№ 2-537/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 2-537/11

провадження № 61-6768св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Відділ примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року ОСОБА_3 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій просив:

- визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. О. щодо непроведення на підставі ухвали Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року (залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року) у справі № 2-537/11 примусового стягнення в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , у вигляді 1/2 частки житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в якому зареєстровані малолітні, зокрема і малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована 19 грудня 2023 року,

- зобов`язати головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. О. вжити заходи на підставі ухвали Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року у справі № 2-537/11 щодо реалізації в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 нерухомого майна боржника ОСОБА_2 , у вигляді 1/2 частки житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в якому зареєстровані малолітні, зокрема і малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована 19 грудня 2023 року - без додаткового отримання дозволу органу опіки та піклування або суду на таку реалізацію.

Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. О. перебуває на виконанні заведене виконавче провадження № НОМЕР_2 відносно стягнення на його користь грошових сум з боржника ОСОБА_2 відповідно до якого боржник має загальну заборгованість 1 503 674,85 грн, яку боржник не сплачує, крім цього боржник зареєстрував після відкриття виконавчого провадження в належному йому на праві спільної часткової власності житловому будинку малолітніх осіб, з метою уникнення ним виконання судового рішення, а тому справедливо задовольнити подання головного державного виконавця та звернути стягнення на нерухоме майно боржника. крім того, права малолітніх дітей в даному випадку не порушуються, оскільки стягненню підлягає тільки 1/2 частки житла в якому зареєстровані малолітні.

09 січня 2024 року ОСОБА_1 подав письмову заяву на ім`я головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. О. щодо надання йому роз`яснень на якому етапі знаходиться виконавче провадження щодо передачі на електронні торги частки житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами в якому зареєстровані малолітні.

17 січня 2024 року ОСОБА_1 отримано лист від 16 січня 2024 року № 05.1-33/2217 в якому зазначено, що звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 в якому зареєстровані малолітні, а саме на 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не проводиться, у зв`язку з тим, що після набрання ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року у справі № 2-537/11 законної сили, боржник ОСОБА_2 19 грудня 2023 року зареєстрував в зазначеному житловому приміщенні, ще одну неповнолітню особу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому державному виконавцю необхідно знову звертатися до органу опіки та піклування та суду щодо отримання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника у вигляді 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в якому боржником зареєстрована ще одна неповнолітня особа.

ОСОБА_1 просив визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. О. щодо непроведення на підставі ухвали Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року у справі № 2-537/11 примусового стягнення в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , у вигляді 1/2 частки житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами в якому зареєстрована 19 грудня 2023 року малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , врахровуючи, що ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року у справі № 2-537/11 постановлено: звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , а саме: 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами в якому зареєстровані малолітні. Тобто, вищевказана ухвала суду стосується необмеженої кількості малолітніх осіб зареєстрованих в житловому будинку АДРЕСА_1 , а тому у головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області /Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. О., відсутні підстави вдруге звертатися до органу опіки та піклування щодо надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника та зобов`язати головного державного виконавця вжити заходи на підставі ухвали Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року у справі № 2-537/11 щодо реалізації в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 нерухомого майна боржника ОСОБА_2 , у вигляді 1/2 частки житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані малолітні, зокрема і зареєстрована 19 грудня 2023 року, малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без додаткового отримання дозволу органу опіки та піклування або суду на таку реалізацію.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Перевіривши матеріали справи, в межах розгляду даної скарги, суд дійшов висновку, що заявник не обгрунтував належним чином, які саме дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Дрижирук О. О. порушили його права, та у чому полягає порушення Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Водночас судом встановлено, що за невиконання рішення суду до боржника ОСОБА_2 вжито низку заходів, державний виконавець направляв запити, реагує на заяви сторін виконавчого провадження.

На підставі викладеного дійшов висновку про те, що у задоволенні скарги слід відмовити в повному обсязі, оскільки вимога про зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії є похідною від вимоги про визнання бездіяльності неправомірною, а судом під час розгляду скарги вказані обставини не встановлені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року залишено без змін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про законність та послідовність дій державного виконавця під час виконання цього виконавчого провадження.

Зокрема, наголосив на тому, що з моменту, коли в будинку, що належить боржнику, стала зареєстрована ще одна неповнолітня особа, державному виконавцю слід повторити вже пройдену ним процедуру - звернутись до Органу опіки та піклування, а у випадку відмови у наданні дозволу, - до суду. Іншого алгоритму виконання рішення національне законодавство не містить.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року у справі № 2-537/11 звернуто стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , а саме: частини житлового будинку АДРЕСА_1 , з господарчими будівлями та спорудами, в якому зареєстровані малолітні. На думку заявника ця ухвала стосується необмеженої кількості малолітніх осіб, відтак у головного державного виконавця Дрижирук О. О. відсутні підстави вдруге звертатися до органу опіки та піклування щодо надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника.

Зазначає, що суди не звернули увагу на те, що дії ОСОБА_2 , як боржника є недобросовісними та такими, що перешкоджають зверненню стягнення на квартиру, а тому відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, не є достатньою підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за новим власником. Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 20 березня 2023 року у справі № 757/61151/21-ц та від 03 травня у справі № 723/1021/19, які не враховано судами попередніх інстанцій.

Вважає, що порушення боржником вимог частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом реєстрації у спірному житлі малолітніх дітей не може свідчити про виникнення у них житлових прав на спірне житло, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19.

Крім того, зазначає, що Верховним Судом сформована практика стосовно того, що для виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, згода органу опіки та піклування не потрібна.

Також, у касаційній скарзі порушено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з вимогами частини п`ятої статті 403 ЦПК України, оскільки у справі наявна виключна правова проблема щодо питання: чи допускається у виконавчому провадження примусове стягнення на нерухоме майно боржника, яким вже надано дозвіл на таке примусове стягнення, якщо після набрання законної сили судовим рішенням про надання дозволу на таке примусове стягнення боржник зареєстрував у спірному приміщенні неповнолітніх/малолітніх осіб, та чи необхідно виконавцю кожного разу знову звертатися до суду для отримання нового дозволу щодо звернення стягнення на нерухоме майно.

У травні 2024 року головний державний виконавець Дрижирук О. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки вони є законними.

У червні 2024 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій викладає обставини, які мають суттєве значення для вирішення питання по суті, зокрема Верховним судом 10 вересня 2024 року справа 2-537/11 (провадження № 61-11220 ск24) відкрито провадження, та задоволено клопотання про зупинення виконання ухвали Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 рогу яке набрало законної сили, та повторно надано дозвіл на звернення стягнення частини домоволодіння яке належить боржнику. Боржником після відкриття виконавчого провадження здійснювалася реєстрація у домоволодінні малолітніх дітей тричі. Просить долучити до матеріалів справи ухвалу Вільногірського міського суду від 20 вересня 2023 року, Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, та постанову Верховного суду від 17 квітня 2024 року які не виконуються, завдяки навмисному перешкоджанню, а саме постійною реєстрацією боржником малолітніх з 2015 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 08 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 рокупередано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_6 .

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 2-537/11 з суду першої інстанції; надано сторонам строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У червні 2024 року матеріали справи № 2-537/11 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Фактичні обставини

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Дрижирук О. О. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 відносно боржника ОСОБА_2 до складу якого входять 4 виконавчих провадження про стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_1 .

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області по якому виконавчий лист видано у 2015 році про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 не виконано як і інші ухвалені судом рішення.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року у справі № 2-537/11 задоволено подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. О. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 в якому зареєстровані малолітні та звернено стягнення на нерухоме майно боржника, а саме: 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані малолітні. Вона набрала законної сили, до цього часу не змінена, не скасована.

На теперішній час малолітня ОСОБА_4 , 2013 року народження, зареєстрована та проживає у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом депутата Вільногірської міської ради від 05 лютого 2024 року № 1129 (а. с. 45).

Згідно з витягом від 20 грудня 2023 року № 3948 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано боржника ОСОБА_2 , інших повнолітніх та неповнолітніх осіб, а також з 19 грудня 2023 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 44 ).

Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 41).

16 січня 2024 року начальник відділу примусового виконання рішень Гуленко С. листом повідомив стягувача про виявлені в ході виконання рішення нові обставини, які ускладнюють передачу нерухомого майна на реалізацію без додержання відповідної процедури, визначеної чинним законодавством, зокрема: реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 малолітньої дочки ОСОБА_2

08 січня 2024 року державним виконавцем відділу направлено запит на адресу Служби у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради за вихідним № 05.1-33/1059 (а. с. 13, 14).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19) та від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

Таким чином, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Як вбачається зі змісту пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, на які послався департамент соціально-гуманітарної політки Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, надаючи відповідь на лист начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо надання попереднього дозволу на реалізацію нерухомого майна, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Зазначений висновок підтримав Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2023 року у цій справі.

Отже, державний виконавець, з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має його малолітня донька боржника, мотивовано звернувся до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня ОСОБА_4 , яке ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року задоволено.

Доводи касаційної скарги про можливість державного виконавця забезпечити примусове стягнення на підставі ухвали Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року, якою вже надано згоду на реалізацію нерухомого майна боржника, в якому зареєстровано малолітні, суд відхиляє, оскільки малолітня ОСОБА_4 , зареєстрована у спірному житлі з 19 грудня 2023 року, тобто на час розгляду вказаного питання судом вона зареєстрована не була.

Таким чином, нове звернення державного виконавця з поданням до суду про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня ОСОБА_4 в першу чергу відповідає забезпеченню захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21), на яку посилається заявник, розглянула виключну правову проблему в контексті необхідності отримання держаним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, та дійшла висновку про необхідність отримання державним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, однак саме у цій справі не погодилась з доводами скаржниці, оскільки дійшла висновку, що у її онуків житлові права на її нерухомість не виникли з огляду на недобросовісні дії скаржниці щодо реєстрації місця проживання власних онуків саме з метою перешкоджання виконавчому провадженню.

Водночас, у скарзі, яка розглядається ОСОБА_1 посилається на бездіяльність державного виконавця, який повідомив його про необхідність звернення до органу опіки та піклування в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 зареєстрував у житловому приміщенні ще одну неповнолітню особу, заявник не обгрунтував належним чином, які саме дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Дрижирук О. О. порушили його права, та у чому полягає порушення Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Крім того, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Правовідносини у цій справі та у справах, наведених заявником як приклад неоднакового застосування судової практики, хоч і виникли на стадії виконання судового рішення та реєстрацією малолітніх в іпотечному майні, проте у справі № 723/1021/19 приватним виконавцем відмовлено у передачі іпотечного майна на реалізацію, а у справі № 757/61151/21-ц приватний виконавець фактично відмовив у передачі на реалізацію нерухомого майна, з огляду на відсутність дозволу орган опіки та піклування.

У той час, як у справі, що переглядається, головний державний виконавець дотримуючись законної процедури, звернувся до суду з новим поданням, яке ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , зокрема: 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , в якому зареєстровані малолітні.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

У справі, яка переглядається, заявник належним чином не мотивував наявність виключної правової проблеми.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судова практика у цій категорії справ є сталою, факт існування виключної правової проблеми щодо порядку дій державного виконавця з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають діти заявником також не доведено.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник