№ 308/5321/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 308/5321/20

провадження № 61-5031св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Перша ужгородська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Перша ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності та сплату грошової компенсації.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Після її смерті відкрилася спадщина, що складалася з домоволодіння (житлового будинку) на АДРЕСА_1 .

Вказує, що оскільки на момент відкриття спадщини у 2007 році він був малолітній (йому було 11 років), то він вважається таким, що прийняв спадщину, відповідно до вимог частини четвертої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У 2018 році він звернувся із відповідною заявою до державної нотаріальної контори з проханням видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на його частку в спадковому майні, так як інша частка має належати його сестрі ОСОБА_2 . Також просив нотаріуса надати йому інформацію про склад спадщини, яка відкрилася після смерті матері ОСОБА_5 , про коло спадкоємців та про можливо видані свідоцтва про право на спадщину (або наявність заяв про відмову від її прийняття).

Відповідно до відповіді Першої ужгородської державної нотаріальної контори від 14 жовтня 2018 року № 772/01-16 після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом було видано спадкоємцю ОСОБА_2 .

Згідно із заявою ОСОБА_2 від 25 вересня 2008 року, що знаходиться в матеріалах спадкової справи, ОСОБА_2 не повідомила нотаріусу про існування малолітнього спадкоємця і про його право на спадкування разом з нею на рівних правах та в результаті одноособово оформила спадщину лише на себе.

ОСОБА_1 вважав, що відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України він прийняв спадщину, хоча і не був зареєстрований за адресою, де була зареєстрована його матір ОСОБА_5 , заяву про вступ в спадщину після смерті матері не подавав у силу свого віку. Твердження державного нотаріуса про те, що від його імені заяв ніхто не подавав, в цьому випадку значення не має, оскільки законодавець чітко захистив права малолітніх та неповнолітніх шляхом закріплення за ними права на прийняття спадщини без звернення із відповідною заявою.

Оскільки при видачі свідоцтва про право на спадщину не була врахована його частка (як малолітнього сина), яку він прийняв у спадок після смерті матері, то в такому випадку свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду.

Також ОСОБА_1 зазначав, що за адресою: АДРЕСА_1 , знаходилися три окремі будинки і було троє співвласників, у тому числі його мати ОСОБА_5 , яка володіла часткою 268/400 (інші двоє співвласників - 33/100), хоча фактично у кожного із співвласників був окремий будинок і кожен користувався та володів окремо своїм. У власності його матері фактично був будинок, який зараз зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, зазначав, що ОСОБА_2 , після оформлення спадщини на підставі договору про поділ/виділ майна між співвласниками від 20 квітня 2016 року, здійснила виділ частки, отриманої у спадщину, і оформила право власності на окремо виділене в результаті поділу домоволодіння під присвоєним номером 54 «А», яке на цей час відчужене третім особам. Сума, отримана ОСОБА_2 за відчуження всього будинку, згідно з наданою розпискою, складала 20 500,00 дол. США, що в еквіваленті у національній валюті згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 02 червня 2020 року становить 549 771,05 грн. Отже, сума, яка підлягає компенсації за його частку в спірному домоволодінні, складає 10 250,00 дол. США, що в еквіваленті становить 274 885,52 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Першою ужгородською державною нотаріальною конторою від 25 вересня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 , зареєстроване в реєстрі за № 3-2118;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 2110100000:32:001:0339, що знаходиться під будинком з призначенням - для його обслуговування, в порядку спадкування за законом за його померлою матір`ю ОСОБА_5 ;

- стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію за відчуження його частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належної йому в порядку спадкування за законом за його померлою матір`ю у розмірі 10 250,00 дол. США, що в еквіваленті становить 274 885,52 грн, та відповідної 1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 2110100000:32:001:0339, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 79 164,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2023 року, ухваленим у складі судді Сарай А. І., відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є сином спадкодавця і має право на спадкування за законом у першу чергу. На час відкриття спадщини син спадкодавця був малолітньою особою. Заяву про відмову від прийняття спадщини за законом позивач не подавав. Тобто позивач прийняв відповідну спадщину в силу прямої дії норми матеріального права, а тому правила частини першої статті 1269 ЦК України на нього не поширюються.

Однак ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом у справі № 308/9384/18 лише у серпні 2018 року та у подальшому з цим позовом у червні 2020 року, при цьому не навів суду жодних обставин, які б підтверджували поважність причин пропуску ним строку позовної давності та причин, які перешкоджали йому звернутися за захистом свого права до суду, а також обставин, які б підтверджували, що він не міг дізнатися про порушення свого права раніше липня 2018 року (коли звернувся до Першої ужгородської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері).

ОСОБА_1 був обізнаний про смерть матері, проте не цікавився її спадковим майном після досягнення ним повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), а почав реалізовувати свої спадкові права лише у липні 2018 року, коли для нього стало актуальним питання оформлення спадщини.

Крім того, він з 2009 року до 2016 року періодично проживав у спірному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи на утриманні ОСОБА_2 , яка його годувала та надавала посильну фінансову допомогу. З 2011 року він знав, що ОСОБА_2 оформила право спадщини після смерті матері на себе, оскільки з цього періоду в них виникали розмови з претензіями з його боку щодо своїх прав на спадкове майно. Свідками цих розмов були ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що підтверджують наявні в матеріалах справи заяви останніх з відповідними поясненнями. Зазначені обставини стороною позивача під час розгляду справи не заперечувалися.

Таким чином, наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, а також про визнання за позивачем права власності на частку в спірному майні та стягнення з відповідача грошової компенсації, які є похідними вимогами від першої вимоги, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2023 року скасовано, ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Першою ужгородською державною нотаріальною конторою від 25 вересня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 , зареєстроване в реєстрі за № 3-2118.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за відчуження його частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належної йому в порядку спадкування за законом після його померлої матері в розмірі 10 250,00 дол. США, що в еквіваленті становить 339 087,50 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що при видачі спірного свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 вересня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 на спадкове майно за померлою ОСОБА_5 мало місце порушення спадкових прав ОСОБА_1 , та протиправно позбавлено його частки у спадковому майні, тому зазначене свідоцтво є незаконним і підлягає визнанню недійсним.

Однак суд першої інстанції не враховува того, що з матеріалів справи випливає, що на момент відкриття спадщини за померлою матір`ю позивач був малолітній (11 років) та прийняв за нею спадщину. Позивач після смерті матері проживав у спадковому будинку разом із його сестрою ОСОБА_2 . У 2013 році позивач набув повноліття та продовжував проживати у спадковому будинку до 2018 року, що підтвердила в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 .

У позові позивач зазначає, що після того, як невідомі люди у 2018 році почали облаштовувати двір спірного будинку, позивач відразу звернувся до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину.

Отже, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_2 при здійсненні своїх спадкових прав свідомо та умисно не повідомила нотаріусу про існування свого малолітнього брата і про його право на спадкування разом з нею на рівних правах, внаслідок чого одноосібно оформила за собою права на спадкове майно, яке надалі відчужила третім особам. Дії відповідача є недобросовісними, не відповідають стандарту поведінки, яка притаманна сім`ї, та суперечать моральним засадам суспільства, і такі були спрямовані виключно на заволодіння усім спадковим майном, яке залишилось за померлою матір`ю сторін. Натомість позивач, як малолітня особа, який залишився після смерті матері, проживати у спадковому будинку разом із своєю сестрою, і продовжуючи проживати у спадковому будинку після набуття повноліття до 2018 року, вправі був розраховувати на доброчесну поведінку своєї сестри при здійсненні нею своїх спадкових прав та наявність у нього частки у спадковому будинку, і до моменту отримання ним 14 жовтня 2018 року відповіді з Першої ужгородської державної нотаріальної контори на його звернення про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої матері він не знав і не міг знати про порушення своїх прав при оформленні спадкових прав відповідачем.

Також судом встановлено, що відповідач відчужила спадковий житловий будинок третім особам, за який отримала 20 500,00 дол. США, а тому вимоги позивача, як спадкоємця 1/2 частки спірного будинку, про стягнення з відповідача грошової компенсації за відчужене майно в розмірі 10 250,00 дол. США, що в еквіваленті становить 339 087,50 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації за 1/2 частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку вказаного житлового будинку і на 1/2 частку зазначеної земельної ділянки, оскільки позивач, відповідно до статей 13 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не надав належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували, що вказана земельна ділянка на праві приватної власності належала спадкодавцю ОСОБА_5 і така є спадковим майном, а задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за відчуження частки у спадковому будинку виключає задоволення вимог позивача про визнання за ним права власності на це майно, і з урахуванням того, що спадковий будинок відчужено третім особам, не є належним способом захисту порушеного права позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги статті 267 ЦК України до спірних правовідносин та не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 з 2011 року знав про те, що ОСОБА_2 оформила право спадщини за померлою матір`ю на себе, а з 2013 року ОСОБА_1 набув усіх прав для захисту свого права, тому міг його реалізувати в порядку та спосіб, визначені законом.

Крім того, у ОСОБА_1 є батько, який володів інформацією щодо смерті матері ОСОБА_1 (був з нею розлучений та не проживав разом) і не вжив заходів задля захисту/представлення інтересів свого сина щодо майна спадкодавця.

Твердження ОСОБА_1 про те, що він до 2018 року проживав у спірному будинку, спростовується тим, що 22 травня 2017 року ОСОБА_2 подарувала цей будинок ОСОБА_9 . Зазначає, що жодних правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не існувало, тому вважає, що висновок апеляційного суду про стягнення компенсації за проданий спірний будинок є необґрунтованим.

Підставою касаційного оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21), від 14 грудня 2022 року у справі № 303/4806/20 (провадження № 61-3358св22), від 22 лютого 2023 року у справі № 943/280/21 (провадження № 61-9590св22), від 06 вересня 2023 року у справі № 539/4177/19 (провадження № 61-56св23), від 29 січня 2024 року у справі № 357/2144/22 (провадження № 61-12853св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 285/2226/20 (провадження № 61-10669св23).

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У квітні 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 18 липня 2001 року відділом реєстрації актів громадського стану Ужгородського міського управління юстиції в Закарпатській області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками зазначено: батько - ОСОБА_10 , мати - ОСОБА_11 (а. с. 8).

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 26 травня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ужгородського міського управління юстиції Закарпатської області, шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвання шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 271 від 08 серпня 2002 року. Після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_11 присвоєно прізвище ОСОБА_12 (а. с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , видане повторно 26 липня 2018 року Ужгородським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (а. с. 9).

25 вересня 2008 року до Першої ужгородської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 звернулася її донька ОСОБА_2 . У цій заяві вона повідомила, що на день смерті її матері залишилося майно, що складається з 268/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке вона прийняла, а також, що крім неї інших спадкоємців за законом до майна померлої немає.

На підставі зазначеної заяви ОСОБА_2 . Першою ужгородською державною нотаріальною конторою 25 вересня 2008 року відкрито спадкову справу № 649/2008.

Також 25 вересня 2008 року державним нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори Кедровській Ю. С. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на спадкове майно, що складається з 268/400 частин житлового будинку з надвірними будовами, що розташований в АДРЕСА_1 , що належав померлій ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого 14 серпня 2001 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Гудковою Н. В. за реєстровим № 3143.

Відповідно до договору дарування будинку від 22 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Куровською Н. Ю. за реєстровим № 201, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_9 будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,0397 га, кадастровий номер 2110100000:62:001:0339. Вказаний будинок належить дарувальнику на підставі особистої приватної власності на підставі договору поділу/виділу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамановим О. В., 12 червня 2016 року за реєстровим № 1652.

Згідно з договором дарування земельної ділянки від 22 травня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Куровською Н. Ю. за реєстровим № 200, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,0397 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:62:001:0339. Земельна ділянка, що відчужується, належить дарувальнику на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку серії НВ-21017400472017, виданого Управлінням Держкомзему України 24 січня 2017 року, рішення Ужгородської міської ради від 30 серпня 2016 року № 361.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 серпня 2018 року № 134609342 ОСОБА_13 та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Куровською Н. Ю. за реєстровим № 232, є власниками на праві приватної спільної часткової власності, по 1/2 частці кожен, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 14).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 серпня 2018 року № 134742752 ОСОБА_13 та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Куровською Н. Ю. за реєстровим № 231, є власниками на праві приватної спільної часткової власності, по 1/2 частці кожен, земельної ділянки площею 0,0397 га, кадастровий номер 2110100000:62:001:0339, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

30 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Першої ужгородської державної нотаріальної контори із заявою, в якій зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складалася, як йому відомо, з домоволодіння (житлового будинку), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане спадкове майно він, як спадкоємець, який на момент відкриття спадщини був малолітнім, оскільки йому було 11 років, прийняв відповідно до вимог частини четвертої статті 1268 ЦК України, тому просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на його частку в спадковому майні (так як інша частка має належати сестрі - ОСОБА_2 ).

Крім того, просив надати інформацію про склад спадщини, яка відкрилася після смерті його матері ОСОБА_5 , про коло спадкоємців та про можливі видані свідоцтва про право на спадщину (або наявність заяв про відмову від її прийняття) (а. с. 12).

Листом від 14 жовтня 2018 № 772/01-16 Перша ужгородська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 про те, що після померлої ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , було видано свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємцю ОСОБА_2 - дочці померлої. Для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спадкоємцем були подані необхідні документи, у тому числі довідка про склад сім`ї спадкодавця на день смерті, в якій було перераховано осіб, що проживали.

ОСОБА_1 там не значився і від імені малолітнього спадкоємця ОСОБА_1 заяв ніхто не подавав. Свідоцтво про право на спадщину видано спадкоємцю ОСОБА_2 , яка у передбаченому чинним законодавство порядку прийняла свої спадкові права (а. с. 13).

20 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Перша ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності та витребування майна з чужого володіння.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 грудня 2018 року у справі № 308/9384/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Перша ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності та витребування майна з чужого володіння прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом.

03 червня 2020 року, під час розгляду справи № 308/9384/18, представник ОСОБА_1 - адвокат Січка В. В. звернувся до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду, в якій зазначив, що оскільки представник відповідача 24 травня 2020 року надав їм письмовий доказ, про який їм не було відомо, а саме і розписку ОСОБА_2 про отримання коштів за відчуження майна із зазначенням ціни договору, що надає їм можливість скористатися правом на грошову компенсацію, що передбачено статтею 1280 ЦК України. У зв`язку з цим звертаються до суду з новим позовом з метою захисту своїх прав на підставі частини другої статті 1280 ЦК України шляхом отримання грошової компенсації за свою частину майна у спадщині, а цей позов просять залишити без розгляду.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 червня 2020 року у справі № 308/9384/18 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту п`ятого частини першої статті 257 ЦПК України.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 25 травня 2017 року остання отримала від ОСОБА_4 аванс у розмірі 500,00 дол. США за купівлю будинку в АДРЕСА_1 . Кінцева ціна розрахунку - 20 500,00 дол. США, всі витрати порівну. 27 травня 2017 року ОСОБА_2 отримала кінцеву суму розрахунку (20 500,00 дол. США) (а. с. 69).

Згідно із заявою ОСОБА_4 від 16 вересня 2020 року, справжність підпису якої у заяві засвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Гулянич Т. М., зареєстровано в реєстрі за № 813, остання підтвердила факт передачі ОСОБА_2 грошових коштів за її житловий будинок та земельну ділянку в розмірі 21 000,00 дол. США, про що свідчить розписка від 25 травня 2017 року про отримання вищезазначеної суми коштів (а. с. 70).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу (частина четверта статті 1268 ЦК України).

За змістом частини першої статті 31 ЦК України малолітньою є фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку.

У постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 183/4406/16 (провадження № 61-472св17) Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого частина четверта статті 1268 ЦК України встановлює додаткові гарантії охорони спадкових прав малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також осіб з обмеженою дієздатністю. Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину завжди, крім випадків їхньої відмови від спадщини, а щодо малолітніх та недієздатних осіб - відмови, здійсненої від їхнього імені батьками (усиновлювачами), опікуном з дозволу органу опіки та піклування (частини друга-четверта статті 1273 ЦК України).

У справі, що переглядається в касаційному порядку, встановлено, що ОСОБА_1 на час смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 11 років, він вважався малолітньою особою, яка прийняла спадщину, а тому входив до числа спадкоємців ОСОБА_6 .

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 є таким, що прийняв спадщину, яка належала б йому за законом як неповнолітній дитині спадкодавця ОСОБА_6 , а його право на частку в спадщині були порушені видачою оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовом, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зроблено висновок, що «факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а в разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом».

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи містять належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_6 проживав у спадковому будинку разом із своєю сестрою ОСОБА_2 . У 2013 році він став повнолітнім та продовжував проживати у спадковому будинку до 2018 року, що підтвердила в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 .

У поданому позові ОСОБА_1 зазначав, що після того, як невідомі люди у 2018 році почали облаштовувати двір спірного будинку, він відразу звернувся до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину. З відповіді нотаріальної контори він дізнався, що свідоцтво про право на спадщину було видано його сестрі ОСОБА_2 в цілому на все спадкове майно померлої ОСОБА_6 .

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 при здійсненні своїх спадкових прав свідомо та умисно не повідомила нотаріусу про існування свого малолітнього брата і про його право на спадкування разом з нею на рівних правах, внаслідок чого одноосібно за собою оформила права на спадкове майно, яке надалі відчужила третім особам. Дії відповідача є недобросовісними, не відповідають стандарту поведінки, яка притаманна сім`ї, та суперечать моральним засадам суспільства, і такі були спрямовані виключно на заволодіння усім спадковим майном, яке залишилось за померлою матір`ю сторін.

Натомість позивач, як малолітня особа, який залишився після смерті матері проживати у спадковому будинку разом зі своєю сестрою (відповідачем), і продовжуючи проживати у спадковому будинку після набуття повноліття до 2018 року, вправі був розраховувати на доброчесну поведінку своєї сестри (відповідачки) при здійсненні нею своїх спадкових прав та наявність у нього частки у спадковому будинку, і до моменту отримання ним 14 жовтня 2018 року відповіді з Першої ужгородської державної нотаріальної контори на його звернення про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої матері, він не знав і не міг знати про порушення своїх прав при оформленні спадкових прав відповідачем.

Тому апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивачем не пропущено строки звернення до суду, а порушене право позивача підлягає захисту.

Також матеріалами справи доведено, що відповідачка відчужила спадковий житловий будинок третім особам, за продаж якого отримала 20 500,00 дол. США, а тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимоги позивача, як спадкоємця 1/2 частки спірного будинку, про стягнення з відповідача грошової компенсації за відчужене майно у розмірі 10 250,00 дол. США, що в еквіваленті становить 339 087,50 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець