24.10.2024

№ 2-269/11

Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 2-269/11

провадження № 61-27359св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А.І., Литвиненко І.В., Сердюка В.В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

стягувачі: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова, Військова частина НОМЕР_1 ,

боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

заінтересована особа начальник Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області П`ятниця Сергій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Луєнко Юрій Васильович, на ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 11 грудня 2017 року в складі судді Карапиш Т.В. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області

від 20 березня 2018 року в складі колегії суддів: Кузюри Л.В., Губар В.С., Шитченко Н.В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом(далі Закон України № 460-IX).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова звернувся до суду зі скаргою на дії посадової особи Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі УДВС ГТУЮ у Чернігівській області), в якій просив скасувати постанову про результати перевірки виконавчого провадження, визнати неправомірною бездіяльність та зобов`язати вчинити дії щодо примусового виконання рішення.

Скарга мотивована тим, що на виконанні в Ічнянському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі Ічнянський РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області) перебуває виконавче провадження згідно з виконавчим листом № 2-269/11, виданим 10 травня 2012 року Ічнянським районним судом Чернігівської області, щодо зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звільнити та привести до попереднього стану самовільно зайняту ділянку загальною площею 0,0128 га на

АДРЕСА_1 під будівлею магазину, яка перебуває в постійному користуванні Військової частини НОМЕР_1 .

Постановою державного виконавця 22 червня 2012 року відкрито виконавче провадження, проте рішення суду на час звернення зі скаргою фактично не виконане. За вказаний період було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка скасована ухвалою суду, про зупинення та поновлення виконавчого провадження, тощо.

На боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за невиконання рішення суду накладено штраф, а 08 квітня 2014 року направлено до Ічнянського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (далі Ічнянський РВ УМВС України в Чернігівській області) подання про притягнення боржників до кримінальної відповідальності відповідно до статті 382 КК України.

Крім того, державний виконавець 02 листопада 2016 року звернувся до стягувача з листом про сплату авансування витрат виконавчого провадження у розмірі 203045 грн.

Не погодившись з вказаними вимогами державного виконавця, які суперечать Закону України «Про виконавче провадження» та іншим нормативним актам, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова неодноразово звертався зі скаргами до виконавчої служби.

Проте, постановою начальника УДВС ГТУЮ у Чернігівській області

від 06 грудня 2016 року дії головного державного виконавця Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області Настича Р.М. визнано такими, що відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та зобов`язано провести виконавчі дії щодо завершення виконавчого провадження в порядку, передбаченому цим Законом.

Вказану постанову та вимоги державного виконавця щодо сплати авансування витрат виконавчого провадження у розмірі 203045 грн стягувач вважає незаконними, оскільки нормами матеріального права (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено обов`язку стягувача вносити авансові внески на виконання виконавчих дій.

На підставі викладеного Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова просив: скасувати постанову УДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 06 грудня 2016 року № 38/02/36/12 про результати перевірки виконавчого провадження; визнати неправомірною бездіяльність начальника УДВС ГТУЮ у Чернігівській області П`ятниці С.М.; зобов`язати посадових осіб вжити передбачені законом заходи щодо примусового виконання рішення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 11 грудня

2017 року скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова задоволено.

Скасовано постанову від 06 грудня 2016 року № 38/02/36/12 про результати перевірки виконавчого провадження, винесену начальником УДВС ГТУЮ у Чернігівській області П`ятницею С.М.

Визнано бездіяльність начальника УДВС ГТУЮ у Чернігівській області П`ятниці С.М. неправомірною.

Зобов`язано начальника Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області вирішити питання про прийняття виконавчого листа від 04 листопада

2011 року № 2-269/11, виданого Ічнянським районним судом Чернігівської області 10 травня 2012 року, до виконання.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконавчий лист

№ 2-269/11, виданий Ічнянським районним судом Чернігівської області

10 травня 2012 року, направлено до виконавчої служби для виконання, як і вчинена спірна виконавча дія в період дії Закону України від 21 квітня

1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-XIV), отже застосування Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII), який набрав чинності лише 05 жовтня 2016 року, щодо авансування витрат виконавчого провадження за рахунок стягувачів є необґрунтованим. Крім того, порядок повернення самовільно зайнятих земельних ділянок врегульовано положеннями статті 212 ЗК України, за змістом якої приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, має здійснюватись за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Постанова начальника УДВС ГТУЮ у Чернігівській області П`ятниці С.М.

від 06 грудня 2016 року була винесена безпідставно, оскільки рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 листопада

2011 року протягом тривалого часу не було приведено до виконання, а відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.

Суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою, тому необхідно зобов`язати начальника Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області вирішити питання про прийняття виконавчого листа № 2-269/11 до виконання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 20 березня

2018 року ухвалу суду першої інстанції змінено, виключено з її мотивувальної частини останній абзац наступного змісту: «Разом з тим, оскільки суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих, дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою, а тому за таких обставин суд вважає за необхідне зобов`язати начальника Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області вирішити питання про прийняття виконавчого листа № 2-269/11

від 04 листопада 2011 року, виданого Ічнянським районним судом Чернігівської області 10 травня 2012 року, до виконання».

Викладено резолютивну частину ухвали місцевого суду у іншій редакції.

Скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова задоволено частково.

Постанову від 06 грудня 2016 року № 38/02/36/12, винесену начальником УДВС ГТУЮ у Чернігівській області П`ятницею С.М. за результатом перевірки виконавчого провадження (номер за Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень 33232343), визнати неправомірною.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що аргументація місцевого суду щодо необхідності зобов`язання начальника Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області вирішити питання про прийняття виконавчого листа

№ 2-269/11 є безпідставною, оскільки вона суперечить змісту частини другої статті 387 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції), якою передбачено, що усунення порушення або поновлення порушених прав чи свобод скаржника має бути наслідком встановлення судом обґрунтованості скарги та визнання оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи неправомірними. Разом з тим, при зверненні до суду зі скаргою, скаржником не ставились питання про визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності зазначених посадових осіб.

У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Луєнко Ю.В., просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 7 розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, оскільки спірна виконавча дія була вчинена після набрання чинності вказаним Законом, тому саме його норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а не норми Закону № 606-XIV.

Суди помилково ототожнили поняття виконавче провадження та виконавча дія. Хоча виконавче провадження і було розпочате під час дії Закону

№ 606-XIV, проте виконавча дія щодо авансування додаткових витрат виконавчого провадження була вчинена під час дії Закону № 1404-VIII, тому саме його норми підлягають до застосування.

Державний виконавець дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу

м. Чернігова авансування додаткових витрат виконавчого провадження, проте останнє таких дій не вчинило, тому виконавчий документ необхідно було повернути стягувачу відповідно до пункту 4 частини першої

статті 37 Закону № 1404-VIII.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у визначений законом спосіб отримали від Ічнянської міської ради Чернігівської області у користування земельну ділянку, на якій розмістили спірне нерухоме майно, тому мають право користуватися цим майном. Саме внаслідок неправомірних дій органу місцевого самоврядування виникли спірні правовідносини.

Доводи інших учасників справи

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що чинним законодавством на нього не покладено обов`язку авансування витрат виконавчого провадження, зокрема на залучення проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі.

Боржники незаконно та без будь-яких правових підстав використовують та утримують земельну ділянку Військової частини НОМЕР_1 , чим завдають шкоду і порушують права на користування земельною ділянкою, наданою для потреб оборони. Ухилення від виконання рішення суду є зловживання своїми процесуальними правами.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

30 липня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2011 року зобов`язано ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 звільнити від будівлі магазину самовільно зайняту цією будівлею земельну ділянку загальною площею 0,0128 га на АДРЕСА_1 , яка належить на праві постійного користування Військовій частині НОМЕР_1 , а також привести земельну ділянку до попереднього стану.

Постановою державного виконавця від 22 червня 2012 року відкрито виконавче провадження відповідно до виконавчого листа № 2-269/11, виданого Ічнянським районним судом Чернігівської області 10 травня

2012 року, та надано боржникам термін для добровільного виконання рішення суду до 10 липня 2012 року.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30 липня

2012 року роз`яснено, що звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки на АДРЕСА_1 має відбутися шляхом знесення будівлі магазину.

Оскільки рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області

від 04 листопада 2011 року добровільно не виконано боржниками, державним виконавцем було здійснено перевірки та складено акти

від 05 листопада 2012 року та 16 жовтня 2013 року про невиконання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 рішення суду, в зв`язку з чим накладено штраф та 08 квітня 2014 року направлено до Ічнянського РВ УМВС України в Чернігівській області подання про притягнення боржників до кримінальної відповідальності відповідно до статті 382 КК України.

Постановою державного виконавця від 08 квітня 2014 року закінчено виконавче провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08 липня

2014 року вказану постанову державного виконавця від 08 квітня

2014 року скасовано.

Начальником Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області 24 лютого 2015 року скасовано постанову державного виконавця ід 08 квітня

2014 року про закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження відновлено.

З метою визначення вартості робіт по демонтажу вищевказаного магазину державним виконавцем 27 лютого 2015 року винесено постанову про призначення експерта.

Виконавче провадження 24 березня 2015 року було зупинено на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06 березня 2015 року на час касаційного перегляду судових рішень. 30 червня 2015 року виконавче провадження відновлено.

29 вересня 2015 року до Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області надійшов лист від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова про те, що вони готові надати необхідну техніку та провести зазначені у рішенні роботи по звільненню самовільно зайнятої земельної ділянки.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2016 року встановлено порядок виконання рішення суду шляхом укладення з будівельною організацією договору на виконання робіт з демонтажу будівлі магазину.

Державним виконавцем 14 березня 2016 року винесено постанову про залучення експерта Чернігівської регіональної торгово-промислової палати для визначення вартості робіт по демонтажу магазину та згідно з платіжним дорученням від 19 травня 2016 року за проведення експертизи Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігова сплачено 7776 грн.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 серпня 2016 року вартість демонтажу будівлі магазину на АДРЕСА_1 станом на час проведення експертного обстеження складає 203045 грн.

Листом Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 02 листопада 2016 року запропановано стягувачу сплатити 203045 грн як авансування витрат виконавчого провадження, посилаючись на норми Закону № 1404-VIII, що набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

15 листопада 2016 року до Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області надійшов лист Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова, в якому останній відмовився сплачувати авансування додаткових витрат виконавчого провадження.

З приводу неправомірних дій та бездіяльності державного виконавця Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області під час виконання рішення суду Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова звернувся зі скаргою до УДВС ГТУЮ у Чернігівській області.

Начальником УДВС ГТУЮ у Чернігівській області здійснено перевірку законності виконавчого провадження № 33232343 та винесено постанову

від 06 грудня 2016 року, відповідно до якої дії головного державного виконавця Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області Настича Р.М. визнано такими, що відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та зобов`язано провести виконавчі дії щодо завершення виконавчого провадження.

Відповідно до довідки, виданої начальником Північного територіального квартирно-експлуатаційного управління 21 березня 2017 року, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова є бюджетною установою Міністерства оборони України, має ознаку неприбутковості 0002, утримується повністю за рахунок державного бюджету України. Відповідно до кошторису на 2017 рік від 03 лютого 2017 року кошторисні призначення (асигнування) на авансування додаткових витрат виконавчого провадження, як і попередня оплата, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2014 року № 117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», не передбачені.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 1 Закону № 606-XIV.

Відповідно до пунктів 6, 7, 10 розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, подані в установленому законом порядку до набрання чинності цим Законом, розглядаються у строки та порядку, що діяли до набрання чинності цим Законом.

Як встановлено вище, державним виконавцем 14 березня 2016 року винесено постанову про залучення експерта Чернігівської регіональної торгово-промислової палати для визначення вартості робіт по демонтажу магазину та згідно з платіжним дорученням від 19 травня 2016 року за проведення експертизи Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігова сплачено 7776 грн.

Відповідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 серпня 2016 року вартість демонтажу будівлі магазину на

АДРЕСА_1 станом на час проведення експертного обстеження складає 203045 грн.

Отже, спірна виконавча дія, яка пов`язана з додатковим авансуванням витрат виконавчого провадження, розпочата до набрання чинності Законом № 1404-VIII, а відтак, вирішення питання щодо вказаного авансування витрат виконавчого провадження відповідно до пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1404-VIII повинне бути здійснено з урахуванням положень Закону № 606-XIV, проте цим Законом не передбачено обов`язку стягувача сплачувати авансування додаткових витрат виконавчого провадження.

Частиною першою статті 42 Закону № 606-XIV передбачено, що з метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 42 Закону № 606-XIV після завершення виконавчого провадження авансовий внесок повністю повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.

Отже, вказаною вище нормою Закону № 606-XIV передбачено право, а не обов`язок стягувача внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини.

Статтею 43 Закону № 1404-VIII визначено додаткове авансування витрат виконавчого провадження, зокрема: у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов`язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування таких витрат.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 606-XIV кошти виконавчого провадження складаються з: коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 28 цього Закону; авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; стягнутих з боржника витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

При цьому, частиною третьою статті 41 Закону № 606-XIV встановлено, що витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною п`ятою статті 41 Закону № 606-XIV передбачено, що постанова про стягнення з боржника витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону. Зазначена постанова надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ним у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, державний виконавець дійшов помилкового висновку, що стягувач зобов`язаний був сплатити авансування додаткових витрат виконавчого провадження, оскільки такі вимоги не передбачені нормами Закону

№ 606-XIV, який був чинним на час початку вчинення виконавчої дії.

На підставі викладеного суд першої інстанції у незміненій частині та апеляційний суд дійшли правильного висновку, що виконавчий лист

№ 2-269/11, виданий Ічнянським районним судом Чернігівської області

10 травня 2012 року, направлено до виконавчої служби для виконання

у період дії Закону № 606-XIV, спірна виконавча дія також розпочата у період дії вказаного Закону, отже застосування Закону № 1404-VIII, який набрав чинності лише 05 жовтня 2016 року, щодо авансування витрат виконавчого провадження за рахунок стягувачів, є необґрунтованим.

За таких обставин державний виконавець не позбавлений був можливості здійснити заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення суду, яке набрало законної сили, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом та чинним законодавством.

Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку, що постанова начальника УДВС ГТУЮ у Чернігівській області П`ятниці С.М. від 06 грудня 2016 року була винесена безпідставно, оскільки рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2011 року протягом тривалого часу не було приведено до виконання, а виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.

При цьому, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що аргументація місцевого суду щодо необхідності зобов`язання начальника Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області вирішити питання про прийняття виконавчого листа № 2-269/11 є безпідставною, оскільки вона суперечить змісту частини другої статті 387 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції), якою передбачено, що усунення порушення або поновлення порушених прав чи свобод скаржника має бути наслідком встановлення судом обґрунтованості скарги та визнання оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи неправомірними. Разом з тим, при зверненні до суду зі скаргою, скаржником не ставились питання про визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності зазначених посадових осіб.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування пункту 7 розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII під час вирішення цієї справи, оскільки суди правильно застосовали норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом № 1404-VIII, тому підлягають застосуванню норми Закону № 606-XIV.

Доводи касаційної скарги, що державний виконавець дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова авансування додаткових витрат виконавчого провадження, не заслуговують на увагу, оскільки такі дії державного виконавця суперечить нормам Закону № 606-XIV.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 у визначений законом спосіб отримали від Ічнянської міської ради Чернігівської області у користування земельну ділянку, на якій розмістили спірне нерухоме майно, тому мають право користуватися цим майном, оскільки вказані доводи стосуються судових рішень, ухвалених по суті спору, які набрали законної сили, та не є підставою для скасування судових рішень, ухвалених за результатом розгляду скарги на дії державного виконавця (виконавчої служби).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого суду у незміненій частині та суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 402 403 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Луєнко Юрій Васильович, залишити без задоволення.

Ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 11 грудня

2017 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 20 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А.І. Грушицький

І.В. Литвиненко

В.В.Сердюк

І. М. Фаловська