№ 310/7483/18

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 310/7483/18

провадження № 61-15183св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива-Плюс», Азовська сільська рада Бердянського району Запорізької області,

треті особи: Бердянська об`єднана державна податкова інспекція ДФС України у Запорізькій області, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року у складі судді Прінь І. П. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2019 рокуу складі колегії суддів: Крилової О. В., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива-Плюс» (далі - ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс»), Азовської сільської ради Бердянського району, третя особа- Бердянська об`єднана державна податкова інспекція ДФС у Запорізькій області, про визнання недійсним договору купівлі- продажу майнового паю.

Позов мотивований тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21 липня 2015 року ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» продало ОСОБА_2 майновий пай на суму 68 892,05 грн, який належав йому на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності на майновий пай члена КСП «Зоря». Азовською сільською радою було видано на ім`я ОСОБА_2 нове свідоцтво про право власності на майновий пай серії І-ЗПБ/Д від 18 серпня 2015 року.

Позивач вважав, що договір купівлі-продажу майнового паю має ознаки грубого порушення Податкового та Цивільного кодексів, був укладений з метою заволодіння майном власників інших майнових паїв, в тому числі і його. Укладений договір купівлі-продажу є удаваним, оскільки мав на меті приховати інший правочин - придбання виділеного майна, яке було майновими сертифікатами, які придбало ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» у 2010 році. За наслідками укладення договору купівлі-продажу ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» повинно було сплатити податок на доходи і воєнний збір, але вони цього не зробили.

Також зазначав, що договір купівлі-продажу був укладений між сторонами без дотримання вимог частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, а саме зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності правочину. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Форма договору купівлі-продажу майнового паю була затверджена наказом Мінагрополітики від 09 квітня 2001 року № 97 «Про затвердження рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності». Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Спірний договір не посвідчений нотаріусом і не зареєстрований. Просив визнати договір купівлі-продажу майнового паю, укладений між ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» і ОСОБА_2 від 21 липня 2015 року недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2019 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів для визнання оспорюваного правочину - договору купівлі-продажу недійсним відповідно до статей 203 235 ЦК України. З позову та доданих до нього документів не вбачається підстав вважати, що договір купівлі-продажу майнового паю порушує права та (або) законні інтереси позивача.

Залишаючи без змін рішення суду, апеляційний суд вказав, що позивачем не надані докази на підтвердження того, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу стосується майна, яке належить йому на праві власності або на яке він отримав свідоцтво про право на майновий пай.Позивачем не доведено, що на час укладення оспорюваного договору, КСП не розрахувалося з ним за майновими паями, не зазначено, що на час укладення договору існували будь-які позови або претензії членів КСП щодо розпорядження їх майновими правами. Тож позивачем не надано суду і не наведено в позові жодних належних і допустимих доказів на підтвердження недійсності оспорюваного ним правочину. Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не прийняли до уваги, що по договору купівлі-продажу майнового паю від 21 липня 2015 року між ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» та ОСОБА_2 було продано не лише майновий сертифікат, а передано у користування майно КСП «Зоря», у тому числі без згоди ОСОБА_1 , як власника майнових прав та майна КСП «Зоря», відповідно до свідоцтва 1-ЗПБ № 010505 від 01 січня 2009 року вартістю 18 547,55 грн. Суди діяли упереджено до позивача, представників позивача та третьої особи намагаючись уникнути дослідження доказів, які спростовують висновки судів попередніх інстанцій. Зазначає, що на підставі правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-605цс16, позивач не є стороною правочину, але є пайовиком колишнього КСП «Зоря», визнаний у статусі як «заінтересована особа», яка отримала майнові права та майно з іншими пайовиками колишнього КСП «Зоря» інтереси якого та інших пайовиків порушуються з боку відповідачів.

Аргументи учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_3 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року та постанову Запорізької області від 02 липня 2019 року та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив мотивований тим, що оскаржені судові рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнового паю суттєво впливає на права та законні інтереси скаржника, який є пайовиком бувшого КСП «Зоря», визначений у статусі, як «заінтересованої особи», згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеного у Постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-605цс16, яка отримала майнові права з іншими пайовиками колишнього КСП «Зоря» права та інтереси якого і інших пайовиків КСП «Зоря», порушуються з боку ТОВ «АФ «Нива-Плюс» та ОСОБА_2 , які відповідно до змісту статті 235 ЦК України удаваним правочином, неодноразово приховали інші правочини, які вони у дійсності вчинили з продажу майнового сертифікату серії І-ЗПБ № 010523 від 03 серпня 2010 року вартістю 68 892,05 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2019 року матеріали цивільної справи № 310/7483/18 надійшли до Верховного Суду та 09 вересня 2019 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги за таких підстав.

Суди встановили, що 21 липня 2015 року між ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» і ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу майнового паю, за яким продавець продав, а покупець купив належний ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» загальною вартістю 68 892,05 грн, який належав продавцю на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності на майновий пай члена КСП «Зоря». Азовською сільською радою було видано на ім`я ОСОБА_2 нове свідоцтво про право власності на майновий пай серії І-ЗПБ/Д від 18 серпня 2015 року.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір посилаючись на різні обставини, серед яких нікчемність та удаваність правочину, його невідповідність закону тощо. При цьому стверджував що зазначений договір порушує права його та інших колишніх членів КСП на майновий пай.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року в справі № 125/1545/16-ц (провадження № 61-20164св19) вказано, що «до виділення на зазначені майнові сертифікати у передбаченому законом порядку конкретного майна усі вони є лише співвласниками майнових паїв, а не співвласниками майна, а тому і положення статті 362 ЦК України на них не поширюються. Вирішуючи спір, суди, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про відмову у позові, оскільки до виділення на майновий сертифікат у передбаченому законом порядку конкретного майна його власник є лише власником майнового паю. Право на майновий пай виникає у члена КСП, засвідчується відповідним документом - майновим сертифікатом і не пов`язується з конкретним майном до його виділення в натурі. Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до укладення договорів купівлі-продажу із ОСОБА_4 були власниками майнового паю, засвідченого відповідним документом, - свідоцтвом про право власності на майновий пай члена КСП ім. Щорса с. Гайове ТОВ «Лан» с. Гайове», не пов`язаного з виділеним у натурі майна, підстав вважати що вони є співвласниками частки у праві спільної часткової власності колективного підприємства немає. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 607/9325/17 (провадження № 61-9781св19), від 05 вересня 2018 року у справі № 700/474/15-ц (провадження № 61-10699св18), від 11 серпня 2018 року у справі № 189/1966/15-ц (провадження № 61-32439св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 368/2048/15-ц (провадження № 61-5700св 18)».

У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що член КСП «Зоря» ОСОБА_2 відчужив ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» свій пай члена колективного сільськогосподарського підприємства за майновими сертифікатами. Свідоцтва про право власності на майновий пай ОСОБА_2 не містять жодних відміток про належність йому на праві власності будь-якого конкретного майна як індивідуально визначеного об`єкта.

Відповідно до статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що позивачем не надані докази на підтвердження того, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу стосується майна, яке належить йому на праві власності або на яке він отримав свідоцтво про право на майновий пай.Позивачем не доведено, що на час укладення оспорюваного договору, КСП не розрахувалося з ним за майновими паями, не зазначено, що на час укладення договору існували будь-які позови або претензії членів КСП щодо розпорядження їх майновими правами. Позивачем не надано суду і не наведено в позові жодних належних і допустимих доказів на підтвердження недійсності оспорюваного ним правочину.

За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат