ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2020 року
Київ
справа №2а/426/41/12
адміністративне провадження №К/9901/42616/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Нікопольського міжрайонного природоохоронного прокурора до Нікопольської міської ради про скасування рішення за касаційною скаргою Заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Багрової А.Г. від 15 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Чабаненко С.В., Прокопчук Т.С., Шлай А.В. від 14 грудня 2016 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2010 року Нікопольський міжрайонний природоохоронний прокурор (далі - прокурор, позивач) звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради (далі - Нікопольська МР, відповідач), в якому просив скасувати рішення Нікопольської міської ради № 10-14 від 23 лютого 2007 року «Про затвердження технічної документації щодо визначення меж прибережної захисної смуги Каховського водосховища від вул . Суворова до вул. Менжинського ».
В обґрунтування позову послався на те, що відповідачем відхилено протест прокурора, а зазначене рішення Нікопольської міської ради порушує встановлений державою порядок виділення земельних ділянок під прибережні захисні смуги. Позивач також послався на те, що Нікопольська міська рада в порушення Закону України «Про землеустрій» затвердила технічну документацію замість проекту землеустрою з організації та встановлення меж прибережної захисної смуги і, як наслідок, ця документація не пройшла погодження в органах Мінекоресурсів та Держводгоспу, оскільки технічна документація із землеустрою таких погоджень не потребує. Крім того, позивач в позові зазначив, що Нікопольська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, вийшла за межі наданих законодавством повноважень.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що діючим на час прийняття оскаржуваного рішення законодавством не передбачалось розроблення проекту землеустрою щодо прибережної захисної смуги водосховища в межах населеного пункту, а затвердження технічної документації щодо встановлення меж прибережної захисної смуги не є порушенням природоохоронного законодавства, оскільки така документація згідно із Законом України «Про землеустрій» є одним із видів документації із землеустрою та виготовляється з метою упорядкування існуючого використання земель в межах територій сільських (селищних, міських) рад з метою реалізації положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), законів України «Про охорону земель», «Про землеустрій» та інших нормативно-правових актів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2012 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі Заступник прокурора зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що відповідно до статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України) розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється за проектами землеустрою; у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації, отже, суди дійшли помилкового висновку стосовно відсутності вимог законодавства щодо складання проекту землеустрою за умови знаходження прибережної захисної смуги в межах населеного пункту.
Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки тому, що згідно із Законом України «Про землеустрій» «проект землеустрою» та «технічна документація із землеустрою» є різними видами землевпорядної документації, які відрізняються між собою не лише назвою, але й змістом, складом, підставою складання.
Від інших учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу Заступника прокурора Дніпропетровської області не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 2а/426/41/12(0426/1885/2012), витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу Заступника прокурора, однак розгляд справи цим судом не було закінчено.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 2а/426/41/12(0426/1885/2012) суддею-доповідачем Берназюком Я.О.
Заступником прокурора подано клопотання про розгляд справи у касаційному порядку у судовому засіданні за його участі, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 23 лютого 2007 року відповідачем прийнято рішення № 9-14/V «Про затвердження технічної документації щодо визначення меж прибережної захисної смуги Каховського водосховища від вул. Суворова до вул. Менжинського», яким затверджено технічну документацію щодо визначення меж прибережної захисної смуги Каховського водосховища від вул. Суворова до вул. Менжинського загальною площею 14,7311 га, код цільового використання 1.15 (природоохоронного призначення).
14 травня 2010 року Нікопольським міжрайонним природоохоронним прокурором принесено протест № 1/586 вих-10 на зазначене рішення відповідача № 9-14/V від 23 лютого 2007 року, яким поставлена вимога винести на розгляд сесії міської ради зазначений протест та скасувати рішення № 10-14/V від 23 лютого 2007 року як таке, що суперечить вимогам природоохоронного законодавства.
25 червня 2010 року відповідачем прийнято рішення № 13-48/V, яким протест прокурора відхилено, про що відповідач повідомив прокурора листом від 9 липня 2010 року № 61.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2012 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож суди мали перевірити, чи прийняте рішення Нікопольської міської ради №10-14 від 23 лютого 2007 року, зокрема, в межах повноважень, на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури на засадах розумності, добросовісності та пропорційності.
Так, повноваження Нікопольської міської ради у спірних правовідносинах визначені, зокрема ЗК України, ВК України, законами України «Про місцеве самоврядування в України», «Про землеустрій» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Згідно зі статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:
а) розпорядження землями територіальних громад;
б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;
д) організація землеустрою;
е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;
ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;
з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;
и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;
і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;
ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;
й) вирішення земельних спорів;
к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, організація і здійснення землеустрою.
Частиною першою статті 20 цього ж Закону передбачено, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі:
а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель;
б) встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що до виключних повноважень, які реалізуються на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, належить, зокрема, вирішення земельних питань, включаючи організацію землеустрою. При цьому однією з форм організації землеустрою є розроблення документації із землеустрою.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, на пленарному засіданні Нікопольської міської ради 23 лютого 2007 року прийнято рішення № 10-14 «Про затвердження технічної документації щодо визначення меж прибережної захисної смуги Каховського водосховища від вул. Суворова до вул. Менжинського».
Статтею 1 ВК України визначено, що прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Стаття 88 ВК України передбачає, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;
для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Згідно статті 60 ЗК України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;
б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо;
проект землеустрою - сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше років.
Частиною другою статті 25 Закону України «Про землеустрій» визначені види документації із землеустрою. Так, технічна документація із землеустрою розробляється, зокрема, з метою встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а проекти землеустрою, зокрема, з метою організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 486), розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.
Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами рад.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення навколо водойм всіх типів встановлюється прибережні захисні смуги, мінімальний розмір яких визначається ВК України та ЗК України. Встановлення меж водоохоронної зони здійснюється шляхом розроблення та затвердження документації із землеустрою, зокрема, проектом землеустрою, що розробляється на підставі технічної документації.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що затвердження технічної документації міськрадою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги не є порушенням природоохоронного законодавства, оскільки така документація, згідно із Законом України «Про землеустрій» є одним із видів документації із землеустрою та виготовляється з метою упорядкування існуючого використання земель в межах територій сільських (селищних, міських) рад з метою реалізації положень ЗК України, законів України «Про охорону земель», «Про землеустрій» та інших нормативно-правових актів.
Крім того, що технічна документація сама по собі не підміняє проект землеустрою, а є одним із різновидів документації із землеустрою про що зазначено в Законі України «Про землеустрій» і згідно пункту 5 Порядку № 486 є основою для подальшого визначення розміру та меж водоохоронної зони за проектом землеустрою.
Колегія суддів враховує, що аналогічна судова практика у подібних правовідносинах існувала на момент розгляду судами першої та апеляційної інстанцій цієї справи. Зокрема, у справах № 2а-426/379/12(2а/426/449/12) та № 2а-426/380/12(2а/426/450/12), які переглядалися у касаційному порядку, за позовом Нікопольського міжрайонного природоохоронного прокурора до Нікопольської міської ради про скасування рішень № 8-14 від 23 лютого 2007 року «Про затвердження технічної документації щодо визначення меж прибережної захисної смуги Каховського водосховища від вул. Менжинського до вул. Войкова» та № 9-14/V від 23 лютого 2007 року «Про затвердження технічної документації щодо визначення меж прибережної захисної смуги Каховського водосховища від вул. Микитинська до вул. Суворова» суд касаційної інстанції дійшов до висновку про те, що затвердження Нікопольською міською радою технічної документації щодо встановлення меж прибережної захисної смуги не є порушенням природоохоронного законодавства.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що рішення № 10-14 від 23 лютого 2007 року «Про затвердження технічної документації щодо визначення меж прибережної захисної смуги Каховського водосховища від вул. Суворова до вул. Менжинського» прийнято Нікопольською міською радою у межах повноважень, на підставі та у порядку, що визначені статтями 1, 88 ВК України, статтями 12 60 61 ЗК України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи та прийнятті рішень, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) заява № 16034/90, пункт 59).
Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.
Постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко