№ 302/641/18

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 302/641/18

провадження № 61-6396св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Лозянська сільська рада Міжгірського району Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2018 року у складі судді Гайдур А. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Куштана Б. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Лозянська сільська рада Міжгірського району Закарпатської області, про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , яким просила зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняті частини земельних ділянок, які розташовані в урочищах «Затінь» та «Погарь» в с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області, демонтувати огорожу та вбиральню із земельної ділянки в урочищі «Затінь», стягнути з відповідача 2 000,00 грн у відшкодування матеріальної шкоди, 10 000,00 грн моральної шкоди та судові витрати.

Позов обґрунтовує тим, що вона є власником двох земельних ділянок в урочищі «Затінь» та урочищі «Погарь» в с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області згідно свідоцтва про право на спадщину.

У 2017 році ОСОБА_2 зі своїм чоловіком встановили огорожу на частині належної позивачеві земельної ділянки в урочищі «Затінь», приєднавши її таким чином до свого дворогосподарства. Також влітку 2017 року ОСОБА_2 зорала частину її земельної ділянки в урочищі «Погарь». У квітні 2018 року ОСОБА_2 збудувала на захопленій ділянці в урочищі «Затінь» вбиральню. Вищезазначені протиправні дії відповідача ОСОБА_2 підтверджуються актами земельної комісії Лозянської сільської ради, відповідями Міжгірського відділення поліції.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 вересня 2018 року за заявою позивача ОСОБА_1 в якості співвідповідача до участі у справі залучено ОСОБА_3

27 вересня 2018 року ОСОБА_1 подала до суду письмову заяву про уточнення позовних вимог, в якій, зазначивши, що під час допиту свідків їй стало відомо про те, що саме ОСОБА_3 самовільно зорав та засіяв частину належної їй земельної ділянки в урочищі «Погарь», просила: зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати огорожу та вбиральню, споруджені на земельній ділянці з кадастровим номером 2122483200:01:005:0010, що розташована в урочищі «Затінь» в с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області, звільнити та привести до стану, придатного до використання за цільовим призначенням, частину земельної ділянки, яка нею самовільно зайнята; зобов`язати ОСОБА_3 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, частину самовільно зайнятої ним земельної ділянки з кадастровим номером 2122483200:01:005:0009, яка розташована в урочищі «Погарь» в с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 2 000,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь моральну шкоду у розмірі по 10 000,00 грн з кожного та судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати огорожу та вбиральню, споруджені на земельній ділянці з кадастровим номером 2122483200:01:005:0010, що розташована в урочищі «Затінь» в с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області, звільнити та привести до стану, придатного до використання за цільовим призначенням, частину земельної ділянки, площею 0,0375 га, яка нею самовільно зайнята.

Зобов`язано ОСОБА_3 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, частину самовільно зайнятої ним земельної ділянки площею 0,0298 га з кадастровим номером 2122483200:01:005:0009, яка розташована в урочищі «Погарь» в с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1 000,00 грн з кожного за матеріальну шкоду.

Стягнуто з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1 057,20 грн з кожного судових витрат по сплаті судового збору.

В решті вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване протиправністю дій відповідачів, які самовільно захопили частину належних позивачу земельних ділянок, а тому вони зобов`язані повернути позивачу захоплені земельні ділянки і відшкодувати спричинену матеріальну шкоду.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2018 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, частину самовільно зайнятої ним земельної ділянки площею 0,0298 га з кадастровим номером 2122483200:01:005:0009, яка розташована в урочищі «Погарь» в с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області, стягнення з нього на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн матеріальної шкоди та витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 057,20 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі по 10 000,00 грн з кожного скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, у вимогах до ОСОБА_3 відмовлено.

В решті рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 200,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріалами справи доведено, що протиправні дії та порушення законних прав позивача щодо обох земельних ділянок вчинено саме відповідачем ОСОБА_2 . Суд першої інстанції неправомірно, після закриття підготовчого провадження, на стадії розгляду справи по суті ухвалою від 13 вересня 2018 року залучив ОСОБА_3 до участі у справі в якості співвідповідача, незважаючи на те, що заява позивача про залучення співвідповідача була подана до суду лише 27 вересня 2018 року, тобто по суті без клопотання позивача на момент постановлення ухвали від 13 вересня 2018 року та за відсутності передбачених законом підстав.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат скасувати і прийняти у вказаній частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6 826,55 грн.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 ,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і справу направити для розгляду до суду першої інстанції.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано справу з Міжгірського районного суду Закарпатської області.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та зупинено виконання рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

07 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 13 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 19 липня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 та просить переглянути рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині розподілу понесених судових витрат.

В касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 724/716/16-а, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 20 червня 2019 року у справі № 493/1039/16-ц.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили, хто саме є належним суміжним землекористувачем земельної ділянки загальною площею 0,2545га у урочищі «Затінь» і не врахували її доводів, що суміжним користувачем щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки є не ОСОБА_2 , а її батько ОСОБА_4 , який є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

Суди попередніх інстанцій в основу рішення поклали неналежні та недопустимі докази та безпідставно зобов`язали її звільнити земельну ділянку і демонтувати огорожу та вбиральню, не врахувавши, що суміжним землекористувачем земельної ділянки є ОСОБА_4 , якого суд не залучив до участі у справі в якості співвідповідача.

Суди безпідставно відхилили клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у справі № 302/813/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування заповіту, оскільки саме на підставі цього документа позивач стала власником земельних ділянок щодо яких наявний спір.

Доводи інших учасників справи

У травні 2020 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .

У липні 2020 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 листопада 2017 року є власником земельних ділянок: в урочищі «Затінь» в с. Лозянське, площею 0,2545 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2122483200:01:005:0010 та в урочищі «Погарь» в с. Лозянське, площею 0,0780 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2122483200:01:005:0009.

Актами обстеження земельних ділянок від 14 травня 2018 року № 284-ДК/58/АО/10/01-18 та № 285 ДК/59/АО/10/01-18, а також актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 14 травня 2018 року № 284-ДК/207/АП/09/01/-18, № 285 ДК/209/АП/09/01/-18, які складені державним інспектором відділу контролю за використанням та охороною земель у Воловецькому, Міжгірському, Мукачівському, Свалявському районах та м. Мукачеве управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, стверджено, що відповідач ОСОБА_2 самовільно захопила частину земельної ділянки в урочищі «Затінь», площею 0,0375 га, та частину земельної ділянки в урочищі «Погарь», площею 0,0298 га, які на праві власності належать позивачу ОСОБА_1 та винесено відповідачу ОСОБА_2 приписи про усунення виявлених порушень в 30-денний термін (т. 2 а. с.113-119, 125-128).

Відносно відповідача ОСОБА_2 за вказані порушення складено протоколи про адміністративне правопорушення і постановами від 22 травня 2018 року її притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 53 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу (т. 2 а. с. 121-124, 129-132).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 211 ЗК України громадяни несуть, зокрема, цивільну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 212 цього Кодексу визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель, будинків і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач ОСОБА_1 є власником земельних ділянок: в урочищі «Затінь» в с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області, площею 0,2545 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2122483200:01:005:0010 та в урочищі «Погарь» в с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області, площею 0,0780 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2122483200:01:005:0009.

Первісний позов ОСОБА_1 заявила до відповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 30 серпня 2018 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 і призначено розгляд її по суті на 13 вересня 2018 року.

27 вересня 2018 року ОСОБА_1 подала суду письмову заяву про залучення співвідповідача та уточнення позовних вимог, в якій просила залучити до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 та уточнила позовні вимоги щодо відповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 13 вересня 2018 року за заявою позивача ОСОБА_1 в якості відповідача до участі у справі залучено ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 162).

Відповідно до частин першої - третьої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції неправомірно, після закриття підготовчого провадження, на стадії розгляду справи по суті ухвалою від 13 вересня 2018 року залучив ОСОБА_3 до участі у справі в якості співвідповідача.

Суд апеляційної інстанції встановив, що протиправні дії та порушення законних прав позивача щодо обох земельних ділянок вчинено саме відповідачем ОСОБА_2 , вказане підтверджується матеріалами справи (т. 2 а. с. 121-124, 129-132).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували доводів ОСОБА_2 , що суміжним користувачем щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки є її батько ОСОБА_4 -власник житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки предметом спору не є об`єкти нерухомого майна (головна річ чи приналежність), що розташовані у домоволодінні ОСОБА_4 , а земельна ділянка, самовільно зайнята відповідачем ОСОБА_2 .

Доводи скаржника стосовно того, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про зупинення провадження у вказаній справі до набрання законної сили рішенням у справі № 302/813/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування заповіту, незважаючи на те, що саме на підставі цього документа позивач стала власником земельних ділянок щодо яких наявний спір, є безпідставними, оскільки відповідно до частини першої пункту 6 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. У вказаній справі відсутня об`єктивна неможливість її розгляду, оскільки зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода, згідно пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення по справі. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини третя, п`ята статті 23 ЦК України).

Судами встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 вчинено неправомірні дії по захопленню частини земельної ділянки позивача та порушено її законні права, тобто доведеною є протиправна та винна поведінка вказаного відповідача щодо позивача.

Внаслідок неправомірних і винних дій відповідача ОСОБА_2 , позивач перенесла душевні страждання та переживання, змушена була змінювати звичайний спосіб життя, додатково докладати зусиль для організації свого життя, звертатися до державних органів та суду для захисту та відновлення своїх порушених прав, а тому їй завдана моральна шкода.

Суд апеляційної інстанції визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, взяв до уваги вищезазначені обставини справи, врахував глибину перенесених позивачем душевних страждань та переживань, а також те, що позивач була позбавлена можливості користуватися частиною належної їй земельної ділянки та зусилля, які позивач змушена була докласти для відновлення своїх законних прав, тому дійшов до правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судові витрати, а саме: за правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 2 080,00 грн, сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 105,72 грн, пов`язані із забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду у розмірі 174,06 грн, пов`язані з переїздом позивача та його представника до іншого населеного пункту для участі в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 266,77 грн, компенсацію за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять представника позивача у зв`язку із участю в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 200,00 грн.

Тобто, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь судові витрати в загальному розмірі 6 826,55 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 200,00 грн.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач в суді першої інстанції жодних заяв чи клопотань про долучення доказів, які підтверджували розмір понесених нею витрат на професійну правничу допомогу не подавала, а також не вказала і не довела поважних причин неможливості подання таких доказів для вирішення цього питання згідно із вимогами частини першої статті 246 ЦПК України.

Щодо компенсації інших судових витрат, крім витрат на професійну правничу допомогу, позивач вправі була вирішити вказане питання шляхом відповідного звернення до апеляційного суду з наданням підтверджуючих документів, що підтверджують розмір таких витрат.

З врахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції є обґрунтованими.

Доводи стосовно того, що судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено докази у даній справі до уваги Верховним Судом не беруться, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційних скарг про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 та у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 724/716/16-а, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 20 червня 2019 року у справі № 493/1039/16-ц колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційних скарг судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 389 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2018 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2020 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук