17.07.2024

№ 303/3789/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2020 року

Київ

справа №303/3789/17

провадження №К/9901/56422/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області про визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області на постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Гейруша В. Б., і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Судової-Хомюк Н. М. (головуючий), Гуляка В. В., Коваля Р. Й.

І. Суть спору

1. 6 липня 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області (надалі також Відділ ДВС, відповідач), у якому просив визнати незаконною та скасувати постанову від 22 червня 2016 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 4493532 при примусовому виконанню виконавчого листа № 2-а/303/14/14, виданого Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач, з-поміж іншого, послався на безпідставність закінчення виконавчого провадження.

3. При цьому ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

4. Відповідач позов не визнав, вказавши, що державного виконавця були правомірними, а спірна постанова винесена законно.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

5. На виконанні у Відділі ДВС знаходився виконавчий лист № 2а/303/14/14, виданий 3 березня 2014 року, про зобов`язання голови Лалівської сільської ради Мукачівського району Гелмеці Є. В. надати ОСОБА_1 повну інформацію на запит від 1 червня 2013 року.

6. Державним виконавцем Відділу ДВС 22 лютого 2016 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 49493532 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2а/303/14/14.

7. Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Ухвалою від 10 липня 2017 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області відкрив провадження в адміністративній справі. Питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду цей суд не вирішував.

9. Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 9 листопада 2017 року, яку залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року, позов задовольнив: визнав незаконною та скасував постанову про закінчення виконавчого провадження від 22 червня 2016 року, винесену у виконавчому провадженні ВП № 49493532 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-а/303/14/14, виданого 3 березня 2014 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області.

10. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив із того, що державним виконавцем не було вжито всіх можливих і необхідних заходів щодо виконання судового рішення, а тому він не мав законних підстав для закінчення виконавчого провадження.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

11. Відділ ДВС подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

12. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про відмову в позові.

13. Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

V. Оцінка Верховного Суду

14. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

15. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

16. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

17. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

18. Відповідно до статті 159 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

19. За приписами частин першої, третьої статті 2 цього ж Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

20. Частини перша, друга статті 71 згаданого Кодексу визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

21. За змістом частини першої статті 99 КАС України у згаданій редакції звернення позивача до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

22. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга зазначеної статті).

23. Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

24. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця на час виникнення спірних правовідносин із звернення до суду з цим позовом були врегульовані статтею 181 КАС України, за змістом частин першої-другої якої учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

25. Відповідно до частини першої, речення першого статті п`ятої статті 74 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», який набрав чинності 5 жовтня 2016 року, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

26. За приписами частини першої статті 100 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

27. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи (частина друга зазначеної статті).

28. Аналогічні вимоги закріплені у статті 123 чинної редакції КАС України, а саме:

У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

29. Отже, за змістом указаних норм процесуального закону законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

30. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

31. У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

32. У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

33. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

34. Як уже зазначено, у цій справі позивач 6 липня 2017 звернувся до суду з позовом, у якому заявив вимогу про скасування постанови Відділу ДВС від 22 червня 2016 року, тобто з суттєвим пропуском установленого законом десятиденного строку звернення до суду у цій категорії спорів.

35. Однак, заявлене позивачем клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду судами першої й апеляційної інстанції проігноровано.

36. Отже, оскаржувані рішення не можна визнати обґрунтованими.

37. Своєю чергою, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

38. Окрім цього, відповідно до частини третьої статті 181 КАС України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, і з якою кореспондуються норми статті 287 чинного КАС України, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

39. Відповідно до статті 6 Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», систему органів примусового виконання рішень становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

40. За приписами пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.

41. З наведеного висновується, що відділи примусового виконання рішень є структурними підрозділами управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, та не є самостійними органами, які в розумінні частини третьої статті 287 КАС України можуть бути відповідачами у відповідній категорії справ.

42. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

43. Судам під час нового розгляду необхідно дослідити причини пропуску позивачем строку звернення до суду на предмет їх поважності та, за умови поважності причин указаного строку, - надати детальну оцінку спірним правовідносинам крізь призму частини другої статті 2 КАС України із урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

Суду першої інстанції необхідно також здійснити заміну суб`єктного складу сторін у порядку статті 48 КАС України з урахуванням вищенаведених висновків і мотивів суду касаційної інстанції.

Також судам слід мати на увазі правила оформлення письмових доказів, визначені статтею 94 КАС України.

VІI. Судові витрати

44. Оскільки адміністративна справа повертається на новий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341 345 349 350 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області задовольнити частково.

2. Постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у справі № 303/3789/17 скасувати.

3. Справу № 303/3789/17 направити на новий розгляд до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич