17.02.2023

№ 2а/1570/10944/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 2а/1570/10944/2011

касаційне провадження № К/9901/36222/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду 20.02.2016 (суддя Кравченко М.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 (колегія суддів: головуючий суддя - Танасогло Т.М., суддів Бойка А.В., Яковлєва О.В.) у справі № 2а/1570/10944/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рута Нова-К» (далі у тексті - позивач, Товариство) до Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі у тексті - відповідач, Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рута Нова-К» звернулося до суду з позовом до Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, у якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.10.2011 № 0000242350.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки контролюючого органу, щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 05.10.2011 № 0000242350.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, матеріалами справи підтверджується, що у позивача наявні первинні документи по господарських операціях позивача з ТОВ «Авитек Груп ЛТД». Складені контрагентами позивача податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку оформлення. Товар, роботи/послуги позивачем придбані для використання у власній господарській діяльності.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 12.03.2017 Ізмаїльська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016, і ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «Рута Нова-К» у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.05.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання заперечень. Витребувані матеріали справи.

29.05.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 - без змін.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12.03.2018 касаційну скаргу Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Бившева Л. І. - головуючий суддя, Шипуліна Т. М., Хохуляк В. В.).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 01.11.2022.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Рута Нова-К» зареєстроване та перебуває на обліку в Ізмаїльській ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області як платник податків з 21.12.2005 № 151600293.

На підставі направлень від 23.08.2011 № 359, № 360, наказу від 23.08.2011 № 1328, в період з 23.08.2011 по 06.09.2011 співробітники податкового органу провели виїзну позапланову перевірку ТОВ «Рута Нова-К» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» за період з 01.05.2011 по 31.05.2011.

За результатами цієї перевірки 13.09.2011 Ізмаїльська ОДПІ склала акт № 691/23-50/33757245 «Про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Рута Нова-К», з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Авитек Груп ЛТД», за період з 01.05.2011 по 31.05.2011».

Актом перевірки встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 684 950, 00 грн, у тому числі за травень 2011 року - 684 950, 00 грн.

Такі висновки відповідача обґрунтовані тим, що у зв`язку з отриманим листом та актом перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва № 1042/23-3/37046350 від 08.08.2011 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД», з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.05.2011по 31.05.2011» щодо визнання усіх операцій купівлі-продажу ТОВ «Авитек Груп ЛТД» за період з 01.05.2011 по 31.05.2011 такими, що не спрямовані на реальне настання наслідків та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», а також отриманими поясненнями директора ТОВ «Авитек Груп ЛТД» ОСОБА_1 відповідно до службової записки ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 31.05.2011 № 6512/26-06/51, який не має відношення до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, відсутні факти реальності вчинення господарських операцій.

За наслідками перевірки ТОВ «Рута Нова-К» відповідно до зазначених порушень Ізмаїльська ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 05.10.2011 № 0000242350, яким позивачеві за порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 684 951, 00 грн, у тому числі за основним платежем 684 950, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 1, 00 грн.

Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

Так, в обґрунтування своїх доводів податковий орган зазначає, у зв`язку з отриманим листом та актом перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва № 1042/23-3/37046350 від 08.08.2011 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД», з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.05.2011 по 31.05. 2011» щодо визнання усіх операцій купівлі-продажу ТОВ «Авитек Груп ЛТД» за період з 01.05.2011 по 31.05. 2011 такими, що не спрямовані на реальне настання наслідків та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 138.1 статті 138, пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пунктів 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на дату вирішення спору в суді апеляційної інстанції).

Зокрема, наголошує на фіктивному характері розглядуваних господарських операцій.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати, безпосередньо пов`язані з отриманням доходів, для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суд апеляційної інстанції встановив, що вони є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Згідно зі статтею 55-1 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) ознаками фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, є: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; незареєстровано у державних органах, якщо обов`язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Таким чином, стаття 55-1 Господарського кодексу України містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи-підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення. При цьому, норми матеріального закону не пов`язують ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала (перереєструвала) таку особу чи попереднього кримінального провадження і постановленні обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення валових витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» договір поставки нафтопродуктів від 01.03.2011 № 0103-15/ДТ.

Відповідно до п.1.1 зазначеного договору постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (товар) на умовах поставки в кількості, асортименті, цінам і строкам поставки відповідно до умов договору.

Згідно з п.2.1 договору товар повинен відповідати вимогам нормативних документів, діючим на території України, та підтверджуватися паспортом якості товару або сертифікатом відповідності.

Відповідно до п.4.2 договору обставини постачальника по поставці товару вважаються виконаними, право власності на товар та ризики по його втраті (псуванню) переходять до покупця з моменту підписання товарно-транспортних накладних.

З огляду на зміст вказаного договору позивача з контрагентом, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що він містить всі істотні умови, які передбачені законодавством. До того ж, даний договір повністю узгоджується, є логічним та відповідає тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

Крім того, судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов вищевказаного договору ТОВ «Авитек Груп ЛТД» у травні 2011 року поставило ТОВ «Рута Нова-К» дизельне пальне на загальну суму 4 109 699, 00 грн, у тому числі ПДВ 684 949, 83 грн, що підтверджується видатковими накладними.

За наслідками поставки нафтопродуктів ТОВ «Авитек Груп ЛТД» виписало ТОВ «Рута Нова-К» належним чином оформлені податкові накладні.

Крім того, на підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору позивач надав до суду товарно-транспортні накладні, сертифікат відповідності № UA1.035.0128406-10 терміном дії з 15.10.2010 по 14.10.2011, журнал обліку надходження нафтопродуктів за 2011 рік.

Також в матеріалах справи міститься журнал реєстрації довіреностей, згідно з записами якого вбачається, що за травень 2011 року позивач видавав довіреності на отримання дизельного палива від ТОВ «Авитек Груп ЛТД» на ім`я водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

З письмових пояснень ОСОБА_2 від 01.09.2011 вбачається, що він є водієм бензовоза МАЗ НОМЕР_1 та протягом травня 2011 року отримував дизельне паливо на наливній естокаді на території нафтової бази від ТОВ «Авитек Груп ЛТД» на підставі заявки поданої ТОВ «Рута Нова-К» наливним способом через лічильник в горловину бензовозу. На отримане дизельне паливо виписувались товарно-транспортні накладні. Паливо зливалось в резервуар ТОВ «Рута Нова-К» оператору ОСОБА_4 .

Водночас, з письмових пояснень ОСОБА_3 від 01.09.2011 також вбачається, що він є водієм бензовоза МАЗ НОМЕР_2 та протягом травня 2011 року завантажував дизельне паливо на наливній естокаді на території нафтової бази від ТОВ «Авитек Груп ЛТД» для ТОВ «Рута Нова-К». Завантаження здійснювалось наливним способом через лічильник в горловину бензовозу. На отримане паливо виписувались товарно-транспортні накладні. Паливо зливалось в резервуар ТОВ «Рута Нова-К» оператору ОСОБА_4 .

Крім того, додатковим підтвердженням господарських правовідносин є наявні в матеріалах справи письмові пояснення оператора ОСОБА_4 від 01.09.2011, згідно з якими вбачається, що він отримував дизельне паливо від ТОВ «Авитек Груп ЛТД» бензовозами МАЗ НОМЕР_3 та МАЗ ВН4670СІ під керуванням водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до товарно-транспортних накладних та зливав у резервуари, отримання дизельного пального відповідно товарно-транспортних накладних він реєстрував у товарній книзі. Відпускав дизельне пальне оператор відповідно до товарно-транспортних накладних підприємствам та на заправки ТОВ «Рута Нова-К». Бензовози МАЗ НОМЕР_3 та МАЗ ВН4670СІ завантажувались на наливній автоестакаді, що розташована на території нафтобази орендованої іншою організацією.

До того ж встановлено, що при придбанні дизельного палива у ТОВ «Авитек Груп ЛТД» та його реалізації позивачем використовувалася схема: танкер з дизельним пальним приходив до причалу нафтобази та зливав дизельне пальне в орендовані резервуари; дизельне пальне з резервуарів по трубопроводах надходило на автоналивну естакаду, що знаходиться на території нафтобази; користувачем орендованих резервуарів, трубопроводу та автоналивної естакади є ТОВ «Тайгет»; співробітник ТОВ «Авитек Груп ЛТД» відпускав дизельне пальне з автоналивної естакади споживачам у автомобілі-бензовози; так само одержувало дизельне пальне й ТОВ «Рута Нова-К» у власні бензовози; пальне розвозилося для подальшої реалізації по АЗС, а також продавалося сільгоспвиробникам та іншим підприємствам для їх потреб, згідно оплачених рахунків; частина дизельного пального ТОВ «Рута Нова-К» зливало у свої ємкості.

У матеріалах справи міститься підтвердження того, що ТОВ «Тайгет» орендувало у ТОВ «Рута Нова-К» резервуари, трубопроводи та автоналивну естакаду, які знаходяться на території нафтобази та надавало послуги оптовим продавцям нафтопродуктами. Одним із клієнтів ТОВ «Тайгет» було ТОВ «Авитек Груп ЛТД», яке через працівників користувача орендованих резервуарів, трубопроводу та автоналивної естакади ТОВ «Тайгет» відпускало дизельне пальне за документами ТОВ «Авитек Груп ЛТД».

З матеріалів справи вбачається, що за поставлені нафтопродукти позивач зі своїм контрагентом розрахувався, тобто сторони договору зазнали змін майнового стану, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що реальність спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується матеріалами справи, зокрема вищевказаними: договорами; актами здачі-прийому виконаних робіт; податковими накладними; видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Згідно зі статтею 55-1 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ознаками фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, є: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; незареєстровано у державних органах, якщо обов`язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Таким чином, стаття 55-1 Господарського кодексу України містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи-підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення. При цьому, норми матеріального закону не пов`язують ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала (перереєструвала) таку особу чи попереднього кримінального провадження і постановленні обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

У матеріалах справи міститься, досліджена у ході судового розгляду нотаріальна заява директора та засновника ТОВ «Авитек Груп ЛТД» ОСОБА_1 , за змістом якої останній зазначає, що давав показання працівниками оперативного управляння Інспекції під тиском. Насправді саме він займався державною реєстрацією товариства та керує його діяльністю.

Інших доказів, окрім спростованих в ході судового розгляду справи, що свідчать про допущені позивачем порушення вимог законодавства, відповідачем не надано.

Не подано відповідачем під час вирішення спору в попередніх судових інстанціях і жодних доказів на підтвердження недобросовісності ТОВ «Рута Нова-К» як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

За таких обставин висновок суду першої та апеляційної інстанцій про необ`єктивність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем даних податкового обліку за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авитек груп ЛТД» господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позову є правильними та підлягають залишенню без змін.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 у справі № 2а/1570/10944/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк