№ 308/15009/18

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 308/15009/18

провадження № 61-3735св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ядзакі Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2021 року у складі судді Лемак О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 березня 2022 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ядзакі Україна» (далі - ТОВ «Ядзакі Україна») про встановлення факту трудових відносин, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 07 лютого 2017 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді водія. Першочергово, працював водієм за цивільно-правовою угодою, а через 1,5 місяці роботи на вимогу відповідача 15 березня 2017 року зареєструвався приватним підприємцем із видом діяльності за КВЕД - 49.31 - надання транспортних послуг наземним транспортом міського та приміського сполучення.

20 березня 2017 року між ним та відповідачем укладений договір про надання послуг, як з підприємцем, зі строком дії до 31 грудня 2017 року. За умовами договору відповідач доручив, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання надавати послуги з перевезення пасажирів. Під час виконання договору він використовував транспортні засоби, які належать відповідачу, надавав інші супутні послуги на вимогу замовника. Після закінчення строку дії договору продовжував працювати на посаді водія.

06 листопада 2018 року директор ТОВ «Ядзакі Україна» викликав позивача до себе і без будь-яких пояснень надав до підписання додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, відповідно до пункту 1 якої нібито достроково розірваний договір від 20 березня 2017 року за угодою сторін. Позивач розгубився, підписав додаткову угоду № 1, причини такої поведінки відповідач йому не повідомив.

Зазначає, що строк дії договору про надання послуг закінчився ще 31 грудня 2017 року і зміни до нього не вносилися, про що свідчить додаткова угода № 1 від 06 листопада 2017 року. Відповідно він не міг бути достроково розірваним на підставі додаткової угоди № 1 від 06 листопада 2018 року.

За таких обставин вважає, що був звільнений з роботи з порушенням приписів трудового законодавства.

Вважав, що між ним та відповідачем існували трудові відносини, які не були оформлені відповідачем відповідно до чинного законодавства, що призвело до незаконного звільнення з роботи, позбавлення його та його сім`ї у складі неповнолітнього сина та матері-пенсіонерки єдиного засобу до існування - його заробітної плати.

Зазначив, що умови договору про надання послуг від 20 березня 2017 року не виконувались, він не був належно оформлений на посаду водія, однак фактично допущений до виконання робіт, які входять до переліку кваліфікаційного довідника посад - водій автотранспортного засобу.

Відносини, які склалися між ним та відповідачем не можна вважати цивільно-правовими. Він фактично був допущений до роботи на посаді водія в період з 20 березня 2017 року, на якій працював до 06 листопада 2018 року включно. Щодня виконував обов`язки водія. Приходив на роботу у визначений Правилами внутрішнього трудового розпорядку час та перебував на роботі повний робочий день, по мірі необхідності працював понаднормово. Розмір заробітної плати визначав відповідач, оплачувалися відрядження згідно норм визначених законодавством України для працівників. Щомісячно отримував заробітну плату із погодинною ставкою - 56,8 грн.

Позивач просив:

встановити факт трудових відносин з ТОВ «Ядзакі Україна» та роботи на посаді водія в період з 20 березня 2018 року до 06 листопада 2018 року включно;

зобов`язати ТОВ «Ядзакі Україна» поновити його на роботі на посаді водія з 07 листопада 2018 року;

стягнути з ТОВ «Ядзакі Україна» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в період з 07 листопада 2018 року по день виконання рішення суду із розрахунку погодинної оплати робочого часу - 56,8 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2021 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 березня 2022 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Ядзакі Україна» про встановлення факту трудових відносин, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту трудових відносин, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів, що в період з 20 березня 2017року по 06 листопада 2018 року він перебував в трудових відносинах з ТОВ «Ядзакі Україна», зокрема, не надано доказів про прийняття позивача на роботу, фактичний допуск його до роботи, про ознайомлення його з правами та обов`язками, умовами праці, правилами техніки безпеки, правилами внутрішнього трудового розпорядку, тривалістю робочого часу та відпочинку, порядок оплати, наявність на робочому місці, де він буде працювати, а також відсутні докази на підтвердження передання трудової книжки відповідачу. Враховуючи викладене, а також те, що 06 листопада 2018 року сторони достроково розірвали договір про надання послуг від 20 березня 2017 року за згодою сторін, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про поновлення позивача на роботі на посаді водія з 07 листопада 2018 року задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що ним не підписувались зміни № 1 до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, оскільки вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами відповідно до статей 77 78 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). З огляду на те, що позовні вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, суд вважав, що підстави для їх задоволення відсутні.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 , укладаючи з ТОВ «Ядзакі Україна» договір про надання послуг, розумів і повинен був розуміти його зміст та вільно бажав без будь-якого примушення настання для себе таких правових наслідків, які пов`язані зі здійсненням господарської діяльності, а не як діяльність найманого штатного працівника підприємства; між сторонами наявні цивільно-правові відносини, а не трудові відносини.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом через один місяць і двадцять один день та при цьому не просив суд поновити йому місячний строк як такий, що пропущений з поважних причин, проте позовні вимоги не є доведеними та саме з цих підстав необхідно відмовити позивачу у заявлених вимогах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 березня 2022 року; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не навели мотиви відмови у задоволенні позову, порушили норми матеріального та процесуального права, неправильно встановили природу спірних правовідносин, а саме не врахували наступні обставини: договір від 20 березня 2017 року не міг бути достроково розірваний додатковою угодою № 1 від 06 листопада 2018 року, оскільки його строк закінчився 31 грудня 2017 року; позивач не здійснював підприємницьку діяльність за КВЕД 49.31 - надання транспортних послуг, ні до роботи у відповідача, ні після звільнення та не мав у власності транспортного засобу, наявність якого є обов`язковою умовою надання транспортних послуг; суд першої інстанції не мотивував застосування ним статей 837 843 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регулюють договір підряду; суд апеляційної інстанції встановивши, що між сторонами існували правовідносини за договором про надання послуг, на думку позивача, помилково вказав, що не має значення якими цивільними нормами регулюються правовідносини, оскільки правове значення у даному спорі має вид правовідносин, які були між сторонами (трудові чи цивільно-правові); суд апеляційної інстанції не спростував доводи позивача про те, що сторонами не виконувались умови договору про надання послуг; суди не врахували, що позивач дотримувався правил внутрішнього розпорядку, мав особистий «ай ді» код № 7825, за яким видавався пропуск та відповідач фіксував перебування позивача на робочому місці; в оскаржуваних рішеннях відсутні аргументи відхилення доказів про оплату праці позивача із розрахунку відпрацьованих годин на місяць із встановленою ставкою за оплату 1 години роботи; пункти 2.1, 2.2, 3.1 не є умовами договору про надання послуг; відносини, які склалися між сторонами не можна вважати цивільно-правовими, оскільки позивач під контролем та за завданням відповідача щоденно виконував роботу водія, жодного ризику за свою діяльність не ніс, виконував роботу та отримував оплату; суд не мотивував, чому не врахував порядок нарахування заробітної плати за зарплатною відомістю та відсутність актів виконаних робіт, за якими здійснюється оплата послуг, у випадку існування договірних підприємницьких відносин; висновок суду, про те, що заробітна плата позивача є значно вищою, ніж працівників по заводу, не спростовує факт трудових відносин, оскільки позивач отримував значно більшу зарплату, у зв`язку з компенсуванням відряджень за межі України; позивач не підписував зміни № 1 від 30 грудня 2017 року до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, вартість почеркознавчої експертизи не зміг сплатити через велику суму, відсутність роботи, знаходження на його утриманні престарілої матері та неповнолітнього сина, при цьому днем підписання змін до договору була субота, а останній день роботи позивача у 2017 року - 28 грудня 2017 року; крім того, на думку позивача, зміни до договору № 1 від 30 грудня 2017 року до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, з`явилися після подання ним позову; суди не взяли до уваги, що чинним законодавством України визначено принцип презумпції наявності трудових відносин та не врахували постанов Верховного Суду, у яких здійснене розмежування трудових відносин від цивільних (від 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16-ц, від 08 жовтня 2018 року у справі № 553/954/17, від 16 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 227/3225/15; позивач зазначає, що у відповідності до статті 24 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), він вважається таким, що працював по трудовому договору та на нього поширюються вимоги трудового законодавства; суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 17 березня 2022 року приєднав до матеріалів справи листи відповідача від 16 лютого та 16 березня 2022 з порушенням приписів ЦПК України, оскільки вони, зокрема, не мають вихідних номерів та підписані особою, повноваження якої на підписання вказаних листів від юридичної особи не встановлені; висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду є помилковим, оскільки для вимог про встановлення факту трудових відносин такого строку не існує, а наказ про звільнення відповідачем не видавався.

Позиція інших учасників справи

У травні 2022 року ТОВ «Ядзакі Україна» через представника Бугайчук О. П., подало відзив на касаційну скаргу,у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 березня 2022 року залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що висновки, викладені у постановах, на які посилається позивач, зроблені за результатом розгляду справ щодо інших фактичних обставин; позивач самостійно подавав документи для проведення реєстраційних дій щодо себе як фізичної особи - підприємця (далі - ФОП), розуміючи уже на той час свій статус ФОП, а не найманого працівника та ризики, пов`язані із здійсненням підприємницької діяльності; твердження позивача, що після закінчення строку дії договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, він продовжив виконувати обов`язки водія, не відповідає дійсним обставинам, оскільки позивач продовжив надавати послуги на період до 31 грудня 2018 року відповідно до змін № 1 від 30 грудня 2017 року до договору; твердження позивача про те, що він не мав у власності транспортний засіб, наявність якого є обов`язковою умовою для надання транспортних послуг за КВЕД 49.31 є необґрунтованим, оскілки КВЕД не визначає умови до здійснення господарської діяльності; аргументи позивача про встановлення судом апеляційної інстанції незаконності рішення суду першої інстанції через неправильне визначення природи правовідносин та неправильне застосування норм матеріального права, не відповідають дійсності, оскільки судом апеляційної інстанції зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права; зазначивши, що судами не врахований принцип презумпції наявності трудових відносин, позивач не довів існування між сторонами ознак трудових правовідносин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано з суду першої інстанції справу № 308/15009/18.

У травні 2022 року матеріали цивільної справи № 308/15009/18 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16-ц, від 08 жовтня 2018 року у справі № 553/954/17, від 16 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 227/3225/15, від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 20 березня 2017 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ядзакі Україна» укладений договір про надання послуг.

Відповідно до пункту 1.1 договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати транспортні послуги з перевезення пасажирів, що включають в себе усі види послуг за КВЕД: 49.31, пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення та інші послуги згідно витягу з реєстру платників єдиного податку 3-ї групи виконавця (надалі - «послуги») на період з моменту підписання договору до 31 грудня 2017 року. Під час надання послуг згідно даного договору, виконавець використовує транспортні засоби, які належать замовнику.

30 грудня 2017 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ядзакі Україна» укладені зміни № 1 до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, згідно яких сторони погодилися пункт 1.1 договору викласти в новій редакції: «замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати транспортні послуги з перевезення пасажирів, що включають в себе усі види послуг за КВЕД: 49.31, пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення та інші послуги згідно витягу з реєстру платників єдиного податку 3-ї групи виконавця (надалі - «послуги») на період з моменту підписання договору до 31 грудня 2018 року. Під час надання послуг згідно даного договору, виконавець використовує транспортні засоби, які належать замовнику. У разі якщо жодна із сторін не заявила про намір припинення договору за 30 календарних днів до його закінчення, договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік».

06 листопада 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ядзакі Україна» укладена додаткова угода № 1 до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, відповідно до якої сторони погодилися договір про надання послуг від 20 березня 2017 року достроково розірвати за згодою сторін 06 листопада 2018 року.

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з реєстру платників єдиного податку № 1707013400868/13-00 від 21 березня 2017 року, ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку 3 групи з 15 березня 2017 року.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1005127660 від 18 березня 2019 року, ФОП ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність в період з 15 березня 2017 року по 19 листопада 2018 року, вид діяльності: КВЕД 49.31 пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП Українивизначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП Українитрудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП Українипрацівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 626 ЦК Україницивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (стаття 902 ЦК України).

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 204/3645/20 (провадження № 61-2520св22) зроблено висновок, що: «з аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. […] Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду».

Згідно частини першої статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно статті 79 ЦПК Українидостовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши усі надані сторонами докази на предмет належності та достатності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами (ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем та ТОВ «Ядзакі Україна») у період з 20 березня 2017 року до 06 листопада 2018 року існували цивільні відносини, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з огляду на наступне.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог, а відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не мотивував застосування ним статей 837 843 ЦК України, які регулюють договір підряду, не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову через те, що між сторонами виникли цивільні правовідносини.

Щодо тверджень касаційної скарги про те, що позивач не підписував зміни № 1 від 30 грудня 2017 року до договору про надання послуг від 20 березня 2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що позивач не надав допустимих доказів того, що підпис у змінах № 1 від 30 грудня 2017 року до договору про надання послуг від 30 березня 2017 року йому не належить, тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16-ц, від 08 жовтня 2018 року у справі № 553/954/17, від 16 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 227/3225/15, від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц оскільки правовідносини, які склалися в зазначених справах, не є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду в справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди із судовими рішеннями, переоцінки доказів у справі, не спростовують мотиви та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які з урахуванням підстав позову дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 204/3645/20 (провадження № 61-2520св22) не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, судові рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 березня 2022 року залишитибез змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук