Постанова
Іменем України
13 грудня 2021 року
місто Київ
справа № 2-3177-1/06
провадження № 61-11260св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Духоборова Анастасія Миколаївна,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 травня 2021 року у складі судді Горбенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Кулікова С. В., Мараєва Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
ОСОБА_1 у березні 2021 року звернувся до суду зі скаргою, просить визнати неправомірною та скасувати довідку-розрахунок заборгованості від 26 березня 2021 року за аліментами, починаючи з 22 листопада 2010 року до 28 лютого 2021 року; зобов`язати державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Духоборову А. М.
(далі - державний виконавець) здійснити розрахунок заборгованості боржника ОСОБА_1 із нарахованих та сплачених аліментів у виконавчому провадженні № 62714396 за минулий час, але не більше ніж за три роки, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання, зі зменшенням розміру аліментів, які розраховані виходячи із середньомісячної заробітної плати у м. Києві на 19, 5 % та врахуванням платежів ОСОБА_1 за аліментами за період з червня 2018 року до жовтня 2020 року у розмірі 116 316, 00 грн.
Заявник вимоги скарги обґрунтовував тим, що у провадженні Оболонського районного відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС) перебуває виконавче провадження № 62714396 з виконання виконавчого листа, виданого Святошинським районним судом міста Києва від 22 грудня 2006 року № 2-3177-1/2006, про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дочки у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22 листопада 2006 року і до досягнення дитиною повноліття.
19 березня 2021 року представником ОСОБА_1 направлено на адресу ВДВС заяву про перерахунок розміру аліментів та відрахування заборгованості за аліментами за місцем працевлаштування боржника. На обґрунтування заяви представником зазначено, що потрібно враховувати заробітну плату боржника за період 2010-2012 років, здійснені боржником аліментні платежі протягом 2018-2020 роки, а тому варто зменшити розмір аліментів, що нараховані виходячи із середньомісячної заробітної плати у м. Києві на 19, 5 %.
23 березня 2021 року представником боржника направлено на адресу ВДВС заяву про здійснення розрахунку аліментів за 3 роки, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання, а не за 10 років, як було здійснено державним виконавцем.
Відповідно до довідки-розрахунку від 26 березня 2021 року № 38639/13 заборгованості ОСОБА_1 за аліментами, починаючи з 22 листопада 2010 року до 28 лютого 2021 року, державним виконавцем лише частково враховано вимоги заяви боржника. ОСОБА_1 зазначив, що розрахунок заборгованості здійснено за 10 років, які передували пред`явленню виконавчого листа до виконання, а не за 3 роки, як це було передбачено законом станом на день видачі виконавчого листа Святошинським районним судом міста Києва від 22 грудня 2006 року № 2-3177-1/2006.
Посилається на те, що довідка-розрахунок від 26 березня 2021 року № 38639/13 станом на 01 березня 2021 року, за період з 22 листопада 2010 року до 28 лютого 2021 року, є неправомірною, оскільки заборгованість за аліментами розрахована за невірний минулий період, частина заборгованості, яка розрахована із розрахунку середньомісячної заробітної плати у м. Києві, визначена без її зменшення на 19, 5 %, у довідці-розрахунку не враховано сплачені боржником аліменти протягом 2018-2020 років.
Стислий виклад заперечень суб`єктів оскарження
Відзив на скаргу не надходив.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено з підстав пропуску строку звернення зі скаргою.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, оскільки виконавче провадження відкрито 06 серпня 2020 року, застосуванню підлягають положення частини першої статті 194 Сімейного кодексу України у редакції Закону України від 03 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28 серпня 2018 року
(далі - Закон № 2475-VIII).
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що з наявної в матеріалах справи виписки за особовим рахунком ОСОБА_1 за період 24 жовтня 2017 року до 08 лютого 2021 року ним перераховувалися грошові кошти на ім`я ОСОБА_2 . Тому боржник вважає, що сума перерахованих коштів у розмірі 116 316, 00 грн підлягає врахуванню державним виконавцем при визначенні заборгованості за виконавчим листом від 22 грудня 2006 року № 2-3177-1/2006. Однак ці доводи не заслуговують на увагу зважаючи на те, що зі змісту згаданої виписки неможливо встановити, що перерахування коштів здійснювалося саме на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 грудня 2006 року в рахунок сплати аліментів.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 06 липня 2021 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, неправильно застосував положення частини першої статті 194 Сімейного кодексу України щодо строку, протягом якого можуть бути стягнуті аліменти за виконавчим листом за минулий час;
- відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо правильного застосування частини першої статті 194 Сімейного кодексу України;
- судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 616/97/19 (провадження № 61-16815св20). Відповідно до зазначеного висновку суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, встановив, що судом не з`ясовано, чи правомірно державним виконавцем 11 листопада 2019 року застосовано приписи частини першої статті 194 СК України в редакції Закону № 2475-VIII та чи з дотриманням принципу правової визначеності здійснено розрахунок заборгованості за аліментами, що підлягають стягненню з боржника, за 10 років, які передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.
Отже, серед підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявником зазначена та підстава, яка згадана у частині другій статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 надала до суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскільки наведені у ній доводи не спростовують законності оскаржуваних рішень.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 грудня 2006 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 22 листопада 2006 року і до повноліття дитини, у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 грудня 2006 року видано виконавчий лист № 2-3177-1/2006.
Постановою державного виконавця ВДВС від 06 серпня 2020 року відкрито виконавче провадження № 62714396 на підставі виконавчого
листа № 2-3177-1/2006, виданого 22 грудня 2006 року Святошинським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дочки.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за аліментами ОСОБА_1 від 24 вересня 2020 року № 38639/13, складеної державним виконавцем ВДВС, заборгованість станом на 01 вересня 2020 року за період 2010 року до 2020 року, становить 344 721, 00 грн.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за аліментами за виконавчим листом від 22 грудня 2006 року № 2-3177-1/2006 станом на 01 жовтня 2020 року становить 350 320, 00 грн.
Станом на 01 березня 2021 року ОСОБА_1 має заборгованість за аліментами у розмірі 380 971, 31 грн, що підтверджується довідкою-розрахунком від 01 березня 2021 року № 386/13, складеною державним виконавцем ВДВС у рамках виконавчого провадження № 62714396.
Відповідно до довідки-розрахунку від 26 березня 2021 року № 38639/13 за період із 22 листопада 2010 року до 28 лютого 2021 року заборгованість ОСОБА_1 за аліментами становить 342 696, 88 грн, із врахуванням квитанції про сплату аліментів на суму 6 965, 00 грн.
Згідно з матеріалами виконавчого провадження державним виконавцем ВДВС складено довідку-розрахунок зі сплати аліментів ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дочки від 14 квітня 2021 року № 38639/13, станом на 01 квітня 2021 року заборгованість становить 331 123, 02 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За правилами частин першої та третьої статті 71 Закону України
«Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Порядок визначення заборгованості за аліментами, стягнутими у частці від заробітку (доходу), передбачений статтею 195 СК України, відповідно до якого заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 у добровільному порядку судове рішення не виконував, а тому станом на 01 квітня 2021 року заборгованість зі сплати аліментів становила 331 123, 02 грн.
Частиною першою статті 194 СК України у редакції, що діяла на момент ухвалення рішення про стягнення аліментів, було передбачено, що аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.
Законом № 2475-VIII до частини першої статті 194 СК України були внесені зміни і зазначена норма права викладена у такій новій редакції: «Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання».
Відмовляючи у задоволенні скарги, суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на те, що оскільки виконавче провадження відкрито 06 серпня 2020 року, застосуванню підлягають положення частини першої статті 194 СК України у редакції Закону України № 2475-VIII. Верховний Суд погоджується із такими висновками.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 висловлено думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
З урахуванням наведених положень закону та рішень Конституційного Суду України наявні підстави для висновку, що державний виконавець зобов`язаний був застосувати саме ту правову норму, сформульовану в законі, яка була чинною на момент вчинення ним відповідної процесуальної дії, зокрема й здійснення розрахунку розміру заборгованості за аліментами.
Верховний Суд врахував, що незалежно від моменту пред`явлення виконавчого листа до виконання у ОСОБА_1 існував обов`язок зі сплати аліментів, починаючи з дати ухвалення судового рішення, 22 грудня 2006 року, отже дії державного виконавця з обрахування розміру заборгованості за 10 років до подання виконавчого листа до виконання не встановили для заявника нового обов`язку, що не був передбачений судовим рішенням або законом.
Так само у державного виконавця відсутні повноваження під час вчинення процесуальних дій з виконання судового рішення застосовувати нечинне положення закону на момент вчинення ним відповідної процесуальної дії.
Посилання заявника на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 616/97/19 (провадження № 61-16815св20), Верховний Суд визнає необґрунтованим, оскільки Верховний Суд у зазначеному рішенні не викладав правовий висновок щодо застосування норм права. У наведеній справі Верховний Суд зазначив, що суд не з`ясував, чи правомірно державним виконавцем застосовано приписи частини першої статті 194 СК України в редакції Закону № 2475-VIII та чи з дотриманням принципу правової визначеності здійснено розрахунок заборгованості за аліментами, що підлягають стягненню з боржника та направив справу на новий розгляд.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, на законність судових рішень не впливають, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин щодо поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та наявних у справі доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням вимог процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З врахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак