№ 308/12877/16-ц

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 308/12877/16-ц

провадження № 61-8090св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: прокуратура Закарпатської області та Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 29 серпня 2017 року у складі судді Леміша О. М. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А. та Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Закарпатської області та Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури та суду.

Позов мотивовано тим, що 28 травня 2008 року відносно нього було порушено кримінальну справу за частиною другою статті 191 КК України. З 28 травня 2008 року по 03 грудня 2014 року він перебував під слідством та судом. Посилався на те, що кримінальне розслідування щодо нього тривало понад шість років за час якого він був відсторонений від посади та відносно нього обирався запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, у результаті чого поніс душевні страждання, які призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути моральну шкоду з Державної казначейської служби України на його користь у розмірі 3 946 752,00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 29 серпня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органів досудового розслідування прокуратури і суду, а саме: за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та перебування під слідством та судом у розмірі 250 219,30 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незаконними діями органів досудового слідства було порушено право позивача на свободу та особисту недоторканість, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та завдано моральної шкоди, що виявилось у душевних стражданнях, які він зазнавав у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності, підпискою про невиїзд, пов`язаними з цим обмеженнями у його житті, у порушенні нормального та звичного способу життя тощо.

Короткий зміст ухвали апеляційного суду

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 08 листопада

2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про те, що незаконними діями органів досудового слідства було порушено право позивача на свободу та особисту недоторканість, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та завдано моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

Державна казначейська служба України посилалась на те, що судами попередніх інстанцій не враховано вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди у частині дотримання принципу розумності та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди.

У рішеннях суду не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, завдана позивачу, співвідношення її розміру характеру та обсягу його душевних страждань.

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди суди попередніх інстанцій застосували розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» у розмірі 3 200,00 грн, проте не врахували пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівникам та інших виплат.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, у зв`язку із чим заявник вважав, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку щодо часткового задоволенні його позовних вимог.

Посилався на те, що судами попередніх інстанцій не враховані його доводи спричинення йому моральних страждань, а саме: факт перебування його до порушення кримінальної справи у статусі працівника міліції, факт спричинення шкоди його здоров`ю, факт фактично неможливості життєвих зав`язків, які були у нього до порушення кримінальної справи.

Вважав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що висновок експертного дослідження Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26 квітня 2017 року № 915 не є експертизою у розумінні статті 143 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), відповідно до якого орієнтовно-рекомендованою сумою компенсації було 1 233,36 розмірів мінімальної заробітної плати в Україні на момент винесення рішення судом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року касаційне провадження за касаційними скаргами Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області

від 08 листопада 2017 року передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 22 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби та зупинено виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області та Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури та суду, за касаційними скаргами Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 листопада 2017 року призначено до розгляду.

Відзиви на касаційні скарги до суду не надійшли

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 травня 2008 року старшим слідчим прокуратури Закарпатської області відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за № 9703808 за ознаками злочину передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

09 червня 2008 року у процесі розслідування вказаної кримінальної справи слідчим відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та 09 червня 2008 року пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

Постановою Хустського районного суду від 27 квітня 2009 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України повернуто прокурору Закарпатської області для організації проведення додаткового розслідування.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Закарпатської області

від 23 червня 2009 року постанову Хустського районного суду від 27 квітня 2009 року про повернення кримінальної справи прокурору Закарпатської області для організації додаткового розслідування залишено в силі, апеляційну скаргу прокурора Закарпатської області залишено без задоволення (а. с. 13, 14).

04 листопада 2009 року постановою слідчого прокуратури Закарпатської області на час провадження досудового слідства та розгляду кримінальної справи в суді ОСОБА_1 відсторонено від посади інспектора дозвільної системи Хустського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (а. с. 15, 16).

Вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 20 грудня 2010 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 191 КК України, виправдано за відсутністю у його діях складу злочину (а. с. 17-28).

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 03 березня 2011 року вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2010 року за апеляційною скаргою прокурора Виноградівського району Закарпатської області скасовано, справу повернуто на новий судовий розгляд до того ж суду у іншому складі (а. с. 29-31).

Вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 27 вересня 2011 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 191 КК України, виправдано за відсутністю у його діях складу злочину (а. с. 32-42).

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2011 року вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 27 вересня 2011 року за апеляційною скаргою прокурора Виноградівського району Закарпатської області скасовано, справу повернуто на новий судовий розгляд до того ж суду у іншому складі (а. с. 43-46).

Вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 12 листопада 2012 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 191 КК України виправдано за відсутністю у його діях складу злочину (а. с. 46-56).

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2013 року вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 12 листопада 2012 року за апеляційною скаргою прокурора Закарпатської області скасовано, справу повернуто на новий судовий розгляд до того ж суду у іншому складі, при цьому запобіжний захід залишено - підписку про невиїзд.

Постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 31 травня 2013 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 повернуто прокурору Закарпатської області для організації проведення додаткового розслідування, при цьому запобіжний захід ОСОБА_1 залишено попередній - підписка про невиїзд (а. с. 57-61).

Постановою старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Закарпатської області

від 27 грудня 2013 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю у його діях складу злочину передбаченого частиною другою статті 191 КК України, відомості про прийняте рішення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013070000000083, запобіжний захід відносно ОСОБА_1 та постанову про відсторонення

від посади, скасовано (а. с. 62-71).

11 травня 2014 року прокурором Закарпатської області було скасовано постанову старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області від 27 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження і постановою від 11 травня 2014 року кваліфікацію правопорушення у вказаному кримінальному провадженні змінено на частину третю статті 364 КК України.

Постановою старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області від 29 вересня 2014 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з набранням чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за вчинене особою діяння, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України. Відомості про прийняте рішення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013070000000083, запобіжний захід відносно

ОСОБА_1 та постанову про відсторонення від посади, скасовано

(а. с. 72-82).

09 жовтня 2014 року ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду постанову прокуратури Закарпатської області від 29 вересня 2014 року про закриття провадження, скасовано та провадження досудового слідства доручено слідчому відділу прокуратури Закарпатської області (а. с. 83-85).

03 грудня 2014 року постановою старшого прокурора відділу процесуального керівництва прокуратури Закарпатської області кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрито на підставі пункту 2 частини першої

статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, відомості про прийняте рішення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013070000000083, запобіжний захід відносно ОСОБА_1 та постанову про відсторонення від посади, скасовано (а. с. 86-96).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції частково не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями частин першої, другої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази та встановивши, що

ОСОБА_1 незаконно перебував у зазначений період під слідством і судом, дійшли правильного висновку про те, що позивач набув право на відшкодування завданої моральної шкоди, у зв`язку із постановленням щодо нього виправдувального вироку суду.

Вирішуючи питання розміру моральної шкоди суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що її розмір за кожен місяць перебування ОСОБА_1 під слідством і судом необхідно визначити, приймаючи за розрахункову величину розмір мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи у суді, встановлений Законом України «Про державний бюджет на 2017 рік», 3 200 грн.

При цьому, судами попередніх інстанцій враховані конкретні обставини справи, що внаслідок тривалого безпідставного перебування позивача під слідством та судом відбулися вимушені зміни у його житті, пов`язані із необхідністю захисту власних прав та інтересів, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

Щодо доводів касаційних скарг Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 про розмір відшкодування моральної шкоди Верховний Суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії» (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62).

Також не можуть бути прийняті посилання у касаційній скарзі Державної казначейської служби України на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», оскільки на правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія вказаного Закону не поширюється.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, тому підстав для їх скасування немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо зупинення виконання рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2018 року було зупинено виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2017 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 29 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович