Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 314/588/17
провадження № 61-7565св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник ОСОБА_1 ,
заінтересована особа Вільнянський районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 липня 2017 року у складі судді Беспалько Т. Д. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Вільнянського району Запорізької області у с. Максимівка. Досягнувши повноліття, отримав паспорт. У 1987 році під час проходження військової служби паспорт він здав, натомість 10 листопада 1987 року отримав посвідчення особи та довідку про підтвердження проходження військової служби. Після проходження військової служби паспорт заявнику не видано. На сьогодні у нього паспорт відсутній.
Для отримання паспорта громадянина України йому необхідно документальне підтвердження його перебування на території України. При зверненні до Вільнянського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області (далі Вільнянського РС УДМС України у Запорізькій області) щодо видачі йому паспорта громадянина України отримав відмову, оскільки встановлено особу заявника, але не встановлено його належності до громадянства будь-якої держави.
Згідно з повідомленням Вільнянського РС УДМС України у Запорізькій області від 28січня 2017 року №23.26-190 заявнику запропоновано звернутися до суду.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 листопада 2017 року, у заявіОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходили з того, що ОСОБА_1 не довів факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду зцивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 листопада 2017 року, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення заяви, та встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПКУкраїни, уредакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року відкрито касаційне провадження увказаній справі.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили всіх фактичних обставин справи, а саме, що ОСОБА_1 постійно проживає на території України, та жодного разу не від`їжджав за кордон.
Суди не звернули уваги, що у 1987 році під час проходження військової служби паспорт він здав, натомість отримав посвідчення особистості від 10 листопада 1987 року та довідку про підтвердження проходження військової служби.
Після проходження військової служби паспорт йому не видано.
У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 позбавлений усіх прав громадянина України: асаме, на працевлаштування, отримання медичної допомоги, державну реєстрацію шлюбу тощо.
Суд першої інстанції не взяв до уваги довідку щодо прописки заявника, де зазначено, що він з 25 грудня 1990 року прописаний у військовій частині НОМЕР_1 , відмітки про виписку відсутні.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від15січня 2020 року №460-ІХ (далі Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2017 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Максимівка Вільнянського району Запорізької області, де у червні 1982 року отримав середню освіту (т. 1, а.с.4, 5).
Відповідно до довідки від 28 січня 2017 року, виданої Вільнянським РС УДМС України вЗапорізькій області, ОСОБА_1 , уродженець села Максимівка Вільнянського району Запорізької області, дійсно звертався до Вільнянського районного сектора державної міграційної служби України в Запорізькій області із заявою про видачу паспорта. Проведеною перевіркою встановлено особу заявника, але не встановлено його належності до громадянства будь-якої держави (т.1, а.с.11).
Згідно з повідомленням Вільнянського РС УДМС України в Запорізькій області від 28 січня 2017 року №23.26-190, встановити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року на території України неможливо (т.1, а. с.11).
Суди встановили, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , він з квітні 1983 року до 27 червня 1986 року проходив військову службу в лавах Радянської Армії, з серпня 1986 року до травня 1987 року працював урадгоспі «Декоративних культур» Севастопольської області, звідки звільнився утравні 1987 року у зв`язку із призивом до Збройних сил СРСР. Наступний запис утрудовій книжці датований 01 червня 1995 року, згідно з яким ОСОБА_1 прийнято на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «БАКС» м.Севастополя (т.1, а. с. 8).
Матеріали справи не містять відомостей про місце постійного проживання ОСОБА_1 станом на серпень 1991 року.
Довідка Максимівської сільської ради Вільнянськогорайону Запорізької області від 23 квітня 2009 року № 190 про проживання заявника на території села Максимівка Вільнянського району Запорізької області не містить даних, з якого часу останній проживає на території зазначеного населеного пункту, правові підстави проживання тощо.
Суди встановили, що відповідно до акта-підтвердження від 26 квітня 2017 року, складеного депутатом сільської ради ОСОБА_2 , що з липня 1991 року до 25грудня 1991 року ОСОБА_1 доглядав свого хворого батька у селі Максимівка Вільнянського району Запорізької області.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
На день розгляду справи в судах підстави та порядок набуття громадянства України регулювалися нормами Закону України «Про громадянство» від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ (далі Закон № 2235-ІІІ).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинностіЗаконом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано, крім Закону України «Про громадянство України», також Указом Президента України від 27 березня 2001року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень» (далі Порядок).
Відповідно до пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України. У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13листопада 1991 року.
Згідно з пунктом 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 234 ЦПК України 2004 року суд розглядає впорядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Верховний Суд зауважує, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Частиною першою статті 256 ЦПК України 2004 року визначено перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, він є невичерпний іусудовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого.
Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України 2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
Безперервне проживання на території України проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік 180 днів. Проживання на території України на законних підставах проживання вУкраїні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні (стаття 1 Закону України «Про громадянство України»). Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.
Суди виходили з того, що надані заявником докази не підтверджують його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року.
Докази, які надав заявник, не є безспірними доказами підтвердження факту, який просить встановити заявник.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Верховний Суд бере до уваги судову практику: постанови Верховного Суду від 22серпня 2018 року № 363/214/17-ц (провадження №15154), від 11 грудня 2019 року справа №182/393/18 (провадження № 61-7819св19), від 19 лютого 2020 року справа №199/8389/18 (провадження 61-11193св19).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьоїстатті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Проте у лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 384,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Оскільки ОСОБА_1 судовий збір сплачено у більшому розмірі, ніж встановлено законом, заява підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 листопада 2017 року залишити без змін.
Заяву ОСОБА_1 про повернення надмірно сплаченого судового збору задовольнити.
Зобов`язати УДКСУ у Печерському районі м. Києва повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн 00 ком, внесений згідно з квитанцією №31 від 02 грудня 2017 року на розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 , МФО 38004027, код банку отримувача 820019, перерахований згідно з меморіальним ордером №1 від 02 лютого 2018 року на розрахунковий рахунок 31213207700007, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м.Києва, код банку отримувача - 820019, код отримувача 38004897.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, єостаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко