Постанова
Іменем України
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 307/4052/14-ц
провадження № 61-11240св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , Буштинська селищна рада Тячівського районного суду Закарпатської області,
треті особи за первісним позовом: Державна архітектурна інспекція України, Управління Держгеокадастру в Тячівському районі Закарпатської області,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 листопада 2017 року у складі судді Чопик В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 червня 2020 року в складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Фазикош Г. В., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Буштинської селищної ради Тячівського районного суду Закарпатської області, треті особи: Державна архітектурна інспекція України, Управління Держгеокадастру в Тячівському районі Закарпатської області, про встановлення факту спільного проживання, скасування державного акта на землю, поділ майна.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона та ОСОБА_2
з 23 лютого 2006 року (після вінчання) почали проживати однією сім`єю без шлюбу, який офіційно зареєстрували 20 жовтня 2006 року у Португальській Республіці та який було розірвано рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 вересня 2012 року у справі № 711/8532/2012.
За час спільного проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали житловий будинок загальною площею 38,5 кв. м
з надвірними спорудами на
АДРЕСА_1 з метою будівництва на його місці нового будинку. Право власності на цей будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 .
На підставі рішення Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 16 січня 2007 року ОСОБА_2 оформив право власності на земельну ділянку площею 0,15 га на
АДРЕСА_1 ,
а також отримав державний акт на право власності на земельну ділянку
серії ЗК № 058860.
Вказувала, що вищевказане майно хоча і зареєстроване за ОСОБА_2 , проте фактично набуто останнім та ОСОБА_1 під час проживання однією сім`єю без шлюбу (житловий будинок) та під час шлюбу (земельна ділянка), тому є спільною власністю вказаних осіб та належить їм по 1/2 частині кожному.
Буштинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області
26 червня 2007 року надала дозвіл на знесення старого та будівництва нового житлового будинку на
АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали зводити новий будинок, який будувався за спільні кошти до кінця 2011 року.
Наприкінці 2011 року - на початку 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати окремо, фактичні шлюбні відносини припинилися, останній виїхав до Російської Федерації, повідомивши позивача за первісним позовом, що залишає їй у власність незавершене будівництво на
АДРЕСА_1 .
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 за власні кошти провела будівельно-технічні роботи для завершення будівництва будинку на АДРЕСА_1 , внаслідок чого рівень його готовності збільшився з 82 % до 100 %, тому її частка, збільшилась на вартість проведених будівельних технічних робіт, тобто на 471 906 грн.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу у період з 23 лютого 2006 року до вересня 2011 року; скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку
серії ЗК № 058860, виданий 14 вересня 2007 року; здійснити поділ домоволодіння на АДРЕСА_1 в натурі відповідно до першого варіанту поділу, запропонованого експертом, шляхом визнання за нею права власності на приміщення будинку, які визначені експертом, та провести поділ земельної ділянки.
У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання та визнання права спільної сумісної власності на майно.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що він та ОСОБА_1 з лютого 2001 року проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу в Португальській Республіці, мали спільні доходи та витрати, спільний побут, піклувалися один про одного.
У 2002 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили придбати будинок АДРЕСА_2 , тому позивач за зустрічним позовом 02 вересня
2002 року перерахував власнику вказаного будинку 6 272,19 євро з метою придбання цього будинку, а останній відчужив це майно на користь матері позивача за первісним позовом - ОСОБА_3 , оскільки сторони проживали за кордоном.
У 2005 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили придбати ще один будинок разом із земельною ділянкою на АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 переказав власнику зазначених будинку та земельної ділянки 10 000 євро за це майно, а у подальшому між останнім та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі-продажу від 08 вересня 2005 року та від 21 вересня 2005 року. У подальшому за договором дарування від 22 січня 2009 року ОСОБА_1 відчужила будинок на АДРЕСА_3 своїй дочці - ОСОБА_4
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20 жовтня 2006 року зареєстрували шлюб
у Португальській Республіці, який 03 вересня 2012 року розірвано рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області у справі № 711/8532/2012.
На підставі викладеного, ОСОБА_2 , уточнивши позовні вимоги, просив: встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з лютого 2001 року до 20 жовтня 2006 року; визнати, що житловий будинок АДРЕСА_3 та житловий будинок АДРЕСА_2 належить йому та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області
від 06 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю у період з 23 лютого 2006 року до вересня 2011 року.
Скасовано держаний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 058860, виданий 14 вересня 2007 року.
Здійснено поділ домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності: за ОСОБА_1 на наступні приміщення будинку АДРЕСА_1 : 1) підвал, позначений літ. «Б», № приміщення «І» - підсобне приміщення, площею 105,3 кв. м; 2) перший поверх: торговий зал позначений літ. «Б», № приміщення «1» - площею 99 кв. м, санвузол позначений літ. «Б», № приміщення «2» - площею 2,6 кв. м, підсобне приміщення позначене літ. «Б», № приміщення «3» - площею 2,7 кв. м;
3) другий поверх: коридор позначений літ. «Б», м/с, № приміщення «5» - площею 12,5 кв. м, житлова кімната позначена літ. «Б», м/с,
№ приміщення «6» - площею 13,4 кв. м, житлова кімната позначена літ. «Б», м/с, № приміщення «7» - площею 16,5 кв. м, ванна позначена літ. «Б», м/с,
№ приміщення «8» - площею 4,5 кв. м, торговий зал позначений літ. «Б», м/с, № приміщення «9» - площею 37,6 кв. м; балкон позначений літ. «Б», ІІ п.,
№ приміщення «б» - площею 13,9 кв. м: загальна площа приміщень
294,1 кв. м; за ОСОБА_2 на наступні приміщення будинку АДРЕСА_1 : 1) перший поверх: підсобне приміщення позначене літ. «Б», № приміщення «4» - площею 68,4 кв. м; 2) другий поверх: сходова клітка позначена літ. «Б», ІІ п., № приміщення «10» - площею 3,1 кв. м, зал позначений літ. «Б», ІІ п., № приміщення «11» - площею 39,4 кв. м, житлова кімната позначена літ. «Б», ІІ п., № приміщення «12» - площею 17,4 кв. м; ванна позначена літ. «Б», ІІ п., № приміщення «13» - площею 17,4 кв. м; ванна позначена літ. «Б», ІІ п., № приміщення «б» - площею 4,8 кв. м. Загальна площа приміщень 134,4 кв. м.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку
з наступними геометричними розмірами по ходу годинникової стрілки:
0,28 м, 33,82 м, 68,53 м, 6,2 м, 68,27 м, 2,28 м, 13,83 м, 3,73 м, 20,21 м, 4,85 м, площею 641,8 кв. м.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки з наступними геодезичними розмірами по ходу годинникової стрілки: перша земельна ділянка: 22,85 м, 4,85 м, 0,21 м, 3,54 м, 16,05 м, 1,87 м, 5,19 м, 8,1 м, площею 190,37 кв. м; друга земельна ділянка: 3,57 м, 13,83 м, 2,28 м, 68,27 м, 6,01 м, 67,95 м, 13,84 м, площею 451,1 кв. м.
Залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку з наступними геометричними розмірами по ходу годинникової стрілки: 3,05 м, 5,19 м, 1,87 м, 16,05 м, 3,54 м, 20 м, 7,3 м, 43,16 м - площею 216,4 кв. м.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2124455300:04:009:0033, з наступними геометричними розмірами по ходу годинникової стрілки: 28,1 м, 12,26 м, 28,82 м, 12,21 м - площею 0,0348 га.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібраними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю у період з 23 лютого 2006 року до вересня 2011 року. Разом
з тим, позивач за зустрічним позовом не подав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин його проживання разом
з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу у період
з лютого 2001 року до 23 лютого 2006 року.
Спірна земельна ділянка на
АДРЕСА_1 набута
ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , тому це майно
є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно, остання має право власності на 1/2 частину цього майна. У зв`язку з поділом земельної ділянки, державний акт на право власності на земельну ділянку необхідно скасувати.
Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. Разом з тим, ОСОБА_1 за період з 04 квітня 2016 року до 14 липня 2017 року за власні кошти провела будівельно-технічні роботи для завершення будівництва будинку
АДРЕСА_1 , внаслідок чого рівень готовності будинку зріс до 100 % готовності.
Суд першої інстанцій вважав за необхідне поділити вищевказане майно відповідно до варіанту № 1 судової інженерно-технічної експертизи
від 14 липня 2017 року, оскільки такий варіант найбільше відповідатиме інтересам сторін та фактичному розміру часток співвласників у цьому майні.
Разом з тим, позивач за зустрічним позовом не довів належними та допустимими доказами набуття у його та ОСОБА_1 спільну сумісну власність житлового будинку АДРЕСА_3 та житлового будинку АДРЕСА_2 . Так, відповідно до договору дарування від 20 вересня 2002 року будинок АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 ,
а згідно з договором дарування від 22 січня 2009 року житловий будинок АДРЕСА_3 належить ОСОБА_4 . При цьому,
ОСОБА_2 не був стороною вказаних правочинів, вони є правомірними, їх недійсність прямо не встановлена законом, судом ці договори недійсними не визнані.
Додатковим рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області
від 26 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 794,80 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 859,20 грн.
Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що, вирішуючи спір по суті, судом не вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 червня 2020 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 листопада 2017 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання
з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог частково.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2004 року
до 20 жовтня 2006 року.
У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період з 01 серпня 2004 року до 20 жовтня 2006 року встановлений рішенням Суду у справах сім`ї та неповнолітніх Гімарайнш Трибуналу судового округу Брага Португалії в справі № 793/17.6 Т8 GMR, яке було ухвалене 02 березня 2018 року та набрало законної сили 13 квітня
2018 року, і це рішення суду визнано в Україні, а також судом надана оцінка засвідченим заявам свідків щодо вищевказаних обставин.
У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції,
а також зазначив, що ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності і торговий центр, позначений під літ. «Б», розташований на першому та другому поверсі, використовується нею у підприємницькій діяльності, що стверджується матеріалами справи і суд першої інстанції обґрунтовано залишив такий у власності ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про поділ житлового будинку
АДРЕСА_1 в натурі, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У решті судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилався на частину другу статті 389 ЦПК України, зокрема вказував, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного пункті 12 Постанови Пленум Верховного Суду України
від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок».
Касаційна скарга мотивована тим, що на виконання вимог ухвали місцевого суду від 20 серпня 2015 року експертом було надано висновок від 04 квітня 2016 року, який доданий до матеріалів справи та яким встановлено неможливість поділу спірного будинку та земельної ділянки на
АДРЕСА_1 .
Разом з тим, з порушенням норм процесуального права, суд першої інстанції призначив додаткову експертизу. Суд не мав права призначати додаткову експертизу, оскільки експерт у своєму висновку від 04 квітня 2016 року надав вичерпну відповідь на всі поставлені йому питання.
Суди обрали варіант розподілу будинку, викладений у висновку експерта
від 14 липня 2017 року, який порушує права та інтереси ОСОБА_2 , він не погоджується з таким варіантом розподілу будинку. ОСОБА_2 пропонував свій варіант розподілу будинку, проте він не був взятий до уваги судом.
Покращення будинку на АДРЕСА_1 зроблені ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2 , тому такі поліпшення не можуть бути підставою для збільшення частки позивача за первісним позовом у спірному майні.
У судових рішеннях не зазначено, які саме роботи були виконані
ОСОБА_1 та яким чином вони вплинули на вартість будівлі. З висновку експерта від 14 липня 2017 року не вбачається, чи вплинули на вартість будинку проведені покращення після того, як було проведено експертизу
від 04 квітня 2016 року.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чирик А. І., подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувала, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права зводяться до несправедливого на його думку поділу спірного будинку внаслідок відступлення судами при поділі від принципу рівності часток співвласників
у праві спільної сумісної власності та фактично до переоцінки доказів по справі.
Разом з тим, ОСОБА_2 було відомо про проведення ОСОБА_1 будівельних робіт на спірному будівництві з метою завершення готовності будинку та жодних заперечень щодо такого він не заявляв, клопотань чи заяв про зупинення таких від нього за час розгляду справи не надходило.
Зволікання з своєчасним виконанням будівельних робіт щодо завершення готовності будівництва спірного будинку призвело б до погіршення технічного стану вже проведених робіт та до загрози знищення таких.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 27 липня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 01 серпня 2002 року ОСОБА_1 розірвала шлюб з попереднім чоловіком ОСОБА_7 та після розірвання шлюбу працювала в Португальській Республіці.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20 жовтня 2006 року зареєстровали шлюб
у місті Гімарайнш Португальської Республіки.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 вересня 2012 року у справі № 711/8532/2012 шлюб між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 розірвано.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, визнано в Україні рішення Суду у справах сім`ї та неповнолітніх Гімарайнш Трибуналу судового округу Брага Португальської Республіки у справі № 793/17.6 Т8 GMR, яке було ухвалене 02 березня
2018 року та набрало законної сили 13 квітня 2018 року та яким визнано, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фактично проживали спільно у період
з 01 серпня 2004 року до 20 жовтня 2006 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час спільного проживання придбали будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 11 жовтня 2006 року, покупцем у цьому правочині зазначено ОСОБА_2 .
За час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знесли будинок АДРЕСА_1 та розпочали будівництво нового будинку за цією ж адресою, що стверджується проектом забудови земельної ділянки.
На підставі рішення Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 16 січня 2007 року ОСОБА_2 оформив право власності на земельну ділянку площею 0,15 га на
АДРЕСА_1 ,
а також отримав державний акт на право власності на земельну ділянку
серії ЗК № 058860.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 серпня 2015 року призначено будівельну технічну експертизу.
Відповідно до висновку експерта від 04 квітня 2016 року рівень готовності будинку АДРЕСА_1 на час проведення експертизи становить 82 %, вартість будинку (земельних покращень) на земельній ділянці становить 2 655 221 грн. Вартість половини будинку становить 1 327 610,50 грн, визначити розподіл будинку на дві квартири, споруди
у домоволодінні не можливо. Будинок не закінчений будівництвом, визначити будівельні матеріали, використані на його будівництво, їх вартість, вартість будівельних робіт не можливо. Проведення розподілу земельної ділянки, на дві рівні частини не видається можливим.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2016 року призначено додаткову будівельну технічну експертизу.
Висновком судової інженерно-технічної експертизи від 14 липня 2017 року встановлено, що рівень готовності будинку АДРЕСА_1 ,
з урахуванням додатково проведених будівельних робіт, на час проведення експертизи становив 100 %.
Загальна вартість зазначеного домоволодіння, з урахуванням додатково проведених будівельних робіт, на час проведення експертизи із земельною ділянкою площею 0,0348 га становить 3 034 400 грн.
У домоволодінні можливо з технічної точки зору визначити дві окремі приблизно рівні частини (пропорційно належних співвласникам ідеальних часток) та завершити будівництво цих окремих частин. Запропоновано варіанти розподілу будинку та земельної ділянки.
Висновком судової інженерно-технічної експертизи від 14 липня 2017 року також встановлено, що ринкова вартість вказаного будинку становить 2 621 700 грн. За рахунок особистих коштів ОСОБА_1 у період з 04 квітня 2016 року до 14 липня 2017 року проведено будівельно-технічні роботи для завершення будівництва будинку, внаслідок чого рівень готовності будинку зріс з 82 % до 100 % готовності, тобто позивач провела роботи, об`єм яких у процентному співвідношенні становить 18 %.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вирішуючи позовні вимоги щодо розподілу домоволодіння
АДРЕСА_1 , суди виходили з того, що спірна земельна ділянка на АДРЕСА_1 набута ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі
з ОСОБА_1 , тому це мано є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно, остання має право власності на 1/2 частину цього майна.
Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з визначенням часток. Разом з тим, ОСОБА_1 за період з 04 квітня 2016 року до 14 липня 2017 року за власні кошти провела будівельно-технічні роботи для завершення будівництва будинку
АДРЕСА_1 , внаслідок чого рівень готовності будинку зріс з 82 % до 100 % готовності.
Суд першої інстанцій, з висновком погодився й апеляційний суд, вважав, що необхідно розділити вищевказане майно відповідно до варіанту № 1 судової інженерно-технічної експертизи від 14 липня 2017 року, оскільки такий варіант найбільше відповідатиме інтересам сторін та фактичного розміру часток співвласників у цьому майні.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем
і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або
в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що
є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період з 01 серпня 2004 року до реєстрації шлюбу між ними 20 жовтня 2006 року. В подальшому вони проживали як подружжя.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Встановлено, що за час спільного проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність житловий будинок загальною площею 38,5 кв. м з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , а за час шлюбу - земельну ділянку площею 0,15 га за вищевказаною адресою.
За змістом пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Правилами статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що
є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частини друга статті 364 ЦК України).
Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 травня
2021 року у справі № 725/3818/19 (провадження № 61-11831св20).
У справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 липня
2021 року у справі № 161/8116/19 (провадження № 61-22259св19).
Встановлено, що за час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знесли будинок АДРЕСА_1 та розпочали будівництво нового будинку за цією ж адресою, що стверджується проектом забудови земельної ділянки.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали яке подружжя до вересня
2011 року, далі спільного господарства не вели. Станом на 25 березня
2014 року готовність незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1 складала 82 %. Вказані обставини також підтверджені висновком експерта від 04 квітня 2016 року.
Суди також встановили, що ОСОБА_1 за період 04 квітня 2016 року
до 14 липня 2017 року провела будівельно-технічні роботи для завершення будівництва будинку
АДРЕСА_1 , внаслідок чого рівень готовності будинку зріс з 82 % до 100 % готовності.
Відповідно до частини другої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Разом з тим, висновком судової інженерно-технічної експертизи від 14 липня 2017 року надано варіанти поділу спірного домоволодіння між колишнім подружжям.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та вирішення справи судом першої інстанції) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та вирішення справи судом першої інстанції).
За змістом статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та вирішення справи судом першої інстанції) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції).
Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку про необхідність розподілу спірного домоволодіння на АДРЕСА_1 між колишнім подружжям відповідно до варіанту № 1 судової інженерно-технічної експертизи від 14 липня 2017 року, оскільки такий варіант найбільше відповідатиме інтересам сторін та фактичного розміру часток співвласників у цьому майні.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції не мав права призначати додаткову (будівельну технічну) експертизу з тих підстав, що експерт у своєму висновку від 04 квітня 2016 року надав вичерпну відповідь на всі поставлені йому питання, оскільки право на призначення додаткової експертизи гарантоване особі, яка бере участь
у справі, частиною четвертою статті 143 ЦПК України та частиною першою статті 150 ЦПК України (в редакції, чинній на час вчинення вищевказаної процесуальної дії).
Крім того, встановлення всіх фактичних обставин справи з метою правильного вирішення заявленого між сторонами спору, їх повнота та всебічність належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанції.
Так, представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні просив суд призначити у справі додаткову судову будівельну технічну експертизу
у зв`язку з тим, що після завершення проведення будівельної технічної експертизи від 04 квітня 2016 року були проведені будівельно-монтажні роботи щодо добудови будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим змінився рівень готовності будинку, тому необхідно з`ясувати питання про можливість поділу будинку на дві окремі ізольовані частини.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2016 року вказане вище клопотання представника позивача за первісним позовом було задоволено, призначено у справі додаткову будівельну технічну експертизу.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо призначення додаткової експертизи з метою вирішення спору між сторонами.
Добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При цьому, зазначаючи про відсутність правових підстав для призначення додаткової експертизи, ОСОБА_2 не обґрунтував належним чином свої доводи щодо порушення судом норм процесуального права під час постановлення вищевказаної ухвали, який в силу вимог процесуального права зобов`язаний сприяти всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, а також сприяти у здійсненні особами, які беруть участь у справі, їхніх прав.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди помилково обрали перший варіант розподілу будинку, викладений у висновку експерта
від 14 липня 2017 року, оскільки суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також правильно визначив порядок розподілу будинку, оскільки такий варіант найбільше відповідатиме інтересам сторін та фактичного розміру часток співвласників у цьому майні.
Доводи касаційної скарги, щоОСОБА_2 пропонував свій варіант розподілу будинку, проте він безпідставно не був взятий до уваги судом, не заслуговують на увагу, а також спростовуються висновком експерта та встановленими обставинами. Варіанти розподілу будинку в натурі може надати лише спеціаліст в області спеціальних знань, якими сторони та суд
не є, тому судом було призначено експертизи відповідно до статей 143 144 150 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції).
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо невизначення частки у спірному майні, оскільки ОСОБА_1 зверталась з позовом про розподіл спірного будинку в натурі та суд вирішив спір, встановивши всі обставини справи, дав їм належну оцінку і визначив майно, яке в натурі необхідно виділити кожній зі сторін.
Посилання в касаційній скарзі про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у пункті 12 Постанови Пленум Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», не заслуговують на увагу, оскільки вказана постанова не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України і не є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі частини другої
На інші правові позиції щодо невірного застосування норми права у подібних правовідносинах ОСОБА_2 не посилався. Отже, доводи ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.
Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Інші доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення первісних позовних вимог про поділ домоволодіння на АДРЕСА_1 , оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції ухвалив рішення та апеляційний суд прийняв постанову в цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 листопада 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 червня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Буштинської селищної ради Тячівського районного суду Закарпатської області, треті особи: Державна архітектурна інспекція України, Управління Держгеокадастру в Тячівському районі Закарпатської області, про поділ домоволодіння на
АДРЕСА_1 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук