 2011 року еквівалентно 461 133,60 грн, та 27 811,35 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 54 336,74 дол. США, що станом на 15 серпня 2011 року еквівалентно 433 063,82 грн, заборгованість за процентам за користування кредитом у розмірі 3 521,93 дол. США, що станом на 15 серпня 2011 року еквівалентно 28 069,78 грн, пеня за прострочення сплати тіла кредиту та процентів у розмірі 12 267,90 грн, сума штрафу за ненадання банку копії договору страхування у встановленні строки в розмірі 15 543,45 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк», яке
є правонаступником ПАТ «Кредитпромбанк», заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2007 року № 41/25/07-СС, яка утворилася за період по 13 березня 2011 року, у розмірі 10 724,77 дол. США, що станом
на 15 серпня 2011 року еквівалентно 85 476,42 грн та 9858,74 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 3 582,70 дол. США, що станом
на 15 серпня 2011 року еквівалентно 28 554,12 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 7 142,07 дол. США, що станом на 15 серпня 2011 року еквівалентно 56 922,30 грн, пеня за прострочення сплати тіла кредиту та процентів у розмірі 9 858,64 грн.
В іншій частині позову ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого
є ПАТ «Дельта Банк», відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов`язання за кредитним договором від 23 липня 2007 року № 41/25/07-СС. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», заборгованості за спірним кредитним договором.
Умовами договору поруки від 23 липня 2007 року № 41/21/П21/07-НВС не встановлено строк припинення поруки, з позовом до суду
ПАТ «Кредитпромбанк» звернулося 14 вересня 2011 року, а отже, із поручителя ОСОБА_2 на користь банку, в межах відповідальності, встановленої частиною четвертою статті 559 ЦК України, підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, строк сплати якої настав з 14 березня 2011 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Романцова Т. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними та такими, що суперечать фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.
Зазначає, що судом першої інстанції не виконано вимог ЦПК України щодо належного повідомлення сторони відповідача про розгляд справи та направлення ухвали про відкриття провадження у справі, зокрема, положень статті 128 129 187 190 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи у суді першої інстанції). При цьому посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня
2018 року у справі № 752/11896/17-ц, відповідно до яких повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причин повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом неналежного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.
Суди попередніх інстанцій помилково вважали встановленим факт отримання нею кредиту та обґрунтованості розрахунків заборгованості
ПАТ «Кредитпромбанк», а також щодо відсутності належних та допустимих доказів на укладення кредитного договору. Вважає, що копія заяви про видачу готівки та кредитний договір є неналежними та недопустимими доказами, оскільки непосвідчені належним чином.
Також зазначає, що апеляційний суд безпідставно стягнув гривневий еквівалент пені, яка нараховувалася в доларах США, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі
№ 761/26293/16-ц дійшла висновку про те, що нарахування пені в іноземній валюті не передбачено законодавством України, пеня стягується виключно в гривні.
Вказує, що в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено правові підстави переходу права вимоги за договором поруки від ВАТ «Кредитпромбанк» до ПАТ «Кредитпромбанк», а ПАТ «Кредитпромбанк» не є належним позивачем.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи встановлені судами
23 липня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк», яке змінило свою організаційно-правову форму на ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 41/25/07-СС відповідно до умов
якого ВАТ «Кредитпромбанк» надало ОСОБА_1 кредит у сумі
65 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом перемінної процентної ставки в розмірі 11 % річних та фіксованої процентної ставки
в розмірі 1,83 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості
за кредитом до 23 липня 2017 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася своєчасно та у повному обсязі повертати кредит на умовах, визначених цим договором, та сплатити проценти за користування кредитом (а.с. 133-137, т. 1).
23 липня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 41/21/П21/07-НВС, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалась солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 липня 2007 року № 41/25/07-СС (а.с. 159-161, т. 1).
10 лютого 2010 року ОСОБА_1 змінила ім`я « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », відповідно до свідоцтва про зміну імені, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві
від 10 лютого 2010 року серії НОМЕР_1 (а.с. 182, т. 1).
ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору,
у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка згідно з наданим банком розрахунком станом на 15 серпня 2011 року становила 73 309,32 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 584 348,59 грн,
з яких: основна заборгованість - 57 919,44 дол. США, що еквівалентно
461 675,86 грн, заборгованість за процентами - 10 664,00 дол. США, що еквівалентно 85 002,74 грн, пеня - 2 775,88 дол. США, що еквівалентно
22 126,54 грн, штраф - 1 950,00 дол. США, що еквівалентно 15 543,45 грн (а.с. 188-189, т. 1).
26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Шевченко Д. Г., зареєстровано в реєстрі за № 1441, відповідно до якого
ПАТ «Кредитпромбанк» відступило ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним договором від 23 липня 2007 року № 41/25/07-СС, укладеним із ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Романцова Т. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів,
а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» відступило ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним договором від 23 липня 2007 року
№ 41/25/07-СС, укладеним із ОСОБА_1 .
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що зміна організаційно-правової форми кредитора АТ «Кредитпромбанк» не впливає на обсяг зобов`язань позичальника та поручителя. Тому
ПАТ «Кредитпромбанк» було належним позивачем у справі.
Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що банк надав належні докази на підтвердження отримання кредиту
ОСОБА_1 , а саме: у матеріалах справи містяться договір кредиту
від 23 липня 2007 року № 41/25/07-СС, договір поруки від 23 липня
2007 року № 41/21/П21/07-НВС, іпотечний договір від 23 липня 2007 року
№ 41/25/125/07-СС, заява на видачу готівки від 23 липня 2007 року
№ ТR.97122.1. Вказаного ОСОБА_1 не спростувала.
У кредитному договорі від 23 липня 2007 року передбачено, що повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів мала здійснюватись шляхом сплати ОСОБА_1 щомісячних платежів у розмірі та строки, що визначені у пункті 2 частини першої кредитного договору, а саме кожного
23 числа місяця.
Отже, сторони кредитного договору встановили, що основне зобов`язання позичальник виконує шляхом виконання окремих зобов`язань з внесення щомісячних платежів за цим договором.
Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Статтею 559 ЦК України визначено підстави припинення поруки.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України,
є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором
у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
Такий висновок Верховного Суду України викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 та аналогічний - у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі
№ 2-1169/11 (провадження 14-265цс18).
Передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором від 23 липня 2007 року № 41/25/07 СС не виконувала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка відповідно до наданого банком розрахунку станом на 15 серпня 2011 року становила
73 309,32 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 584 348,59 грн, з яких: основна заборгованість -
57 919,44 дол. США, що еквівалентно 461 675,86 грн, заборгованість за процентами - 10 664,00 дол. США, що еквівалентно 85 002,74 грн, пеня -
2 775,88 дол. США, що еквівалентно 22 126,54 грн, штраф -
1 950,00 дол. США, що еквівалентно 15 543,45 грн (а.с. 188-189, т. 1).
ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що вона виконувала належним чином умови договору, визначена банком заборгованість не відповідає умовам договору.
Банк, звернувшись 14 вересня 2011 року до суду із цим позовом, реалізував своє право на пред`явлення вимоги до поручителя (а.с. 32, т. 1).
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши неведені вище норми матеріального права, встановивши, що заборгованість за спірним кредитним договором, яка утворилася з 14 березня 2011 року становить
57 858,67 дол. США, що станом на 15 серпня 2011 року еквівалентно
461 133,60 грн, та 27 811,35 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 54 336,74 дол. США, що станом на 15 серпня 2011 року еквівалентно
433 063,82 грн, заборгованість за процентам за користування кредитом
у розмірі 3521,93 дол. США, що станом на 15 серпня 2011 року еквівалентно 28 069,78 грн, пеня за прострочення сплати тіла кредиту та процентів
у розмірі 12 267,90 грн, сума штрафу за ненадання банку копії договору страхування у встановлені строки в розмірі 15 543,45 грн,
дійшов правильного висновку про те, що вказана заборгованість
підлягає стягненню солідарно із поручителя ОСОБА_2 та позичальника ОСОБА_1 . Інша частина заборгованості, яка утворилася по 13 березня 2011 року, підлягає стягненню виключно із ОСОБА_1 як позичальника.
Відповідно до наявних у матеріалах справи документів, вказана заборгованість становить: 10 724,77 дол. США, що станом на 15 серпня
2011 року еквівалентно 85 476,42 грн, та 9 858,74 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 3 582,70 дол. США, що станом на 15 серпня 2011 року еквівалентно 28 554,12 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 7142,07 дол. США, що станом на 15 серпня 2011 року еквівалентно 56 922,30 грн, пеня за прострочення сплати тіла кредиту та процентів в розмірі 9 858,64 грн.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно стягнув гривневий еквівалент пені, яка нараховувалася в доларах США,
є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про те, що вона про розгляд справи у суді першої інстанції належним чином повідомлена не була, проте апеляційний суд вказане не врахував, до уваги не беруться, оскільки ОСОБА_2 брала участь у розгляді цієї справи у суді апеляційної інстанції та реалізувала своє право на участь у судовому засіданні, а за правилами ЦПК України
2004 року під час дії якого було ухвалено рішення районного суду ЦПК України не передбачав право апеляційного суду з таких підстав скасовувати рішення суду першої інстанції та направляти справу на новий розгляд.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі
№ 755/15824/15-ц (провадження № 61-23983сво18).
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу
Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Романцова Тетяна Володимирівна, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк