Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа №308/21102/13-ц
провадження №61-9821св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє у власних інтересах та як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області, третя особа - комунальне підприємство «Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 1», про зобов`язання надати інше благоустроєне жиле приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє у власних інтересах та як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів:
Кожух О. А., Куштана Б. П., Фазикош Г. В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє у власних інтересах та як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідач - виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області,
третя особа - комунальне підприємство «Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 1»,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє у власних інтересах та як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області, третя особа - комунальне підприємство «Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 1» (далі - КП «ЖРЕР №1»), з позовом, у якому просили зобов`язати відповідача надати їм інше благоустроєне жиле приміщення з врахуванням вимог закону щодо норм, розміру та вимог до житлової площі, розміром не менше 54,6 кв. м.
2. Позовна заява мотивована тим, що позивачі проживали та були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира перебувала у комунальній власності.
3. 01 травня 2011 року між КП «ЖРЕР №1» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій.
4. На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради від 22 вересня 1987 року №209 вказаний будинок було визнано аварійним, у зв`язку з чим частину мешканців відселено у благоустроєні квартири.
5. 19 червня 2012 року у вказаному будинку сталася пожежа, внаслідок якої частина квартир згоріла повністю, та квартира, в якій проживали позивачі, стала непридатною для проживання.
6. Оскільки будинок було визнано аварійним, вони підлягали виселенню у відповідності до статті 110 ЖК Української РСР із наданням іншого благоустроєного жилого приміщення.
7. Частину житлового будинку, в якій знаходилась квартира позивачів, було знесено.
8. Неодноразові звернення до відповідача щодо надання іншого жилого приміщення результату не дали.
9. Посилаючись на дані обставини, позивачі просили позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10. Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2014 року у складі судді Бенца К. К. позов задоволено.
Зобов`язано виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її неповнолітнім дітям:
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у зв`язку із аварійним станом будинку та його знесенням інше благоустроєне жиле приміщення з урахуванням вимог закону щодо норм, розміру та вимог до житлової площі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
11. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають до задоволення, оскільки позивачі належними і допустимими доказами довели ті обставини, на які посилалися, як на підставу своїх позовних вимог. Позивачі, у яких відсутнє інше житло, мають право на отримання іншого благоустроєного жилого приміщення у зв`язку з тим, що будинок
АДРЕСА_2 , в якому знаходиться квартира, де вони проживають, є непридатним для проживання і, за твердженням позивачів, частина будинку, де знаходилась їх квартира, було знесено.
12. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 05 квітня 2018 року заяву виконавчого комітету Ужгородської міської ради про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
13. Виконавчий комітет Ужгородської міської ради оскаржив заочне рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
14. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області задоволено. Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
15. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачі у квартирі АДРЕСА_1 , не проживали з 2000 року, житлом - забезпечені, а відтак, відсутні правові підстави для задоволення позову.
16. Апеляційний суд також указав, що інформація щодо аварійності будинку АДРЕСА_2 належними та допустимими доказами не доведена, оскільки згідно копії рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22 вересня 1987 року
№ 209, наданого представником відповідача до суду, відсутні будь-які відомості про прийняте рішення відносно будинку у
АДРЕСА_2 . Також відповідно до інформації виконкому Ужгородської міської ради, отриманої на запит апеляційного суду, згідно наявних відомостей рішень щодо визнання аварійним будинку
АДРЕСА_2 не приймалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року, ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , що діє у власних інтересах та як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18. Касаційна скарга мотивована тим, що судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Висновки, викладені в постанові апеляційного суду не відповідають обставинам справи.
19. Апеляційним судом безпідставно зроблено висновок про необхідність скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи забезпеченість позивачів житлом станом на 2017 рік. Зазначивши, що у власності ОСОБА_1 із 27 вересня 2010 року є в наявності об`єкт незавершеного будівництва готовністю 28,12%, а станом на 2017 рік ОСОБА_2 уже мала у власності квартиру у м. Ужгороді та була знята з квартирного обліку у зв`язку з отриманням пільгового довготермінового кредиту на поліпшення житлових умов, апеляційний суд не навів нормативного обґрунтування, що наявність у ОСОБА_1 об`єкту незавершеного будівництва готовністю 28,12% є доказом того, що ОСОБА_1 забезпечена житлом.
20. Також зазначено, що оскільки у Ужгородській міській раді відсутні програми будівництва житла, а соціальні програми щодо надання квартир вирішуються шляхом виділення коштів з місцевого бюджету на придбання житла, то при задоволенні позовних вимог щодо ОСОБА_2 та її малолітніх дітей вона матиме змогу погасити кредит та отримати власне житло без ризику його втратити через відсутність коштів.
21. Аргументом касаційної скарги також указано, що питання відновлення права на житло є вважливим для позивачів та їх малолітніх дітей.
22. Касаційна скарга також містить посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
23. У відзиві виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області заперечив проти доводів касаційної скарги, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі. Судом апеляційної інстанції повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених позовних вимог та правильно застосовано норми процесуального та матеріального права під час розгляду справи. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
24. Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25. Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
26. Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27. Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її неповнолітні діти
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у квартирі
АДРЕСА_1 .
28. Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітній
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за виключенням неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за вказаною адресою, що підтверджується довідкою
КП «ЖРЕР №1» від 06 вересня 2013 року.
29. Спірна квартира перебувала у комунальній власності - у власності Ужгородської міської ради.
30. У листі - відповіді від 11 грудня 2003 року № К -1686/02-6 за підписом міського голови Погорелова В. В., який надісланий на адресу Закарпатської обласної державної адміністрації та ОСОБА_1 , міський голова зазначає, що рішенням виконкому від 22 вересня 1987 року № 209 будинок АДРЕСА_2 визнано аварійним, частину мешканців відселено у благоустроєні квартири. У зв`язку з відсутністю коштів на житлове будівництво, відселення сім`ї ОСОБА_1 у благоустроєну квартиру вирішуватиметься при наявності житла, згідно списків першочерговиків. Проведення ремонтних робіт у згаданому будинку для забезпечення хоча б елементарних умов для проживання мешканців, є недоцільним через його аварійний стан.
31. 01 травня 2011 року між КП «ЖРЕР №1» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкових територій, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 .
32. 19 червня 2012 року у будинку по АДРЕСА_2 сталася пожежа, внаслідок якої пошкоджено зокрема, квартиру НОМЕР_1 , що стверджується довідкою Ужгородського районного відділу Управління Держтехногенбезпеки у Закарпатській області від 20 червня 2012 року за №01/625 та даними акту про пожежу від 19 червня 2012 року.
33. Згідно довідки КП «ЖРЕР №1» від 06 вересня 2013 року № 2539 квартира АДРЕСА_1 непридатна для проживання.
34. Згідно актів КП «ЖРЕР №1» щодо перевірки дотримання паспортного режиму від 26 червня 2012 року та від 03 липня 2012 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані, але не проживають у квартирі
АДРЕСА_1 з 2000 року.
35. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно, ОСОБА_1 має у власності із 27 вересня 2010 року об`єкт незавершеного будівництва готовністю 28,12% у АДРЕСА_3. 36 . На час звернення відповідача із заявою про перегляд оскаржуваного заочного рішення (листопад 2017 року) ОСОБА_2 уже мала у власності квартиру АДРЕСА_6 та була знята з квартирного та кооперативного обліку у зв`язку з отриманням пільгового довготермінового кредиту на поліпшення житлових умов.
37. На підтвердження позовних вимог, позивачі посилаються на рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22 вересня 1987 року № 209 про те, що будинок АДРЕСА_2 визнано аварійним.
38. Згідно рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради
від 22 вересня 1987 року № 209, наданого представником відповідача до суду, відсутні жодні відомості про прийняте рішення відносно будинку
АДРЕСА_2 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
39. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
40. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
41. Згідно з частино першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
42. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
43. Звертаючись з позовом у справі, яка переглядається, позивачі просили зобов`язати відповідача надати інше благоустроєне жиле приміщення, через визнання будинку, у якому розміщена квартира де проживають позивачі, аварійним.
44. На підтвердження позовних вимог, позивачі посилаються на рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22 вересня 1987 року № 209 про те, що будинок АДРЕСА_2 визнано аварійним.
45. Відповідно до положень пунктів 1-4, 8, 12-13 частини першої статті 15 ЖК Української РСРвиконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства, на території району, міста, району в місті здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30); керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша статті 18); здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду; здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків, скасовують рішення загальних зборів або правління житлово-будівельного кооперативу, що суперечать законодавству (стаття 138); здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам (стаття 154); подають громадянам допомогу в проведенні ремонту жилих приміщень (стаття 178).
46. Згідно статті 18 ЖК Української РСР управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
47. Відповідно до статті 30 ЖК Української РСР державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством.
48. Відповідно до пункту б) статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчого органу міських рад делеговані наступні повноваження, зокрема: облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.
49. За змістом статей 110 112 ЖК Української РСР громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного житлового приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий. Якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією, а вразі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.
50. Відповідно до статті 113 ЖК Української РСРнадаване громадянам у зв`язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього Кодексу. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норми жилої площі. Якщо наймач або член сім`ї, що поживає разом з ним, має право на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жиле приміщення надається з урахуванням норми додаткової жилої площі. У разі виселення з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання жилого приміщення в даному населеному пункті, виселюваному надається жиле приміщення відповідно до встановленого розміру.
51. Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд урахував інформацію виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області від 05 травня 2020 року (а. с. 14 т. 2), надану на запит апеляційного суду, відповідно до якої згідно наявних відомостей рішень щодо визнання аварійним будинку АДРЕСА_2 не приймалось.
52. Разом із тим, апеляційний суд не дав жодної правової оцінки наявному на а. с. 64 т. 1 листу - відповіді від 11 грудня 2003 року № К -1686/02-6 за підписом міського голови Погорелова В. В., який надісланий на адресу Закарпатської обласної державної адміністрації та ОСОБА_1 , міський голова зазначав, що рішенням виконкому від 22 вересня 1987 року № 209 будинок АДРЕСА_2 визнано аварійним, частину мешканців відселено у благоустроєні квартири. У зв`язку з відсутністю коштів на житлове будівництво, відселення сім`ї ОСОБА_1 у благоустроєну квартиру вирішуватиметься при наявності житла, згідно списків першочерговиків. Проведення ремонтних робіт у згаданому будинку для забезпечення хоча б елементарних умов для проживання мешканців, є недоцільним через його аварійний стан.
53. Апеляційний суд також зіслався на акти КП «ЖРЕР №1» щодо перевірки дотримання паспортного режиму від 26 червня 2012 року та від 03 липня 2012 року відповідно до яких ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані, але не проживають у квартирі АДРЕСА_1 з 2000 року.
54. Разом із тим, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що предметом доказування у цій справі є встановлення наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про визнання житла аварійним, а не встановлення факту проживання або непроживання осіб у такому приміщенні.
55. Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачі в установленому законом порядку були визнані такими, що втратили право користування спірною квартирою.
56. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
57. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
58. Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
59. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
60. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
61. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
62. Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
63. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
64. У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).
65. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
66. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06,
пункт 47).
67. Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява
№ 20082/02, пункт 56, ECHR 2009-...).
68. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
69. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
70. У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
71. Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», пункт 60).
72. Суд апеляційної інстанції не дослідив питання на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції та захистом права позивачів на користування житловим приміщенням.
73. Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив чи найкращим чином забезпечуються інтереси малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чи не становитиме це надмірний тягар, та чи не стануть діти безхатченками.
74. Зіславшись на те, що у власності ОСОБА_1 із 27 вересня 2010 року є в наявності об`єкт незавершеного будівництва готовністю 28,12%, а станом на 2017 рік ОСОБА_2 уже мала у власності квартиру
у м. Ужгороді Закарпатської області та була знята з квартирного обліку у зв`язку з отриманням пільгового довготермінового кредиту на поліпшення житлових умов, апеляційний суд не з`ясував, чи є таке житло придатним для проживання, у тому числі малолітнім дітям.
75. Колегія суддів зауважує, що скасовуючи заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2014 року та приймаючи 04 червня 2020 року нову постанову про задоволення позову, апеляційний суд урахував обставини та факти, які виникли після значного проміжку часу з моменту вирішення цієї справи місцевим судом.
76. Крім того, апеляційний суд не дав жодної правової оцінки наданим стороною позивачів, на спростовування відсутності доказів, які підтверджують факту аварійності будинку по
АДРЕСА_2 , судовим рішення, у тому числі суду касаційної інстанції, у аналогічній справі № 308/2280/13.
77. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
78. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
79. За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263, частині четвертій статті 411 ЦПК України, не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діє у власних інтересах та як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.
3. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2020 року
скасувати.
4. Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О. С. Ткачук