Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 303/6079/17
провадження № 61-4747св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,
відповідачі: Івановецька сільська рада, ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 ,
треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Кожух О. А., Куштана Б. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Івановецької сільської ради, ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_5 , про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , звернулася з позовом до Івановецької сільської ради, ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_5 , у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:
1) визнати недійсним та скасувати рішення 35 сесії 5 скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 19 травня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_1 »;
2) визнати недійсним та скасувати рішення 35 сесії 5 скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 19 травня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 2876 га для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 ».
Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно з рішенням Івановецької сільської ради Мукачівського району (35 сесії 5 скликання) від 19 травня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки» ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2876 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1
(далі - земельні ділянки).
При прийнятті спірних рішень органом місцевого самоврядування допущено ряд суттєвих процедурних порушень, які призвели до неправомірного виділення у приватну власність відповідача ОСОБА_3 цих земельних ділянок. Унаслідок таких дій Івановецької сільської ради порушено права позивача та третьої особи ОСОБА_5 , які є фактичними власниками суміжних земельних ділянок.
Івановецька сільська рада Мукачівського району, вийшовши за межі своїх повноважень, повторно передала у власність відповідача земельні ділянки, які на підставі попередніх рішень вказаного органу місцевого самоврядування у 2009 році вже були виділені та передані у власність позивачеві ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними документами (листами, актами, протоколами допиту свідків) та констатує істотні конфігуративні порушення при виділенні у власність
ОСОБА_3 земельних ділянок, загальний розмір яких збільшився з 0,4846 га до 0,5376 га, а розмір земельної ділянки позивача зменшився на різницю між вказаними цифровими величинами.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , просила суд задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 26 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено протиправність прийнятих сільською радою рішень про надання відповідачеві земельних ділянок у власність у 2010 році. Позивач не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження того факту, що її право власності на належні земельні ділянки порушується, не визнається, оспорюється відповідачами, або щось перешкоджає їй у вільному володінні та розпорядженні своєю власністю (накладка меж земельних ділянок та ін.), а тому, як наслідок, не доведено неправомірність виділення у власність відповідачу земельних ділянок.
Вказаний висновок суду зумовлює також відсутність необхідності у детальному аналізі, перевірці та дослідженні хронології подій щодо процедурних моментів прийняття радою спірних рішень, оскільки судом не встановлено фактичних даних, які б свідчили про порушення прав позивача.
При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, оскільки вважав за необхідне відмовити у задоволенні позову у зв`язку з безпідставністю позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року провадження у справі зупинено до залучення правонаступника позивача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року провадження у цій справі поновлено.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 .
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , задоволено.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 26 лютого 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , задоволено. Рішення 35 сесії 5 скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 19 травня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та земельної ділянки площею 0,2876 га для ведення особистого селянського господарства» визнано недійсним.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що надання земельних ділянок у власність відповідачеві здійснено
з порушенням земельного законодавства, а саме: без розроблення проектів землеустрою, з порушенням ряду процедурних питань (без проекту водовідведення, без технічної документації, без погодження з суміжними землекористувачами). Крім того, земельні ділянки виділено незважаючи
на існування попереднього рішення Івановецької сільської ради
від 11 листопада 2009 року. Внаслідок цього за господарством
ОСОБА_3 рахується земельна ділянка в більшому розмірі, ніж була до прийняття 19 травня 2010 року оспорюваних рішень Івановецькою сільською радою. Водночас у позивача навпаки рахується земельна ділянка в меншому розмірі. З огляду на зазначене, має місце порушення прав позивача як власника суміжної земельної ділянки, а тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір між сторонами триває з 2012 року, а про факт переривання строків позовної давності свідчать судові рішення в інших справах, ухвалених між цими самими сторонами, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини другої статті 264 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_6 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Мукачівського міськрайонного суду.
У вересні 2020 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду клопотання про залучення його до участі у справі в якості правонаступника відповідача у справі ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі та залучено ОСОБА_4 до участі у справі
№ 303/6079/17 як правонаступника ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт
1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки судом апеляційної інстанції застосовано положення статті 264 ЦК України без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, від 05 лютого 2020 року у справі
№ 372/1584/16-ц, від 24 травня 2017 року у справі № 544/525/15-ц,
від 18 грудня 2018 року у справі № 911/544/16.
У вказаних справах, зокрема, зроблено висновок про те, що обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції (підвідомчості) та інших, порушення яких перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Не перериває перебігу позовної давності подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та іншими матеріально-правовими підставами.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач у вересні 2012 року зверталася з позовом про визнання недійсними рішень Івановецької сільської ради Мукачівського району від 19 травня 2010 року в порядку адміністративного судочинства, що свідчить про відсутність факту переривання позовної давності.
У подальшому у серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулася з позовом у порядку цивільного судочинства, проте 09 грудня 2013 року вона подала заяву про відмову від позову в частині оскарження рішень Івановецької сільської ради Мукачівського району від 19 травня 2010 року та 21 грудня 2010 року, яка прийнята ухвалою суду від 21 січня 2014 року, а провадження у справі закрито. Повторно ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом лише 24 жовтня 2017 року, тобто з пропуском визначеного законом трирічного строку позовної давності навіть із дня закриття провадження у справі і не подавала клопотання про поновлення такого строку. Крім того, апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності, не вказав, коли в позивача виникло право на звернення до суду, коли вона дізналася про порушення свого права, коли позовна давність була перервана та з якого моменту перебіг розпочався заново.
Касаційна скарга також мотивована порушенням норм процесуального права, оскільки судом допущено до участі у розгляді справи як представника позивача ОСОБА_2 (правонаступника
ОСОБА_1 ) - ОСОБА_7 за відсутністю документів, що підтверджують його повноваження, передбачених статтею 62 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У липні 2020 року ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Відзив мотивовано безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги, оскільки процесуальних порушень у частині допуску до розгляду справи представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції не допущено, повноваження представника підтверджені нотаріально посвідченою довіреністю.
Посилання касаційної скарги на пропуск позовної давності ґрунтуються на припущеннях, є помилковими та необґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що рішенням Івановецької сільської ради
від 11 листопада 2009 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку» вирішено:
1) надати дозвіл на виготовлення технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків та ведення особистого селянського господарства в селах Клячаново, Іванівці, Старе Давидково в межах населених пунктів згідно з додатком № 1, 2, 3;
2) пропонувати громадянам замовити в організаціях, які мають відповідні дозволи (ліценції), виготовити технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.
У додатку № 1 до цього рішення міститься перелік фізичних осіб, яким надано дозволи на виготовлення технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і для ведення особистого селянського господарства.
Додатком № 1 передбачено, зокрема, що ОСОБА_1 (у списку № 47) надаються відповідні дозволи на виготовлення технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та на земельну ділянку площею 0,2605 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 , а ОСОБА_3
(у списку № 48) надаються відповідні дозволи на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та на земельну ділянку площею 0,2346 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 (а. с. 15-29, т. 1).
Рішенням Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 19 травня 2010 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2876 га для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою (а. с. 10, 11, т. 1).
Право власності ОСОБА_3 на зазначені земельні ділянки підтверджується державними актами серії ЯЛ № 424466 від 10 листопада 2011 року та серії ЯЛ № 424467 від 10 листопада 2011 року.
У справі № 0707/8356/12 ОСОБА_1 у вересні 2012 року звернулася до суду із позовом до Івановецької сільської ради Мукачівського району, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення Івановецької сільської ради 35 сесії 5 скликання від 19 травня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки», згідно з яким ОСОБА_3 передано у власність земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 та площею 0,2876 га для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою, та зобов`язання Івановецьку сільську раду переглянути рішення щодо задоволення заяви
ОСОБА_3 із дотриманням вимог чинного законодавства.
Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 11 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2015 року,
у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року вказані судові рішення скасовано та закрито провадження у справі у зв`язку з порушенням правил юрисдикції, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (а. с. 163, 164, т. 2).
У серпні 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, державного підприємства «Закарпатгеодезцентр»,
ОСОБА_3 , Управління Держгеокадастру у Мукачівському районі Закарпатської області, третя особа - Державна інспекція сільського господарства у Закарпатській області, про визнання недійсними
рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельну ділянку та скасування їх державної реєстрації
(справа № 303/5473/13-ц).
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 21 січня 2014 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про відмову від позовних вимог у частині визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування задоволено, провадження у справі в цій частині закрито. Ухвала набрала законної сили.
Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11 жовтня 2013 року Державною інспекцією сільського господарства України в Закарпатській області встановлено, що рішення 35 сесії 5 скликання Івановецької сільської ради від 19 травня 2010 року про передачу в приватну власність ОСОБА_3 земельних ділянок не в повній мірі відповідає вимогам пп. 1, 2 статті 118 158 159 ЗК України (а. с. 125, 126, т. 1).
Відповідно до відповіді прокуратури Мукачівського району Закарпатської області від 24 квітня 2014 року, наданої ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , надання ОСОБА_3 земельних ділянок на підставі рішень Івановецької сільської ради від 19 травня 2010 року здійснено
без розроблення проектів землеустрою, а на підставі технічної документації, що свідчить про порушення статті 118 ЗК України. Встановлено, що причиною спору, який виник між землекористувачами земельними ділянками на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , є незгода зі встановленими межами при наданні земельної ділянки ОСОБА_3 (а. с. 36, т. 1).
У судовому засіданні в апеляційній інстанції представник Івановецької сільської ради (голова ради Мишкулинець М. М.) позов визнав та пояснив, що оспорюване рішення Івановецької сільської ради від 19 травня 2010 року прийняте помилково. Івановецька сільська рада прийняла рішення без погодження сторін. Оспорюване рішення сільської ради було прийнято на підставі заяви ОСОБА_3 , яку остання фактично не писала. Заява була написана її дочкою, повноважень на вчинення такої дії остання не мала. Внаслідок прийняття оспорюваного рішення частка земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача, перейшла до відповідача. Аналогічні пояснення було надано під час розгляду справи в суді першої інстанції
(а. с. 55, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , просила суд: 1) визнати недійсним та скасувати рішення 35 сесії 5 скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 19 травня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_1 »;
2) визнати недійсним та скасувати рішення 35 сесії 5 скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 19 травня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2876 га для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 ».
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що надання земельних ділянок у власність відповідачеві здійснено з порушенням земельного законодавства, а саме: без розроблення проектів землеустрою, з порушенням ряду процедурних питань (без проекту водовідведення, без технічної документації, без погодження з суміжними землекористувачами). Крім того, земельні ділянки виділено незважаючи на існування попереднього рішення Івановецької сільської ради від 11 листопада
2009 року. Внаслідок цього за господарством ОСОБА_3 рахується земельна ділянка в більшому розмірі, ніж була до прийняття 19 травня
2010 року оспорюваних рішень Івановецькою сільською радою. Водночас у позивача навпаки рахується земельна ділянка в меншому розмірі. З огляду на зазначене, на думку апеляційного суду, має місце порушення прав позивача як власника суміжної земельної ділянки, а тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду погоджується з огляду на таке.
Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні правовідносини.
Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачено у статтях 186 186-1 ЗК України.
Землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (стаття 96 ЗК України).
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у додатку № 1 до рішення Івановецької сільської ради від 11 листопада 2009 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку» вирішено, зокрема, що ОСОБА_1
(у списку № 47) надаються відповідні дозволи на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та на земельну ділянку площею 0,2605 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 , а ОСОБА_3 (в списку № 48) - на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та на земельну ділянку площею 0,2346 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 .
Разом із тим, спірним рішенням Івановецької сільської ради від 19 травня 2010 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,2876 га для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою.
Таким чином, первинний дозвіл відповідачеві ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки було надано саме рішенням сільської ради від 11 листопада 2009 року. У подальшому рішенням Івановецької сільської ради від 19 травня 2010 року відповідачеві було передано у власність земельні ділянки більшої площі.
Крім того, у судовому засіданні в апеляційній інстанції голова сільської ради ОСОБА_10 пояснив, що таке збільшення могло відбутися виключно за рахунок зменшення розміру суміжних земельних ділянок, користувачами яких є ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) та
ОСОБА_5 . Це твердження підтверджується викопіровкою плану
с. Давидково, копія якого наявна у матеріалах справи. Оспорюване рішення сільської ради було прийнято на підставі заяви ОСОБА_3 , яку остання фактично не писала. Заява була написана її дочкою, повноважень на вчинення такої дії остання не мала. Внаслідок прийняття оспорюваного рішення частка земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача, перейшла до відповідача.
Порушення норм законодавства, що регулює земельні правовідносини, встановлено також прокуратурою Мукачівського району Закарпатської області, яка у листі від 24 квітня 2014 року зазначила, що надання ОСОБА_3 земельних ділянок на підставі рішень Івановецької сільської ради від 19 травня 2010 року здійснено без розроблення проектів землеустрою, а на підставі технічної документації, що свідчить про порушення вимог статті 118 ЗК України.
Таким чином, встановивши, що надання земельних ділянок у власність відповідачеві здійснено з порушенням земельного законодавства, а саме: без розроблення проектів землеустрою, з порушенням ряду процедурних питань (без проекту водовідведення, без технічної документації, без погодження з суміжними землекористувачами), встановивши, що земельні ділянки виділено незважаючи на існування попереднього рішення Івановецької сільської ради від 11 листопада 2009 року, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про порушення прав позивача як власника суміжної земельної ділянки, а тому позов є обґрунтованим.
Щодо пропуску позовної давності
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності
є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v.
THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№ 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк,
у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Запроваджений нормами ЦК України інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу. Дія інституту позовної давності є проявом принципу правової визначеності, який забезпечує стабільність цивільних правовідносин у суспільстві.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір між сторонами триває з 2012 року, а про факт переривання строків позовної давності свідчать судові рішення в інших справах, ухвалених між цими самими сторонами, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини другої статті 264 ЦК України.
Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом. Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається.
Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
ОСОБА_1 у вересні 2012 року зверталася до суду із позовом до Івановецької сільської ради Мукачівського району, треті особи:
ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення Івановецької сільської ради 35 сесії
5 скликання від 19 травня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки» у справі № 0707/8356/12 у порядку адміністративного судочинства. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року закрито провадження
у справі у зв`язку з порушенням правил юрисдикції, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності, проте з урахуванням конкретних обставин справи може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
При цьому, очевидним є той факт, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме: подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стала практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним.
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
У рішенні ЄСПЛ від 27 червня 2000 року у справі «Ілхан проти Туреччини» («Ilhan v. Turkey») зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Таким чином, з урахуванням тривалості судового розгляду справи
№ 0707/8356/12 за позовом ОСОБА_1 до Івановецької сільської ради Мукачівського району, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення Івановецької сільської ради 35 сесії 5 скликання від 19 травня
2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки» (6 років), з урахуванням усіх фактичних обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , не відповідатиме пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання про застосування позовної давності. Помилковість мотивування такої відмови до неправильного вирішення спору по суті не призвела.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, від 05 лютого 2020 року у справі
№ 372/1584/16-ц, від 24 травня 2017 року у справі № 544/525/15-ц,
від 18 грудня 2018 року у справі № 911/544/16, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Так, у справі № 523/10225/15-ц предметом позову було стягнення заборгованості за кредитним договором, а предметом касаційного оскарження та, як наслідок, правового аналізу Верховного Суду була ухвала апеляційного суду про повернення клопотання про залучення до участі у справі правонаступника.
У справі № 372/1584/16-ц предметом спору було витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. У вказаній справі судами встановлено, що про своє порушене право позивач дізнався у 2008 році, про що свідчить його звернення до суду з метою захисту порушених прав, однак звернувся із цим позовом з порушенням строку позовної давності.
У справі № 544/525/15-ц встановлено, що позивач пропустив строк позовної давності, у зв`язку із чим наявні підстави для застосування наслідків його спливу. Доказів про поважність причин пропуску позовної давності позивач не надав.
З аналогічних мотивів безпідставними є посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі
№ 911/544/16.
Отже, у зазначених справах є різними, не тотожними предмет спору зі справою, яка переглядається, та відповідно й встановлені судами фактичні обставини, а тому правовідносини не є подібними.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Крім того, колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання щодо поважності строку позовної давності не може діяти один сталий механізм, оскільки дослідженню підлягають фактичні обставини кожної окремо взятої справи.
Інші докази та обставини, на які посилається в касаційній скарзі
ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , були предметом дослідження та перевірки судом апеляційної інстанції, у тому числі і щодо повноважень представника ОСОБА_2 (правонаступника ОСОБА_1 ) - ОСОБА_7 , і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
У свою чергу, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк
В. А. Стрільчук