Постанова
Іменем України
22 січня 2021 року
м. Київ
справа № 2-541/12
провадження № 61-15390св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Фортуна-банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , приватна фірма «Інтервал»,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Одинака О. О., Кулянди М. І., від 26 серпня 2020 року про закриття апеляційного провадження,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2010 року публічне акціонерне товариство «Фортуна-банк» (далі - ПАТ «Фортуна-банк», Банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 та приватної фірми (далі - ПФ) «Інтервал», в якому просило суд стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за договором про надання кредитної лінії від 15 серпня 2008 року № 21К-КЛ/108-Ф.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 січня
2012 року позов ПАТ «Фортуна-банк» задоволено.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ПФ «Інтервал» на користь
ПАТ «Фортуна-Банк» заборгованість за договором про надання кредитної лінії від 15 серпня 2008 року № 21К-КЛ/108-Ф в сумі 168 629 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Інформація про рух справи в суді апеляційної інстанції
ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, 15 жовтня 2019 року подав апеляційну скаргу, в обґрунтування якої посилався на те, що рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 січня 2012 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи. Наголошував на тому, що ухвалення рішення про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ПФ «Інтервал» на користь Банку заборгованості за договором про надання кредитної лінії безпосередньо стосується його прав та обов`язків, як засновника та власника майна ПФ «Інтервал».
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року визнано наведені ОСОБА_2 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 січня 2012 року залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці
від 26 січня 2012 року залишено без задоволення. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду, у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо того, чи вирішено судом першої інстанції питання про права особи, яка не брала участі у розгляді справи. При цьому, якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 січня 2012 року та відкрито апеляційне провадження у справі № 2-541/12 за його апеляційною скаргою.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 січня 2012 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Апеляційний суд виходив із того, що спір у справі № 2-541/12 виник між
ПАТ «Фортуна-банк», ОСОБА_1 та ПФ «Інтервал», а оскаржуване рішення суду не містить висновків щодо прав та обов`язків ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду від 26 серпня 2020 року скасувати, а справу № 2-541/12 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19 жовтня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у цивільній справі № 2-541/12.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-541/12 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У листопаді 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції. Заявник наголошує на тому, що рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 січня 2012 року безпосередньо стосується його прав і обов`язків, як засновника та власника майна унітарного підприємства ПФ «Інтервал». Він бажав брати участь в розгляді справи
№ 2-541/12.
Стверджував, що оскаржуваною ухвалою апеляційного суду його позбавлено права на справедливий суд передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, не дослідив всіх обставин справи та не надав їм відповідної оцінки, не взяв до уваги норми Кодексу законів про працю України, штатний розклад фірми та не розмежував статус директора і засновника.
Посилається на те, що представник ПФ «Інтервал» неналежно виконував свої обов`язки і подав апеляційну скаргу, яка не є обґрунтованою.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи
15 серпня 2008 року між ТОВ «Фортуна-банк», правонаступником якого
є ПАТ «Фортуна-банк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредитної лінії № 21К-КЛ/108-Ф (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальнику надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 150 000 доларів США строком до 13 серпня 2013 року зі сплатою 15 % річних.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, 15 серпня 2008 року між ТОВ «Фортуна-банк», в особі директора Чернівецької філії банку Гаврилюк Ю. І., та ПФ «Інтервал», в особі директора
ОСОБА_2, укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку Банку передано нежитлове приміщення загальною площею 94, 50 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М. М.
Також з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, 15 серпня 2008 року, між ОСОБА_1 , ТОВ«Фортуна-банк», в особі директора Чернівецької філії банку Гаврилюк Ю. І., та
ПФ «Інтервал», в особі директора ОСОБА_2 , укладено договір поруки № 21К-КЛ/108-Ф/П, згідно умов якого ПФ «Інтервал» зобов`язалось у повному обсязі солідарно відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів, а також можливих штрафних санкцій за кредитним договором
№ 21К-КЛ/108-Ф.
У зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору від 15 серпня 2008 року № 21К-КЛ/108-Ф, станом на 21 червня
2010 року, утворилась заборгованість в загальному розмірі 168 629 доларів США, з яких 150 000 доларів США заборгованості за кредитом; 18 629 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 січня 2012 року було оскаржено ПФ «Інтервал» в апеляційному порядку, однак ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 28 березня 2012 року апеляційну скаргу ПФ «Інтервал» відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОСОБА_2 є засновником ПФ «Інтервал».
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статі 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Мотивуючи ухвалу про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26 січня 2012 року не містить висновків щодо прав та обов`язків ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на рішення суду від 26 січня 2012 року, ОСОБА_2 вказував, що солідарне стягнення з відповідачів на користь ПАТ «Фортуна-банк» заборгованості за кредитним договором мало наслідком збільшення загального розміру кредиторської заборгованості у справі про банкрутство ПФ «Інтервал», одноосібним засновником та власником майна якого є він.
Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Встановивши, що
- в межах справи № 2-541/12 вирішувалась вимога ПАТ «Фортуна-банк» про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ПФ «Інтервал» заборгованості за договором про надання кредитної лінії
№ 21К-КЛ/108-Ф від 15 серпня 2008 року, виконання якого було забезпечено договором іпотеки від 15 серпня 2008 року і договором поруки № 21К-КЛ/108-Ф/П від 15 серпня 2008 року;
- ОСОБА_2 не є стороною кредитного договору, договорів іпотеки та поруки;
- ПФ «Інтервал» використало своє право на апеляційний перегляд рішення суду від 26 січня 2012 року,
- ОСОБА_2 є засновником ПФ «Інтервал»,
апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, про наявність підстав для закриття апеляційного провадження.
Відхиляючи аргументи ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції навів відповідні мотиви, з якими погоджується і касаційний суд.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).
Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників (частини перша, друга статті 92 ЦК України).
При цьому, юридична особа приймає участь у цивільному обороті від свого імені, а не від імені будь-яких інших осіб, у тому числі своїх засновників.
Відповідно до частини першої статті 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.
ОСОБА_2 є засновником ПФ «Інтервал», яка згідно статуту, затвердженого рішенням засновника від 28 квітня 2002 року, є самостійним господарюючим суб`єктом з правами юридичної особи.
ПФ «Інтервал» в справі № 2-541/12 виступає від свого імені та, як самостійний учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
ОСОБА_2 , будучи директором ПФ «Інтервал», був обізнаний про розгляд в суді справи № 2-541/12, при цьому відповідними довіреностями
(т. 1 а.с. 141, 149) уповноважив на представництво ПФ «Інтервал» в суді адвоката Березнякова А. С., який згідно журналу судового засідання брав участь у розгляді справи Першотравневим районним судом м. Чернівці
26 січня 2012 року.
Більш того, наявна в матеріалах справи апеляційна скарга ПФ «Інтервал» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 січня 2012 року підписана самим ОСОБА_2 , як директором ПФ «Інтервал»
(т.1 а.с. 160-164).
В касаційному порядку рішення Першотравневого районного суду
м. Чернівці від 26 січня 2012 року та ухвала Апеляційного суду Чернівецької області від 28 березня 2012 року відповідачами, зокрема і ПФ «Інтервал», не оскаржувалась.
За змістом частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ у справі «Bruаlla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, п. 33).
У рішенні в справі «Centro Europa 7 S.r.l. and Di Stefano v. Italy», № 38433/09,
п. 92, від 07 червня 2012 року ЄСПЛ вказав, що особа не може скаржитися на порушення своїх прав у судовому провадженні, в якому вона не виступала стороною, навіть якщо вона була акціонером та/або директором компанії, яка виступала стороною в провадженні (див., серед інших джерел, справи
«F. Santos, Lda. та Fachadas проти Португалії» (прийнятність), № 49020/99, ЄСПЛ 2000-X, та «Nosov проти Росії», № 30877/02, ухвала щодо прийнятності
від 20 жовтня 2005 року). Крім того, якщо в деяких випадках єдиний власник компанії і може стверджувати, що він є «потерпілим» у розумінні статті 34 Конвенції, якщо оскаржувані дії було вчинено по відношенню до його компанії (див., серед інших джерел, справи «Ankarcrona проти Швеції» (прийнятність), № 35178/97, ЄСПЛ 2000-VI, та «Glas Nadezhda EOOD та Anatoliy Elenkov проти Болгарії», № 14134/02), в інших випадках нехтування правосуб`єктністю компанії може бути виправдане лише у виняткових обставинах, зокрема, коли чітко встановлено, що компанія не має можливості звернутися до конвенційних механізмів через органи, створені відповідно до її статуту, або - в разі ліквідації - через своїх ліквідаторів.
Натомість в справі № 2-541/12 відсутні такі виняткові обставини для нехтування правосуб`єктністю ПФ «Інтервал», оскільки ОСОБА_2 , як засновник та керівник (директор) ПФ «Інтервал», на час ухвалення рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 січня 2012 року цілковито контролював засновану ним юридичну особу та мав можливість через органи управління юридичною особою (які власне сам і уособлював) реалізувати всі передбачені законом засоби для оскарження вказаного рішення суду в апеляційному та касаційному порядках.
При цьому, очевидно, що звернення ОСОБА_2 у жовтні 2019 року з апеляційною скаргою в справі № 2-541/12 спрямовано, у тому числі, на ревізію юридичних наслідків виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 січня 2012 року, зокрема щодо зміни власника нежитлового приміщення, яке було предметом іпотеки за договором іпотеки від 15 серпня 2008 року.
Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, в постанові від 23 листопада 2020 року в справі № 826/3508/17 вказав, що рішення суду є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого
в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття апеляційного провадження.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки апеляційний суд постановив ухвалу від 26 серпня 2020 року із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 401
ЦПК України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали Чернівецького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року про закриття апеляційного провадження - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року про закриття апеляційного провадження залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта