№ 308/5460/17

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 308/5460/17

провадження № 61-5666св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

відповідач за первісним позовом - Ужгородська районна державна адміністрація Закарпатської області,

третя особа (за первісним та зустрічним позовами) - орган опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області,

треті особи за первісним позовом: Ужгородська місцева прокуратура, Уповноважений Верховною Радою України з прав людини,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 січня 2018 року у складі судді Бедьо В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Джуга С. Д., Куштан Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, треті особи: орган опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, Ужгородської місцевої прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про визначення місця проживання малолітніх дітей.

Позовна заява мотивована тим, що з 05 лютого 2005 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 червня 2016 року було розірвано. Мають двох дочок: ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилалась на те, що через суттєві фінансові складнощі у родині, вкрай незадовільний стан здоров`я дочки ОСОБА_4 вона переїхала до Німеччини для працевлаштування. Переїзд до Німеччини було здійснено певною мірою лише в інтересах дітей, зокрема, щоб забезпечити їх матеріальним достатком, найкращою якістю середньої та вищої освітою, високим медичним і соціальним захистом, який зможе надати одна із найрозвинутіших країн Європи.

Вважала, щоОСОБА_3 насильно та умисно утримував у себе малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , здійснював тиск на дітей, підбурював до негативного ставлення до своєї матері, забороняв спілкуватися та зустрічатися з матір`ю та бабою.

Також, посилалась на те, що Ужгородською районною державною адміністрацією Закарпатської області було прийнято висновок від 18 квітня

2016 року № 340/03-38, яким орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом із батьком ОСОБА_3 .

Вважала, що такий висновок зроблений із порушенням норм закону, оскільки вона не була повідомлена щодо розгляду органом опіки та піклування чи комісією із захисту прав дитини вказаного питання; вказане рішення (висновок) прийнято виключно в інтересах батька. Також, вважала, що відсутні жодні виняткові обставини, які б вказували на можливість визначення місця проживання дітей з батьком.

Крім того вважала, що відповідач не зможе дати дітям ні належного виховання та розвитку, належної європейської освіти, ні матеріального забезпечення, не може забезпечити нормальних безпечних для здоров`я дітей умов проживання.

Ураховуючи зазначене та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірним та скасувати висновок Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 18 квітня 2016 року

№ 340/03-38 про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_3 та визначити місце проживання малолітніх дітей з матір`ю ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_1 та стягнути аліменти на дітей

у розмірі 1/3 частини на свою користь.

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до

ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з липня 2015 року спільні його із відповідачкою діти проживали разом із ним, оскільки ОСОБА_1 проживала у Німеччині. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 червня 2016 року шлюб між ним та ОСОБА_1 розірвано, питання щодо визначення місця проживання дітей не вирішувалось.

Вважав, що у разі визначення місця проживання дітей разом із матір`ю, яка планувала і надалі проживати у Німеччині, його фактично буде позбавлено можливості брати участь у вихованні та можливості особистого спілкування з дітьми. Крім того, вважав, що їхнім дочкам у Німеччині не буде забезпечено належних умов проживання, а проживання малолітніх з ним буде відповідати найкращим інтересам дітей.

Також, посилався на те, що на підставі його звернення органом опіки та піклування було надано висновок, згідно якого останній вважав за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей з батьком.

Малолітні діти проживали разом із ним у належних умовах для проживання, він одноособово слідкував за станом здоров`я дітей, приводив їх на профілактичні огляди до сімейного лікаря. Для покращення емоційного стану дітей у зв`язку із сімейними обставинами та для покращення їх рівноваги, він разом із дітьми відвідував дитячого психолога.

Разом з тим, посилався на те, що одній із дочок ОСОБА_4 необхідно приділяти більше уваги та слідкувати за її станом здоров`я, оскільки вона є дитиною-інвалідом, хворіє на дитячий церебральний параліч, у зв`язку із чим два рази на рік їй необхідно проходити курс реабілітації, курси масажу і всім цим два роки займався він одноособово без участі та без будь-якої матеріальної і психологічної допомоги ОСОБА_1 .

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_3 просив суд визначити місце проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним; стягнути із ОСОБА_1 на користь його користь на утримання двох малолітніх дітей аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 9 000,00 грн щомісяця до досягнення дітьми повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 12 січня 2018 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати при батькові - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 30 серпня 2017 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначення місця проживання дітей з батьком, з яким вони зареєстровані за однією адресою та з 2015 року та фактично постійно проживають з ним, який з турботою ставиться до своїх дітей, належним чином виконує свої батьківські обов`язки, працює та має достатній заробіток для їх утримання, житлом та умовами для проживання і виховання діти забезпечені, повністю буде відповідати інтересам дітей.

У матері дітей відсутнє постійне місце проживання, а також нею не надано доказів щодо підтвердження створення дітям нормальних умов для проживання дітей у Німеччині .

Разом з тим, визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом із батьком не позбавляє права матері на спілкування з дітьми та участь у вихованні їх, яке вона може реалізувати його шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування або за судовим рішенням.

Крім того, задовольняючи вимоги щодо стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка за зустрічним позовом є працездатною людиною і як матір зобов`язана матеріально утримувати своїх дітей, забезпечивши їх мінімально необхідними благами, які потрібні для їх життя та виховання й спроможна сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів її заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 12 січня 2018 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у частині 1/3 частини від усіх видів заробітку змінено та зазначено про стягнення таких аліментів у розмірі 9 000,00 грн, по

4 500,00 грн на кожну дитину до досягнення ними повноліття, починаючи

з 30 серпня 2017 року.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та ураховуючи тривалість проживання малолітніх з батьком, добросовісне виконання ОСОБА_3 батьківських обов`язків, створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , усім необхідним та ураховуючи висновок органу опіки та піклування, дійшов правильного висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із батьком -

ОСОБА_3 .

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважав, що при визначенні розміру стягнення аліментів необхідно враховувати те, що ОСОБА_1 протягом двох років не надавала ні матеріальної, ні фінансової допомоги, а її середня заробітна плата становила 1 200,00 Євро, що було підтверджено останньою під час апеляційного розгляду цієї справи, а також ураховувати те, що діти постійно потребують нормального повноцінного харчування, одягу, фізичного та духовного розвитку, лікування, а тому розмір стягнення аліментів, які підлягають стягненню має бути встановлений у розмірі

9 000,00 грн, по 4 500,00 грн на кожну дитину, щомісячно до досягнення дітьми повноліття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та задовольнити первісний позов, а у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_1 вважала, що визначаючи місце проживання дітей з батьком судами попередніх інстанцій допущено дискримінацію права позивача з підстав її місця проживання та не ураховано судової практики Верховного суду України про те, що місце проживання дітей визначається з батьком лише за умови наявності виняткових обставин для відібрання дітей від матері з урахуванням якнайкращих інтересів дітей.

Вважала, що визначення проживання дітей з нею у Німеччині буде відповідати якнайкращим інтересам їхніх з відповідачем дітей, оскільки останні будуть мати змогу навчатись у хорошій європейській школі та отримувати високі умови соціального, економічного, культурного й медичного забезпечення, що відповідатиме їх інтересам та найкращому способу захисту прав дітей.

Разом з тим вважала, що висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей з батьком є незаконним та необґрунтованим, оскільки вона не була належним чином повідомлена про такий розгляд зазначеним органом.

Крім того вважала, що ОСОБА_3 насильно та умисно утримував дітей. На дітей постійно відбувався тиск підбурювання до негативного ставлення до їхньої матері, заборонялось їм спілкуватися та зустрічатися із нею та їхньою бабою.

Також вона посилалась на те, що судом першої інстанції допущено порушення процесуального законодавства, які не були усунуті судом апеляційної інстанції, зокрема: не постановлено вісім ухвал щодо поданих нею заяв та клопотань про допит свідків; щодо письмових зауважень до журналу судового засідання від 04 вересня 2017 року; призначення комісійної судово-психологічної експертизи; закриття провадження у справі за зустрічним позовом; витребування інформації з публічного акціонерного товариства «Ідея Банк»; витребування інформації з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»; витребування доказів із Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області зазначену цивільну справу.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року указану справу призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 05 лютого 2005 року по 17 червня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі та мають спільних дочок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 червня 2016 року № 308/65/16-ц

(а. с. 15, 17-20 т. 1).

Після розірвання шлюбу та припиненням спільного проживання між сторонами виник спір щодо місця проживання їх спільних дітей.

З 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 має реєстрацію на постійній основі за адресою: АДРЕСА_1 ; проживає у орендованій квартирі, яку орендує безстроково з правом прийому та реєстрації на проживання до неї родини; працевлаштована у АТ Йормас

(а. с. 27-32, 35-41 т. 1).

Спиртними напоями ОСОБА_1 не зловживає, не палить, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, чудово відноситься до дівчат

(а. с. 33-34 т. 1).

Встановлено та сторонами у справі не заперечувалось під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій, що після від`їзду ОСОБА_1 до Німеччини діти залишилися проживати з батьком - ОСОБА_3 у власному будинку, який належить сторонам по 1/6 частини та по 1/3 частини дочкам, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 21 березня 2014 року (а. с. 100-114 т. 1).

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 22 березня 2016 року, складеного завідуючим сектору соціального захисту дітей Барна О. В. та начальником служби у справах дітей райдержадміністрації Коста І. Й. за місцем проживання неповнолітніх дітей, за адресою: АДРЕСА_2 , житловий будинок складається із трьох житлових кімнат, створені всі умови для належного виховання та проживання дітей.

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 навчаються у Шишлівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Ужгородського району Закарпатської області з угорською мовою навчання, що підтверджується довідками від 29 травня 2017 року № 272 та № 273 і їх успішність підтверджується табелями за 2016-2017 роки

(а. с. 149-151 т. 1).

Також вищезазначеним навчальним закладом надано характеристики відносно неповнолітніх дітей, яким підтверджується, що загальний догляд за ученицями з вересня 2015 року здійснює тільки батько ОСОБА_3 , який приходить на батьківські збори, на різні шкільні заходи, є активним членом батьківської ради, максимально доглядає за дітьми та забезпечує їх усім шкільним приладдям (а. с. 152-153 т. 1).

Відповідно до довідок від 30 травня 2017 року № № 01-03/369, 01-03/370 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 навчаються у Ужгородській дитячій школі мистецтв (а. с. 153 зворотна сторона-155 т. 1).

Діти відвідують психолога у зв`язку із сімейними обставинами для покращення емоційного стану у психолого-педагогічному центрі за адресою: вул. А. Корольова, 4-А, м. Ужгород, Закарпатська область.

Із 2014-2016 років сім`я Чундак проходила по 10-днів реабілітацію на психокорекцію дитячо-батьківських відносин, лікування психомовного розвитку, лікування функціональних (невротичних і соматофорних) розладів, надання інформаційної підтримки батька і курс реабілітації у 2014 році становив вартість 1 000,00 грн; у 2015 році - 8 000,00 грн; у 2016 році - 9 500,00 грн.

У 2017 році діти проходили місячний курс у психологічному таборі, де метою був відпочинок, оздоровлення, розвиток, психодіагностика та корекція дитячо-батьківських відносин; нормалізація поведінкових і емоційних порушень; розвиток і посилення адаптивних здібностей, а також когнітивних і афективних функцій, що сприяють формуванню пристосованості (вартістю курс 1 500,00 грн).

За 2016-2017 роки ОСОБА_4 4 рази проходила у цьому центрі реабілітацію, відвідала курс тайського масажу та танцювальної терапії з метою лікування затримки психомоторного розвитку - вартість курсу 1 500,00 грн, а загальна вартість 6 000,00 грн і оплату їх здійснював ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою (а. с. 156-157 т. 1).

ОСОБА_3 працює у товаристві з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч-Уж» (далі - ТзОВ «Плодоовоч-Уж») на посаді старшого менеджера і його заробітна плата становить за останні 6 місяців -

85 293,77 грн (а. с. 99 т. 1).

ОСОБА_3 позитивно характеризується за місцем роботи та проживання (а. с. 99 зворотна сторона т. 1).

Згідно із роз`ясненнями директора ТзОВ «Плодоовоч-Уж» від 21 серпня

2017 року старшому менеджеру - ОСОБА_3 у зв`язку із сімейними обставинами дозволено у робочий час відлучатися за власним потребам (наприклад, відвести дітей до лікаря, на лікувальні процедури, на заняття, гуртки і т. д.) (а. с. 146 т. 1).

Згідно висновку служби у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 18 квітня 2016 року № 340/03-38 із врахуванням рішення комісії з питань захисту прав дитини 29 березня

2016 року № 03/01-15 та на підставі статей 19 160 161 СК України, пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3, з

батьком - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 147-148 т. 1).

Відповідно до висновку щодо місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , який врахувавши рішення комісії з питань захисту прав дитини від 30 липня 2018 року № 09/12-01-20 орган опіки та піклування райдержадміністрації прийняв рішення залишити висновок № 340/03-31 про визначення місця проживання дитини з батьком, виданий 18 квітня 2016 року Ужгородською райдержадміністрацією Закарпатської області без змін

(а. с. 162-165 т. 2).

Відсутні належні та допустимі докази того, що батько дітей - ОСОБА_3 вчиняє які-небудь дії, які б заважали у спілкуванні дітей з матір`ю.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_2 , не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції частково не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, сьомою-дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України

від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня

2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною першою статті 161 СК України передбачено що, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до частини другої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішення між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановив наявність однакових належних матеріально-побутових умов у матері і у батька для проживання дітей, їх позитивних характеристик, обґрунтовано вважав, що сторони можуть у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

При цьому ураховуючи тривалість проживання малолітніх дітей з батьком, сталість їх соціальних зв`язків з батьком, добросовісне виконання ним батьківських обов`язків, створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення їх усім необхідним, відсутність з боку батька перешкод у спілкуванні матері з дітьми та негативного впливу на їх виховання і розвиток, а також думку дітей щодо проживання разом із батьком та висновку органу опіки та піклування, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дітей разом із батьком, що за встановлених судом обставин найбільш відповідає інтересам дітей, що має першочергове значення при вирішенні цього спору.

Доводи касаційної скарги про те, що визначаючи місце проживання дітей з батьком суди попередніх інстанцій не врахували судову практику Верховного суду України стосовно того, що місце проживання дітей визначається з батьком лише за умови наявності виняткових обставин для відібрання дітей від матері з урахуванням найкращих інтересів дитини, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Висновок про те, які обставини підлягають обов`язковому дослідженню та правовій оцінці, має бути зроблено з урахуванням рішення Європейського Суду з прав людини у справі у справі «М. С. проти України» від 11 липня

2017 року (заява № 2091/13): необхідність дослідження того, як національні суди вирішили питання захисту і безпеки дитини (пункт 79); ретельне вивчення того, чи існували підвищені ризики захисту і безпеки дитини під час проживання з матір`ю (пункт 82); дослідження стабільності середовища дитини для забезпечення її найкращих інтересів (пункти 83-84).

До указаного вище рішення Європейського Суду з прав людини в справі

«М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду додана окрема думка судді Карло Ранзоні, яка зводиться до наступного.

Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (див. справу «Цаунеґґер проти Німеччини» з відповідними змінами, заява № 22028/04, § 46, 03 грудня

2009 року).

Слід зазначити, що Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором.

Верховний Суд виходить з того, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові

від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

Отже вирішуючи спір щодо визначення місця проживання малолітніх дітей у цій справі, судами попередніх інстанцій зазначене було враховано, а також враховано всі обставини, які мають істотне значення для вирішення цього спору, а тому доводи касаційної скарги стосовно того, що діти не повинні, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучені зі своєю матір`ю є безпідставними.

Разом з тим, відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частинами другою, третьою статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд ураховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 182 СК України).

Отже, оскільки місце проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено із батьком, а тому апеляційний суд обґрунтовано вважав, що матір цих дітей, яка проживає окремо від них та є працездатною людиною, зобов`язана матеріально утримувати своїх дітей, забезпечивши їх мінімально необхідними благами, які потрібні для їх життя та виховання.

При цьому ураховуючи вимоги СК України, розмір заробітку ОСОБА_1 та інші встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, та дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 спроможна сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі 9 000,00 грн (по 4 500,00 грн на кожну дитину), щомісяця до досягнення дітьми повноліття.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішень, та переважно зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, перевірені під час касаційного перегляду, відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України»,

№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 12 січня 2018 року у незміненій частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович