Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 314/3658/15-ц
провадження № 61-9706св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2018 року у складі судді Беспалько Т. Д., та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 27 800 доларів США із сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 17 червня 2018 року.
Пунктом 8.3 кредитного договору визначено, що забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором є іпотека квартири АДРЕСА_1 .
Крім того, у рахунок належного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 17 червня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки.
Позивач зазначає, що позичальник належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, тому станом на 13 липня 2015 року виникла заборгованість перед кредитором у розмірі 128 955,55 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на вказану дату складає 2 825 416,04 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
На підставі викладеного та, з урахування уточнених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 955,55 доларів США, що за курсом НБУ на 13 липня 2015 року становить 2 825 416,04 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 25 697,93 доларів США, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 20 661,66 долар США, заборгованості по сплаті комісії - 5 580,64 доларів США, пеня - 79 863,71 долари США, а також штраф: фіксована частина - 11,41 доларів США, процентна складова - 6 140,20 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2015 рокупозов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 128 955,55 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 липня 2015 року складає 2 825 416,04 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
УхвалоюВільнянського районного суду Запорізької області від 21 березня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2015 року.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2018 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 955,55 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 липня 2015 року складає 2 825 416,04 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник у добровільному порядку взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконує, платежі по погашенню кредиту не здійснює, тому виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та не спростовано відповідачем.
При цьому, суд, крім основної суми боргу, стягнув нараховані ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами, виходячи з розрахунку заборгованості станом на 13 липня 2015 року, а також пеню за весь час прострочення та штраф.
Крім того, суд зазначив, що відсутні підстави для застосування позовної давності, про сплив якої заявлено ОСОБА_1 , у зв`язку з недоведеністю.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 13 липня 2015 року у розмірі 38 270,79 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 25 245,39 доларів США станом до 14 вересня 2011 року, заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом - 10 289, 87 доларів США станом до 14 вересня 2011 року, заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом - 2 735,53 доларів США станом до 14 вересня 2011 року.
В решті позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що звернувшись у вересні 2011 року до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк змінив порядок, умови та строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що строк виконання договору в повному обсязі настав.
У разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, комісію, пеню та штраф за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Отже, вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованої після 14 вересня 2011 року, необґрунтовані.
Позовні вимоги у цій справі до ОСОБА_1 у порядку статті 625 ЦК України АТ КБ «ПриватБанк» не заявляв.
Проте, стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором, зокрема тіло кредиту, проценти за користування кредитом, комісія, станом до 14 вересня 2011 року.
Оскільки умовами кредитного договору за згодою сторін позовну давність збільшено до п`яти років, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року, залишене без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 12 липня 2018 року, у справі № 314/3228/17 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору, не перериває перебіг позовної давності, тому позивач звернувся до суду у строк, у межах якого він може звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заява ОСОБА_1 про застосування до спірних правовідносин позовної давності не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що позовна давність не спливла.
Короткий зміст вимог та доводів особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що вперше банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки 24 липня 2009 року.
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 серпня 2009 року було відкрито провадження у справі № 2-1102/09 (2-0805-17/2011), але позовні вимоги в подальшому були залишені без розгляду.
Строк виконання кредитного договору в повному обсязі настав саме тоді, коли банк звернувся вперше до суду із таким позовом, а не з 14 вересня 2011 року, як помилково встановив суд апеляційної інстанції, коли банк вдруге звернувся до суду.
Про вказані обставини ОСОБА_1 зазначала в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі, однак суди на них не звернули увагу.
Судами помилково не застосовано позовну давність до позовних вимог банку, оскільки строк, у межах якого АТ КБ «ПриватБанк» може звернутися до суду із вимогами про стягнення тіла кредиту та процентів, сплив 24 липня 2014 року, а позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, про застосування якої ОСОБА_1 звернулася з заявою до суду першої інстанції.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судове рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, висновок суду відповідає встановленим обставинам справи, тому підстави для його скасування відсутні.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2018 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з Вільнянського районного суду Запорізької області.
У липні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_1 та
ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у розмірі 27 800 доларів США на наступні цілі: на споживчі цілі у розмірі 25 000 доларів США, на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту - 720 доларів США, страхування майна - 160 доларів США, особисте страхування - 120 доларів США, на сплату страхових платежів - 2 800 доларів США, зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, з кінцевим терміном повернення до 17 червня 2018 року.
Згідно з пунктом 8.3 кредитного договору забезпечення виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека квартири АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 17 червня 2008 року укладено договір поруки.
Відповідно до квитанції про видачу готівки від 17 червня 2008 року № 015
ОСОБА_1 видано грошові кошти у розмірі 24 000 доларів США, що в еквіваленті становило 116 503,20 грн.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 02 жовтня 2012 року, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPVLGA0000001002 від 17 червня 2008 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , у розмірі 53 655,89 доларів США звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75,90 кв.м, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Визначено початкову ціну продажу предмета іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75,90 кв.м, на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність після набрання рішенням законної сили.
Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,90 кв.м, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Вільнянського РВ ГУМВС України в Запорізькій області.
Рішення суду не виконано у зв`язку з відсутністю у банку правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, що унеможливлює його реалізацію.
Позичальник належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитним договором та ухиляється від виконання судового рішення, тому, відповідно до наданого банком розрахунку, станом на 13 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 128 955,55 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 25 697,93 доларів США, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 20 661,66 долар США, заборгованості по сплаті комісії - 5 580,64 доларів США, пеня - 79 863,71 доларів США, а також штраф: фіксована частина - 11,41 доларів США, процентна складова - 6 140,20 доларів США.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
04 травня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» уточнило позовні вимоги та просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 128 955,55 доларів США станом на 13 липня 2015 року (а. с. 123-124, т. 1).
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 12 липня 2018 року, у справі № 314/3228/17 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору.
ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи.
ОСОБА_1 заявила в суді першої інстанції про застосування позовної давності до вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором (а. с. 138-140, т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до частини першої статті 598, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 1050 ЦК України також передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України).
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 176/3645/14-ц (провадження № 61-18172св19), 20 січня 2021 року у справі № 203/626/16-ц (провадження № 61-22034св19).
У справі, яка переглядається, пунктом 8.1 кредитного договору визначено, що кредитні кошти надаються шляхом видачі готівки на строк з 17 червня 2008 року по 17 червня 2018 року.
У пункті 8.1.2 кредитного договору сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати (в тому числі оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі), - в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
Апеляційний суд, дійшов висновку про те, що АТ КБ «ПриватБанк», пред`явивши позов до ОСОБА_1 , як позичальника, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який було задоволено рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 березня 2012 року у справі № 2-73/2012, що набрало законної сили, змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором.
Проте, заперечуючи проти позову, як в суді першої інстанції під час розгляду справи по суті, так і в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 вказувала, що строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 17 червня 2008 року банком змінено у липні 2009 року, коли останній вперше звернувся до суду з позовом до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 175-180, т. 2).
При цьому, ОСОБА_1 зазначала, що 24 липня 2009 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки, за результатами розгляду якого Вільнянським районним судом Запорізької області постановлено ухвалу від 06 травня 2011 року у справі № 2-0805-17/2011 про залишення позову без розгляду.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 березня 2012 року у справі № 2-73/2012 ухвалено за результатами повторного звернення у вересні 2011 року АТ КБ «ПриватБанк» до суду із таким позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься ухвала Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 травня 2011 року, постановлена у справі № 2-0805-17/2011.
Апеляційний суд на зазначені доводи апеляційної скарги також уваги не звернув, не перевірив обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема не з`ясував дату, з якої банком змінено строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором.
Не надавши оцінки вказаним обставинам справи, суди, зокрема не встановили, коли вперше банк звернувся до суду з позовом до боржника про виконання зобов`язання за кредитним договором, оскільки це впливає на визначення дати зміни строку зобов`язання за цим кредитом, та, як наслідок, на розрахунок суми боргу, яка підлягає до стягнення.
При цьому, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи звертався банк з позовом щодо звернення стягнення на майно в рахунок поточної заборгованості чи загальної суми боргу, а також чи не змінився строк виконання зобов`язання за кредитним договором достроково, враховуючи пункт 8.1.2 кредитного договору.
ОСОБА_1 заявила в суді першої інстанції про застосування позовної давності щодо вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну
і спеціальну.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
На підставі пункту 5.5 кредитного договору строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю п`ять років.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Суд апеляційної інстанції, вказуючи, що позивач звернувся до суду із позовом в межах збільшеної сторонами позовної давності, зокрема п`ять років, тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні, не встановив початку перебігу позовної давності у цій справі, у зв`язку з чим висновок суду, що позовна давність не спливла є передчасним.
За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83-84 228 229 235 243 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру заборгованості, наявності доказів, що її підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не врахував вищевказаних обставин та вимог процесуального законодавства, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, що призвело до неправильного вирішення справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, фактичні обставини справи судом апеляційної інстанції у повному обсязі не встановлено, не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам у сукупності, тому спір залишився не вирішеним судом відповідно до вимог закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук