Постанова
Іменем України
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 305/2064/19
провадження № 51-1977 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_4.,
суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6.
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7.,
прокурора ОСОБА_8.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_9. на ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2021 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року у кримінальному провадженні № 12018070140000860 за обвинуваченням
ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2021 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Кримінальне провадження закрито.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року апеляційні скарги потерпілої та її представника залишені без задоволення, а ухвала районного суду - без зміни.
ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він 29 вересня 2018 року о 13:30 год. у м. Рахів на сходовій площадці біля квартири АДРЕСА_2 , під час словесної суперечки, на ґрунті неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_1 удар кулаком у голову, чим спричинив їй легкі тілесні ушкодження, що не призвели до розладу здоров'я, а саме, видалення одного верхнього різця зліва.
Внаслідок удару ОСОБА_1 не втримала рівновагу та впала з висоти власного зросту і отримала тілесні ушкодження у виді забою м'яких тканин обличчя та грудної клітки.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла та її представник просять скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначають, що судами було неправильно застосовано ст. 49 КК України, оскільки ОСОБА_2 під час судового розгляду неодноразово, протягом тривалого часу, не з'являвся без поважних причин у судові засідання, тим самим ухилявся від суду, до нього застосовувався привід, а тому суд не повинен був на підставі ч. 1 ст. 49 КК України закривати провадження. Крім того, суд не з'ясував, чи не вчиняв ОСОБА_2 протягом цього строку нового злочину. На вказане порушення не звернув уваги й суд апеляційної інстанції, а тому судові рішення слід скасувати.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги, судові рішення просила залишити без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного, на думку касаторів, застосування судами положень ст. 49 КК України.
Частиною1 ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Наведені диференційовані строки давності застосовуються за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового кримінального правопорушення, за винятком нетяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою правопорушення.
В суді першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 вчинив у вересні 2018 року кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України. Санкція цієї норми закону передбачає покарання у виді штрафу до п`ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року. Отже, зазначене правопорушення відповідно до ст. 12 КК України відноситься до кримінального проступку.
На час розгляду кримінального провадження в суді минули строки притягнення його до кримінальної відповідальності, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України.
Обвинувачений та його захисник на початку судового засідання заявили клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі наведеної норми закону.
Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України визначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення ст. 49 КК України, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов`язок розглянути відповідне питання.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами ч. 8 цієї статті закриття кримінального провадження на цій підставі не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.
Правилами ч. 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Дотримуючись наведених вимог закону, суд, встановивши наявність законних підстав, постановив ухвалу про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
У касаційній скарзі стверджується, що суд при винесенні рішення не взяв до уваги того факту, що обвинувачений умисно ухилявся від суду, а тому встановлений законом перебіг строку давності зупинявся.
Згідно ч. 1 ст. 323 КПК України, якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає дату нового засідання і вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду. Суд також має право постановити ухвалу про привід обвинуваченого та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 цього Кодексу.
Стаття 335 КПК України передбачає, що у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.
Матеріали провадження свідчать, що судовий розгляд відносно ОСОБА_2 був неодноразово відкладений з різних причин, а не тільки з причини неявки обвинуваченого в судове засідання, як про це стверджує потерпіла та її представник.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_2 дійсно було винесено ухвалу від 13 серпня 2020 року про привід у судове засідання, яка не була виконана. При цьому підстав для оголошення обвинуваченого у розшук та зупинення розгляду судом не було встановлено. Надалі ОСОБА_2 самостійно з`явився у судове засідання та повідомив, що місця проживання не змінював, від явки до суду не ухилявся, проте не був обізнаний про дату та час судових засідань.
Таким чином, суд першої інстанції не вбачав ознак ухилення від суду у процесуальній поведінці обвинуваченого під час судового розгляду, унаслідок якої відкладалися судові засідання. Будь-які данні про оголошення у розшук ОСОБА_2 під час розгляду провадження у місцевому суді, так і обрання останньому запобіжного заходу, у матеріалах провадження відсутні.
Крім того, у касаційній скарзі міститься посилання на практику Верховного Суду, де Суд неодноразово посилався на те, що зупинення строків пов`язується не із винесенням постанови, а із умисними діями спрямованими на ухилення від суду. Однак таке посилання у даній справі недоречне.
За правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 квітня 2021 року (справа № 328/1109/19), перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. Факт умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду, є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності і зупиняє диференційовані строки, визначені в ч. 1 ст. 49 КК України. У цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду: 15 років з часу вчинення злочину, 5 років - з часу вчинення кримінального проступку.
Відповідно до усталеної судової практики під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство чи судовий розгляд. При цьому суд має з`ясувати, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду.
Практика Суду зводиться до того, що зупинення досудового розслідування чи судового провадження у зв`язку з розшуком підозрюваного/обвинуваченого саме собою не свідчить про ухилення від слідства чи суду. Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України в такому випадку обов`язково має бути підтверджено факт ухилення від органів досудового розслідування чи суду. Тобто мають бути наявні дві обставини, доведений факт ухилення від слідства чи суду, та наявність процесуального рішення (у якому цей факт зафіксовано) про зупинення провадження і вжиття відповідних заходів.
Враховуючи наведене, висновок апеляційного суду про те, що матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим будь-яких дій, спрямованих на ухилення від суду, а застосування до нього приводу само по собі не свідчить про таке ухилення, є обґрунтованим. Процесуальне рішення про зупинення провадження та оголошення розшуку у справі не приймалось.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Факт вчинення особою нового злочину має бути підтверджений вироком суду, що набрав законної сили.
Проте, потерпіла та її представник у касаційній скарзі не наводять обставин, які б стверджували про вчинення ОСОБА_2 нового злочину, матеріали провадження також не містять такої інформації.
Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів касаційного суду не встановила підстав для задоволення касаційної скарги.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2021 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6