№ 2-4647/04

Постанова

Іменем України

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 2-4647/04

провадження № 61-18370св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник (боржник у виконавчому провадженні) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ),

заінтересова особа (стягувач у виконавчому провадженні) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2021 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Костіва О. З., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги на дії державного виконавця

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), у якій просить: зобов`язати Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - Тернопільський РВДВС) об`єднати два виконавчих провадження відносно стягнення з нього аліментів на утримання дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у зведене виконавче провадження; зобов`язати Тернопільський РВДВС виготовити кінцевий розрахунок його заборгованості за аліментами у відповідності до чинного законодавства; визнати арешти накладенні: постановою державного виконавця Єрохіна О. В. від 19 лютого 2018 року номер 7957 про встановлення тимчасового обмеження в праві керування транспортним засобом

(ВП 16858268), постановою державного виконавця Єрохіна О. В. від 19 лютого 2018 року номер 7964 про тимчасове обмеження в праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та холодною зброєю

(ВП 16858268), постановою державного виконавця Єрохіна О. В. від 19 лютого 2018 року номер 7953 про тимчасове обмеження в праві полювання

(ВП 16858268), постановою державного виконавця Литвин Р. М. від 15 лютого 2020 року про арешт майна (ВП 61133080), постановою державного виконавця Литвин Р. М. від 15 лютого 2020 року про арешт майна (ВП 16858268) незаконними.

Скаргу мотивовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2004 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу). Також, на підставі виконавчого листа, виданого 13 травня 2011 року Кіровським районним судом м. Кіровограда з нього на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 300 грн щомісячно до повноліття дитини. Розрахунки по аліментах відносно дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснюються Тернопільським районним відділом державної виконавчої служби. Незважаючи на те, що на даний час стягнення аліментів на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 припинено,

у нього наявна заборгованість по сплаті аліментів.

Розмір заборгованості за аліментами визначений Тернопільським РВ ДВС неправильно, оскільки державні виконавці нараховували аліменти по кожному з виконавчих проваджень, окремо не об`єднуючи їх у зведене виконавче провадження і суми нарахувань були явно завищеними.

Державні виконавці без урахування рішень судів за якими аліменти на дочку ОСОБА_3 повинні були нараховуватися у розмірі 1/4 частки від доходу, а на дочку ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 300 грн, нараховували 50 % від середньої заробітної плати, що становило майже удвічі більшу суму від призначеної судом.

З приводу вказаних порушень він неодноразово звертався у органи юстиції проте відповіді надано не було, після чого він звернувся до суду із скаргою на дії державних виконавців. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2019 року дії державних виконавців визнано неправомірними. Під час розгляду вказаної скарги державними виконавцями було винесено ряд постанов, зокрема про накладення арешту на майно, заборону виїзду за кордон. Крім того, за наявності в матеріалах виконавчого провадження підтвердження виконаних платежів, останні не були враховані в загальні розрахунки заборгованості, внаслідок чого відсутній загальний розрахунок заборгованості за двома виконавчими провадженнями, що позбавляє його можливості встановити фактичну суму заборгованості.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 03 листопада 2020 року скаргу ОСОБА_1 на дії державних виконавців Тернопільського РВДВС, яка стосується оскарження дій державних виконавців, вчинених під час виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 жовтня 2004 року у справі № 2-4647/04 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийнято до розгляду.

У прийнятті скарги ОСОБА_1 в частині оскарження дій Головного управління державної податкової служби у Тернопільській області та оскарження дій державної виконавчої служби, які не стосуються виконання судового рішення від 14 жовтня 2004 року про стягнення аліментів відмовлено на підставі частини першої статті 186 ЦПК України.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 07 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що розрахунок заборгованості по аліментах проведено у відповідності до вимог Сімейного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень). Державним виконавцем було вжито належних заходів передбачених

Законом України «Про виконавче провадження» щодо примусового виконання судового рішення, постановою від 29 січня 2021 року об`єднано виконавчі провадження у зведене виконавче провадження під № 64323305 та проведено загальний розрахунок заборгованості, розмір якої становив станом

на 16 березня 2021 року 160 031,33 грн.

Суди врахували, що постанова про об`єднання виконавчих проваджень, невинесення якої вказано скаржником як предмет оскарження, була фактично прийнята під час розгляду скарги судом 29 січня 2021 року. Однак, саме по собі таке порушення не впливає на права скаржника, оскільки розмір заборгованості за виконавчими провадженнями як окремо, так і у зведеному виконавчому провадженні, визначений правильно, що відображено у розрахунку заборгованості за аліментами, проведеному головним державним виконавцем відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Легус Т. М.

Заявником не доведено протиправність дій державних виконавців та не надано доказів на підтвердження неправомірності застосування до боржника у виконавчому провадженні заходів примусового виконання судового рішення, передбачених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та визнати всі арешти, накладені на майно та заборони, винесені державними виконавцями стосовно нього незаконними через неправомірні дії державних виконавців та управління податкової служби.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суди не врахували, що державними виконавцями порушено процедуру нарахування аліментів з 2011 року, оскільки в порушення статті 30

Закону України «Про виконавче провадження» за наявності кількох виконавчих проваджень нарахування аліментів велось без зведеного виконавчого провадження.

Постанова державного виконавця від 29 січня 2021 року про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, не могла братися до уваги оскільки не існувала на момент звернення до суду зі скаргою та виникла під час її розгляду. Суди не перевірили наявність зведеного виконавчого провадження та не врахували, що саме відсутність зведеного виконавчого провадження протягом 10 років виконання судових рішень щодо стягнення аліментів стало основною підставою звернення зі скаргою, оскільки у зв`язку з цим нарахування аліментів проводилось неправильно.

Наявність зведеного виконавчого провадження було озвучено лише

у поданому з пропуском строку відзиві державного виконавця Легус Т. М.

Працівниками Тернопільського районного відділу ДВС здійснювались спроби психологічного тиску з метою змусити сплачувати аліменти за розрахунками, які виконані з порушенням законодавства, тобто за відсутності зведеного виконавчого провадження.

Неправомірні дії державних виконавців призвели до того, що замість нормальної сплати аліментів на дітей заявник був позбавлений сім`ї, можливості працювати за фахом, отримувати кошти з рахунку, отримав обмеження права керувати транспортним засобом, права виїзду за кордон при наявності закордонного паспорту.

Під час розгляду скарги суд першої інстанції суттєво скоротив розгляд заявлених вимог, не вирішував питання про арешт рахунків за виконавчим провадженням 61133080 від 15 травня 2020 року та ВП 61225150 виконавцем Литвин Р. М. згідно яких були арештовані платіжні картки, з яких здійснювалась сплата аліментів. Розгляд судом першої інстанції відбувся не згідно із заявленими вимогами та судом не було прийнято незаперечні докази і доводи.

Крім того, за однією й тією ж скаргою заявника було призначено два судові процеси за різними справами № 607/15825/20 та справа № 2-4647/04,

що є грубим порушенням норм процесуального права. Розподіл заявлених

у скарзі вимог є незаконним.

Доводи інших учасників справи

У поданому до Верховного Суду відзиві, Тернопільський РВДВС заперечує проти доводів касаційної скарги та просить залишити її без задоволення,

а ухвалені у справі судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На виконанні у Тернопільському районному відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебувають:

- виконавче провадження № 16858268 з примусового виконання виконавчого листа №2-4647/04, виданого 25 лютого 2009 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку щомісячно, починаючи із 26 серпня 2008 року і до досягнення дитиною повноліття;

- виконавче провадження № 56364601 з примусового виконання виконавчого листа № 607/15407/17, виданого 21 березня 2018 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , у розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку щомісячно, починаючи із 30 листопада 2017 року і до закінчення ОСОБА_4 навчання, але не довше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років;

- виконавче провадження № 29663490 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1843/11, виданого 13 травня 2011 року Кіровським районним судом м. Кіровоград про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 300 грн щомісячно, починаючи із 08 грудня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції від 22 жовтня 2010 року при примусовому виконанні виконавчого листа за №2-4647, виданого 25 лютого 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі

1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно починаючи з 26 вересня 2004 року і до досягнення дитиною повноліття накладено арешт на цілий житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами

АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , в межах суми стягнення 7 534,54 грн, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу.

Постановою Головного державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 19 лютого 2018 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-4647, виданого 25 лютого 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно починаючи з 26 вересня 2004 року і до досягнення дитиною повноліття встановлено тимчасове обмеження у праві користування транспортними засобами ОСОБА_1 до погашення заборгованості зі сплати аліментів, згідно виконавчого листа № 2-4647, виданого 25 лютого 2009 року Тернопільським міськрайонним судом.

Постановою Головного державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 19 лютого 2018 року при примусовому виконанні виконавчого листа за № 2-4647, виданого 25 лютого 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 26 вересня 2004 року і до досягнення дитиною повноліття встановлено тимчасове обмеження у праві користування вогнепальною мисливською пневматичною та холодною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими знаряддями несмертельної дії ОСОБА_1 , до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі, згідно з виконавчим листом № 2-4647, виданим

25 лютого 2009 року Тернопільським міськрайонним судом.

Постановою Головного державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 19 лютого 2018 року при примусовому виконанні виконавчого листа за № 2-4647, виданого 25 лютого 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно починаючи з 26 вересня 2004 року і до досягнення дитиною повноліття встановлено тимчасове обмеження у праві полювання ОСОБА_1 до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі згідно з виконавчим листом № 2-4647, виданим 25 лютого 2009 року Тернопільським міськрайонним судом.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 12 листопада 2019 року у справі № 607/21494/18, яка набрала законної сили, за скаргою ОСОБА_1 на дії Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції

у Тернопільській області встановлено, що старшим державним виконавцем Тернопільського РВДВС Ридліцьким Ю. Ю. станом на час розгляду скарги здійснено перерахунок заборгованості ОСОБА_1 по сплаті аліментів за виконавчим листом № 2-2627/04 від 25 лютого 2009 року, відповідно до вимог статті 195 СК України, виходячи з розміру середньої заробітної плати штатного працівника по Тернопільському району та з урахуванням сплачених боржником сум, які не були враховані державними виконавцями

Оразовою І. О. та Єрохіним О. В. при проведенні розрахунків заборгованості, що визнав заявник у судовому засіданні. Суд дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення вимог скарги в частині зобов`язання державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості за аліментами.

Постановою головного державного виконавця Тернопільського районного управління юстиції від 29 січня 2021 року Легус Т. М. при примусовому виконанні виконавчого листа за № 2-4647, виданого 25 лютого 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 26 вересня 2004 року і до досягнення дитиною повноліття постановлено об`єднати виконавчі провадження

№ 16858268, № 29663490, № 56364601 у зведене виконавче провадження

№ 64323305.

У зведеному виконавчому провадженні проведено загальний розрахунок заборгованості, розмір якої станом на 16 березня 2021 року становив 160031,33 грн.

Із розрахунку заборгованості, виконаного головним державним виконавцем Тернопільського РВДВС Легус Т. М. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 64323305 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 по сплаті аліментів за весь період сплати аліментів:

- залишок боргу у ВП № 16858268 на момент настання повноліття дитиною становить 48 845,75 грн;

- залишок боргу у ВП № 56364601 станом на 16 березня 2021 року становить 57 145,50 грн;

- залишок боргу у ВП № 29663490 станом на 16 березня 2021 року становить 54 040,08 грн

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції та в межах доводів касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України,

а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах.

Так, статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають,

що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 447 ЦПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частини першої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.

Частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлено, що визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Встановлення мінімального розміру аліментів є законодавчою гарантією для забезпечення належного утримання дитини. Мінімальний розмір аліментів застосовується, якщо визначена, в даному випадку частка заробітку (доходу), яка стягується з боржника, буде меншою за такий мінімальний розмір.

Порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими в частці від заробітку (доходу) закріплено у статті 195 СК України, відповідно до якого заборгованість за аліментами визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами не смертельної дії - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Звертаючись до суду з цією скаргою, заявник, в обґрунтування своїх вимог щодо неправомірності дій державних виконавців посилався на порушення статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» зокрема на вчинення виконавчих дій з виконання кількох судових рішень до нього не в рамках зведеного виконавчого провадження, що на його думку сприяло проведенню неправильних нарахувань за аліментами та неправомірного застосування до нього обмежувальних заходів і арештів.

Під час розгляду справи, суд установив, що постанова про об`єднання виконавчих проваджень, про невинесення якої вказував заявник, була фактично прийнята під час розгляду цієї скарги 29 січня 2021 року.

Проте, суди правильно виходили з того, що саме по собі таке порушення не впливає на права скаржника, оскільки розмір заборгованості за вказаними виконавчими провадженнями як окремо, так і у зведеному виконавчому провадженні, визначений правильно, із урахуванням вимог СК України,

Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, що відображено у розрахунку заборгованості за аліментами, проведеному головним державним виконавцем відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Легус Т. М.

У пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що черговість задоволення вимог стягувачів, що закріплена у статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого знаходиться декілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті уникнення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки Закон № 1404-VIII прямо цього не передбачає.

Виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника (частина друга стаття 15 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII),

а розподіл грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) відповідно до положень статей 45, 46 цього Закону здійснюється у встановленій черговості вже після їх стягнення з боржника (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі

№ 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18)).

Так, у зведеному виконавчому провадженні розрахунок заборгованості проведено в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Крім того, під час розгляду справи заявником не доведено протиправність дій державних виконавців та не надано доказів на підтвердження неправомірності застосування щодо боржника заходів примусового виконання рішення, передбачених частиною дев`ятою статті 71

Закону України «Про виконавче провадження».

ОСОБА_1 не заперечує факт наявності у нього заборгованості по сплаті аліментів, проте просить визнати незаконними застосовані щодо нього заходи примусового виконання рішення. Правильність проведених розрахунків за аліментами належними та допустимими доказами не спростовано.

Установивши наведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для визнання неправомірними дій державних виконавців та скасування вжитих тимчасових обмежень і арештів, оскільки порушення прав заявника у виконавчому провадженні не доведено і судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги

ОСОБА_1 , за тих підстав і обставин, що встановленні під час розгляду справи. Аргументи заявника за своїм змістом зводяться до констатації відсутності з 2011 року постанови державного виконавця про об`єднання виконавчих проваджень у зведене. Проте жодних аргументів, підтверджених доказами на спростування правильності розрахунку за аліментами та протиправністю вжиття щодо нього обмежувальних заходів і накладення арештів, заявником не наведено.

Також під час розгляду скарги судом першої інстанції встановлено,

що стягнення по виконавчих провадженнях не проводиться, натомість у разі продовження стягнення загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не буде перевищувати

50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі

у разі відрахування за кількома виконавчими документами, що відповідає вимогам частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження».

Суди дали належну оцінку доводам заявника неправомірності дій державного виконавця відносно стягнення із нього суми боргу, яка перевищує 50 відсотків його заробітної плати чи доходу та, відхиляючи ці аргументи виходили з того, що положення Інструкції з організації примусового виконання рішень №489/20802, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року з відповідними доповненнями та змінами, де у розділі 16 Особливості виконання рішень про стягнення аліментів, у пункті 2 подається приклад розподілу сум між стягувачами відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», не можуть бути застосовані до ОСОБА_1 , оскільки останній не працює і щодо нього відсутні відомості про отримання ним будь-якого заробітку протягом часу стягнення аліментів, розмір яких у цьому випадку вираховується виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Боржником не надано доказів його працевлаштування, отримання ним заробітної плати чи будь-якого доходу, розміру останніх.

Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність зведеного виконавчого провадження та його недослідження судом, оскільки на виконання ухвали Тернопільського апеляційного суду від 28 вересня

2021 року матеріали зведеного виконавчого провадження № 64323305 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 надані суду, та їх належним чином завірені копії містяться у матеріалах справи.

Посилання заявника на те, що суд звузив перелік заявлених ним вимог скарги та виключив їх частину, є необґрунтованими, оскільки у справі, яка переглядається ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 листопада 2020 року скаргу ОСОБА_1 на дії державних виконавців Тернопільського РВДВС, прийнято лише в частині, яка стосується оскарження дій державних виконавців, вчинених під час виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 жовтня 2004 року у справі

№ 2-4647/04 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Цією ж ухвалою суду у прийнятті скарги ОСОБА_1 в частині оскарження дій Головного управління державної податкової служби у Тернопільській області та оскарження дій державної виконавчої служби, які не стосуються виконання судового рішення від 14 жовтня 20214 року про стягнення аліментів відмовлено на підставі частини першої статті 186 ЦПК України.

Суд розглянув скаргу ОСОБА_1 на дії державних виконавців Тернопільського РВДВС, саме в частині, яка стосується оскарження дій державних виконавців, вчинених під час виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 жовтня 2004 року у справі № 2-4647/04 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 07 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк