ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2020 року
м. Київ
справа №308/3864/16-а
адміністративне провадження №К/9901/6996/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду Закарпатської області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Онишкевича Т.В. Дяковича В.П., Іщук Л.П. від 26.10.2016,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду Закарпатської області (далі - УПФ, відповідач), у якому просив:
- Визнати протиправною відмову УПФ у призначенні йому щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці;
- скасувати рішення комісії управління Пенсійного фонду України у місті Ужгороді Закарпатської області №15 від 17.03.2016, викладене у вкладці №24 до протоколу, про відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання (далі - спірне рішення);
- зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплачувати йому як судді у відставці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, на підставі та в порядку, регламентованому Законом України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI) з 23.02.2016 (далі - спірне довічне грошове утримання).
2. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивач зазначав, що, маючи достатній стаж роботи на посаді судді, 23.03.2015 звернувся до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) з заявою про відставку відповідно до статті 126 Конституції України, яка, однак, з порушенням строку розгляду такої заяви, встановленого законом, була розглянута лише 05.11.2015, після чого внесено відповідне подання до Верховної Ради України (далі - ВРУ).
3. Разом з тим, ВРУ з порушенням, на думку позивача, положень Конституції України та Закону України від 10.02.2010 №1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі - Закон №1861-VI) розглянула подання ВРЮ про звільнення його з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку поза межами розумного строку й лише 04.02.2016 прийняла постанову №996-VІІІ з цього питання.
4. Позивач вказує, що внаслідок тривалого розгляду поданої ним заяви про звільнення з посади судді, який обумовлений протиправною бездіяльністю уповноважених органів державної влади, а саме: ВРЮ та ВРУ, ОСОБА_1 був відрахований зі штату суду лише 22.02.2016 відповідно до наказу голови суду №35/02-06.
5. Звернувшись в подальшому до УПФ із заявою про призначення щомісячного довічного утримання позивач отримав відмову, мотивовану посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII), яким скасовано норми пенсійного забезпечення особам, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначається відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
6. Позивач наголошував, що такі дії та рішення відповідача щодо відмови в призначенні йому довічного грошового утримання як судді є протиправними, оскільки тривалий період, протягом якого не вирішувалось питання про його звільнення з посади судді у відставку не залежав від його волі, відтак не повинен впливати на вирішення питання про призначення, нарахування й виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за законодавством, чинним на час реалізації ним права на призначення й виплату щомісячного грошового утримання, та в подальшому при звільненні з посади у відставку.
7. Окрім цього, у позовній заяві наводились аргументи про те, що право на відставку та на щомісячне грошове утримання суддів він набув ще в 2007 році, у зв`язку з чим вважає, що він набув право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі залежно від стажу роботи на час звернення з відповідною заявою, що становить 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, оскільки статус судді у відставці включає в себе й право на основні елементи соціального захисту.
8. ОСОБА_1 посилався й на те, що право на вказаний розмір грошового утримання він набув ще до внесення відповідних змін у законодавстві, зокрема, до прийняття Закону №213-VIII, а також до набуття чинності Законами України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", від 27.03.2014 №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закони №3668-VI, №1166-VII, №76-VIII відповідно), а тому наполягає на протиправності спірного рішення і дій УПФ, оскільки відмова відповідача у призначенні йому довічного грошового утримання не ґрунтується на вимогах закону.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 08.08.2016 позов задоволено. Визнано протиправною відмову УПФ у призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, скасовано спірне рішення відповідача та зобов`язано останнього призначити, нарахувати й виплачувати позивачу як судді у відставці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 23.02.2016.
10. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції виходив з того, що з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 відновила свою дію частина третя статті 138 Закону №2453-VI, якою передбачено виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Цією ж статтею встановлено, що за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції відзначав, що як випливає з постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.07.2015 №14, у якій порушено питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VІ у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VІІІ) у взаємозв`язку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу I, пункту 5 розділу III Закону №213-VІІІ стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, зміни, внесені Законом №213-VІІІ не можуть суперечити Рішенню Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013.
12. Крім того, суд зауважив, що з прийняттям Закону №213-VIII та у зв`язку з неприйняттям до 01.06.2015 закону щодо спеціальних пенсій, не скасовано положення статті 141 Закону №2453-VІ в редакції від 12.02.2015, частиною другою якої передбачено щомісячне довічне грошове утримання для судді у відставці.
13. Суд першої інстанції звертав увагу й на те, що 08.06.2016 Конституційним Судом України було прийняте Рішення №4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VІ та положень пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII.
14. У мотивувальній частині своєї постанови суд першої інстанції зазначав, що даним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частини третьої статті 141 Закону №2453-VI у редакції Закону №213-VIII;
- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VI у редакціях Закону № 213-VIII, Закону №911-VIII;
- пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII в частині скасування з 01.06.2015 норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
15. Положення Закону №2453-VI у редакціях Закону №213-VIII, Закону №911-VIII та положення Закону №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
16. Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення:
- частина третя статті 141 Закону №2453-VI у редакції Закону №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону №2453-VI до внесення змін Законом №213-VIII, тобто у редакції Закону №192-VIII, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання»;
- абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VI у редакціях Закону №213-VIII, Закону №911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, а саме: «Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку»;
- не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII в частині скасування з 01.06.2015 норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
17. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції виклав позицію, згідно з якою, визнав необґрунтованими і безпідставними доводи відповідача про скасування (згідно пункту 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII) норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне утримання призначаються, зокрема відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
18. Вирішуючи даний спір, суд, окрім іншого, виходив з того, що матеріальні та соціальні гарантії судді у відставці, встановлені на день виникнення у нього права на відставку, не можуть скасовуватись ані новими законами, ані внесенням змін до чинних законів та пов`язуватись із нестабільністю законодавства, що регулює правовідносини із вказаного питання. При цьому, суд наголосив, що правовідносини стосовно пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), а в момент виникнення права на її призначення.
19. Ураховуючи те, що відповідно до пункту 1.2 Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (далі - Порядок №3-1) щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку, суд, беручи до уваги факт видання головою суду, де здійснював правосуддя позивач, наказу про відрахування його зі штату суду з 22.02.2016, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі й призначення ОСОБА_1 спірного довічного грошового утримання з 23.02.2016.
20. Апеляційний суд, із викладеною судом першої інстанції правовою позицією не погодився й прийняту ним постанову скасував, оскільки, згідно з висновками колегії суддів, Конституційним Судом України у своєму рішення чітко визначено з якого часу втрачають чинність вказані норми закону та не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність, а саме з 08.06.2016.
21. В оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції наведено мотиви про те, що як встановлено судовим розглядом справи, позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді 02.03.2016, коли діяли обмеження, передбачені пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII, а тому, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач приймаючи спірне рішення про відмову в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки на момент розгляду справи судом першої інстанції Конституційний суд України прийняв Рішення №4-рп/2016 від 08.06.2016, то у даному конкретному випадку позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме - спірне довічне грошове утримання необхідно призначити починаючи з 08.06.2016.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23. Не погоджуючись із постановою апеляційного суду в частині відмови у позові, позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
24. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, рішенням ВРЮ від 05.11.2015 №854/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у зв`язку з поданням заяви про відставку» вирішено внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.
25. З вищевказаного рішення вбачається, що ОСОБА_1 з листопада 1997 року до грудня 2000 року працював суддею Мукачівського міського суду Закарпатської області, з грудня 2000 року до березня 2004 року - суддею Ужгородського міського суду Закарпатської області, з березня 2004 року - суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. 06.03.2003 позивач обраний суддею безстроково.
26. 26.03.2015 до Вищої ради юстиції надійшла заява ОСОБА_1 від 23.03.2015 про відставку.
27. Судами встановлено, що позивач має достатній для відставки стаж, встановлений чинним законодавством, що учасниками справи не заперечується.
28. Постановою ВРУ «Про звільнення суддів» від 04.02.2016 №996-VІІІ у зв`язку з поданням заяви про відставку звільнено з посади суддю Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 .
29. Також встановлено, що на підставі вказаної постанови наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.02.2016 №35/02-06 «Про відрахування зі штату суду ОСОБА_1 » відраховано зі штату цього суду суддю ОСОБА_1 22.02.2016 у зв`язку з поданням заяви про відставку.
30. У подальшому головою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на підставі заяви про призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці від 02.03.2016, згідно статті 141 Закону 141 Закону №2453-VІ в редакції від 12.02.2015, пунктів 3.1, 3.2 Порядку №3-1 надіслано відповідачу подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , у якого стаж роботи, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 29 років.
31. За результатом розгляду поданої позивачем заяви УПФ відмовив ОСОБА_1 у переході з пенсії по інвалідності на довічне грошове утримання судді у відставці, мотивуючи таку відмову тим, що з 01.06.2015 скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне грошове довічне утримання призначалось відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
32. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на те, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, а судом апеляційної інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору. При цьому скаржник наголошує, що під час розгляду цієї справи неправильно та неповно досліджено наявні у її матеріалах докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також допущено порушення норм як процесуального, так і матеріального права, у зв`язку з чим ухвалене судом оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
33. Аргументація касаційної скарги загалом містить доводи, аналогічні викладеним у позовній заяві, а також додатково, з посиланням на відповідні висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зазначено, що відмова у призначенні й виплаті спірного довічного грошового утримання судді у відставці свідчить про порушення державою положень Конвенції про захист прав й основоположних свобод (далі - Конвенція), суперечить прецедентній практиці ЄСПЛ в контексті дотримання принципу «правомірних або законних очікувань».
34. Серед іншого скаржник наголошує, що згідно зі стаття 1 Першого протоколу до Конвенції стосовно законних очікувань щодо ефективного здійснення свого «права власності», а саме виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідного розміру підлягає застосуванню для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо призначення, нарахування і виплати такого утримання в майбутньому як складової частини власності позивача.
35. Спираючись на наведені доводи, з урахуванням обставин цієї справи, скаржник вважає, що за ним зберігається право на довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді з нарахуванням додатково 2 відсотка за кожний рік роботи понад 20 років.
36. Згідно з наведеною у касаційній скарзі позицією, будь-які зміни в законодавстві, що відбулися пізніше набуття скаржником права на відставку, а отже і права на отримання довічного грошового утримання, не можуть скасовувати або змінювати таке право, оскільки це, на переконання позивача, це буде прямо суперечити Конституції України, зокрема, приписам статті 22.
37. Окрему увагу скаржник звертає на те, що пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII, яким керувався відповідач, приймаючи спірне рішення, не скасовано норми Конституції України і спеціального Закону №2453-VІ, які гарантують йому як судді у відставці отримання спірного довічного грошового утримання.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
38. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
39. Відповідно до п.п.1.2, 1.3 Порядку №3-1 (в редакції на день звернення позивача з заявою до органу Пенсійного фонду України) щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку, у тому числі у відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, та припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду. У разі звернення пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення.
40. Днем звернення за призначенням щомісячного довічного утримання вважається день приймання органом, що призначає щомісячне довічне утримання, письмової заяви та документів, перелік яких наведено в розділі II цього Порядку, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
41. За змістом статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на 02.03.2016 - дату звернення позивача до УПФ із заявою про призначення йому спірного довічного грошового утримання) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
42. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
43. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (частина друга статті 152 Основного Закону України).
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
44. Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло станом на дату подання позивачем заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, тобто, як встановлено судами попередніх інстанцій у даному випадку, станом на 02.03.2016.
45. Колегія суддів наголошує на тому, що норми Закону №2453-VI, зокрема, статті 141 цього Закону, в редакції Законів №213-VIII, №911-VIII не визнавались неконституційними та були чинними на час виникнення спірних правовідносин (відрахування позивача зі штату суду та подання заяви про призначення спірного довічного грошового утримання), а тому підлягали застосуванню до них.
46. Слід також зауважити, що згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
47. Отже, починаючи з 01.06.2015 у органу Пенсійного фонду України були відсутні законодавчі підстави для призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
48. В подальшому, положення пункту 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016.
49. Саме з наведеної дати (08.06.2016) у позивача виникло право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
50. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25.09.2018 (справа №414/41/16), від 19.12.2018 (справа №334/8007/15-а).
51. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач, приймаючи спірне рішення щодо відмови у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді, діяв відповідно до норм чинного на той час законодавства.
52. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд констатує, що апеляційний суд, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині призначення і виплати позивачу спірного довічного грошового утримання за період з 23.02.2016 по 08.06.2016, правильно застосував норми матеріального права, а тому ухвалене ним судове рішення, в оскаржуваній відповідачем частині, скасуванню не підлягає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
53. За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
54. Зважаючи на вищезазначене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах вимог і доводів касаційної скарги та повноважень, визначених статтею 341 КАС України, не виявив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, яке ухвалене відповідно до закону.
55. Керуючись статтями 340, 341, 345, 349, 350, 355, 356 підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Я.О. Берназюк
І.В. Желєзний