02.08.2024

№ 2-659/12

Постанова

Іменем України

27 березня 2020 року

м. Київ

справа № 2-659/12 (439/659/12)

провадження № 61-37404св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Спільне товариство з обмеженою відповідальністю «СТЛ Екструзія»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Добропласт»,

третя особа - відділ державної виконавчої служби Бродівського районного управління юстиції,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спільного товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ Екструзія» на постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Копняк С. М.,

Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2012 року Спільне товариство з обмеженою відповідальністю «СТЛ Екструзія» (далі - СТОВ «СТЛ Екструзія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропласт» (далі - ТОВ «Добропласт»), третя особа - відділ державної виконавчої служби Бродівського районного управління юстиції Львівської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 27 травня 2009 року між СТОВ «СТЛ Екструзія» і ТОВ «Добропласт» укладено господарський контракт на поставку комплектуючих профільної системи білоруського та російського виробництва, які застосовуються при виготовленні віконних та дверних блоків за номенклатурою та за цінами, вказаними в додатках, які є невідємною частиною договору.

У цей же день між СТОВ «СТЛ Екструзія» як іпотекодержателем,

ТОВ «Добропласт» як покупцем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець, який є майновим поручителем покупця згідно з контрактом, з метою забезпечення належного виконання останнім зобов`язань за контрактом передав в іпотеку нежитлове приміщення (лазню) на АДРЕСА_1 , загальною площею 788,7 кв. м.

Розділом 4 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки в разі порушення іпотекодавцем будь-якої з вимог контракту та/або цього договору іпотеки; звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на вибір іпотекодержателя: на підставі виконавчого напису нотаріуса, рішення суду або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16 лютого 2011 року у справі № 17/166(10) стягнуто з ТОВ «Добропласт» на користь СТОВ «СТЛ Екструзія» 36 130,86 євро основного боргу, 3 831,92 євро пені, а всього - 39 962,78 євро, а також 399,63 євро державного мита та 216,67 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вищезазначеного рішення суду 11 липня 2011 року відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 17/166(10), виданого

11 квітня 2011 року Господарським судом Львівської області. Станом

на 10 травня 2012 року на виконання рішення суду з ТОВ «Добропласт» стягнуто 2 783,58 євро, боргові зобов`язання у розмірі 33 347,28 євро не виконані.

Вказувало, що відповідачі також зобов`язані відшкодувати витрати на правову допомогу та витрати, пов`язані з явкою до суду.

На підставі викладеного СТОВ «СТЛ Екструзія» просило: звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі йому права власності на нежитлове приміщення (лазню) на АДРЕСА_1 , загальною площею 788,7 кв. м; стягнути з відповідачів витрати на правову допомогу та витрати, пов`язані з явкою до суду.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Бродівського районного суду Львівської області

від 15 жовтня 2012 року (в складі судді Бородійчук О. І.) позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27 травня 2009 року, укладеним між ТОВ «СТЛ Екструзія» як іпотекодержателем і

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ТОВ «Добропласт» на користь

СТОВ «СТЛ Екструзія» у відшкодування понесених судових витрат 3 222 грн.

Відмовлено у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу та витрат, пов`язаних з явкою до суду.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «Добропласт» не виконало взятих на себе договірних зобов`язань, які забезпечені іпотекою, у зв`язку з чим іпотекодержатель - СТОВ «СТЛ Екструзія», набув права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на це майно, оскільки чинним законодавством України не виключається можливість звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, а разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2016 року

(в складі колегії суддів: Кабаля І. І., Монастирецького Д. І., Шандри М. М.) заочне рішення Бродівського районного суду Львівської області

від 15 жовтня 2012 року змінено та викладено резолютивну частину рішення місцевого суду в наступній редакції.

Позов задоволено частково.

ТОВ «Добропласт» як покупцем згідно з контрактом, ОСОБА_1 як іпотекодавцем - майновим поручителем, посвідченим приватним нотаріусом Бродівського районного нотаріального округу Львівської області Кривіцькою М. А., зареєстрованим за № 1091, шляхом передачі права власності на предмет іпотеки нежитлового приміщення (лазня) загальною площею 788,7 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1 , вартістю 3 389 580 грн без врахування податку на додану вартість (далі - ПДВ), визначеною шляхом проведення оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, або 444 827 дол. США.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто порівну з ОСОБА_1 і ТОВ «Добропласт» на користь СТОВ «СТЛ Екструзія» 3 222 грн судових витрат за подання позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, однак помилково не зазначив у резолютивній частині вартості предмета іпотеки, визначеної у пункті 1.7 іпотечного договору, тому рішення місцевого суду в цій частині необхідно змінити. Жодних належних та допустимих доказів в підтвердження позивачем понесених витрат на правову допомогу та витрат, пов`язаних з явкою його представників до суду не представлено, в зв`язку з чим судом першої інстанції вірно відмовлено в задоволенні даних позовних вимог. Разом з тим, солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року (в складі колегії суддів Дем`яносова М. В., Іваненко Ю. Г., Маляренка А. В., Леванчука А. О.,

Ступак О. В.) рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335

та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша

статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Неповнота з`ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом.

Постановою Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року (в складі колегії суддів Лященко Н. П., Гуменюка В. І., Романюка Я. М., Охрімчук Л. І., Сімоненко В. М.) у задоволенні заяви СТОВ «СТЛ Екструзія» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року відмовлено.

Постанова Верховного Суду України мотивована тим, що доводи заявника про те, що норми матеріального права неоднаково застосовані судом касаційної інстанції, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, за одних і тих же встановлених судом фактичних обставин, є необґрунтованими.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 25 червня 2018 року про виправлення описки) рішення Бродівського районного суду Львівської області

від 15 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто зі СТОВ «СТЛ Екструзія» на користь ОСОБА_2 3 544,20 грн судового збору, сплаченого останньою за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до

статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. При цьому застереження e договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. Разом з тим, позивач не позбавлений відповідно до статей 38 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «СТЛ Екструзія», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Бродівського районного суду Львівської області від 15 жовтня 2012 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 , не будучи ні стороною контракту, ні стороною іпотечного договору, не наділена повноваженнями щодо регулювання питання способу звернення стягнення, за умови, що підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, які передбачені пунктом 4.1 іпотечного договору, статтями 3, 7, 33 Закону України «Про іпотеку», є такими, що настали, існують, та є очевидними.

Саме по собі посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що остання не залучалась до участі у справі, не може бути достатньою та обґрунтованою обставиною, яка свідчить про вирішення місцевим судом про її права та обов`язки. Рішення місцевого суду не стосується прав та обов`язків

ОСОБА_2 як особи, яка не була стороною контракту та стороною іпотечного договору, з яких випливають спірні правовідносини. Отже, ОСОБА_2 не мала права оскаржувати рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_2 пропустила строк на апеляційне оскарження без поважних причин, тому вказаний строк помилково був поновлений судом апеляційної інстанції. ОСОБА_2 як співвласник спірного майна з 2013 року мала можливість та могла довідатись про зміну власника об`єкту спільної сумісної власності, щодо якого надала згоду на передачу в іпотеку на умовах, визначених її чоловіком особисто. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду.

В судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про закриття провадження у справі, проте апеляційним судом його безпідставно відхилено.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що не можна визнавати судовим рішенням права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Конкретний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки не впливає на обсяг прав та обов`язків співвласника іпотечного майна, на яке звертається стягнення.

Крім того, після набуття права власності на спірне майно на підставі рішення суду першої інстанції, ТОВ «СТЛ Екструзія» відчужила це майно на користь ОСОБА_3 , який у подальшому здійснив перебудову вищевказаного предмета іпотеки.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що вона не була стороною цього спору, тривалий час не проживає зі своїм чоловіком (іпотекодавцем), тому про рішення місцевого суду дізналася лише 11 вересня 2015 року, після чого оскаржила його до апеляційного суду, оскільки судом рішенням вирішено питання про її права та інтереси. Отже, строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин.

Позивач знав, що предмет іпотеки також належить ОСОБА_2 , проте навмисне не залучив її до участі у справі. Крім того, під час розгляду справи, позивач не вказував на безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження та не оскаржував ухвалу про поновлення строку на апеляційне оскарження. Оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, зокрема щодо відсутності підстав для визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду, а доводи касаційної скарги є безпідставними.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

08 серпня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 травня 2009 року між СТОВ «СТЛ Екструзія» і

ТОВ «Добропласт» укладено контракт на поставку комплектуючих профільної системи білоруського та російського виробництва, які застосовуються при виготовленні віконних і дверних блоків за номенклатурою і по цінах, вказаних у додатках, які є невід`ємною частиною договору.

З метою забезпечення виконання вищевказаного контракту 27 травня

2009 року між СТОВ «СТЛ Екструзія» (іпотекодержатель), ТОВ «Добропласт» (покупець) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець, який є майновим поручителем покупця згідно з контрактом, передав

в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених в договорі предмет іпотеки, який належить іпотекодавцю на праві власності, а саме: нежитлове приміщення (лазню) загальною площею 788,7 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1 .

Предмет іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та остання надала згоду на укладення її чоловіком договору про передачу в іпотеку СТОВ «СТЛ Екструзія» вищевказаного майна.

У пункті 1.6 іпотечного договору зазначено, що відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого 19 травня 2009 року Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», загальна вартість нерухомого майна становить 1 433 463 грн.

У пункті 1.7 іпотечного договору сторони цього правочину оцінили предмет іпотеки у розмірі 3 389 580 грн.

Згідно з пунктом 4.2 іпотечного договору іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якої з вимог контракту та/або цього договору іпотеки; звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на вибір іпотекодержателя: на підставі виконавчого напису нотаріуса, рішення суду або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16 лютого 2011 року у справі № 17/166(10) стягнено з ТОВ «Добропласт» на користь СТОВ «СТЛ Екструзія» 36 130,86 євро основного боргу, 3 831,92 євро пені, всього - 39 962,78 євро; 399,63 євро державного мита та 216,67 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі вказаного рішення господарського суду 11 липня 2011 року відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 17/166(10),

виданого 11 квітня 2011 року Господарським судом Львівської області про стягнення з ТОВ «Добропласт» на користь СТОВ «СТЛ Екструзія»

36 130,86 євро основного боргу, 3 831,92 євро пені, всього - 39 962,78 євро; 399,63 євро державного мита та 216,67 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження запропоновано боржнику самостійно виконати судовий наказ до 18 липня 2011 року.

Станом на 10 травня 2012 року на виконання рішення суду з

ТОВ «Добропласт» стягнуто 2 783,58 євро, боргові зобов`язання у розмірі 33 347,28 євро не виконані.

ТОВ «Добропласт» та ОСОБА_1 09 лютого 2012 року направлено письмову вимогу про усунення порушення зобов`язань у виконавчому провадженні, яка залишена без виконання.

Згідно з висновком експерта - суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_5 , станом на 30 жовтня 2013 року ринкова вартість нежитлового приміщення (лазні) загальною площею 788,7 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1 , становить 422 216 грн (без ПДВ), виходячи з курсу Національного банку України на дату оцінки 1 дол. США - 7,99 грн, що еквівалентно 52 843 дол. США.

Апеляційний суд також встановив, що 17 вересня 2014 року СТОВ «СТЛ Екструзія» відчужив спірне майно ОСОБА_3 (у зв`язку з чим запис про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна погашено 17 вересня 2014 року), який у подальшому провів перебудову спірного майна - приміщення площею 788,7 кв. м, внаслідок чого на даний час існують три приміщення площею: 499,4 кв. м, 499,1 кв. м, 713,6 кв. м.

Зазначеним приміщенням присвоєно нові адреси, а саме: АДРЕСА_2 . Вказані приміщення ОСОБА_3 передав в іпотеку, новими іпотекодержателями стали: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . При цьому приміщення, що розташоване на АДРЕСА_1 , має площу 499,4 кв. м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX)підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Стаття 33 цього Закону (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно з частинами першою та другою статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому

статтею 38 цього Закону.

Разом з тим у частині першій статті 38 Закону України «Про іпотеку» визначено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві як на підставі рішенні суду, так і на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Як встановлено судами, згідно з пунктом 4.3 іпотечного договору реалізація заставного майна здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про іпотеку» на вимогу іпотекодержателя, за ліквідною ціною, що реально буде складена на ринку нерухомості на майно, аналогічне заставленому.

Пунктом 4.5 іпотечного договору встановлено, що сторони не виключають можливості укладення угоди про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки без процедури звернення на нього стягнення, у випадку досягнення між сторонами відповідної домовленості.

Отже, договір іпотеки не містить застереження про передачу іпотекодержателю у власність предмета іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості, а окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами не укладалося.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі передбачили судовий спосіб захисту порушених прав, а також вирішили питання щодо можливого позасудового врегулювання спору (у випадку досягнення між сторонами відповідної домовленості) і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. При ухваленні оскаржуваного рішення дана обставина судом першої інстанції не врахована.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за рішенням суду.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» врегульовано порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду та передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, позивач відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» має можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

З урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Саме такий правовий висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18), від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15 (провадження № 12-33зг18), від 07 листопада 2018 року у справі

№ 520/6819/14-ц (провадження № 14-343цс18), від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18).

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, оскільки суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

При цьому апеляційним судом з дотриманням вимог частини п`ятої

статті 411 ЦПК України під час нового розгляду справи враховано висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2016 року.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2 , не була ні стороною контракту, ні стороною іпотечного договору, тому не наділена повноваженнями щодо оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки спірний предмет іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому остання має підстави вважати, що внаслідок визнання з позивачем право власності на нежитлове приміщення (лазню) на АДРЕСА_1 , загальною площею 788,7 кв. м, порушено її права власності на зазначене майно. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з апеляційною скаргою) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2 пропустила строк на апеляційне оскарження без поважних причин, тому вказаний строк помилково був поновлений судом апеляційної інстанції, оскільки до апеляційної скарги додано обґрунтоване клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження, яке перевірено апеляційним судом під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Разом з тим, заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, СТОВ «СТЛ Екструзія» не вказувало на безпідставне поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження. Крім того, представник позивача, який був присутнім в судових засіданнях під час апеляційного провадження, також не вказував на порушення норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження саме за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Дослідивши матеріали справи, апеляційним судом надано вмотивоване обґрунтування щодо поважних підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 , яка не брала участі у розгляді справи у місцевому суді, проте рішенням суду першої інстанції порушено її права та інтереси. Справа неодноразово розглядалась судами усіх інстанцій та заперечень від скаржника раніше щодо безпідставності оскарження ОСОБА_2 судового рішення та поновлення строку на апеляційне оскарження не надходило.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що не можна визнавати судовим рішенням права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, оскільки норми матеріального, зокрема стаття 37 Закону України «Про іпотеку», не містить можливості визнання права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за рішенням суду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження та постанови цього ж суду, прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спільного товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ Екструзія» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк