Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 305/1814/16-ц
провадження № 61-5606 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник відповідачів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: Державна реєстраційна служба Рахівської міської ради Закарпатської області, виконавчий комітет Рахівської міської ради Закарпатської області, державний нотаріус Рахівської державної нотаріальної контори Кицка Марія Михайлівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Джуги С. Д., Куштана Б. П.; касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2018 року у складі судді Ємчука В. Е. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Державна реєстраційна служба Рахівської міської ради Закарпатської області, виконавчий комітет Рахівської міської ради Закарпатської області, державний нотаріус Рахівської державної нотаріальної контори Кицка М. М., про визнання права на об`єкт незавершеного будівництва.
Позовна заява мотивована тим, що 02 липня 2002 року ним та спадкодавцем відповідачів - ОСОБА_6 придбано у рівних частках, кожним по 1/2, житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на будинок ними було зареєстровано у Рахівському районному бюро технічної інвентаризації.
Вищевказаний будинок за попередньою домовленістю співвласників було придбано з метою його реконструкції у нежиле приміщення (магазин), для чого було замовлено і розроблено проєкт реконструкції існуючого житлового будинку під магазин по АДРЕСА_2 , який погоджено у відділі містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Рахівської державної адміністрації Закарпатської області.
У вищезазначеному проєкті реконструкції будинку його замовником виступав ОСОБА_6 , а фактично цей проєкт замовлявся і розроблявся за згодою і в інтересах обох співвласників, у тому числі його. Придбання будинку та його реконструкцію планувалося здійснити спільними зусиллями і коштами власників у рівних частках.
Роботи з реконструкції вказаного будинку повністю не завершено, а ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва становить 95 %. Усупереч домовленості про спільну реконструкцію будинку, усі витрати з його реконструкції (будівництва), зокрема на придбання матеріалів, залучення спеціалістів і оплату за їх роботу здійснювалися виключно за його кошти, а ОСОБА_6 участі у будівництві не приймав.
Він довідався про те, що у 2006 році на підставі рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області від 29 березня 2006 року № 40 право власності на об`єкт незавершеного будівництва - нежитловий будинок АДРЕСА_2 було зареєстровано лише за ОСОБА_6 , унаслідок чого останній став одноосібним власником цього нерухомого майна, хоча він згоди на вчинення таких дій не надавав.
На частку у первісно придбаному спільно з ОСОБА_6 жилому будинку (до реконструкції) його право власності не припинено, а відповідно до державного акту про право приватної власності на землю він є власником земельної ділянки, площею 0,0048 га, на якій розташований спірний об`єкт незавершеного будівництва.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємці останнього, а саме син - ОСОБА_2 та дружина - ОСОБА_3 не визнають факт здійснення ним за власні кошти реконструкції спірного будинку, будь-яке його право на цей об`єкт. Відповідачі вважали, що спірний будинок є їх особистою власністю, як спадкоємців після смерті ОСОБА_6 .
Оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва створений у результаті реконструкції житлового будинку виключно його зусиллями та коштами, а ОСОБА_6 участі у вказаних витратах не приймав, тому останній не набув права власності на частку у незавершеному будівництві будинку, що виключає необхідність поділу (визначення часток) цього об`єкту незавершеного будівництва.
Відповідачі ні за життя ОСОБА_6 , ні після його смерті не брали участі у витратах на спірний об`єкт незавершеного будівництва, тому як спадкоємці останнього також не набули право власності на частку у ньому.
Таким чином, відповідачам, як спадкоємцям ОСОБА_6 , належить грошова компенсація вартості частки житлового будинку, придбаного ним та їх спадкодавцем на підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 2002 року у розмірі 4 000 грн з урахуванням інфляційних втрат.
Крім того, він довідався про те, що відповідачі отримали свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на будинок АДРЕСА_2 . Вважав, що такими діями відповідачів порушується його право власності на об`єкт незавершеного будівництва.
З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на об`єкт незавершеного будівництва - будинок АДРЕСА_2 ; скасувати у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_6 на вищевказаний об`єкт незавершеного будівництва, вчинений відповідно до рішення про державну реєстрацію права власності від 28 липня 2006 року на підставі свідоцтва про право власності від 03 квітня 2006 року. Також просив стягнути з нього на користь відповідачів грошову компенсацію вартості частки ОСОБА_6 у зазначеному будинку, з урахуванням інфляційних втрат за період з 02 липня 2002 року по 30 жовтня 2016 року у розмірі 17 488,16 грн; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області від 29 березня 2006 року № 40 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_6 , визнати недійсними два свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2017 року, виданих на ім`я відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області від 29 березня 2006 року № 40 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна. Скасовано у державному реєстрі право власності ОСОБА_6 на об`єкт незавершеного будівництва - будинок АДРЕСА_2 . Визнано недійсними два свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2017 року, видані на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_7 Визнано право на об`єкт незавершеного будівництва будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки ОСОБА_6 у житловому будинку, придбаному на підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 2002 року, у розмірі 4 000 грн та інфляційних втрат за період з 02 липня 2002 року по 30 жовтня 2016 року у розмірі 17 488,16 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що реконструкцію будівлі, придбаної ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , тобто будівництво спірного магазину, а саме придбання будівельних матеріалів та фінансування будівельних й оздоблювальних робіт, здійснював саме ОСОБА_1 . Відповідачі належними та допустимими доказами не підтвердили участь ОСОБА_6 у здійсненні будівництва, перебудови, спірного приміщення нежитлової будівлі магазину. Обслуговування цієї будівлі також здійснювалось ОСОБА_1 , що підтверджується договором про надання послуг із збирання, вивезення і розміщення твердих побутових відходів та квитанціями про сплату послуг з вивезення твердих побутових відходів, відповідно до яких споживачем та платником послуг є дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_8 .
Рішення Рахівської міської ради Закарпатської області від 29 березня 2006 року № 40 про реєстрацію будівлі магазину, що розташована по АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 , винесено з порушенням положень ЦК України, оскільки 1/2 частка придбаного до реконструкції будинку та земельна ділянка, на якій він розташовувався, належала ОСОБА_1 , а, отже, прийняте виконавчим комітетом рішення порушує право власності позивача на вказане майно.
З огляду на незаконність вищевказаного рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області від 29 березня 2006 року № 40, видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_6 та Державна реєстрація прав власності у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за останнім на спірну нежитлову будівлю магазину, також є незаконними, а тому підлягають скасуванню.
Ураховуючи викладене, оскільки спадкодавцем відповідачів - ОСОБА_6 незаконно набуто у власність спірне нерухоме майно, тому неправомірно видано відповідачам свідоцтва про право на спадщину за законом на цю будівлю магазину. Крім того, спірний будинок у сучасному вигляді є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України, а, отже, й визнання права власності на нього у порядку спадкування є неможливим.
Оскільки ОСОБА_1 власними силами та за власний рахунок здійснено перебудову житлового будинку у спірний магазин, тому ним доведено право, як забудовника об`єкта незавершеного будівництва. Виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості слід компенсувати відповідачам вартість частки померлого ОСОБА_6 у спірному житловому будинку.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 -
ОСОБА_4 - задоволено частково, рішення суду першої інстанції у частині визнання права на об`єкт незавершеного будівництва - будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 та стягнення з позивача на користь відповідачів грошової компенсації вартості частки ОСОБА_6 у житловому будинку скасовано, визнано право власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 по 1/2 частці та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 1/2 частці. У решті рішення суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 і спадкодавцю відповідачів - ОСОБА_6 надавались та оформлялись дозвільні документи на реконструкцію магазину й станом на 2006 рік будівля магазину після реконструкції була у спільній частковій власності останніх, унаслідок чого незаконним є рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області від 29 березня 2006 року № 40 про оформлення права власності за ОСОБА_6 у цілому не спірну будівлю.
Замовником робочого проєкту системи автоматичної пожежної сигналізації приміщень спірного магазину був ОСОБА_6 , з акту перевірки протипожежного стану магазину « Промтовари » приватного підприємця ОСОБА_6 вбачається, що саме в його присутності проводилася перевірка та йому необхідно було усувати порушення вимог протипожежної безпеки.
Таким чином, на підставі належним чином оцінених доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов висновку про те, що реконструкція і переобладнання будівлі магазину здійснювалися за домовленістю співвласників, тому частки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у праві спільної часткової власності є рівними відповідно до положень частини першої статті 357 ЦК України.
Оскільки рішення Рахівської міської ради Закарпатської області про реєстрацію спірної нежитлової будівлі магазину у цілому за ОСОБА_6 є незаконним, так як порушує права іншого співвласника цього майна - ОСОБА_1 , тому ця будівля у цілому не може належати до спадкового майна, а до відповідачів, як спадкоємців ОСОБА_6 , перейшло право власності на 1/2 її частку. Ураховуючи викладене, районним судом вірно визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом видані на ім`я відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року, від 08 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 305/1814/16-ц з Рахівського районного суду Закарпатської області.
У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом визнано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будинок АДРЕСА_2 по 1/2 частці за позивачем та відповідачами. Проте судами установлено, що зазначений будинок є об`єктом незавершеного будівництва, тобто не є об`єктом нерухомого майна, а тому визнання права власності на нього, як на нерухоме майно, суперечить положенням статей 181 182 331 ЦК України. Фактично апеляційний суд змінив правовий статус майна з об`єкта незавершеного будівництва на об`єкт нерухомого майна, що не передбачено законодавством.
Апеляційний суд застосовав норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2019 року у справі № 915/1344/17-ц.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - мотивована тим, що реєстрація права власності за ОСОБА_6 на новостворене майно була здійснена на підставі рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області від 29 березня 2006 року № 40, проте позивачем це рішення було оскаржене лише у 2016 році, тому відповідачами у суді першої інстанції було подано клопотання про застосування строку позовної давності. Судами першої та апеляційної інстанцій строк позовної давності позивачу не поновлювався і не розглянуто клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності.
Суди дійшли помилкового висновку про те, що приміщення, яке було побудовано ОСОБА_6 , є самочинним будівництвом, оскільки часткове його розташування на суміжній земельній ділянці здійснено за згодою її власника, а саме позивачем надано ОСОБА_6 письмовий дозвіл на здійснення реконструкції (побудови) спірної будівлі магазину на його земельній ділянці. Здійснення ОСОБА_6 реконструкції спірного об`єкта нерухомості з додержанням встановлених архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а саме за наявності необхідної дозвільної документації на виконання будівельних робіт, здійснення будівництва на відведеній для цього земельній ділянці, з дозволу іншого землевласника, а також введення об`єкта нерухомості до експлуатації були законними підставами для реєстрації за ним права власності на спірний об`єкт нерухомості та видачі йому свідоцтва про право приватної власності на це майно.
Усі роботи по реконструкції, у тому числі щодо замовлення та виготовлення проєктної, дозвільної та погоджувальної документації і побудові спірної будівлі магазину, яку ОСОБА_6 було набуто у власність у 2006 році, виконано лише останнім, докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 приймав у цьому участь, чи ніс грошові витрати на будівництво магазину, відсутні.
Доводи особи, яка подала відзив
У червні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , посилаючись на те, що відповідачами належними та допустимими доказами не підтверджено факт здійснення їх спадкодавцем реконструкції спірної будівлі за власні кошти. ОСОБА_1 реконструйовано будівлю власними силами та виключно за власні кошти. Спірний будинок є незавершеним будівництвом та не прийнятий до експлуатації, тому на момент винесення виконавчим комітетом Рахівської міської ради Закарпатської області рішення від 29 березня 2006 року № 40 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_6 і видачі останньому свідоцтва про право власності він не був нерухомим майном та об`єктом права власності, що свідчить про незаконність вказаних рішення виконавчого комітету міської ради і свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Позивачу не було відомо про винесення виконавчим комітетом Рахівської міської ради Закарпатської області рішення від 29 березня 2006 року № 40 та про видачу спадкодавцю відповідачів свідоцтва про право власності на нерухоме майно, тому строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами, ним не пропущено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з договором купівлі-продажу жилого будинку від 02 липня 2002 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 придбали жилий будинок АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці площею 0,0096 га. Продаж будинку здійснювалася за 8 000 грн, які покупці сплатили продавцю до підписання цього договору.
Державними актами на право приватної власності на землю від 31 липня 2002 року підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 2002 року передається кожному у приватну власність земельна ділянка, площею 0,0048 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , на території Рахівської міської ради у м. Рахові Закарпатської області, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області від 31 липня 2002 року № 92 «Про надання дозволу на реконструкцію будинку» надано підприємцю ОСОБА_6 дозвіл на реконструкцію власного існуючого житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 на земельній ділянці, площею 0,0096 га, (яка згідно з державними актами на право приватної власності на землю належить ОСОБА_1 та ОСОБА_6 по 0,0048 га) під магазин (а.с. 100, т. 2).
Рішенням сьомої сесії четвертого скликання Рахівської міської ради Закарпатської області від 31 липня 2003 року «Про зміну цільового призначення земельних ділянок» затверджено розроблений відповідно до рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області від 31 липня 2002 року № 92 проєкт зміни цільового призначення земельної ділянки, загальною площею 0,0096 га, земель приватної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , із земель, наданих для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у землі комерційного призначення, для будівництва магазину (а.с.106, т. 2).
Рішенням виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області від 29 березня 2006 року № 40 зареєстровано будівлю магазину у цілому, розташовану по АДРЕСА_2 , за ОСОБА_6 у цілому (а.с. 208, т. 1).
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03 квітня 2006 року ОСОБА_6 на праві приватної власності належить нежитлова будівля магазину по АДРЕСА_2 (а.с. 211, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 листопада 2017 року будинок, нежитлова будівля магазину АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2017 року, розмір частки 1/2, та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2017 року, розмір частки 1/2. Загальна площа будівлі 118,64 кв. м, житлова площа 92,36 кв. м.
Відповідачами подана заява про застосування строку позовної давності, оскільки реєстрація права власності за ОСОБА_6 на новостворене майно була здійснена на підставі рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області від 29 березня 2006 року № 40, проте позивачем це рішення було оскаржене лише у 2016 році, тобто з пропуском строку позовної давності (а.с. 98-101, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - підлягають частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні у 2006 році здійснювалась відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.
Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Згідно з частиною першою статті 332 ЦК України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.
У порушення вищевказаних вимог закону фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, як районний суд, так і апеляційний суд належним чином не встановили, не дослідили, ким саме здійснювалося будівництво спірної будівлі магазину, оскільки відповідачі вказували на те, що ОСОБА_1 , як власником окремої земельної ділянки, було надано дозвіл на розробку проєкту зміни цільового використання земельної ділянки із земель для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, у землі комерційного використання для будівництва магазину. Рішенням сьомої сесії четвертого скликання Рахівської міської ради Закарпатської області від 31 липня 2003 року цей проєкт було затверджено та внесено зміни у державні акти на право приватної власності на землю від 31 липня 2002 року, видані на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Крім того, ОСОБА_1 було надано письмову згоду від 22 липня 2002 року на будівництво ОСОБА_6 магазину на належній йому земельній ділянці, яка розташована по АДРЕСА_2 , площею 0,0048 га. Таким чином, позивач, як власник суміжної земельної ділянки надав дозвіл спадкодавцю відповідачів будувати нежитлове приміщення - магазин.
Належних й допустимих доказів того, що лише ОСОБА_1 здійснював реконструкцію будинку районний суд не зазначив, а апеляційний суд, визнаючи за сторонами право власності по 1/2 на об`єкт нерухомого майна, взагалі будь-яких доказів і фактів теж не вказав.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Отже, суди у порушення вищезазначених положень закону дійшли передчасного висновку про те, що приміщення, яке було побудовано ОСОБА_6 є самочинним будівництвом, часткове його розміщення на суміжній земельній ділянці, при цьому маючи письмовий дозвіл від її власника, позивача, на таке розміщення, не може вважатись самочинною забудовою. Крім того, відповідачі посилались на акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, як на доказ введення в експлуатацію спірного нерухомого майна (а.с. 72-76, т. 2).
Суди не дослідили доводи відповідачів про те, що здійснення їх спадкодавцем - ОСОБА_6 реконструкції спірного об`єкта нерухомості з додержанням встановлених архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а саме за наявності необхідної дозвільної документації на виконання будівельних робіт, здійснення будівництва на відведеній для цього земельній ділянці, з дозволу іншого землевласника, а також введення об`єкта нерухомості до експлуатації були достатньою підставою для реєстрації за ним права власності на реконструйований об`єкт нерухомості та видачі йому свідоцтва про право власності на це майно.
Крім того, судами у порушення зазначених положень закону не вирішено питання із первинними правовстановлюючими документами на придбаний ОСОБА_6 та ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_2 , який належав кожному по 1/2 частці. Інакше, визнавши право власності або за ОСОБА_1 або по 1/2 частці на реконструйований магазин, залишається чинним первинні документи про право власності на житловий будинок за тією самою адресою.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що відповідачами у суді першої інстанції було подано клопотання про застосування строку позовної давності (а.с. 98-101, т. 1), оскільки реєстрація права власності за їх спадкодавцем на новостворене майно була здійснена на підставі рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради від 29 березня 2006 року № 40, проте ОСОБА_1 з цим позовом звернувся лише у листопаді 2018 року. Проте судами строк позовної давності позивачу не поновлювався і не надано жодного обґрунтування підстав відхилення клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності. Також не встановлено, коли саме він довідався або міг довідатися про порушення свого права. Положеннячастини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Аналізуючи положення частини третьої статті 13 Конституції України та частини четвертої статті 319 ЦК України («власність зобов`язує») необхідно зазначити, що власник, якщо він себе таким вважає, зобов`язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17 цс 17; Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252 цс 18).
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець