№ 2-376/1997

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 2-376/1997

провадження № 61-370св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (законний представником якої є ОСОБА_4 ),

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що житловий будинок у с. Суховоля Городоцького району Львівської області вона з чоловіком будували разом, проте 31 січня 1996 року ОСОБА_2 відчужив його без її згоди ОСОБА_5 .

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку в с. Суховоля Городоцького району Львівської області, укладений 31 січня 1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 19 грудня 1997 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку незавершеного будівництвом на АДРЕСА_1 , укладений 31 січня 1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , затверджений державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори, зареєстрований у реєстрі за № І-218.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1977 року, за час якого ОСОБА_2 отримав земельну ділянку у власність для будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 . 31січня 1996 року між ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М. 15 березня 1995 року за № К-1055, та ОСОБА_5 . Як стверджують сторони справи, згоди ОСОБА_1 на відчуження нерухомого майна не було.

Враховуючи, що при укладенні угод з відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення, а згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі, суд дійшов висновку про недійсність оскаржуваного ОСОБА_1 договору.

12 березня 2020 року ОСОБА_5 , який не брав участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_5 зазначив, що суд вирішив питання про його права та інтереси, не залучивши його до участі в справі та, порушивши його право власності на належне йому на праві власності нерухоме майно. Йому не було відомо про заявлений позов, жодних викликів та повідомлень від суду у зазначеній справі він не отримував. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні договору купівлі-продажу порушено вимоги закону, зокрема відсутня письмова згода дружини продавця на відчуження спільного майна подружжя. Проте судом першої інстанції під час розгляду справи не встановлено належними доказами наявність чи відсутність письмової згоди дружини продавця на відчуження спільного майна подружжя при укладенні спірного правочину, а суд обмежився лише визнанням позову зі сторони ОСОБА_2 . Про рішення Городоцького районного суду Львівської області від 19 грудня 1997 року у справі № 22376 йому стало відомо 12 лютого 2020 року під час ознайомлення з матеріалами справи № 441/1401/18 за позовом ОСОБА_1 до Суховільської сільської ради Городоцького району про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 березня 2020 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 19 грудня 1997 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним повернуто до Городоцького районного суду Львівської області для належного оформлення в тридцятиденний строк з дня надходження справи до суду.

Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 15 травня 2020 року відновлено втрачене провадження у цивільній справі № 2-376/1997 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, в обсязі таких документів, що містяться у матеріалах справи, а саме: копія конверту про направлення матеріалів справи з додатками до неї на адресу Городоцького районного суду Львівської області, ухвала Городоцького районного суду Львівської області від 24 квітня 2020 року про відкриття провадження у справі № 441/679/2020 (пров. № 2-в/441/1/2020), письмове пояснення заявника від 12 травня 2020 року, а також копії документів Львівського державного нотаріального архіву (договір купівлі-продажу житлового будинку незавершеного будівництвом, посвідченого Городоцькою державною нотаріальною конторою 31 січня 1996 за реєстровим № 1-218, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , довідка від 12 січня 1996 року № 23, заява ОСОБА_7 від 14 березня 1995 року, рішення ХІІ сесії Суховільської сільської ради «Про надання земельної ділянки у спадкову власність для будівництва індивідуального житлового будинку», рішення Виконавчого комітету Суховільської сільської ради «Про дозвіл на продаж незавершеного будівництва житлового будинку, перезакріплення земельної ділянки» від 08 січня 1996 року, доручення від імені ОСОБА_2 на право продажу незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 від 15 березня 1995 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Закрито провадження у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно з матеріалами, надісланими Львівським державним нотаріальним архівом 30 квітня 2020 року вих. № 1017, які надійшли на запит Городоцького районного суду 30 квітня 2020 року № 1017, при відновленні цивільної справи Городоцького районного суду Львівської області № 2-376/1997 щодо договору купівлі-продажу житлового будинку незавершеного будівництвом на АДРЕСА_1 , укладеного 31 січня 1996 рокуміж ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідченого державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № І-218, нотаріальним архівом надано повний пакет документів, необхідних для укладення оспорюваного договору, серед яких наявна заява дружини ОСОБА_7 , адресована Городоцькій державній нотаріальній конторі, якою вона надає згоду на продаж її чоловіком ОСОБА_2 незакінченого будівництвом жилого будинку разом з присадибною ділянкою за ціною та на умовах на його розсуд. У заві зазначила, що незакінчений будівництвом будинок придбаний ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі. Заява посвідчена у сільській раді. Наведене спростовує доводи позивача про відсутність її згоди на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Крім того, ОСОБА_5 рішенням Суховільської сільської ради народних депутатів від 23 грудня 1999 року № 140 передано у власність земельну ділянку, на якій знаходиться незавершене будівництво, на підставі якого видано Державний акт на право приватної власності на землю І-ЛВ № 081956, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1973.

Суд розглянув справу, не залучивши до участі в справі як відповідача іншу сторону оспорюваного договору - ОСОБА_5 , хоча оскаржуваним рішенням вирішив питання про його права та обов`язки.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18.

У лютому 2022 року ОСОБА_5 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що під час розгляду справи суд встановив, що ОСОБА_1 надавала письмову згоду своєму чоловіку на укладення договору купівлі-продажу.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

31січня 1996 року між ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М. 15 березня 1995 року за № К-1055, та ОСОБА_5 , укладений договір купівлі-продажу будинку незавершеного будівництвом, який належав продавцю на підставі ухвали Суховільської сільської Ради народних депутатів Городоцького району Львівської області від 09 вересня 1993 року «Про надання земельної ділянки у спадкову власність для будівництва індивідуального житлового будинку» та будівельного паспорта, виданого архітектурою Городоцького району, який з відміткою про зміну забудовника передано набувачеві цього будинку незавершеного будівництвом і є невід`ємною частиною цього договору.

Договір вчинено за 75 000 000 карбованців.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 19 грудня 1997 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку незавершеного будівництвом на АДРЕСА_1 , укладений 31 січня 1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , затверджений державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори, зареєстрований у реєстрі за № І-218.

У судовому засіданні ОСОБА_2 позов підтримав, та вказав, що згоди на відчуження майна у дружини ОСОБА_1 він не отримував. Всі дії з продажу будинку вчиняв його представник ОСОБА_6 , який отримав гроші від продажу, але йому їх не повернув.

Також у судовому рішенні зазначено, що відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився та подав до суду заяву у якій просив розгляд справи проводити без його участі.

Після ухвалення оскаржуваного судового рішення, рішенням Суховільської сільської ради народних депутатів від 23 грудня 1999 року № 140 ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку, на якій знаходиться незавершене будівництво, на підставі якого 25 грудня 2001 року йому видано Державний акт на право приватної власності на землю І-ЛВ № 081956, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1973.

Державна реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_5 здійснена 16 березня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Городоцького районного управління юстиції Львівської області Григою Х. Є.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, і 08 вересня 2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Костишин Б. Т. заведено спадкову справу № 13/2014, згідно з якою спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняла ОСОБА_1 , як дружина, та неповнолітня ОСОБА_3 , 2009 року народження - донька, законний представник якої ОСОБА_4 .

Постановою приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Костишин Б. Т. від 18 серпня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , оскільки у спадкоємця відсутній правовстановлюючий документ на спадкове майно, яке належало спадкодавцеві. З документів наданих нотаріусу є лише будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виданий Городоцькою районною бригадою обласного проектно-виробничого архітектурно-планувального бюро у 1993 році, який містить в собі копію рішення ХІ сесії Суховільської сільської ради народних депутатів Городоцького району Львівської області від 09 вересня 1990 року «Про надання земельної ділянки у приватну власність для будівництва індивідуального житлового будинку», проте Державний акт на право власності на земельну ділянку відсутній.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Городоцького району Львівської області, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Костишин Б. Т., про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування

Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 23 вересня 2019 року у справі № 441/1401/18 ОСОБА_5 залучено до участі у розгляді справи як третю особу.

Нормативно-правове обґрунтування

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, сторонами договору купівлі-продажу від 31 січня 1996 року є ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М. 15 березня 1995 року за № К-1055, та ОСОБА_5 .

Позов пред`явлено лише до ОСОБА_2 , який проти такого позову і не заперечував.

Оскільки ОСОБА_1 пред`явила позов лише до однієї сторони договору, а інша сторона договору не була учасником справи, то висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , є обґрунтованим, оскільки відсутні підстави для задоволення позову внаслідок неналежного складу відповідачів.

Установивши, що у цій справі як відповідач залучений лише ОСОБА_2 -одна зі сторін оспорюваного правочину (договору купівлі-продажу - чоловік позивача) і не залучено як відповідача ОСОБА_5 (покупця за оспорюваним договором купівлі-продажу), у задоволенні позову необхідно відмовити через неналежний склад відповідачів.

Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_5 брав участь у розгляді справи, так як у судовому рішенні зазначено, що відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився та подав до суду заяву у якій просив розгляд справи проводити без його участі, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки за відновленими матеріалами не можливо встановити факт належного повідомлення ОСОБА_5 про розгляд справи. Окрім того, ОСОБА_1 не надала суду жодного належного та допустимого доказу про те, що вона чи її покійний чоловік ОСОБА_2 після ухвалення рішення у 1997 році користувалися спірною земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Після ухвалення рішення суду першої інстанції і до смерті ОСОБА_2 минуло 17 років, і на відміну від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 користувався придбаним будинком, а також 25 грудня 2001 року приватизував земельну ділянку, на якій розташований цей будинок, отримав Державний акт та здійснив державну реєстрацію прав на неї.

Отже, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх доводів не надала доказів користування спірним майном, що свідчить про те, що ОСОБА_5 , вчиняючи юридично значимі дії щодо земельної ділянки, не знав про ухвалене 19 грудня 1997 року рішення про визнання недійсним укладеного між ним та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу.

Верховний Суд відхиляє доводи заявниці про те, що судом апеляційної інстанції порушено принцип res judicata, тобто принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення, з огляду на таке.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03).

За обставинами справи встановлено, що про існування оскаржуваного судового рішення, яким ОСОБА_5 позбавлено власності, останній дізнався лише у лютому 2020 року. Позивач, яка звернулась за захистом порушеного права, отримавши судове рішення на свою користь, не реалізувала його, не використовувала спірне майно, у наслідок чого ОСОБА_8 протягом 17 років користувався майном, яке вважав своїм.

За таких обставин, суд вважає виправданим втручання суду апеляційної інстанції у принцип res judicata, оскільки рішення переглянутою за заявою особи, щодо якої

відсутні належне підтвердження про повідомлення про розгляд справи, а отже, не знала і не могла дізнатися про вирішення судом питання про її права та інтереси.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_5 не був залучений до участі у розгляді цієї справи у суді першої інстанції, і після ухвалення судового рішення вчиняв юридично значимі дії щодо спірної земельної ділянки, тоді як ОСОБА_1 не надала доказів, які б підтверджували її фактичне користування спіним майном, дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Отже, Верховний Суд виходить із того, що, врахувавши межі судового розгляду у цій справі, а також той факт, що ОСОБА_5 не був фактичним учасником цієї справи, він мав право як на апеляційне оскарження судового рішення, так і на поновлення строків на його оскарження.

Твердження ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на таке.

У вказаних постановах сформульовано висновки про те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Водночас вказані висновки не підлягають застосуванню, оскільки у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Неналежний склад відповідачів є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний