№ 2а-0870/7093/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 2а-0870/7093/11

адміністративне провадження № К/9901/19340/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №2а-0870/7093/11 за позовом ОСОБА_1 до Вільнянської міжрайонної Державної податкової інспекції Запорізької області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 (головуючий суддя Круговий О.О., судді: Юхименко О.В., Нагорна Л.М.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Вільнянської міжрайонної Державної податкової інспекції Запорізької області (далі також ДПІ, відповідач) про:

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2011 №000041702 щодо визначення податкового зобов`язання із земельного податку за 2009, 2010 роки, щодо визначення податкового зобов`язання із земельного податку за 2011 рік;

визнання протиправними дій ДПІ щодо повторного нарахування позивачу земельного податку згідно спірного рішення за 2009, 2010 роки, як за роки, за які земельний податок в узгоджених сумах було своєчасно та в повному обсязі сплачено позивачем, як платником податку, визнання протиправними дій щодо здійснення розрахунку (нарахування) земельного податку у 2011 році згідно спірного рішення без урахування факту використання позивачем належних часток земельних ділянок без отримання прибутку, без врахування факту неможливості використання належних позивачу часток земельних ділянок за цільовим призначенням, оскільки позивач не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності, визнання протиправними дій щодо здійснення 12.08.2011 розрахунку (нарахування) земельного податку позивачу у 2011 та за 2011 рік згідно спірного рішення без врахування вимог підпункту 276.1 статті 276 Податкового кодексу України, що слугувало завищенню суми податкового зобов`язання (земельного податку) за 2011 рік, визнати протиправними дії щодо ігнорування та невиконання ДПІ у відношенні до позивача, як платника податків, вимог Податкового кодексу України, а саме пункту 286.5 статті 286 та абзацу другого пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України щодо факту невручення ДПІ спірного рішення, визнання протиправними дій ДПІ щодо вручення позивачу спірного рішення з порушенням строків

зобов`язання ДПІ здійснити розрахунок (нарахування) земельного податку за належні позивачу на праві власності частки земельних ділянок згідно підпункту 276.1 статті 276 Податкового кодексу України, тобто у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статтей 274, 275 цього Кодексу, виходячи з того, що зазначені частки земельних ділянок у підприємницькій діяльності не використовуються, є такими, що зайняті автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, зобов`язання ДПІ надіслати позивачу на його адресу з повідомленням про вручення нове податкове повідомлення-рішення щодо земельного податку за 2011 рік, розрахованого згідно підпункту 276.1 статті 276 Податкового кодексу України (у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статтей 274 275 Податкового кодексу України) за належну позивачу на праві власності Ѕ частку кожної земельної ділянки, з зазначенням строку сплати податку згідно вимог Податкового кодексу України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.11.2011 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.08.2011 №000041702 щодо визначення податкового зобов`язання із земельного податку за 2009, 2010 роки та від 12.08.2011 №000041702 щодо визначення податкового зобов`язання із земельного податку за 2011 рік. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 скасовано постанову суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.02.2016 постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 в частині скасування постанови суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення від 12.08.2011 №0000041702 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку в загальній сумі 3690,69грн., у тому числі: в сумі 1786,75грн. за 2009 рік та в сумі 1903,94грн. за 2010 рік, скасовано та залишено в силі постанову суду першої інстанції в цій частині. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення від 12.08.2011 №000041702 про визначення податкового зобов`язання з земельного податку за 2011 рік в сумі 1986,96 грн. скасовано, а справу направлено в цій частині на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. У решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 залишено без змін.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.11.2011 в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2011 №0000041702 про визначення податкового зобов`язання з земельного податку за 2011 рік в сумі 1986,96грн. - скасовано та у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.05.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 у справі №2а-0870/7093/11.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали справи №2а-0870/7093/1 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26.10.2020 матеріали справи прийнято до провадження, касаційний розгляд призначено у порядку письмового провадження на 27.10.2020.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що апеляційним судом помилково скасовано постанову суду першої інстанції, яка прийнята відповідно до закону. Як вважає позивач, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги той факт, у даній справі спір виник на підставі неврахування категорії земель. Позивач наголошує, що ставка земельного податку залежить від категорії, при цьому, відповідач нарахував податок та застосував ставку, виходячи лише з цільового призначення земельних ділянок. Позивач вказує, що під час здійснення розрахунку відповідач не мав інформації щодо категорії земель, необхідну інформацію запитувано у районному відділі земельних ресурсів вже у процесі судового розгляду. Відповідач не зазначив, чому не застосував ставку у розмірі 5 відсотків, ігноруючи наявну закріплену у договорах купівлі-продажу та рішенні Міської ради категорії земель житлової та громадської забудови. Відповідач неправомірно наполягав на одній категорії, та ігнорував категорію, яка закріплена документально та не зміг пояснити під час судового розгляду, чому не було застосовано ставку при розрахунку податку для тієї категорії, на якій відповідач наполягав, зокрема, категорія земель промисловості, а ставку до такої категорії земель - не застосував. На думку позивача, суд апеляційної інстанції не з`ясував на підставі яких доказів відповідач дійшов висновків про належність земельних ділянок до категорії земель промисловості, незважаючи на наявність доказів про належність земельних ділянок до категорії земель житлової та громадської забудови. Станом на день прийняття спірного рішення у відповідача не було відомостей, до якої категорії земель належать земельні ділянки. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідча правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, на підставі договору купівлі-продажу від 14.05.2008 позивачем у територіальної громади міста Вільнянськ Запорізької області в особі Вільнянської міської ради Вільнянського району Запорізької області придбано частку земельної ділянки площею 0,5032га, розміщеної за адресою: АДРЕСА_4 . Позивачу видано Державний Акт на право власності на вказану частку земельної ділянки серії ЯЕ № 059481 від 22.07.2008. Згідно з договором від 14.05.2008 цільове призначення зазначеної земельної ділянки: "для розташування складських приміщень", згідно з Державним Актом - "для іншої комерційної діяльності".

На підставі договору купівлі-продажу від 22.05.2008 позивачем у громадянина ОСОБА_2 придбано частку земельної ділянки площею 0,5915га, розміщеної за адресою: АДРЕСА_3 . Позивачу видано Державний Акт на право власності на вказану частку земельної ділянки серії ЗП № 117769 від 19.01.2009. Згідно з вказаним договором від 22.05.2008 та Державним Актом цільове призначення зазначеної земельної ділянки визначено: "для розміщення ковбасного цеху". розміщення ковбасного цеху".

Податковий орган здійснив нарахування позивачу у 2009 та 2010 роках податкових зобов`язань із земельного податку щодо вказаних земельних ділянок за ставкою, визначеною частини шостої статті 7 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 № 2535-ХІІ, а саме: як податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян - у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої, другої статті 7 вказаного Закону.

Позивач сплатив нарахований податковим органом земельний податок згідно із наданим йому податковим органом платіжним повідомленням про внесення платежу.

Податковим органом складено податкове повідомлення-рішення від 12.08.2011 №0000041702 про донарахування податкового зобов`язання із земельного податку в загальній сумі 3690,69грн., у тому числі: в сумі 1786,75грн. за 2009 рік та в сумі 1903,94грн. за 2010 рік.

Також, податковим органом складено податкове повідомлення-рішення від 12.08.2011 №0000041702 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку за 2011 рік в сумі 1986,96грн. При обчисленні вказаної суми земельного податку податковий орган посилався на положення пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, згідно з якими ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

Не погодившись з діями та рішеннями податкового органу, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково. Скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов`язання з земельного податку за 2009, 2010, 2011 роки. У решті вимог у задоволенні позову відмовлено.

Задовольняючи позов в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2011 №000041702 (щодо земельного податку за 2009, 2010 роки), суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган є відповідальним за своєчасність, повноту та достовірність нарахування позивачу земельного податку. Оскільки відповідач, нараховуючи позивачу у 2009 та 2010 роках земельний податок, здійснив нарахування такого податку, а платник його сплатив, то в подальшому відповідач не мав правових підстав для донарахування земельного податку за відповідні періоди.

Задовольняючи позов в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2011 №000041702 (щодо земельного податку за 2011 рік), суд першої інстанції виходив з того, що визначене у Державних актах на право власності спірних земельних ділянок цільове призначення таких ділянок не є підтвердженням використання земельних ділянок позивачем в таких цілях. Суд дійшов висновку, що податок за земельні ділянки, що належать позивачу повинен справлятися у розмірах, передбачених пунктом 276.1 статті 276 Податкового кодексу України.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасував, ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2011 № 000041702 (щодо земельного податку за 2009, 2010 роки) та № 000041702 (щодо земельного податку за 2011 рік), суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий орган правильно донарахував земельний податок.

Ухвалою суду касаційної інстанції постанову апеляційного суду в частині скасування постанови суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування спірного рішення про визначення податкового зобов`язання з земельного податку за 2009 рік, 2010 рік, скасовано та залишено в силі постанову суду першої інстанції в цій частині.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування спірного рішення про визначення податкового зобов`язання з земельного податку за 2011 рік в сумі 1986,96грн. скасовано, а справу направлено в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду. У решті постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування рішення від 12.08.2011 № 0000041702 та направляючи справу в цій частині на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив про необхідність з`ясування судом під час нового розгляду справи правильність застосування ставки земельного податку при визначенні податкового зобов`язання з такого податку за спірними податковими повідомленнями-рішеннями з урахуванням категорії призначення земельних ділянок, що належать позивачу та використовувались ним.

За наслідками нового розгляду суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2011 №0000041702 про визначення податкового зобов`язання з земельного податку за 2011 рік в сумі 1986,96грн., у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.

У справі, що розглядається касаційному перегляду підлягає постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2011 № 000041702 про нарахування земельного податку за 2011 рік.

Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (стаття 270 Податкового кодексу України).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (абзац 1 пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 276.1 статті 276 Податкового кодексу України податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

Частиною першою статті 19 Земельного кодексу України встановлений вичерпний перелік категорій земель України за основним цільовим призначенням.

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 20 Земельного кодексу України).

Отже, саме офіційна інформація, що мітиться в державному земельному кадастру стосовно використання земельної ділянки за призначенням, визначеним землевпорядною та іншою спеціальною документацією є підставою для визначення категорії цільового призначення земельної ділянки, цільового призначення її використання.

Позивач наголошує, що основною та єдиною категорією використання земельних ділянок, що йому належать, є «землі громадської та житлової забудови», що підтверджується офіційною інформацією, відтак донарахування відповідачем суми зобов`язань з земельного податку виходячи з визначення іншої категорії цільового призначення земельних ділянок, зокрема, «землі іншої комерційної діяльності» є неправомірним.

Позиція податкового органу полягає в тому, що належні позивачу земельні ділянки у 2011 році необхідно оподатковувати у відповідності до положень пункту 274.1 статті 271 Податкового кодексу України, натомість позивач посилається на необхідність обкладання таких земель земельним податком за ставкою, встановленою пунктом 276.1 статті 276 Податкового кодексу України.

Слід вказати, що податковий орган посилався на те, що належні позивачу земельні ділянки належать до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У матеріалах справи міститься лист Відділу Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області від 03.10.2011 №2020, в якому зазначено, що земельна ділянка, розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , належить до категорії земель за цільовим призначенням: «для іншої комерційної діяльності, для розташування складських приміщень», а земельна ділянка, розміщена за адресою: АДРЕСА_3 - «для розміщення ковбасного цеху».

При цьому, в матеріалах справи міститься також лист Відділу Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області від 24.10.2011 №2157, в якому зазначено, що вищезазначені земельні ділянки, належать до категорії земель за цільовим призначенням: «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення».

Позивач наголошував на тому, що Відділом Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області у вищезазначених листах допущено помилку щодо категорії цільового призначення належних позивачу земельних ділянок, а саме: помилково вказано категорію «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» замість правильної категорії «землі житлової та громадської забудови». При цьому, посилався на листи Відділу Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області від 03.04.2012 №1984 та №1987.

З метою з`ясування виду цільового призначення земельних ділянок, що належать позивачу, апеляційним судом ухвалою витребувано від управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області інформацію з Державного земельного кадастру стосовно категорії за цільовим призначенням земельних ділянок, належних ОСОБА_1 , розташованих за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_3 , станом на час винесення оскаржуваного в справі рішення контролюючого органу - жовтень 2011 року, та станом на час формування відповіді на виконання даної ухвали суду, в разі якщо відбувалась зміна категорії цільового призначення земельних ділянок.

На виконання ухвали суду управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області зазначило, що проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 площею 0,5032га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 ,затвердженого рішенням сесії Вільнянської міської ради від 22.04.2008 №3 «Про продаж земельної ділянки ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 », цільове призначення земельної ділянки, відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі (далі УКЦВЗ), визначене як землі іншої комерційної діяльності (1.11.6). Технічною документацією із землеустрою щодо складання Державного Акту на право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 площею 0.519га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення земельної ділянки, відповідно до УКЦВЗ, визначене як землі іншої комерційної діяльності (1.11.6).

Також, управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області зазначило, що згідно числової послідовності зазначеного цільового призначення земельна ділянка відносилась до категорії земель житлової та громадської забудови.

Системний аналіз положень законодавства, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, дає підстави для висновку про те, що податковий орган здійснює нарахування земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру, в якому зокрема, міститься інформація щодо категорії та проведеної грошової оцінки земельної ділянки.

У даній справі, за наслідками неодноразового судового розгляду, податковий орган не вказав на підставі яких доказів дійшов висновку про віднесення земельних ділянок до певної категорії, визначаючи ставку земельного податку при прийнятті спірного рішення. Відомості щодо встановлення категорії земель, за цільовим призначенням згідно з даними державного земельного кадастру, визначеної статтею Земельного податку України, до якої віднесено частики земельних ділянок, належних позивачу з`ясовувались позивачем та судами у процесі судового розгляду.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Необхідно наголосити, що прийняття рішення про визначення грошових зобов`язань приймається контролюючим органом виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Лише їх дотримання може бути належною підставою для прийняття правомірного рішення. Невиконання вимог вищенаведених норм призводить до визнання такого спірного рішення незаконним та відсутності правових наслідків такого.

При цьому, довести правомірність своїх дій чи рішень, відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві, зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 77 КАС України у чинній редакції).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

На підставі викладеного, з урахуванням нормативного регулювання, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, Верховний Суд має підстави вважати, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2011 №000041702 про нарахування земельного податку за 2011 рік.

За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Таким чином, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд дійшов вважає, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку про задоволення касаційної скарги.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За вказаних обставин постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 у справі №2а-0870/7093/11 скасувати.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.11.2011 у справі №2а-0870/7093/11 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду