Постанова
Іменем України
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 303/7334/16-ц
провадження № 61-23525св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - іноземне підприємство «Петро Карбо Хем-Мукачево»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу від 20 листопада 2010 року № 128/ОС він був прийнятий на посаду менеджера з персоналу та адміністративної діяльності іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево».
На підставі наказу військового комісара Берегівського об`єднаного міського військового комісаріату від 08 липня 2016 року № 90 його було прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу до Збройних сил України до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Згідно з наказом від 21 листопада 2016 року № 165-ос його було звільнено з роботи на іноземному підприємстві «Петро Карбо Хем-Мукачево» на підставі частини третьої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом.
Позивач посилався на те, що звільнений без законної підстави, оскільки на час винесення оскаржуваного наказу діяла норма закону про збереження місця роботи, посади та середнього заробітку за працівниками, призваними на військову службу в особливий період.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив скасувати наказ директора іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» від 21 листопада 2016 року № 165-ос «Про припинення трудового договору», поновити його на посаді менеджера з персоналу та адміністративної діяльності іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» та стягнути з іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення по день ухвалення судом рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 березня 2017 року у складі судді Заболотного А. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ директора іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» від 21 листопада 2016 року № 165-ос «Про припинення трудового договору». Поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера з персоналу та адміністративної діяльності іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево».
Стягнуто з іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу без відрахування податків та платежів за період з 22 листопада 2016 року по 02 березня 2017 року в розмірі 18 295 грн 99 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивоване незаконністю звільнення позивача з посади, оскільки звільнення відбулось під час дії визначеного статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливого періоду, відповідач допустив порушення частини третьої статті 119 КЗпП України, а тому позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді з виплатою середнього заробітку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево», задоволено.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 02 березня 2017 року, скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що на момент укладання контракту з позивачем мобілізація не проводилася, оскільки закінчилась 17 серпня 2015 року, особливий стан не був запроваджений, як не був оголошений і воєнний стан, а отже, на позивача не поширюються гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
15 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі № 303/7334/16-ц (провадження № 61-23525св18) за позовом ОСОБА_1 до іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, третя особа - Мостиський районний військовий комісаріат, про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середньомісячного заробітку, за касаційною скаргоюГоловного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що 30 червня 2016 року позивач уклав контракт на проходження військової служби за контрактом осіб офіцерського складу Збройних сил України. Таким чином, звільнення позивача проведено з порушенням вимог частини третьої статті 119 КЗпП України.
Відзив на касаційну скаргу відповідач не подав.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі наказу від 20 листопада 2010 року № 128/ОС ОСОБА_1 прийнятий на посаду менеджера з персоналу та адміністративної діяльності іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» (а.с. 11, 12).
30 червня 2016 року із ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України. ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений контрактом строк. Контракт був укладений на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (а. с. 14).
Згідно з наказом військового комісара Берегівського об`єднаного міського військового комісаріату від 08 липня 2016 року № 90 майора ОСОБА_1 , прийнятого на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу Збройних сил України строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, з 08 липня 2016 року зараховано в списки складу.
Відповідно до наказу Міністра оборони України від 30 червня 2016 року № 591 ОСОБА_1 призначено на посаду старшого офіцера відділення комплектування Берегівського об`єднаного міського військового комісаріату (а.с.14).
Згідно з наказом від 21 листопада 2016 року № 165-ос ОСОБА_1 звільнено з роботи на іноземному підприємстві «Петро Карбо Хем-Мукачево» на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом (а.с. 15).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України ґарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Пункт 9 частини першої статті 106 Кодексу цивільного захисту України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), серед підстав для звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту виокремлює призов на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призивної комісії.
Відповідно до підпункту 9 пункту 176 Положення № 593 контракт про проходження служби цивільного захисту припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту у зв`язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призовної комісії.
Пункт 179 Положення № 593 визначає, що у випадках, передбачених підпунктом 9 пункту 176 цього Положення, особи рядового і начальницького складу, які відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII підлягають призову на строкову військову службу, звільняються зі служби цивільного захисту у триденний строк з дня надходження до відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту рішення районної (міської) призовної комісії про призов цієї особи на строкову військову службу.
Водночас порядок проходження служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.
Так, саме Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже, є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Законом України від 17 березня 2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.
01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», пунктом 6 частини другої якого статтю 39 Закону № 2232-XII, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:
«2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності».
Надалі Президент України ще тричі видавав укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 06 травня 2014 року № 1240-VII, від 22 липня 2014 року № 1595-VII, від 15 січня 2015 року № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).
Крім того, Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію» (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь «повна готовність», а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.
08 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» частину другу статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в такій редакції:
«2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».
Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.
11 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 року № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним законом частину другу статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в такій редакції:
«2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
01 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема, частину третю та четверту статті 119 КЗпП України викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.
Визначення «особливого періоду» наведено у Законі України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, відповідно до статті 1 якого:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації ситуації на Сході України.
Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19).
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого періоду, то за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 119 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Із урахуванням положень наведеної норми КЗпП суд першої інстанції, визнавши протиправним та скасувавши наказ директора іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» від 21 листопада 2016 року № 165-ос «Про припинення трудового договору», дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права та із дотриманням норм процесуального права, тому це рішення необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.
Керуючись статтями 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 червня 2017 року скасувати.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 березня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк