16.09.2023

№ 317/1245/18

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 317/1245/18

провадження № 61-17742св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Кухар С. В., Онищенко Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовну заяву мотивовано тим, 12 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», банк), та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № СМ-БМЕ200\403\2008, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 691 000 доларів США на споживчі цілі на строк до 11 вересня 2023 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 12 вересня 2008 року було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № РМ-БМЕ200\403\2008, відповідно до умов якого останній передав банку в іпотеку наступне нерухоме майно: контрольно-пропускний пункт літ. А, загальною площею 14,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності іпотекодавцю; земельну ділянку, загальною площею 2,000 га, кадастровий № 2322183500:11:001:0449, розташовану на території Долинської сільської ради Запорізького району за цією ж адресою (за межами населених пунктів).

05 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та банком було укладено договір про відступлення прав вимоги за вказаними договорами.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року задоволені позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , стягнуто з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 7 617 978,50 грн.

Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивачу стало відомо, що за адресою предмета іпотеки зареєстровані земельні ділянки за кадастровим номером 2322183500:06:001:0902, площею 1 га, та за кадастровим номером 2322183500:06:001:0903, площею 1 га, власником яких є ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу між нею та ОСОБА_3 . Одну із вказаних земельних ділянок 13 червня 2016 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 .

Посилаючись на зазначені обставини, товариство просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - вказане нерухоме майно, власниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в рахунок погашення загальної заборгованості ОСОБА_4 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором № СМ-БМЕ200\403\2008 від 12 вересня 2008 року в розмірі 7 617 978,50 грн та визначити спосіб реалізації предметів іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною не нижче вартості предметів іпотеки, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки майна.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, кадастровий номер 2322183500:06:001:0902, площею 1 га, що розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району по АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів), власником якої є ОСОБА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 144159 від 06 грудня 2010 року, в рахунок погашення загальної заборгованості ОСОБА_4 перед TOB «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором від 12 вересня 2008 року у розмірі 7 617 978,50 грн та застосовано спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною не нижче вартості предмету іпотеки, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки майна.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, кадастровий номер 2322183500:06:001:0903, площею 1 га, що розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району по АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів), власником якої є ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кушніренко О. Г. 13 червня 2016 року та зареєстрованим в реєстрі за № 2819, в рахунок погашення загальної заборгованості ОСОБА_4 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором від 12 вересня 2008 року у розмірі 7 617 978,50 грн та застосовано спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною не нижче вартості предмету іпотеки, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки майна.

Рішення суду першої інстанції мотивовано оскільки сторони іпотечного договору передбачили спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, тому відповідно до положень статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» слід звернути стягнення на предмет іпотеки.

Предмет іпотеки - земельна ділянка, загальною площею 2,000 га, кадастровий № 2322183500:11:001:0449, розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району по АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки за кадастровими № № 2322183500:06:001:0902 та 2322183500:06:001:0903 за тією ж адресою фактично є одним об`єктом нерухомості.

Строки позовної давності позивачем не пропущено, оскільки про порушене право він дізнався після отримання у 2016 році інформаційної довідки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про земельну ділянку з кадастровим № 2322183500:11:001:0449, а до суду звернувся у травні 2018 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року скасовано рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши правильно обставини справи та задовольняючи позов, місцевий суд безпідставно відхилив заяви відповідачів про застосування позовної давності.

Пред`явивши у 2011 році вимоги до позичальника і поручителя про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування ним, товариство відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило кінцевий строк виконання основного зобов`язання, а тому, звернувшись до суду з цим позовом у 2018 році, пропустило трирічний строк позовної давності, про наслідки застосування якої заявили відповідачі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 27 листопада 2020 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року з пропуском строку, установленого частиною першою статті 390 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування статті 261 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі № 6-3116цс16 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні питання щодо дотримання позовної давності на звернення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до суду із цим позовом, апеляційний суд не звернув уваги на те, що товариство звернулось з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки до нових власників земельної ділянки, які є відмінними від іпотекодавця, який відчужив предмет іпотеки без згоди та відома іпотекодержателя. Позовну давність слід рахувати з 2016 року, коли у процесі виконання судового рішення про стягнення заборгованості із позичальника товариство дізналося про відчуження ОСОБА_3 заставного майна.

Відповідачі сплатили судовий збір за подання апеляційної скарги у меншому розмірі, ніж передбачений цивільним процесуальним законодавством.

У травні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 30 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 вересня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № СМ-БМЕ200\403\2008, згідно із яким банк надав останньому кредит в сумі 691 000 доларів США на споживчі цілі на строк до 11 вересня 2023 року.

Відповідно до пункту 1.9.1. кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та /або поручителем , та/або майновим поручителем та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки. При цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідно вимоги.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, задоволені позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , стягнуто з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 7 617 978,50 грн.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, досудова вимога № 47671 від 08 листопада 2011 року була направлена ОСОБА_3 як майновому поручителю і не була виконана ним, внаслідок чого у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» виникло право звернення до суду за захистом порушеного права із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та/або із застосуванням такого способу захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку із кадастровим номером 2322183500:11:001:0449 в рахунок погашення заборгованості за кредитом.

Вказане рішення знаходиться на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізької області.

При ознайомленні представника позивача з матеріалами виконавчого провадження з інформаційної довідки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, отриманої державним виконавцем 30 травня 2016 року, ним виявлено, що інформація про земельну ділянку з кадастровим № 2322183500:11:001:0449 у державних реєстраторів відсутня, проте замість неї за адресою предмета іпотеки зареєстровані такі земельні ділянки: 1) кадастровий номер 2322183500:06:001:0902, площею 1 га, власник ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В., за реєстровим № 1675; 2) кадастровий номер 2322183500:06:001:0903, площею 1 га, власник ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В., реєстровий № 1678.

Згідно із договорами купівлі-продажу від 20 липня 2010 року за реєстровими № № 1678 та 1675, посвідченими приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В., ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 земельні ділянки, площею по одному га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за межами населеного пункту, кадастрові номери 2322183500:06:001:0902 та 2322183500:06:001:0903.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 13 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кушніренко О. Г., за реєстровим № 2819, ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 2322183500:06:001:0903, площею 1 га, розташовану на території АДРЕСА_1.

У травні 2018 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з цим позовом.

11 грудня 2018 року ОСОБА_2 подала заяву про застосування позовної давності (а.с. 151, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У справі що переглядається, установлено, що відповідач ОСОБА_2 подала заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14).

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним), або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах: від 21 січня 2015 року в справі № 6-190цс14та від 05 липня 2017 року в справі № 6-3116цс16, а також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18).

Підстав для відступлення від цих правових висновків колегія суддів не вбачає.

Установивши, щоТОВ «ОТП Факторинг Україна», надіславши 08 листопада 2011 року позичальнику і поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування ним відповідно до положень статті 1050 ЦК України та пункту 1.9.1. кредитного договору, змінило строк виконання зобов`язання, а тому звернувшись до суду із цим позовом 04 травня 2018 року, пропустило трирічний строк позовної давності, про наслідки застосування якої заявив відповідач, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому суд вважав необґрунтованими посилання позивача на переривання строку позовної давності у зв`язку із відчуженням ОСОБА_3 спірної земельної ділянки відповідачам, підставно пославшись на положення статті 262 ЦК України, відповідно до якої заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності та правильно вказавши, що після набуття відповідачами права власності на спірні земельні ділянки вони набули статусу іпотекодавця в уже існуючому зобов`язанні і така заміна сторони не зумовила переривання перебігу позовної давності.

Крім того, посилання заявника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у зв'язку із неправильним, на його переконання, визначенням розміру судового збору, що мав бути сплачений відповідачами за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вказане не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, а лише може бути підставою для ухвалення додаткового рішення.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара