19.05.2024

№ 300/5311/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року

м. Київ

справа №300/5311/22

адміністративне провадження № К/990/32731/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року (головуючий суддя - Скільський І.І.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року (суддя-доповідач Качмар В.Я., судді: Довгополов О.М., Затолочний В.С.)

у справі № 300/5311/22

за позовом ОСОБА_2 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу №266-к від 07 грудня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 25000,00 грн,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1), Державної служби України з питань праці (далі - відповідач 2, Держпраці), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 07 грудня 2022 року №266-к «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- поновити на рівноцінній посаді (головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку) в новоствореному органі з 08 грудня 2022 року;

- стягнути з Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення суду у справі та моральну шкоду у розмірі 25000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» №14 від 12 січня 2022 року ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.

У подальшому, наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області №266-к від 07 грудня 2022 року ОСОБА_2 звільнений з посади головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку з 07 грудня 2022 року у зв`язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.

Позивач уважає, що у спірному випадку мала місце не ліквідація державного органу, а «завуальована» реорганізація, у зв`язку з чим правонаступник був зобов`язаний вжити заходів щодо його працевлаштування у новоствореному органі.

Звертає увагу на те, що нормами спеціального законодавства, зокрема Законом України «Про державну службу», не передбачена процедура звільнення працівника у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією, тому підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України в частині гарантій прав працівника при звільненні.

Так, позивач уважає, що перед звільненням роботодавець мав пересвідчитися у неможливості переведення працівника на рівнозначну чи нижчу вакантну посаду і лише після цього вживати заходи щодо звільнення. Оскільки ОСОБА_2 , при його звільненні не запропоновано вакантні посади у державному органі, до якого перейшли повноваження Управління Держпраці в області, таке звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства.

Окрім цього, позивач звертає увагу, що його звільнення на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» є незаконним, так як звільнення мало відбутись згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону.

Позивач зазначає, що спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а його слід поновити на раніше займаній посаді та сплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Окрім цього, ОСОБА_2 вказує, що у зв`язку з незаконним звільненням він зазнав моральних страждань, на відшкодування яких просить стягнути моральну шкоду в розмірі 25 000,00 грн.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачі не порушили вимоги чинного законодавства України під час звільнення позивача з посади та вчинили всі необхідні дії, в тому числі стосовно попередження про майбутнє звільнення.

Суди зазначили, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-ІХ виключені положення абзаців 1 і 2 частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації та ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи України» від 14 січня 2020 року №440-IX (далі - Закон №440-IX) частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

На підставі наведеного суди дійшли висновку щодо відсутності необхідності застосування при звільненні позивача норм КЗпП в частині гарантій його прав як працівника, зокрема щодо можливості його звільнення лише в разі неможливості переведення на іншу посаду чи його відмови від такого переведення, оскільки такі положення частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ були виключені Законом №117-IX.

На момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення була врегульована положеннями Закону №889-VІІІ, що виключає можливість застосування КЗпП до спірних правовідносин.

Оскільки у спірних правовідносинах триває процедура ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області, то позивач підлягав звільненню із займаної посади з підстав ліквідації юридичної особи (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ), а не реорганізації (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування своєї позиції скаржник указує, що судами попередніх інстанцій не враховано правовий висновок, викладений у постановах від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21, від 22 листопада 2022 року у справі № 200/3012/21-а, від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21, від 28 грудня 2022 року у справі №340/376/20, від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270, від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16, від 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20, від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20, від 07 липня 2022 року у справі № 420/1070/21 щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX у системному зв`язку з положеннями частини п`ятої статті 22 Закону України «Про державну службу» та статті 104 ЦК України.

Скаржник зауважив, що відповідно до правозастосовної практики Верховного Суду у справах цієї категорії, у разі реорганізації (державного органу), що є підставою для звільнення державного службовця (у значенні пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII), суб`єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення з посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.

Позивач зазначив, що в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області відбувалася реорганізація (шляхом злиття з двома іншими територіальними органами), тому відповідач мав би запропонувати можливі для переведення посади в новоутвореному органі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України Управління Держпраці в Івано-Франківській області не скористалося, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.

Держпраці подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Відповідач 2 зазначає, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» ним було видано наказ від 17 січня 2022 року №22 «Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області» та розпочато процедуру ліквідації цього Управління. Держпраці не мало правових підстав щодо прийняття будь-яких інших рішень, що не пов`язані з ліквідацією. Також відповідач 2 стверджує, що суб`єктом призначення позивача є керівник територіального органу (начальник Управління), посада відповідача не відноситься до посад, суб`єктом призначення на які є Держпраці, з огляду на те, що відсутні спірні правовідносини між позивачем та відповідачем 2.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження на 16 травня 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом від 11 червня 2015 року №32-к ОСОБА_2 призначено на посаду головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, котлонагляді на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в Івано-Франківській області за переведенням з Територіального управління Держгірпромнагляду в Івано-Франківській області.

Наказом від 04 липня 2016 року №167-к ОСОБА_2 переведений на посаду головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1. В переліку територіальних органів Державної служби з питань праці, що ліквідуються, наявне і Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Також, постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 2.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (зі змінами), Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (зі змінами), та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», Державною службою України з питань праці видано наказ №22 від 17 січня 2022 року «Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області», згідно з яким наказано ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625), утворити комісію з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та призначити Головою комісії з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області Смагу Романа Ігоровича, виконуючого обов`язки начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Наказом Держпраці від 30 листопада 2022 року №219 «Про внесення змін до наказу Держпраці від 17 січня 2022 року №22» пункт 3 наказу Держпраці від 17 січня 2022 року №22 «Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області» викладено у такій редакції: призначено головою комісії Тиченка Максима Олександровича , заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в області ОСОБА_2 26 січня 2022 року попереджено про наступне звільнення, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», про що свідчить його особистий підпис на попередженні.

Наказом Держпраці від 23 вересня 2022 року №166 «Про утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці» утворено як юридичну особу публічного права Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Відповідачем 2 видано наказ від 02 грудня 2022 року №230 «Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій», яким вирішено погодитися із пропозицією Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Держпраці від 23 вересня 2022 року №172 та іншими нормативно-правовими актами з 05 грудня 2022 року. Цим же наказом визначено Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області, Управлінню Держпраці у Тернопільській області та Управлінню Держпраці у Чернівецькій області припинити з 05 грудня 2022 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.

Управлінням Держпраці в області видано наказ №266-к від 07 грудня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_2 », згідно з яким звільнено позивача із займаної ним посади з 07 грудня 2022 року у зв`язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон України № 889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

За частиною другою статті 1 Закону України № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

За текстом частини першої статті 4 Закону України № 889-VIII державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: 7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; 10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону України № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За текстом частини першої статті 83 Закону України № 889-VIII державна служба припиняється: 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); .

Згідно з частиною першою статті 87 Закону України № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до частини шостої статті 49-2 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України») вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу [згідно з якою «звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу] та положення частини другої цієї статті [згідно з якою «при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством»]; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - Постанова № 14)

Кабінетом Міністрів України Постановою від 12 січня 2022 року № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.

Зазначеною постановою установлено, що 1) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; 3) міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці в Тернопільській області, Управління Держпраці в Чернівецькій бласті.

Цивільний кодексу України (далі - ЦК України)

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Так, ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року касаційне провадження відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: судами попередніх інстанцій не враховано правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21, від 22 листопада 2022 року у справі № 200/3012/21-а, від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21, від 28 грудня 2022 року у справі № 340/376/20, від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270, від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16, від 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20, від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20, від 07 липня 2022 року у справі № 420/1070/21 щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX у системному зв`язку з положеннями частини п`ятої статті 22 Закону України «Про державну службу» та статті 104 ЦК України.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

У наведених скаржником, як приклад, постановах Верховного Суду зроблено висновок, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передання іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з`ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного. Оскільки юридичний акт, що став підставою для ліквідації, та наступне звільнення працівника з цієї підстави взаємопов`язані, перевірці підлягають законність як цього юридичного акта, так і процедури звільнення.

Спираючись на такий підхід під час вирішення цієї справи, Верховний Суд констатує, що держава, яка в особі Кабміну ухвалила Постанову № 14, коли ліквідувала, серед інших, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, не відмовилася від завдань з реалізації державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду на місцевому (локальному) рівні, а наділила ними новоутворений міжрегіональний територіальний орган - Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці.

Проте, тлумачення (роз`яснення) Верховного Суду України правової природи державного органу в аспекті його ліквідації як юридичної особи публічного права, а з тим і умов/обставин, за яких (не)можливе припинення державної служби з цієї підстави, дотепер не втратило ані актуальності, ані значення для правильного розуміння й застосування положень нині чинного Закону № 889-VIII, який, за його преамбулою, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, . До такої думки наштовхує головним чином те, що організація державної влади в Україні, зокрема, на інституційному рівні, опирається на такі засадничі правила і принципи, які в державі соціально-демократичного спрямування зберігають свою значимість впродовж тривалого періоду часу, пронизуючи нормативне регулювання відповідної сфери (чи групи) правовідносин і слугуючи таким чином орієнтиром для його застосування.

Нормативне регулювання суспільних відносин на рівні закону з часом і під впливом різних умов (обставин) може змінюватися. У контексті, приміром, припинення державної служби - позаяк ці міркування викладаються в цьому зв`язку - зміни до закону можуть стосуватися підстав, способів, процедури припинення державної служби, прав та обов`язків учасників цих правовідносин. Видається, що для правильно розуміння і застосування положень закону варто зважати також на принципи здійснення державної служби, які закріплені в спеціальному для цих правовідносин законі, ну а також пам`ятати про суть і значення органів держави у державному апараті і в державному механізмі загалом.

У вимірі спірних правовідносин це ведеться до того, що ліквідація державного органу (як підстава для припинення державної служби) пов`язується не тільки з виданням відповідного розпорядчого акта про ліквідацію юридичної особи [публічного права], але також з тим, що держава відмовляється від виконання певних завдань і функцій або ж передає їх (чи залишає їх) іншому державному органу (приміром, для недопущення дублювання повноважень державних органів). Іншими словами, ліквідація юридичної особи публічного права - навіть якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відповідний запис - не тотожне за змістом і юридичним наслідками ліквідації державного органу, який, між тим, може мати статус юридичної особи, яка за порядком утворення належить до юридичних осіб публічного права.

Злиття кількох державних органів в один й наділення цього новоутвореного (в результаті такого способу реорганізації) державного органу по суті тими самими владними повноваженнями, які мали ті органи, які злилися в один, не означає, що припинені (шляхом злиття) державні органи ліквідовані інституційно. У такий спосіб вони набули нової «форми», але їх «сутність», яка виявляється у завданнях і функціях у визначеній сфері правовідносин, залишилися ті самі. Звідси й робиться висновок, що державний орган (зокрема й місцевого рівня, як-от у цій справі) не ліквідований, а реорганізований.

Висловлені вище міркування стосовно того, який зміст вкладається в «ліквідацію» державного органу та зміни, внесені до статті 87 Закону України №889-VIII згідно із Законом № 117-ІХ, не заперечують існуючого підходу до розрізнення «ліквідації» державного органу від його «реорганізації», а з тим і юридичних процедур та наслідків, які мають застосовуватися щодо державних службовців.

Для правильного вирішення справ такої категорії передовсім необхідно з`ясувати суть змін в організації функціонування територіальних органів Держпраці, а відтак і їх юридичні наслідки.

З огляду на означене, колегія суддів доходить висновку, що після ліквідації територіальних органів Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці у Тернопільській області та Управління Держпраці у Чернівецькій област, фактично відбулася їх реорганізація шляхом злиття у Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, якому і були передані повноваження, завдання та функції названих державних територіальних органів Держпраці, а не їх ліквідація.

Державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, принципу стабільності, тож реорганізація державного органу, згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин), передбачає обов`язок суб`єкта призначення/керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів, а також (одночасно) запропонувати іншу (інші) рівнозначну посаду (посади) державної служби або, як виняток, нижчу посаду (посади) державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. У тій самій статті зазначено, що при цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Зважаючи на те, що Управління Держпраці в Івано-Франківській області як державний орган припинилося внаслідок реорганізації, то позивач за такої ситуації міг би бути звільненим з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у разі, коли не було можливості запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (абзац третій частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII).

Проте з обсягу встановлених в цій справі обставин можна зрозуміти, що Управління Держпраці в Івано-Франківській не пропонувало позивачеві інших посад державної служби для переведення, тому що заперечує саме існування такого обов`язку. Іншими словами, відповідач, позаяк вважав, що відбулася ліквідація державного органу, не виконував вимог абзацу другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, адже припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII цього не вимагає.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, окрім іншого, керувалися практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 22 листопада 2022 року у справі №200/3012/21-а, відповідно до якої внесеними Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX змінами до Закону №889-VIII та КЗпП України, законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, що свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

На підставі наведеного суди зауважили, що у даному випадку законодавцем внесено зміни до профільного Закону шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати обов`язок щодо пропонування державному службовцю іншої рівнозначної чи, як виняток, нижчої посади та врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.

Колегія суддів Верховного Суду уважає такий висновок помилковим, оскільки 06 березня 2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-ІХ (далі - Закон №1285-ІХ), яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону № 889-VІІІ у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Отже, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

За викладених обставин та враховуючи аналіз вищенаведених приписів чинного спеціального законодавства у сфері проходження державної служби у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем-1 (Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області) під час звільнення позивача була порушена (не дотримана) процедура звільнення, встановлена ч.3 ст.87 Закону № 889 - VIII (відсутня пропозиція іншої рівнозначної посади), зазначені порушення є істотними порушеннями припинення державної служби за ініціативою суб`єкта владних повноважень, які впливають на остаточний її результат, тому Суд доходить висновку, що оспорюваний наказ Управління від 07 грудня 2022 року №266-к «Про звільнення ОСОБА_2 » підлягає визнанню протиправним та його скасуванню.

Щодо вимог позивача про його поновлення на рівноцінній посаді (головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку) в новоствореному органі з 08 грудня 2022 року, колегія суддів зазначає таке.

Питання поновлення працівника на посаді, у разі його незаконного звільнення не врегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом № 889-VIII, а відповідно, за загальним правилом, до вказаних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, за приписами ч.1 ст.235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно змісту оспорюваного наказу, позивача було звільнено відповідачем-1 із посади головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в Івано-Франківській області 07 грудня 2022 року.

Згідно відомостей з ЄДРПОУ Управління Держпраці в Івано-Франківській області з 19 січня 2022 року знаходиться в стані припинення, тобто, відповідач-1 не є припиненим у встановленому законодавством порядку.

А отже, із урахуванням вищенаведеного та встановленням судом фактів звільнення позивача відповідачем-1 без законної підстави, позивач підлягає поновленню судом на посаді, з якої його було звільнено та у тому ж органі, згідно до вимог ч.1 ст.235 КЗпП України.

Ураховуючи вищенаведені приписи ст. 235 КЗпП України, позивач підлягає поновленню на посаді головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

При цьому, з урахуванням того, що за оспорюваним наказом датою звільнення позивача є 07 грудня 2022 року, а, відповідно, цей день (07 грудня 2022 року) уважається останнім днем його роботи, тому позивач підлягає поновленню на посаді державної служби саме з 08 грудня 2022 року.

Щодо вимог позивача про стягнення з Держпраці на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення суду у справі та моральної шкоди у розмірі 25000 грн, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 235 КЗпП України обумовлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі на орган, який розглядає трудовий спір, одночасно покладається обов`язок прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Разом з тим, Суд зазначає, що зробивши помилковий висновок про правомірність наказу Управління від 07 грудня 2022 року №266-к «Про звільнення ОСОБА_2 », суди попередніх інстанцій не з`ясовували обставин справи щодо виплати йому середнього заробітку за час за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 25000 грн, та відповідно не наводили у своїх рішеннях розрахунки належних до виплати сум.

В той же час, суд касаційної інстанції, який діє в межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на це, оскаржувані судові рішення в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди у розмірі 25000 грн підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд констатує, що суди в цій справі допустили неправильне застосування норм матеріального права та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_2 позовних вимог в частині скасування наказу Управління від 07 грудня 2022 року №266-к «Про звільнення ОСОБА_2 » та поновлення на роботі.

З огляду на вказане, в наведеній частині позовних вимог судові рішення підлягають скасуванню із поставленням нового рішення. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 25000 грн судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність понесених судових витрат, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 07 грудня 2022 року №266-к «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Поновити ОСОБА_2 на посаді головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в Івано-Франківській області з 08 грудня 2022 року.

В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди у розмірі 25000 грн справу № 300/5311/22 направити на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

О.А. Губська