Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 2-5467/05
провадження № 61-21004 св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
заінтересована особа: Мукачівська міська державна нотаріальна контора,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Мацунича М. В., Готри Т. Ю., Собослой Г.Г.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в якій просив встановити факт прийняття ним спадкового майна, яке залишилось після смерті батька ОСОБА_4 , та яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира), що закріплена за померлим на підставі ордеру № 003483, виданого 11 липня 1987 року та рішення Мукачівської міської ради народних депутатів № 105.
Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 .
Позивач на день його смерті проживав з батьком у спірній квартирі, ввів з ним спільне господарство, проводили поточний ремонт квартири, тобто фактично прийняв спадщину. Оскільки відповідної заяви до нотаріальної контори позивач не подавав, то не має іншої можливості встановити факт прийняття спадщини, як звернувшись до суду з заявою про прийняття спадщини.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2005 року заяву задоволено.
Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_2 , що відкрилася внаслідок смерті його батька ОСОБА_4 .
Задовольняючи заяву про встановлення факту прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 являється єдиним спадкоємцем за померлим ОСОБА_4 та відповідно до статті 1268 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) вступив у володіння спадковим майном.
Не погоджуючись з даним рішенням, особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_3 , 18 липня 2019 року подала апеляційну скаргу в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, скасувати рішення суду першої інстанції та залишити без розгляду заяву про встановлення факту прийняття спадщини, посилаючись на те, що між нею та померлим ОСОБА_4 було укладено 28 липня 1979 року шлюб, який зареєстрований Залужанською сільською радою Мукачівського району Закарпатської області. Від шлюбу подружжя має двох дітей: сина ОСОБА_1 (заявник) та сина ОСОБА_5 .
Спірна квартира придбана в період шлюбу в ЖБК «Луч». На підставі рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради народних депутатів від 11 липня 1987 року № 105 подружжю було видана ордер № 003483 від 11 липня 1987 року. Оскільки пайові внески за спірну квартиру були виплачені в повному обсязі ще в 1993 році за спільно зароблені кошти під час перебування подружжя ОСОБА_6 у шлюбі, то відповідно квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Тому після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина лише на 1/2 частку спірної квартири.
Також ОСОБА_3 зазначала, що судом першої інстанції при ухваленні рішення суду першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки справу розглянуто без участі заінтересованих осіб, а саме її, та суд ухвалив рішення яке порушує права осіб, які не залучені до участі у справі.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 29 липня 2019 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2005 року та відкрито апеляційне провадження, посилаючись на те, що ОСОБА_3 не є учасником справ, а копію оскаржуваного рішення її представник отримав лише 11 липня 2019 року.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року замінено у даній цивільній справі заявника ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_2 , у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 01 жовтня 2018 року.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 жовтня 2005 року скасовано.
Заяву ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , про встановлення факту прийняття спадщини, залишено без розгляду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 була дружиною померлого ОСОБА_4 , а отже підлягала залученню до участі у справі у якості заінтересованої особи. Крім того, оскільки апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірна квартира набута подружжям ОСОБА_6 за час шлюбу, та 1/2 її часина є власністю ОСОБА_3 , а отже до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_4 входить лише друга половина квартири, то з поданої ОСОБА_1 заяви вбачається наявність спору про право щодо складу спадкового майна, а відтак така заява підлягає залишенню без розгляду, оскільки підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
20 листопада 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року та залишити в силі рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 18 жовтня 2005 року, посилаючись на неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявник зареєстрував право власності на спірну квартиру, весь час проживав у ній, оплачував комунальні послуги, вільно володів даним майном. ОСОБА_3 є матір`ю заявника, яка весь період спілкувалася з останнім і була обізнана про наявні факти. Також зазначає, що ОСОБА_3 03 лютого 2006 року нотаріальною заявою засвідчила факт відсутності у неї бажання оформляти спадкові права після смерті свого чоловіка, а також не заперечувала проти прийняття спадщини одноособово її сином ОСОБА_1 .
А тому, поновивши ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції через 15 років, апеляційний суд грубо знехтував принципом остаточності судового рішення, а також порушив права заявника та членів його сім`ї.
Приймаючи до уваги посилання ОСОБА_3 на те, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а стаття 72 Сімейного Кодексу України встановлює, що до вимоги про поділ майна, після розірвання шлюбу, застосовується позовна давніть у три роки.
Доводи інших учасників справи
21 листопада 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами встановлено, що спірна квартира закріплена за ОСОБА_4 на підставі ордеру № 003483, виданого 11 липня 1987 року на підставі рішення Мукачівської міської Ради народних депутатів № 105 від 11 липня 1987 року (а.с. 4, 7).
Між ОСОБА_3 (апелянт) та померлим ОСОБА_4 було укладено шлюб 28 липня 1979 року, який зареєстрований Залужанською сільською радою Мукачівського району Закарпатської області (а.с. 21).
Відповідно до довідки від 15 червня 2005 року № 34, виданої ЖБК «Луч», встановлено, що пайові внески за квартиру громадянином ОСОБА_4 сплачено повністю в 1993 році (а. с. 4).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6).
Заявник є сином ОСОБА_4 та його спадкоємцем.
Заявник ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 60).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Згідно з частиною першої статті 234 ЦПК України (в редакції чинній на момент подання заяви та ухвалення рішення судом першої інстанції) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 235 ЦПК України (в редакції на час подання заяви) суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 235 ЦПК).
Аналогічна норма міститься в частині шостій статті 294 ЦПК України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року).
Відповідно до Пленуму Верховного Суду України у пунктах 1, 2 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду.
Окреме провадження є безспірним, оскільки в ньому не розглядається матеріально-правовий спір, а можуть встановлюватися тільки факти та стани, які мають юридичне значення, а також підтверджуватися наявність чи відсутність неоспорюваних прав.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, ОСОБА_1 зазначив свій процесуальний статус як заявник, а також вказав заінтересовану особу Мукачівську міську державну нотаріальну контору. Отже за своєю формою та змістом така заява відповідає заяві, поданій в порядку окремого провадження, розгляд якої було врегульовано Розділом ІV ЦПК України (в редакції на момент вирішення справи).
Однак, оскільки ОСОБА_3 була дружиною померлого ОСОБА_4 , а отже підлягала залученню до участі у справі у якості заінтересованої особи.
Однак, заявником зазначено у якості заінтересованої особи виключно Мукачівську міську державну нотаріальну контору, і суд першої інстанції розглянув заяву за такого складу сторін, без залучення ОСОБА_3 , а тому висновки апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції є правильними.
Також правильними є висновки апеляційного суду про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки наявний спір про право щодо складу спадкового майна, оскільки ОСОБА_7 була дружиною померлого ОСОБА_4 , та в своїй апеляційній скарзі посилалася на те, що спірна квартира набута подружжям за час шлюбу, та 1/2 її частини є її власністю, а тому не могла входити до складу спадкової власності після смерті ОСОБА_4 .
Доводи касаційної скарги, про те, що приймаючи до уваги посилання ОСОБА_3 на те, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а стаття 72 СК України встановлює, що до вимоги про поділ майна, після розірвання шлюбу, застосовується позовна давніть у три роки, не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки не містить доказів розірвання шлюбу між подружжям, а також відповідно до чинного СК України ЦК України, так і відповідно до законодавства, яке діяло на день смерті спадкодавця (ЦК УРСР та КпШС України), смерть одного з подружжя не припиняє право іншого з подружжя на частку у спільному сумісному майні подружжя і не зобов`язує його звертатися з позовом про поділ майна на протязі трьох років після смерті одного із подружжя.
Також є неприйнятними доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 03 лютого 2006 року нотаріальною заявою засвідчила факт відсутності у неї бажання оформляти спадкові права після смерті свого чоловіка, а також не заперечувала проти прийняття спадщини одноособово її сином ОСОБА_1 , оскільки зі змісту заяви не вбачається, що ОСОБА_3 відмовилася від своєї частки у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру.
Доводи касаційної скарги, щодо неправомірного поновлення судом апеляційної інстанції ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є безпідставними, та не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги.
Відповідно до положень статті 17 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у праві, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.
Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов`язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення, є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов`язки.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Тому, оскільки ОСОБА_3 не була учасником справи під час розгляду у суді першої інстанції, а копію оскаржуваного рішення її представник отримав лише 11 липня 2019 року, апеляційний суд дійшов вірного висновку про поновлення строку на апеляційне оскарження, а заявником в касаційній скарзі не надано належних та допустимих доказів на спростування даних висновків суду.
Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: Є. В. Петров
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв