№ 2-о-123/08

Постанова

Іменем України

20 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 2-о-123/08

провадження № 61-19070св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.

учасники справи:

заявник - прокурор Жашківського району в інтересах держави в особі Конельсько-Хутірської сільської ради Жашківського району Черкаської області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Єльцова В. О., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

Прокурор Жашківського району в інтересах держави в особі Конельсько-Хутірської сільської ради Жашківського району Черкаської області у листопаді 2008 року звернувся до суду із заявою про визнання відумерлою спадщини, яка складається із земельної ділянки, розміром 1, 64 умовних кадастрових гектара, вартістю 22 563, 05 грн, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 ; передати зазначену земельну ділянку, розміром 1, 64 умовних кадастрових гектара, вартістю 22 563, 05 грн, у власність територіальної громади с. Конельські Хутори в особі Конельсько-Хутірської сільської ради.

Заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який був власником земельної частки (паю), розміром 1, 64 гектара.

Спадкоємці за законом або за заповітом із заявами про прийняття спадщини у встановлений законом строк з моменту відкриття спадщини до нотаріальної контори не зверталися, відповідно до спадкової справи спадкоємці ОСОБА_2 відсутні.

Оскільки орган місцевого самоврядування не вчиняє дії щодо витребування та передачі земельної ділянки на користь територіальної громади, прокурор, здійснюючи представницькі повноваження у сфері охорони землі, звернувся до суду з цією заявою.

Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2008 року продовжено строк подання заяви про визнання спадщини відумерлою у зв`язку з тим, що прокурору Жашківського району був невідомий час смерті ОСОБА_2 .

Визнано спадщину, яка складається із земельної ділянки, розміром 1, 64 умовних кадастрових гектара, вартістю 22 563, 05 грн, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , відумерлою.

Передано у власність територіальної громади с. Конельські Хутори в особі Конельсько-Хутірської сільської ради Жашківського району Черкаської області земельну ділянку, площею 1, 64 умовних кадастрових гектара, вартістю 22 563, 05 грн.

Стислий виклад змісту рішень суду апеляційної інстанції

Особа, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_1 25 вересня 2020 року звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2008 року.

До апеляційної скарги додано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, у якому заявник зазначив, що на момент ухвалення зазначеного рішення йому не було відомо, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 , який помер у 2003 році, що є підставою для поновлення процесуального строку оскарження судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року наведені заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнано неповажними, ОСОБА_1 визначено строк для усунення недоліків апеляційної скарги, подання заяви із наведенням належного обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку на оскарження рішення суду першої інстанції, яке ухвалено у 2008 році.

ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2008 року.

На обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначив, що у червні 2020 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 24 листопада 2000 року склав заповіт на його користь, копія якого йому вручена у сільській раді 30 липня 2020 року.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2008 року відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого законом. У матеріалах справи містяться об`єктивні і достатні відомості про те, що ОСОБА_1 , хоча і не був самостійним учасником справи, проте був обізнаний про розгляд справи судом першої інстанції. Зазначене підтверджено такими обставинами та письмовими доказами:

- довідкою виконавчого комітету Конельсько-Хутірської сільської ради від 13 жовтня 2008 року № 406, про те, що станом на 01 жовтня 2008 року спадкоємці померлого ОСОБА_2 відсутні. Зазначена довідка підписана сільським головою ОСОБА_1 (який звернувся з цією апеляційною скаргою);

- ОСОБА_1 брав участь у розгляді справи 04 грудня 2008 року у Жашківському районному суді Черкаської області як представник Конельсько-Хутірської сільської ради Жашківського району Черкаської області, що підтверджено протоколом судового засідання та описовою частиною судового рішення;

- протоколом судового засідання, відповідно до якого ОСОБА_1 повідомив суд першої інстанції, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема на спірну земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що наведені обставини та письмові докази спростовують доводи ОСОБА_1 про необізнаність щодо його права на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , та про ухвалене судове рішення.

За наведених обставин апеляційний суд зробив висновок, що відсутні винятки, за умови існування яких наявні підстави для відкриття апеляційного провадження на рішення, що ухвалено після спливу одного року з дня складення його повного тексту.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 17 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року, просив визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2008 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2008 року, зокрема те, що довідку виконавчого комітету Конельсько-Хутірської сільської ради від 13 жовтня 2008 року № 406 він як сільський голова не підписував. Суд апеляційної інстанції не врахував, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції заявнику не було відомо про наявність заповіту на його користь щодо спірної земельної ділянки, що, на переконання ОСОБА_1 , є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

За правилами частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що апеляційна скарга подана на судове рішення, ухвалене 04 грудня 2008 року, застосував положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Правила частини другої наведеної статті визначають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), оскільки апеляційна скарга учасниками справи була подана 03 квітня 2018 року на рішення суду першої інстанції, ухвалене 24 квітня 2013 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року. Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя статті 3 ЦПК України).

Отже, апеляційний суд, здійснюючи оцінку доводів ОСОБА_1 щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2008 року, правомірно застосував положення частини другої статті 358 ЦПК України.

Щодо оцінки наявності порушення рішенням суду прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, не залученої до участі у справі

Умовою застосування винятку, передбаченого у пункті 1 частини другої статті 358 ЦПК України, має бути наявність висновку про те, що суди першої та/або апеляційної інстанцій ухвалили рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, не залученої до участі у справі.

Верховний Суд виходить з того, що спадкоємець за законом або заповітом стає учасником спадкових правовідносин у тому випадку, якщо він належить до числа спадкоємців (за законом або за заповітом) й які закликані до спадкування, а також прийняв цю спадщину, звернувшись у строки, визначені законом, із заявою про це до нотаріуса, або вважається таким, який прийняв таку спадщину.

Особа, яка пропустила строк на прийняття спадщини, за правилами статті 1272 ЦК України має вернутися до суду із позовом про визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття такої спадщини.

У справі, що переглядається, заявник, обґрунтовуючи підставність вимог поданої ним апеляційної та касаційної скарг, не повідомив та не доводив, що на час ухвалення оскаржуваного ним рішення суду першої інстанції прийняв спадщину (відкриту після смерті ОСОБА_2 ) або в силу закону вважається таким, що прийняв цю спадщину, або звертався до суду з позовом про визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття цієї спадщини.

Наведене дає Верховному Суду підстави для висновку, що заявник не є особою, про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки якої суд першої інстанції ухвалив рішення.

Верховний Суд констатує, що наведені заявником доводи щодо необізнаності про наявність заповіту матимуть значення під час вирішення питання про надання додаткового строку для прийняття спадщини, втім таке обґрунтування не може бути врахованим під час відкриття апеляційного провадження в разі пропуску присічного річного строку на апеляційне оскарження у тому випадку, якщо скаржник не є учасником спадкових правовідносин, не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або не звернувся до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття такої спадщини.

Щодо оцінки обізнаності заявника про розгляд справи судом першої інстанції

Судом апеляційної інстанції встановлено і належно враховано, що ОСОБА_1 як представник заінтересованої особи брав участь у розгляді цієї справи у судовому засіданні 04 грудня 2008 року, у якому Жашківським районним судом Черкаської області ухвалено рішення по суті. Також апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1 у зазначеному судовому засіданні повідомив суд першої інстанції відомості про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , зокрема й на спірну земельну ділянку.

Відповідно до частини другої статті 26 ЦПК України у редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року), що був чинним на момент розгляду справи судом першої інстанції, у справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.

Тобто представник заінтересованої особи (який є заявником за цією касаційною скаргою, що розглядається Верховним Судом) у справі окремого провадження у учасником цивільного процесу.

За змістом правила частини другої статті 358 ЦПК України виняток із загальної заборони допуску до апеляційного оскарження судового рішення суду першої інстанції за впливом річного строку з дня складання його повного тексту допускається у разі необізнаності скаржника про розгляд та ухвалення певного судового рішення, що ним оскаржується у зв`язку з тим, що цим рішенням порушено його права та інтереси.

Якщо скаржник є обізнаним про зміст ухваленого рішення, яке ним оскаржується за спливом присічного строку, встановленого в частині другій статті 358 ЦПК України, поза розумним сумнівом залишається те, що заінтересована особа повинна була реалізувати своє право на оскарження протягом загальних строків на апеляційне оскарження, передбачених статтею 294 ЦПК України 2004 року.

За наведених обставини не підлягає застосуванню виняткове правило щодо надання права на апеляційне оскарження після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення суду першої інстанції, що передбачене у пункті 1 частини другої статті 358 ЦПК України.

Щодо застосування іншого виняткового правила, за умови якого суд апеляційної інстанції може поновити строк на апеляційне оскарження та відкрити апеляційне провадження після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення (пункт 2 частини другої статті 358 ЦПК України), то Верховний Суд також констатує відсутність доводів заявника про те, що пропуск зазначеного строку відбувся внаслідок виникнення обставин непереборної сили; Судом наявність таких обставин самостійно не встановлена.

Відповідно, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що наведені ОСОБА_1 підстави для відкриття апеляційного провадження не свідчать про наявність виняткових обставин, що зумовили пропуск строку на апеляційне оскарження рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2008 року.

За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини

(далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановлені

державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить положення res judicata

(лат. - «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке набрало сили, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Безпідставне поновлення процесуального строку, пропущеного у зв`язку зі спливом тривалого періоду та за відсутності підстав, які можуть бути визнані переконливими, свідчитиме про порушення судом принципу юридичної визначеності та вимог статті 6 Конвенції.

У справах «Осман проти Сполученого Королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладному руху у судовому процесі.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2008 року, встановив, що заявник брав участь у судовому засіданні, у якому ухвалено оскаржуване рішення, повідомив суд про факт відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , тому відсутні підстави вважати, що строк на апеляційне оскарження пропущено внаслідок необізнаності скаржника про розгляд та ухвалення певного судового рішення, а також виникнення обставин непереборної сили, отже подана 25 вересня 2020 року апеляційна скарга є такою, що подана із пропуском строку на апеляційне оскарження.

ОСОБА_1 об`єктивно мав реальну можливість реалізувати свої процесуальні права на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у межах процесуальних строків, визначених законом.

Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_1 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на виконання своїх процесуальних обов`язків щодо оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник не надав.

За встановлених обставин, визначивши, що заявник мав об`єктивну можливість звернутися до суду апеляційної інстанції зі скаргою у встановлені процесуальним законом строки, відсутність обставин, що унеможливлювали своєчасне звернення цієї сторони до суду з апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2008 року.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду справ мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України», № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного застосування цих норм під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі (відмову у відкритті).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99).

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко