№ 307/4391/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 307/4391/22

провадження № 61-9589св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец Марина Юріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гаврилець Микола Богданович, до якої приєдналася приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец Марини Юріївни, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 травня 2024 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кожух О. А., Джуги С. Д., і виходив з такого.

Зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. про визнання договорів дарування недійсними.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником земельної ділянки розміром 0,1273 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2124455900:02:003:1192, а також розташованого на ній житлового будинку загальною площею 113,7 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

3. На початку червня 2019 року ОСОБА_2 , скориставшись її безпорадністю, запропонувала приватизувати належну їй земельну ділянку. Однак, 21 червня 2019 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М. Ю. було посвідчено договори дарування зазначеного вище житлового будинку та земельної ділянки.

4. Посилалася на те, що вона належить до представників національних меншин - є румункою, також є особою похилого віку, має проблеми із слухом та зором, перенесла сильні емоційні страждання після смерті чоловіка, не володіє державною мовою, а нотаріусом не було залучено перекладача, не прочитано вголос умови договорів, не роз'яснено їх змісту, більш того, не вручено їй примірника договору.

5. Зазначала, що договори дарування належного їй майна, яке є її єдиним житлом, вона підписала під впливом обману. Також посилалася на помилку та фіктивність договорів. Відповідач, яка є донькою її покійного чоловіка, стверджувала про здійснення процесу приватизації, розповідала, що буде постійно піклуватись про неї. Підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними ОСОБА_1 зазначала статті 203 215 229 234 235 Цивільного кодексу України.

6. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: поновити їй строк звернення до суду; визнати недійсними договір дарування земельної ділянки від 21 червня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 9728, та договір дарування житлового будинку, загальною площею 113,7 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 21 червня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М. Ю., реєстровий номер 9736.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

7. ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість. Подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, мотивовану тим, що оскільки оскаржувані договори укладені між сторонами 21 червня 2019 року, тому саме з цієї дати слід обчислювати перебіг позовної давності. Зауважувала, що позивачка раніше зверталася до Тячівського районного суду Закарпатської області з позовом про визнання договорів дарування недійсними (справа № 307/2483/20), за наслідками розгляду якого позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду. Вважала поданий позов у цій справі ідентичним та таким, що заявлений з пропуском строку позовної давності. Причини пропуску строку для звернення до суду, наведені позивачкою, не можуть вважатися поважними, оскільки не підтверджені належними і допустимими доказами.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

8. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 серпня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у поновленні строку звернення до суду з цим позовом. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 листопада 2022 року.

9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вік позивачки, стан здоров`я, відсутність інших близьких родичів та наявність єдиного спірного житла, відсутність фактичної передачі спірного житлового будинку та земельної ділянки, на якій цей будинок розташований, відповідачці та неволодіння українською мовою спричинило те, що позивачка неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договорів дарування та в силу статті 229 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним. Доводи позивачки про укладення таких договорів під впливом обману, їх фіктивність чи удаваність суд вважав необґрунтованими.

10. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом у цій справі. Доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності позивачка не надала.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 серпня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

12. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами за АДРЕСА_1 , що був укладений 21 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 9736.

13. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки розміром 0,1273 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124455900:02:003:1192, що був укладений 21 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 9728.

14. У решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

15. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними на підставі статті 229 ЦК України, однак помилково вважав, що позивачкою пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом. Зазначено, що перебіг позовної давності почався не з моменту укладення договору 21 червня 2019 року, а з серпня 2020 року - коли позивачка довідалася про порушення свого права, а саме про те, що будинок їй більше не належить. Крім того, згідно з приписами пункту 12 Прикінцевих та перехідник положень ЦК України, строки позовної давності продовжені на строк дії карантину, встановленою Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення корона-вірусної хвороби (COVID-19).

Узагальнені доводи касаційної скарги

16. 01 липня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гаврилець М. Б., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 травня 2024 року та залишити в силі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області

від 22 серпня 2023 року.

17. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 січня 2022 року у справі № 370/522/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки. (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не урахував, що позивачка ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не заявляла клопотання про поновлення строку позовної давності. Застосування судом апеляційної інстанції пункту 12 Прикінцевих та перехідник положень ЦК України заявниця вважає помилковим, оскільки позивачка не довела неможливості вчинення відповідної процесуальної дії саме у зв`язку з карантинними заходами.

19. Враховуючи вчинення ОСОБА_1 процесуальної дії щодо захисту свого ймовірно порушеного права у вересні 2020 року, при зверненні до суду з позовом про визнання оспорюваних у цій справі договорів недійсними (справа

№ 307/2483/20), а також явку позивачки на кожне судове засідання у цій справі, без посилань на обмеження впроваджені карантином, вважає, що відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

20. 02 серпня 2024 року приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. звернулася до Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гаврилець М. Б., на постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 травня 2024 року. Заява прийнята судом касаційної інстанції до розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

22. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року поновлено

ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 09 травня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 307/4391/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

23. 14 серпня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

24. Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року заяву приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гаврилець М. Б., залишено без руху.

25. Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року прийнято до розгляду заяву приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гаврилець М. Б., на постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 травня 2024 року.

Відзив на касаційну скаргу

26. 22 серпня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гаврилець М. Б., на постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 травня 2024 року. Однак, до відзиву не додано доказів направлення його іншим учасникам справи.

27. Згідно з частиною п`ятою статті 178, частиною четвертою статті 395 ЦПК України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

28. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік вказаний у цій статті та інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

29. Відповідно до четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

30. Ураховуючи невиконання ОСОБА_1 вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України, поданий відзив на касаційну скаргу підлягає поверненню без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 162822228,

ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок розташований на

АДРЕСА_1 .

32. Право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано на підставі довідки, виданої селищним головою Солотвинської селищної ради № 469

від 18 березня 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_1 побудувала до 1991 року житловий будинок, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , а також довідки, виданої Солотвинською селищною радою Тячівського району Закарпатської області за № 470 від 13 березня 2019 року, про присвоєння житловому будинку поштової адреси.

33. Рішенням Солотвинської селищної ради Тячівського району 24 сесії VII скликання № 562 від 30 травня 2019 року затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 2124455900:02:003:1192 та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1273 га, за рахунок земель Солотвинської селищної ради.

34. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових на нерухоме майно, індексний номер витягу 171158872, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1273 га, кадастровий номер 2124455900:02:003:1192.

35. 21 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договори дарування вказаної земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку, які посвідчені приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М. Ю., зареєстровані в реєстрі за № 9728 та № 9736.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

36. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

37. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

39. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

40. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

41. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

42. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

43. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

44. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

45. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

46. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

47. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

48. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

49. Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі

№ 905/1227/17.

50. Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

51. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

52. Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

53. Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

54. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав, повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

55. У справі, що переглядається в касаційному порядку, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка під час укладення оспорюваних договорів дарування неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, що в силу статті 229 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.

56. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржувалось сторонами в апеляційному порядку. Більш того, згідно з доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зазначене не спростовується заявницею також і в касаційному порядку.

57. Фактично предметом касаційного перегляду у цій справі, з урахуванням доводів касаційної скарги та положень частини першої статті 400 ЦПК України, є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у задоволенні заяви відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності.

58. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

59. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

60. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

61. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

62. При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

63. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

64. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

65. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

66. Позовна давність в Україні не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

67. У пунктах 119, 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. Поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

68. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

69. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

70. Встановивши, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася у серпні 2020 року, а з позовом у цій справі звернулася у листопаді 2022 року, суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

71. При оцінці визначення початку перебігу позовної давності суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до увагимомент, коли позивачка довідалася про те, що будинок їй більше не належить. Апеляційним судом надано оцінку доказам у справі у їх сукупності, враховано принцип «балансу вірогідностей». Крім того, правильно враховано поведінку позивачки та її попередні заяви, зокрема у справі

№ 307/2483/20. Зазначене відповідає, як принципам оцінки доказів, так і загальним засадам цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

72. Визначені пунктом 12 Прикінцевих та перехідник положень ЦК України підстави для продовження позовної давності зазначені судом апеляційної інстанції як додаткова підстава для висновку про дотримання позовної давності при зверненні ОСОБА_1 до суду з позовом у справі, що переглядається в касаційному порядку. З урахуванням наведених позивачкою у позовній заяві обставин щодо наявності у неї вад здоров`я, похилого віку, колегія суддів не вважає додаткове констатування апеляційним судом законодавчо визначеної підстави для продовження строку, визначеного статтею 257 ЦК України (на час дії карантину, встановленою Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення корона-вірусної хвороби (COVID-19)), таким, що впливає на обґрунтованість ухваленого судового рішення.

73. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають до застосуванню, надав належну правову оцінку доказам у справі та з урахуванням загальних принципів цивільного судочинства дійшов загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування у справі, що переглядається, наслідків пропуску строку позовної давності.

74. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

75. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

76. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин щодо початку перебігу позовної давності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

77. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

78. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

79. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гаврилець М. Б., та до якої приєдналася приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.

80. Додатково колегія суддів зауважує, що викладені у заяві приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. про приєднання до касаційної скарги самостійні підстави оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 09 травня 2024 року, які є відмінними від підстав оскарження, визначених у касаційній скарзі та ухвалі про відкриття касаційного провадження, не приймаються до уваги з огляду на положення статті 397 ЦПК України. Про відсутність правових підстав для визначення у заяві про приєднання до касаційної скарги нових вимог оскарження судового рішення, крім тих, що містяться у касаційній скарзі, вказував Верховний Суд в ухвалі від 29 серпня 2024 року у цій справі.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гаврилець Микола Богданович, до якої приєдналася приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец Марина Юріївна, залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович