Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 303/5942/17
провадження № 61-43001св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Жданова В. С., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана адвокатом Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з метою перерахування коштів за навчання в ДВНЗ «Ужгородський національний університет» 22 жовтня 2012 року було укладено угоду № SAMD № 52000069398859 про відкриття рахунку в АТ КБ «ПриватБанк». Попередньо, 15 жовтня 2012 року, коли вона звернулася до банку з проханням відкрити рахунок, їй повідомили, що такий може бути відкритий лише після оформлення анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк». Їй надали для ознайомлення умови і правила на 28 аркушах форматом шрифту № 9 та не повідомили, що оформленням такої анкети-заяви, вона фактично укладає договір кредиту. При цьому, згода її батьків на оформлення такої анкети-заяви не надавалася. 07 листопада 2016 року до неї банком було пред`явлено позов про стягнення заборгованості в сумі 13 205,99 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 258,61 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом - 8 642,33 грн, заборгованості за пенею та комісією 3 200 грн, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: штраф фіксована частина - 500 грн, штраф процентна складова - 605,05 грн.
Позивач вважала, що укладений з банком договір №б/н від 15 жовтня 2012 року слід визнати недійсним, оскільки станом на момент його укладення вона була неповнолітньою особою - ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого банк порушив вимоги статті 32 222 ЦК України, а саме - щодо укладення правочинів неповнолітніми особами лише за згодою батьків та прийняв від неї анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» і встановив їй ліміт на кредит в розмірі 300 грн. Згода батьків на отримання кредиту не надавалась, оскільки ні вона, ні її батьки не потребували від банку жодних коштів. Про існування саме кредитного договору від 15 жовтня 2012 року № б/н вона дізналася лише з позову, пред`явленого до неї банком 07 листопада 2016 року. Оскільки позивач вважала, що користується лише коштами, які на її рахунок перераховували її батьки, то і не здогадувалася про існування заборгованості перед банком.
ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним договір від 15 жовтня 2012 року № б/н у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк»;
застосувати наслідки недійсності вказаного правочину, передбачені статтею 216 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 січня 2018 року у складі судді Пак М. М., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір № б/б від 15 жовтня 2012 року у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк». Застосовано наслідки недійсності договору № б/б від 15 жовтня 2012 року у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до статті 216 ЦК України. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 15 жовтня 2012 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, згідно якої отримала кредитну картку «Універсальна», що також підтверджується довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, однак на момент вчинення цього правочину ОСОБА_1 виповнилось лише повних 17 років, тобто, кредитний договір було укладено з неповнолітньою фізичною особою в стані неповної цивільної дієздатності. Докази щодо надання згоди батьками ОСОБА_1 на укладення цього кредитного договору у справі відсутні.
Характер кредитних правовідносин, які є досить складними і передбачають обов`язок позичальника регулярно в обов`язковому порядку вносити кошти на погашення кредиту, сплати відсотків та комісії, матеріальну відповідальність за порушення строків грошових платежів, незважаючи на порівняно незначний розмір кредиту не дає підстав віднести кредитний договір до дрібних побутових правочинів, а тому відповідно до вимог закону у разі, коли позичальником є неповнолітня фізична особа, кредитний договір з нею може бути укладений лише за згодою її батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
Оскільки ОСОБА_1 уклала кредитний договір із АТ КБ «ПриватБанк» у віці 17 років без згоди батьків та органу опіки та піклування, маючи при цьому неповну цивільну дієздатність і не маючи права на укладення такого договору самостійно, то вказаний кредитний договір не відповідає вимогам частини другої статті 203 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним.
Суд першої інстанції зазначив, що хоч оспорюваний правочин вчинено 15 жовтня 2012 року, проте позивач довідалася про порушення свого права тільки 07 листопада 2016 року, коли до неї було пред`явлено банком позов про стягнення заборгованості, а тому у задоволенні клопотання про застосування позовної давності необхідно відмовити.
Суд першої інстанції вказав про безпідставність доводів банку щодо зміни кредитного ліміту з нульового значення до 300 грн після досягнення позивачем повноліття, оскільки незалежно від часу надання банком кредитних коштів за даним договором, підставою відповідальності за ним є передусім умови письмового правочину, дійсність яких можлива лише від самого початку дії договору, а не внаслідок додержання певної умови, жодної із яких сторонами додатково не передбачено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 січня 2018 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір № б/н від 15 жовтня 2012 року у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», в частині встановлення послуги з надання кредитного ліміту. Застосовано наслідки недійсності договору № б/н від 15 жовтня 2012 року у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до статті 216 ЦК України, шляхом повернення ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» 300 грн, отриманих за недійсним договором в цій частині.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно статті 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи. На момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_1 виповнилось лише повних 17 років, тобто, кредитний договір було укладено з неповнолітньою фізичною особою за межами її цивільної дієздатності. Докази щодо надання згоди батьками ОСОБА_1 на укладення цього кредитного договору в матеріалах справи відсутні. Оскільки, оспорюваний правочин був вчинений неповнолітньою ОСОБА_1 за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків, а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним лише в частині встановлення ОСОБА_1 послуги з надання кредитного ліміту. В іншій частині цей договір будь-яких прав позивачки не порушує, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання його недійсним в цілому, як помилково вважав суд першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем було укладено договір, який не виходить за межі дрібного побутового правочину і укладення такого не потребує подальшої згоди батьків, колегія суддів відхилила, оскільки характер кредитних правовідносин не дає підстав віднести кредитний договір до дрібних побутових правочинів, а тому в разі, коли позичальником є неповнолітня фізична особа, кредитний договір з нею може бути укладений лише за згодою її батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
Аргументи учасників справи
У серпні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» через представника Сокуренка Є. С. подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову задоволенні позовних вимог. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). Оспорюваний правочин не виходить за межі дрібного побутового правочину і його вчинення не потребує згоди батьків. На момент збільшення кредитного ліміту позивач вже була повнолітньою, користувалася кредитними коштами та погашала заборгованість. Вказує, що суди не застосували наслідки спливу позовної давності.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у касаційному порядку лише у частині задоволених позовних вимог. В іншій частині постанова апеляційного суду у касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання постанови апеляційного суду Закарпатської області від 26 липня 2018 року відмовлено.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
15 жовтня 2012 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, згідно якої отримала кредитну картку «Універсальна», що підтверджується довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, і їй було відкрито банківський рахунок з початковим встановленим кредитним лімітом в розмірі 00 грн.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
У частинах першій, другій статті 222 ЦК України передбачено, що правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
Згідно частини першої статті 221 ЦК України правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/4359/15-ц (провадження № 61-29442св18) зазначено, що: «відповідно до статті 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього кодексу. Вказаний правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи. Частиною першою статті 221 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. Батьки позивача, дізнавшись про вчинення угоди № 106 від 01 вересня 2007 року, протягом одного місяця не заявили претензії позивачу. Тобто, в силу приписів частини першої статті 221 ЦК України, вказаний правочин вважається ними схваленим».
Тлумачення статті 222 ЦК України свідчить, що:
правочин який вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника конструюється як оспорюваний;
правочин, який вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника, може бути схвалений;
схвалення правочину, вчиненого неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, має місце, якщо батьки (усиновлювачі) чи піклувальник дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні правочину. Тобто схвалення правочину припускається, якщо батьки (усиновлювачі) чи піклувальник довідавшись про правочин не заявили претензію іншій стороні;
по своїй суті схвалення правочину виключає можливість задоволення позову про визнання правочину вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника недійсним.
У справі, що переглядається, позивач не довела, що: батьки (усиновлювачі) чи піклувальник дізнавшись про вчинення правочину, протягом одного місяця заявили претензії банку; оспорюваним правочином порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду з позовом про визнання оспорюваного правочину недійсним. За таких обставин, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 222 ЦК України та зробив необґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Банком сплачено судовий збір у розмірі 1 920 грн за подання апеляційної скарги та 2 560 грн за подання касаційної скарги. Тому з ОСОБА_1 на користь банку підлягають стягненню судові витрати, понесених на сплату судового збору.
Керуючись статтями 400 та 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана адвокатом Сокуренком Євгеном Сергійовичем, задовольнити.
Постанову апеляційного суду Закарпатської області від 26 липня 2018 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним договору № б/н від 15 жовтня 2012 року у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк», укладеного між ОСОБА_1 та акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», в частині встановлення послуги з надання кредитного ліміту; застосування наслідків недійсності договору № б/н від 15 жовтня 2012 року у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк», укладеного між ОСОБА_1 та акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» відповідно до статті 216 ЦК України, шляхом повернення ОСОБА_1 акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» 300 грн, отриманих за недійсним договором в цій частині, скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним договору № б/н від 15 жовтня 2012 року у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк», укладеного між ОСОБА_1 та акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», в частині встановлення послуги з надання кредитного ліміту; застосування наслідків недійсності договору № б/н від 15 жовтня 2012 року у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк», укладеного між ОСОБА_1 та акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» відповідно до статті 216 ЦК України, шляхом повернення ОСОБА_1 акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» 300 грн, отриманих за недійсним договором в цій частині, відмовити.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Закарпатської області від 26 липня 2018 року у скасованій частині втрачає законну силу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 4 480 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: В. С. Жданова
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук