Постанова
Іменем України
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа №303/2988/17
провадження №61-21837св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3
відповідач - ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_5 ,
треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору:
- служба у справах дітей Мукачівської районної державної адміністрації,
- Мукачівська міська державна нотаріальна контора,
- Мукачівська районна державна нотаріальна контора,
- приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В.Л.,
- ОСОБА_6
третя особа із самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_7
відповідач - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
треті особи без самостійних вимог:
- ОСОБА_5 ,
- ОСОБА_6 ,
- служба у справах дітей Мукачівської районної державної адміністрації,
- Мукачівська міська державна нотаріальна контора, Мукачівська районна державна нотаріальна контора,
- приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В.Л.
позивач - ОСОБА_7 ,
відповідач - ОСОБА_5 ,
відповідач - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_6
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 квітня
2019 року у складі судді Котубей І. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулася до суду до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Мукачівської районної державної адміністрації, Мукачівська міська державна нотаріальна контора, Мукачівська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В. Л., ОСОБА_6 , з позовом, в якому просила визнати
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , власниками по 1/3 частині спадкового майна - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами
АДРЕСА_1 , який залишився після смерті спадкодавця - ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , в якому в них народилося двоє дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Даний шлюб розірвано у 2008 році.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер. Після його смерті залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1 .
Позивач в інтересах дітей, які є спадкоємцями ОСОБА_8 , звернулася до приватного нотаріуса Герцуські-Торжаш В. Л. для видачі свідоцтва про право на спадщину, однак отримала постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії через відсутність документів, що підтверджують право власності на будинок за спадкодавцем.
Вказаний будинок на праві власності належав ОСОБА_9 , а після її смерті його в рівних долях успадкували ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . В подальшому, після смерті ОСОБА_11 , його частину будинку успадкували ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які 16 червня 2004 року свої 3/9 частини подарували ОСОБА_16 . Таким чином, остання набула право власності на 2/3 частини спірного будинку.
Після смерті ОСОБА_16 заведено спадкову справу на підставі заяви ОСОБА_8 , а інший спадкоємець - ОСОБА_4 від прийняття спадщини відмовився. Крім того, ОСОБА_8 подав заяву про прийняття спадщини на іншу частину будинку за померлим ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Таким чином, ОСОБА_8 прийняв спадщину на будинок, однак свідоцтва про право на спадщину не отримав. Відповідно, після смерті ОСОБА_8 , його спадкоємцями першої черги є діти - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також мати - ОСОБА_5 .
На даний час неповнолітні позбавлені можливості оформити своє право на спадщину шляхом отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, оскільки у спадкодавця були відсутні правовстановлюючі документи на будинок, в зв`язку з чим позивач звернулася до суду про визнання
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 власниками по 1/3 частині житлового
будинку АДРЕСА_1 .
У червні 2017 року третя особа - ОСОБА_4 , заявив самостійні вимоги на предмет спору, подав позов до ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , Мукачівської районної державної нотаріальної контори та ОСОБА_17 , у якому просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 6/9 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_16 , і після її смерті, як спадкоємець першої черги, успадкував її майно та має право на отримання у власність 6/9 частин будинку АДРЕСА_1 .
12 червня 2007 року секретарем виконкому Великолучківської сільської ради Мукачівського району посвідчено заповіт ОСОБА_16 на користь ОСОБА_8 , згідно якого належні їй 2/3 частини спірного будинку вона заповіла ОСОБА_8 .
Даний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки у ньому не вказано місце вчинення нотаріальної дії, дати та місця народження заповідача, він не підписаний особисто заповідачем, текст заповіту викладений не на спеціальному бланку.
Вказані порушення свідчать про те, що заповіт є нікчемним.
Крім того, ОСОБА_8 пропустив встановлений законом строк для прийняття спадщини і змушений був звертатися до суду. На той час
ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України.
Після того, як суд надав ОСОБА_8 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, нотаріус наполягла на написанні ОСОБА_4 заяви про відмову від спадщини, що він і зробив.
Оскільки така заява була подана після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, прийняття її нотаріусом суперечить статті 1273 ЦК України.
Таким чином, оскільки заповіт ОСОБА_16 є нікчемним, а ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину, яка складається з 6/9 частин спірного будинку, є підстави для визнання за ним права власності на вказану частину будинку.
У червні 2017 року ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_6 , звернувся до суду до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , в якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_16 , зареєстрований за номером 85 від 12 червня 2007 року, посвідчений секретарем виконкому Великолучківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області Стеблак М. Ю., згідно з яким на користь ОСОБА_8 заповідано 2/3 частини житлового будинку, який належав їй на праві власності та який розташований у АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла мати позивача - ОСОБА_16 , яка 12 червня 2007 року склала заповіт, яким 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 заповіла на користь онука - ОСОБА_8 . Заповіт посвідчено секретарем виконкому Великолучківської сільської ради Мукачівського району.
Вказаний заповіт є недійсним, оскільки в ньому не зазначено місце вчинення нотаріальної дії, дати та місця народження заповідача, він не підписаний особисто заповідачем, текст заповіту викладений не на спеціальному бланку, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 вересня 2017 року справи за позовом ОСОБА_1 про визнання права спільної часткової власності на спадкове майно, третьої особи з самостійними вимогами - ОСОБА_4 про визнання права власності на частину житлового будинку, та справу за позовом ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним - об`єднано в одне провадження.
ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 помер.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 січня 2018 року провадження у справі зупинено у зв`язку зі смертю третьої особи з самостійними вимогами та позивача за об`єднаним позовом - ОСОБА_4 , до залучення до участі в справі його правонаступника.
Ухвалою суду від 27 листопада 2018 року провадження у справі поновлено, залучено до участі у справі ОСОБА_7 , як правонаступника відповідача за первісним позовом, третьої особи з самостійними вимогами та позивача за об`єднаними позовами - ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 16 січня 2019 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог залучено ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, у задоволенні позовів відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що вимоги ОСОБА_1 про визнання її дітей власниками майна не підлягають задоволенню у зв`язку з неправильно обраним способом захисту порушеного права, а вимоги ОСОБА_7 (як правонаступника ОСОБА_4 ) про визнання права власності на частину будинку та про визнання заповіту недійсним є безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_7 , не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні її позову про визнання права власності на частину будинку та про визнання заповіту недійсним, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції обмежився дослідженням ксерокопії заповіту, яка належним чином не завірена, примірник заповіту із сільської ради не витребовувався, питання, чи існує заповіт, не з`ясовувалося, книга реєстрації обліку нотаріальних дій Великолучківської сільської ради не досліджувалась.
В копії заповіту відсутня вказівка про те, що заповіт підписувався заповідачкою ОСОБА_16 . Будь-яких рукописних текстів зазначених на копії заповіту заповідачкою відсутні.
Заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Великолучківської сільської ради Стеблак М. Ю., проте судом не витребовувалось рішення виконавчого комітету Великолучківської сільської ради, яке б надавало цій посадовій особі право на вчинення нотаріальних дій.
З копії заповіту вбачається, що особу заповідача встановлено на підставі ідентифікаційного коду. У заповіті відсутні дата та місце народження заповідача ОСОБА_16 . Напис на копії заповіту, який підшитий до спадкової справи не відповідає формі посвідчувальному напису. Усі числа частини будинку, номер будинку, що заповідається, вказані тільки цифрами. Прізвища, ім`я, по-батькові написані зі скороченням. Зі скороченням написано назву юридичної особи - виконком Великолучківської сільської ради.
З наведеного вбачається, що у випадку наявності оригіналу заповіту, при його посвідчені порушені вимоги статті 43 Закону України «Про нотаріат», пунктів 10, 15, 17, 33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, а отже цей заповіт є нікчемним, відповідно до правил статті 1257 ЦК України.
В судовому засіданні було досліджено реєстр нотаріальних дій та книгу обліку спадкових справ, витребуваних з Державної Мукачівської районної нотаріальної контори. Разом з тим судами не враховано, що книга обліку спадкових справ та реєстр нотаріальних дій містить різні дати прийняття спадщини ОСОБА_8 У книзі обліку спадкових справ вказано, що
ОСОБА_8 звернувся з заявою до нотаріальної контори 07 липня 2008 року, в той же час, в реєстрі нотаріальних дій зазначено, що ОСОБА_8 подав заяву 08 липня 2008 року.
Також судами не встановлені спадкоємці обов`язкової частки на спадщину при наявності заповіту та не враховано, що на день смерті ОСОБА_16 були сини ОСОБА_4 ветераном-інвалідом війни та ОСОБА_18 інвалід 3 групи. В заяві ОСОБА_8 про прийняття спадщини вказано, що спадкоємці обов`язкової спадщини відсутні, що не відповідає дійсності.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на частину будинку, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, викладених у касаційній скарзі.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У якості правової підстави для визнання заповіту ОСОБА_16 на користь ОСОБА_8 недійсним, ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_7 , посилався на його нікчемність в силу відсутності у цьому правочині вказівки на місце вчинення нотаріальної дії, дати і місця народження заповідача, а також, що він не підписаний особисто заповідачем, текст заповіту викладено не на спеціальному бланку.
У статті 1233 ЦК Українивизначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.
Відповідно до статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках.
Стаття 1257 ЦК Українипередбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України(частина третя статті 1247 ЦК України).
Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до змісту статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.
Суди обґрунтовано виходили з того, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми, визначені статтею 1247 ЦК України, - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання (с. Великі Лучки 12 червня 2007 року о 14 год.) та підписано заповідачем, який прочитав текст заповіту уголос до його підписання, секретар виконавчого комітету Великолучківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність, роз`яснила заповідачу зміст статей 1241 1307 ЦК України та посвідчила особистий підпис на заповіті.
Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати складений ОСОБА_16 заповіт нікчемним, оскільки на підтвердження заявлених вимог ОСОБА_7 , як правонаступник ОСОБА_4 , не надала суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.
При цьому, у цій справі в частині вимог ОСОБА_7 (правонаступник третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_4 ) у якості підстав визнання заповіту нікчемним посилається виключно на недотримання форми і порядку під час його посвідчення, дійсність підпису заповідача у заповіті, складання заповіту за відсутності у останнього необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту не є предметом даного спору і такими підставами заявлені вимоги у цій частині не обґрунтовувались.
Установивши відсутність підстав для встановлення факту нікчемності заповіту та визнання його недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні похідних вимог ОСОБА_7 (правонаступника ОСОБА_4 ) про визнання права власності на частину спірного будинку.
Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень в оскаржуваній частині спростовуються змістом оспорюваного заповіту та іншими матеріалами справи, які не містять доказів відсутності вільного волевиявлення заповідача на складання заповіту і порушення визначених законом умов його складання.
Обставини та докази, на які посилається заявник на підтвердження своїх доводів про нікчемність (недійсність) заповіту, у повній мірі перевірені судами попередніх інстанцій, висновки щодо яких обґрунтовано викладено в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень.
Посилання у касаційній скарзі на вирішення даної справи на підставі незавіреної копії заповіту, невстановлення питання чи існує заповіт, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, згідно з якими, під час розгляду справи суд першої інстанції досліджував оригінал спадкової справи, книгу обліку реєстрації спадкових справ за 2008 рік, реєстр для реєстрації нотаріальних дій, копії яких посвідчено судом та долучено до матеріалів справи.
Аргументи касаційної скарги, що судами не встановлено спадкоємців обов`язкової частки на спадщину при наявності заповіту та не враховано, що ОСОБА_4 і ОСОБА_18 мали право на обов`язкову частку як інваліди третьої групи не приймаються колегією судів до уваги, оскільки аналогічні доводи перевірялись судами попередніх інстанцій з урахуванням усіх зібраних у справі доказів та відхилені, як необґрунтовані з посиланням на відповідні мотиви, з якими у повній мірі погоджується Верховний Суд.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування правильних по суті судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки ґрунтуються на доведенні необхідності переоцінки доказів і обставин, на які посилався суд, відмовляючи у задоволенні вимог про визнання заповіту недійсним, а також до необхідності витребування і дослідження нових доказів.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та встановлення обставин.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів в оскаржуваній частині.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська