№ 311/634/18

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 311/634/18-ц

провадження № 61-1837св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакара Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2018 року

у складі судді Нікандрової С. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В.,

Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 30 листопада 2013 року між банком

та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 4 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою було виконало у повному обсязі, а саме: надало відповідачці кредитну картку

№ НОМЕР_1 із встановленим кредитним лімітом із строком дії

до жовтня 2017 року.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов`язань станом на 15 січня 2018 року, утворилась заборгованість

у розмірі 11 817,62 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 5 277,64 грн, заборгованості за відсотками - 1 447,33 грн, пені - 4 053,72 грн та штрафу - 1 038,93 грн.

З урахуванням викладеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути

на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2013 року у розмірі 11 817,62 грн.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з метою використання послуг банківської установи ПАТ КБ «ПриватБанк» на її ім`я було видано банківську картку для виплат. Разом із тим, їй була видана картка «Універсальна»

з відкритим на її ім`я рахунком, яку вона не активувала та жодного разу

не використовувала цю картку.

Посилалась на те, що добросовісно використовувала відкритий банківський рахунок, жодних дій, направлених на розголошення відомостей щодо номерів рахунків та способів доступу до них третім особам не допускала.

Використовувала як фінансовий телефон сім-карту оператора мобільного зв`язку «Київстар», з номером НОМЕР_2 . У березня 2017 року у неї перестав працювати зазначений номер телефону.

Звернувшись до оператора мобільного зв`язку, їй стало відомо про те,

що вона не є власницею вказаного номеру та він використовується іншим абонентом.

Також їй стало відомо про те, що у період з 27 лютого 2017 року по 05 квітня 2017 року з її карткового рахунку та інших карткових рахунків, які вона

не відкривала на своє ім`я здійснювалися банківські операції зі зняття грошових коштів, зараховування коштів на рахунки, збільшення кредитного ліміту, перерахування коштів на інші рахунки, поповнення мобільних рахунків, зараховування суми вкладу з копілки, яку вона не відкривала, зняття коштів у банкоматах, перевід коштів через IVR-меню, перерахунок коштів

за допомогою LiqPay рахунку.

Всі вказані дії були вчинені у м. Києві за різними адресами, у той час, коли вона не відвідувала м. Києва.

Зазначала, що з вказаного приводу вона зверталась до правоохоронних органів, та 07 квітня 2017 року за її заявою було внесено відомості до ЄРДР за №12017081190000141 про вчинення кримінального правопорушення

за частиною першою статті 185 КК України та розпочато досудове розслідування, яке на час звернення з цим позовом ще тривало.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: визнати порушеним її права як споживача фінансових послуг; визнати транзакції щодо переказів з кредитної картки НОМЕР_1 , виданої на її ім`я недійсними; визнати кредитні договори б/н щодо відкриття на її ім`я карткових рахунків НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 ; НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 ; НОМЕР_10 недійсними; визнати всі транзакції, вчинені за вказаними рахунками недійсними

та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 02 травня 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів об`єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та присвоєно номер провадження № 2/311/471/2018.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, вчинені 27 лютого 2017 року, 28 лютого 2017 року, 01 березня 2017 року

по картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я

ОСОБА_1 .

Визнано недійсними кредитні договори щодо відкриття на ім`я

ОСОБА_1 карткових рахунків № № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 .

Визнано недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, вчинені 01 березня 2017 року, 02 березня 2017 року, 04 березня 2017 року,

28 березня 2017 року, 28 квітня 2017 року, 28 травня 2017 року, 28 червня

2017 року, 28 липня 2017 року, 21 серпня 2017 року, 28 серпня 2017 року,

28 вересня 2017 року, 28 жовтня 2017 року, 28 листопада 2017 року, 28 грудня 2017 року по картковому рахунку № НОМЕР_3 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 .

Визнано недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, вчинені 01 березня 2017 року, 02 березня 2017 року по картковому рахунку

№ НОМЕР_4 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 .

Визнано недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, вчинені 28 лютого 2017 року, 01 березня 2017 року, 02 березня 2017 року

по картковому рахунку № НОМЕР_5 , відкритому на ім`я

ОСОБА_1 .

Визнано недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, вчинені 01 березня 2017 року, 02 березня 2017 року по картковому рахунку

№ НОМЕР_6 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 .

Визнано недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, вчинені 01 березня 2017 року по картковому рахунку № НОМЕР_7 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 .

Визнано недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, вчинені 01 березня 2017 року по картковому рахунку № НОМЕР_8 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 .

Визнано недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, вчинені 01 березня 2017 року по картковому рахунку № НОМЕР_9 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 .

Визнано недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, вчинені 01 березня 2017 року по картковому рахунку № НОМЕР_10 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заборгованість

за кредитом, яку банк просив стягнути із ОСОБА_1 утворилася внаслідок проведення операцій з використанням електронно-обчислюваної техніки, що мають ознаки шахрайства. Суд першої інстанції не встановив обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями

чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанні ПІН-коду

або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») залишено без задоволення. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , оскільки судом було встановлено,

що остання як користувач картки своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням, остання невідкладно повідомила банк про факт незаконного списання грошових коштів з її карткового рахунку та звернулася до правоохоронних органів, враховуючи наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду,

АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій

не встановлено обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанні ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію.

АТ КБ «ПриватБанк» вважало, що до спірних правовідносин

не застосовуються норми Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки його дія застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Посилалося на те, що підставою визнання договору недійсним

є недодержання у момент вчинення правочину стороною вимог,

які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою-шостою

статті 203 ЦК України, проте судами попередніх інстанцій не були встановлені зазначені обставини та не застосовано норми статей 203 215 ЦК України.

Також АТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що ОСОБА_1 не було виконано пункт 1.1.2.1.21 кредитного договору щодо негайного повідомлення банку шляхом дзвінка до колцентру (протягом 15 хвилин) інформацію про несанкціоноване списання кредитних коштів з її картки третіми особами, а тому вважало, що відповідальність за ризик збитків

від здійснення операцій несе користувач, а не банк.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи

із Василівського районного суду Запорізької області.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року справу за позовом

ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 листопада 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, на підставі особистої анкети-заяви

ОСОБА_1 (а. с. 7 т. 1).

У березні 2017 року ОСОБА_1 повідомляла ПАТ КБ «ПриватБанк»

у телефонному режимі про несанкціоноване списання грошових коштів

з кредитної картки.

07 квітня 2017 року ОСОБА_1 зверталася до відділення

ПАТ КБ «ПриватБанк», де отримала виписку по рахунку.

Згідно довідки про прийняття та реєстрацію заяви Дніпропетровського відділення поліції Василівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 09 квітня 2017 року

№ 2443/55/СВ-2017 за заявою ОСОБА_1 про те, що у період часу

з 27 лютого 2017 року по 05 квітня 2017 року невстановлена особа невстановленим чином у невстановленому місці, скориставшись електронним рахунком картки НОМЕР_11 КБ «ПриватБанк», яка зареєстрована на ОСОБА_1 , таємно викрала кошти у розмірі

4 199,00 грн, чим спричинила їй матеріальну шкоду, 07 квітня 2017 року були внесені дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12017081190000141 за частиною першою статті 185 КК України,

та розпочато досудове розслідування (а. с. 54 т. 1, 13 т. 2).

11 вересня 2017 року ОСОБА_1 письмово зверталася до голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, у якій повідомляла про шахрайські дії, що відбувалися з використанням карткового рахунку, відкритого на її ім`я та просила припинити стягнення кредитних коштів, якими вона не користувалася, у зв`язку із досудовим розслідуванням кримінального провадження (а. с. 55 т. 1).

Відповідно до розрахунку заборгованості за вказаним договором, виписки

по картковому рахунку № НОМЕР_3 та додатковим рахункам

за період з 27 лютого 2017 року по 07 квітня 2017 року ОСОБА_1

з 30 листопада 2013 року (період відкриття рахунку) не користувалася кредитними коштами, не активувала кредитну картку, кредитний ліміт

був встановлений 0 грн. 27 лютого 2017 року відбулося збільшення кредитного ліміту до 2 500,00 грн та перевід на карту НОМЕР_12 на ім`я отримувача ОСОБА_2 трьох платежів на суму 202,00 грн кожен. 28 лютого 2017 року відбулося збільшення кредитного ліміту до 4 000,00 грн.

01-02 березня 2017 року та 04 березня 2017 року з рахунку зафіксовано зняття кредитних коштів у банкоматах м. Києва, придбання товарів, здійснення операцій по переводу за допомогою електронної платіжної системи LiqPay(рахунок LiqPay цей номер мобільного телефону в міжнародному форматі, прив`язаний до банківської картки ПриватБанку), зараховування переводів на рахунки, поповнення мобільних рахунків, зарахування суми вкладу

з копілки, перевод коштів через IVR-меню (а. с. 5, 6, 46-50, 79-80 т. 1).

Згідно повідомлення та довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» відкритий ОСОБА_1 30 листопада 2013 року рахунок № НОМЕР_1

01 березня 2017 року було закрито. Разом з тим 28 лютого 2017 року на її ім`я було здійснено випуск нової кредитної карти № НОМЕР_5 зі строком дії до лютого 2020 року. 01 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 було здійснено випуск кредитних карт № № НОМЕР_10 , НОМЕР_6 , НОМЕР_9 , НОМЕР_8 , НОМЕР_4 , НОМЕР_7 , НОМЕР_3 зі строком дії

до лютого 2020 року, по яких за період з 01-02 березня 2017 року, 04 березня 2017 року, 28 березня 2017 року, 28 квітня 2017 року, 28 травня 2017 року,

28 червня 2017 року, 28 липня 2017 року, 21 серпня 2017 року, 28 серпня

2017 року, 28 вересня 2017 року, 28 жовтня 2017 року, 28 листопада 2017 року та 28 грудня 2017 року здійснювалися певні транзакції. Станом на 05 грудня 2017 року кредитна заборгованість складала 9 451,73 грн (а. с. 55, 81 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,

що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована

на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

(частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

На підставі частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно

до статті 1048 ЦК України.

Згідно частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким,

що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

в одному або кількох документах.

Відповідно до пункту 1.1.2.1.13. Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови) клієнт зобов`язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи про факти втрати карти, стікеру, ПІНу, сім-карти мобільного телефону, отримання повідомлення про їх незаконне використання. У разі настання вищевказаних випадків необхідно звернутися до відділення банку

за телефонами (безкоштовно) по Україні.

Згідно пункту 1.1.2.1.21. Умов та правил, клієнт зобов`язаний негайно повідомляти банк шляхом дзвінка до колцентру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома клієнту про втрату/викрадення карти, стікеру PayPass, сім-карти мобільного телефону, несанкціоновані транзакції по його рахунках (а також по рахунках 3-іх осіб).

Пунктом 1.1.3.1.7. Умов та правил передбачено, що банк зобов`язаний в разі виникнення овердрафта або одержання усного або письмового повідомлення власника або довіреної особи, переданого у порядку, передбаченому Правилами, про втрату/крадіжку картки або про можливість несанкціонованого використання картки третіми особами забезпечити призупинення розрахунків з використанням картки.

Згідно пунктів 2.1.1.10.10 та 2.1.1.10.11. Умов та правил клієнт дає свою згоду на те, що за замовчуванням при видачі картки банк блокує можливість використання карти в мережі інтернет, а також при здійсненні ризикових операцій у країні та за кордоном.

Відповідно до пункту 2.1.1.11.6. Умов та правил, суми коштів по операціях, які оскаржуються держателем, повертаються на картрахунок до повного врегулювання питання з протилежною стороною - банком який представив операцію.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо

не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування

на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його ж рахунка, банк повинен негайно, після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків

в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб`єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта)

за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Згідно пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей

за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню

в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми

на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до вимог пункту 6 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу

в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків

від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платежів засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада

2014 року № 705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано

без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, четвертою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно положень статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних

із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановивши, що ОСОБА_1 як користувачка картки своїми діями

чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, списання грошових коштів з її карткових рахунків відбулося не за її розпорядженням, остання невідкладно повідомила банк про факт незаконного списання грошових коштів

з її карткового рахунку та звернулася до правоохоронних органів

та ураховуючи наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості і про задоволення зустрічного позову.

При цьому суди правильно виходили із того, що матеріалами справи не було встановлено, що кредитні картки неустановленій особі ОСОБА_1

не замовляла і зазначені картки не отримувала, а отже її волевиявлення

на їх отримання було відсутнє.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції правильно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі

№ 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) та від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (касаційне провадження № 61-16504св18) вказану правову позицію підтримав.

Таким чином, суди першої інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності

та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази

та встановив обставини у справі. Суд апеляційної інстанції правомірно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться

до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки

та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у редакції 2004 року,

так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня

2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру

до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування

чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 грудня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович