№ 308/13654/21

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 308/13654/21

провадження № 61-8193св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Виконавчий комітет Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2022 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2021 року Виконавчий комітет Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - ВК Сюртівської сільської ради) звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, посилаючись на те, що 03 жовтня 2021 року о 05 год. 50 хв. до начальника Служби у справах дітей ВК Сюртівської сільської ради зателефонувала старший інспектор ювенальної поліції Відділу поліції Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області Ляшенко М. К. та повідомила про смерть малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживала по АДРЕСА_1 . З метою перевірки факту неналежного виконання ОСОБА_1 , в якої на утриманні перебувало ще троє малолітніх дітей, своїх батьківських обов`язків, працівники служби у справах дітей одразу виїхали на місце події. За місцем проживання відповідача було встановлено, що 02 жовтня 2021 року її нинішній чоловік ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, жорстоко побив спільну доньку ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - ОСОБА_2 за те, що дитина постійно втікала з дому (на момент прибуття служби у справах дітей тіло дитини знаходилося на ліжку, обличчя було темно-синього кольору). За словами відповідача, ОСОБА_5 самостійно встала з підлоги і лягла у ліжко, а вночі о 04 год. 41 хв. вона виявила, що дитина померла, після чого ОСОБА_3 викликав швидку медичну допомогу, яка констатувала факт настання смерті ще до приїзду медпрацівників. Створена на місці події комісія дійшла висновку про необхідність негайного відібрання у матері дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Під час обстеження дітей в міській дитячій клінічній лікарні у малолітньої ОСОБА_6 були виявлені сліди синців і побоїв. Дитина стверджувала, що її бив «папа» за те, що «не принесла воду і цигарки». В подальшому щодо відповідача було відкрите кримінальне провадження за частиною третьою статті 135 Кримінального кодексу України (далі - КК України), тобто залишення в небезпеці, що спричинило смерть людини (її доньки - ОСОБА_2 ). Крім того, ОСОБА_1 не давала колишнім чоловікам дітей на виховання, постійно наражала їх на небезпеку. Зокрема, відповідач терпіла побої від свого чоловіка, приховувала це від родичів, а про знущання над дітьми не повідомляла ні орган опіки та піклування, ні сільську раду, ні поліцію. Також згідно з довідкою Сюртівської сільської ради від 05 жовтня 2021 року № 16-01/678 малолітня ОСОБА_6 не відвідувала Паладь-Комарівецький заклад дошкільної освіти без поважних причин з 01 січня по 30 червня 2021 року, за що її відрахували з 01 вересня 2021 року. Враховуючи викладене, ВК Сюртівської сільської ради просив: позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради та ОСОБА_9 (на утримання ОСОБА_6 ) аліменти в розмірі 1/3 частки всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В судовому засіданні позивач відмовився від позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 аліментів на малолітню дитину ОСОБА_6 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2021 року у складі судді Данко В. Й. позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно її малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Обласний будинок дитини» аліменти на малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 частки всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову - 12 жовтня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ВК Сюртівської сільської ради довів факт ухилення відповідача від виконання обов`язків щодо виховання дітей. Наявні в матеріалах справи докази є достатніми для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно її трьох малолітніх дітей. Враховуючи, що діти позбавлені батьківського піклування з боку матері, існують підстави для стягнення з відповідача аліментів на малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубровської О. М. задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ВК Сюртівської сільської ради на користь ОСОБА_1 2 724 грн судового збору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 хоча й не виконувала в достатній мірі батьківських обов`язків відносно своїх малолітніх дітей, однак у процесі судового розгляду не було встановлено, що своєю винною поведінкою вона свідомо нехтувала обов`язками, тому, з урахуванням встановлених обставин, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У серпні 2022 року ВК Сюртівської сільської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2022 року, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2021 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи та дав неправильну оцінку доказам, якими підтверджено факт неналежного виховання відповідачем своїх дітей. У кримінальному провадженні № 12021071170000574, в якому ОСОБА_1 пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 135 КК України, досудовим розслідуванням встановлено, що відповідач, перебуваючи за місцем свого проживання поряд зі своїм чоловіком ОСОБА_3 , стосовно якого у кримінальному провадженні № 12021071170000572 до суду скеровано обвинувальний акт про обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 2, 4 частини першої статті 115, частиною першою статті 125 КК України, усвідомлюючи, що її донька ОСОБА_2 перебуває у небезпечному для життя стані внаслідок отриманих травм і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через її малолітство, а також внаслідок безпорадного стану, зумовленого заподіянням їй численних тілесних ушкоджень та погіршенням у зв`язку з цим стану її фізичного здоров`я, нехтуючи моральними та правовими нормами, що зобов`язують надавати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, та маючи реальну можливість надати ОСОБА_2 допомогу, не вжила можливих заходів для надання їй необхідної медичної допомоги, зокрема не доставила її до найближчого лікувального закладу, не викликала бригаду екстреної медичної допомоги, не повідомила про такий стан дитини жодній сторонній особі, органам влади чи правоохоронним органам, не вжила інших заходів для збереження життя і здоров`я своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 та завідомо залишила її без допомоги; у разі надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги можна було запобігти смерті ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_1 не вчинено жодних дій для захисту власної дитини від вітчима-вбивці, а також не вжито заходів для врятування життя дочки після отримання травм. Відповідач постійно наражала своїх дітей на небезпеку, не здатна була їх захистити і сама була жертвою свого чоловіка. Висновками психологічних досліджень підтверджується наявність у малолітньої ОСОБА_6 посттравматичного стресового розладу, який є наслідком фізичного та психологічного насильства з боку вітчима і мами. Також апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо її малолітніх дітей.

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дубровська О. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

20 вересня 2022 року справа № 308/13654/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 2, 4 частини другої статті 115, частиною першою статті 125 КК України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 жовтня 2021 року за № 12021071170000572, а саме в тому, що 02 жовтня 2021 року за місцем свого проживання він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, наніс руками, ногами та уламком дерев`яної ніжки столу численні удари дочці відповідача та ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за те, що остання втікала з дому. Вночі ІНФОРМАЦІЯ_6 було виявлено, що дитина померла.

Водночас відповідач ОСОБА_1 обвинувачується органами досудового розслідування у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 135 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 жовтня 2021 року за № 12021071170000574, а саме в залишенні в небезпеці малолітньої дочки ОСОБА_2 , що спричинило смерть дитини.

Згідно з актами оцінки рівня безпеки малолітніх дітей відповідача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складеними комісією ВК Сюртівської сільської ради, вказаний рівень дуже небезпечний, у зв`язку чим наявні підстави для негайного відібрання дітей у матері. Окрім того, комісія вирішила влаштувати дітей на обстеження в міську дитячу клінічну лікарню.

Випискою № 2748 з медичної картки хворої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується, що дитина поступила в міську дитячу клінічну лікарню 03 жовтня 2021 року з діагнозом: ГРВІ, гострий ринофарингіт, множинні забійні гематоми обличчя, правого та лівого стегон, обох сідниць, без порушення функцій.

04 жовтня 2021 року ВК Сюртівської сільської ради прийнято рішення: негайно відібрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від матері ОСОБА_1 ; передати малолітню ОСОБА_6 батькові ОСОБА_9 ; вжити заходів з влаштування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний будинок дитини» Закарпатської обласної ради (місто Свалява).

Згідно з довідками Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська дитяча клінічна лікарня» від 05 жовтня 2021 року № 2/156 та № 3/157 лікарсько-консультативною комісією рекомендовано оформити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в обласний будинок дитини міста Свалява.

Довідкою Сюртівської сільської ради від 05 жовтня 2021 року № 16-01/678 підтверджується, що в період з 01 січня по 30 червня 2021 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відвідувала Паладь-Комарівецький заклад дошкільної освіти без поважних причин, за що її відрахували з названого закладу з 01 вересня 2021 року.

Апеляційним судом також встановлено, що згідно з висновком від 08 липня 2022 року № 631/02-23 ВК Сюртівської сільської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно її малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з огляду на те, що до події, яка мала місце 03 жовтня 2021 року, жоден із суб`єктів, пов`язаних з подією, ні усно, ні письмово не звертався до органу опіки та піклування. ОСОБА_1 жодного разу не зверталася до служби у справах дітей, старости села чи сільської ради за допомогою аби захистити себе з дітьми. Навпаки, відповідач приховувала інформацію та прикривала кривдника (свого чоловіка), а дві її заяви до поліції не розглядалися по суті, так як були нею відкликані. ОСОБА_1 докладала значних зусиль аби інформація про п`яні побоїща чоловіка не виходила за межі сім`ї, щоб діти мовчали і не скаржилися на побої та щоб ніхто із сторонніх не чув криків про допомогу під час таких знущань.

На підтвердження своїх вимог позивач також посилався на: заяви ОСОБА_4 (батька ОСОБА_2 ) від 22 жовтня 2021 року та ОСОБА_9 (батька ОСОБА_6 ) від 09 листопада 2021 року, в яких заявники просили позбавити ОСОБА_1 батьківських прав через неналежне виконання своїх обов`язків; висновки психологів та висновок дослідження з використанням поліграфа.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що її сім`я не перебувала під соціальним супроводом, вона не притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання або неналежне виконання батьківських обов`язків. Допоки не трапилася трагедія в сім`ї, ніхто інший, крім неї, не займався вихованням та розвитком дітей. Адміністрація школи та класний керівник не мали жодних зауважень щодо виховання ОСОБА_10 , забезпечення дитини всім необхідним шкільним приладдям, одягом, харчуванням та не зверталися до органу опіки та піклування з вимогою провести з нею відповідну виховну роботу або вжити заходів впливу. Подані ОСОБА_4 та ОСОБА_9 заяви, в яких вони звинувачують її в неналежному виконанні материнських обов`язків, слід враховувати лише в частині того, що батьки не сплачували аліменти на дочок, не цікавилися їх життям, не забирали проживати до себе та практично не спілкувалися з дітьми. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо нехтування нею своїми обов`язками стосовно дітей та ухилення від їх виконання. Гематоми і синці на тілі її дочки ОСОБА_11 виникли внаслідок падіння з велосипеда в межах п`яти днів до трагедії в сім`ї. Дитина не відвідувала дошкільний заклад освіти у зв`язку із запровадженням карантину, пов`язаного з COVID-19, а також через не допуск вихователя внаслідок начебто здійснення оплати за дитячий садок не на той рахунок, хоча кошти були сплачені за правильними банківськими реквізитами.

Надаючи правову оцінку висновкам психологів від 10 листопада 2021 року, від 01 грудня 2021 року, від 04 квітня 2022 року та висновку спеціаліста-поліграфолога від 13 жовтня 2021 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за своїм змістом ці висновки не відповідають вимогам статті 102 ЦПК України, на підставі таких доказів не можна встановити дійсні обставини справи, тоді як судово-психологічна експертиза для з`ясування обставин щодо вчинення відповідачем можливих насильницьких дій стосовно дітей у справі не проводилася.

Крім того, апеляційний суд не погодився з висновком ВК Сюртівської сільської ради від 08 липня 2022 року № 631/02-23 про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав з огляду на те, що цей висновок складено за фактом трагедії, пов`язаної зі смертю малолітньої ОСОБА_2 , та за своїм змістом лише констатує факт «свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків стосовно своїх малолітніх дітей» без проведення його перевірки, хоча сім`я відповідача не відносилася до сімей соціально неблагонадійних, не перебувала на обліку в службі у справах дітей, а тому відповідала середньостатистичній сім`ї за благонадійністю.

При цьому в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази щодо ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків чи вчинення нею насильницьких дій стосовно сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В ході судових засідань судом апеляційної інстанції не виявлено з боку ОСОБА_1 ознак байдужості до долі дітей, навпаки, встановлено, що відповідач відвідувала дітей в обласному будинку дитини в місті Свалява, приймала участь в їх житті та в законний спосіб бажала повернути. За тих життєвих обставин, що склалися, мати намагалася створити дітям належні соціально-побутові умови проживання.

Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Жорстоке поводження з дитиною полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

ЄСПЛ в рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини.

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, врахувавши вищенаведені норми матеріального права та взявши до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведена, дійшов обґрунтованого висновку про те, що поведінка ОСОБА_1 відносно своїх дітей свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої батьківські обов`язки. В матеріалах справи відсутні дані, які негативно характеризують відповідача, зокрема дані про винну поведінку в ухиленні від виховання своїх дітей, у свідомому нехтуванні батьківськими обов`язками, про жорстоке поводження, насильство, застосування недопустимих методів виховання, приниження людської гідності дітей з боку матері.

За обставин недоведеності свідомого нехтування матір`ю своїми батьківськими обов`язками, враховуючи позицію відповідача, яка заперечила проти позову і підтримує зв`язок з дітьми, які в неї наразі відібрані, місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Що стосується доводів заявника, наведених в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 164 СК України у подібних правовідносинах, то колегія суддів зазначає таке.

Як підстави позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав СК України передбачає їхню винну протиправну поведінку, що виражається в різних формах, вичерпний перелік яких міститься в частині першій статті 164 цього Кодексу. До них, зокрема, належать:

- жорстоке поводження з дитиною (пункт 3), яке проявляється у будь-яких формах фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо;

- засудження за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункт 6). До умисних злочинів щодо дитини можна віднести замах на вбивство, намагання довести або доведення до самогубства, нанесення тілесних ушкоджень, побої, катування, зараження венеричною хворобою, зґвалтування, залишення в небезпеці тощо. По даній формі винної поведінки батьків необхідно враховувати такі обставини. По-перше, підстави для позбавлення батьківських прав відсутні при здійсненні злочину батьками через необережність (наприклад, випадкове заподіяння шкоди здоров`ю дитини під час гри, при домашніх роботах тощо). Тому вкрай важлива кваліфікація скоєного. По-друге, слід мати на увазі, що згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тобто особа, що вчинила такого роду злочини, не може бути носієм батьківських прав та обов`язків, захищати права своїх дітей, представляти їх інтереси. Однак позбавлення батьківських прав на цій підставі можливе лише після вступу в силу відповідного судового вироку. І по-третє, винність батьків (одного з батьків) у вчиненні злочину не відносно дітей не може бути підставою для позбавлення їх (його) батьківських прав.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд не встановив підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження жорстокого поводження з дітьми саме з боку матері.

Сама по собі наявність кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 135 КК України, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки позбавлення батьківських прав за пунктом 6 частини першої статті 164 СК України можливе лише після вступу в законну силу обвинувального вироку суду. Разом з тим у випадку виникнення вказаних обставин після набрання судовим рішенням законної сили позивач не позбавлений права пред`явити у встановленому законом порядку новий позов до відповідача з наданням необхідних доказів на підтвердження своїх вимог.

Отже, з урахуванням встановлених в цій справі обставин не вбачається неправильного застосування апеляційним судом положення частини першої статті 164 СК України.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що при розгляді позову та вирішенні справи по суті апеляційним судом було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, цим судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про не дослідження судом апеляційної інстанції наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк