Постанова
Іменем України
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 318/3230/13
провадження № 61-9428св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - виконавчий комітет Благовіщенської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області,
особа, яка подавала апеляційну скаргу,- ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Онищенка Е. А.,
Бєлки В. Ю., Гончар М. С., від 28 квітня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Благовіщенської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області (далі - Виконавчий комітет) та просила визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право на спадкування майна, що залишилось після його смерті, а саме житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль марки DAEWOO-FSO LANОS TF69Y, код кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , а також визнати за нею право власності в порядку спадкування на це майно.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4 а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік її матері - ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіля марки DAEWOO-FSO LANОS TF69Y, державний номерний знак
НОМЕР_2 .
За життя заповіт ОСОБА_3 не склав. Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_3 відсутні.
Зазначала, що з 2008 року проживала з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки ті потребували постійного догляду, та вважала, що в силу вимог статті 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті останнього, як особа, що проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Інформація про рух справи в судах
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області, у складі судді Васильченка В. В., від 03 грудня 2013 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , а саме житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 04 травня 2012 року, та автомобіль марки DAEWOO-FSO LANОS TF69Y, код кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , технічний паспорт
НОМЕР_4 .
Додатковим рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області, у складі судді Васильченка В. В., від 27 березня 2013 рокувикладено резолютивну частину рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 03 грудня 2013 року в такій редакції:
«Визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , а саме житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 04 травня 2012 року, та автомобіль марки DAEWOO-FSO LANОS TF69Y, код кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , технічний паспорт
НОМЕР_4 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , а саме житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3
від 05 травня 2012 року, та автомобіль марки DAEWOO-FSO LANОS TF69Y, код кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , технічний паспорт НОМЕР_4 ».
Суд першої інстанції виходив з того, що факт прийняття спадщини позивачем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 підтверджено матеріалами справи, позивач прийняла спадщину на загальних підставах, передбачених законодавством, тому наявні підстави для задоволення позову.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_2 , яка не брала участі, оскаржила їх в апеляційному порядку.
Постановою Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З., від 16 липня 2019 рокурішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 03 грудня 2013 року та додаткове рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в запереченнях на апеляційну скаргу позивач визнала факт того, що особа, яка подала апеляційну скаргу, на день смерті спадкодавця була зареєстрована в спірному будинку, однак оспорила факт проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції в порушення статей 33 130 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року не вирішив питання щодо складу осіб, які повинні брати участь у розгляді справи.
Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 липня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів виходила з того, що суд апеляційної інстанції не дослідив питання, чи стосується прав та інтересів ОСОБА_2 оскаржуване нею рішення суду першої інстанції, не надав оцінки доводам та доказам особи, яка подала апеляційну скаргу, не мотивував свого рішення про порушення прав та інтересів особи, яка подала апеляційну скаргу, а тому висновки про скасування рішення суду першої інстанції Верховний Суд вважав є передчасними.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 03 грудня 2013 року та додаткове рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси ОСОБА_2 , особи яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, проте яка є спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки є онукою спадкодавця та з 2008 року по теперішній час, тобто не менше 5 років до часу відкриття спадщини була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до Запорізького апеляційного суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
04 червня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу у цивільній справі № 318/3230/13-ц на постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що, постановляючи оскаржену постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у цій же справі.
Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив її клопотання щодо виклику та допиту свідків, долучення до матеріалів справи нових доказів, не вирішив клопотання про витребування доказів, а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та розглянув справу без участі представника позивача, який подав заяву про відкладення розгляду справи.
Звертає увагу касаційного суду на те, що суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 є онукою спадкодавця ОСОБА_3 за відсутності документів, які б підтверджували їх родинні відносини.
Також заявник стверджує, що висновок апеляційного суду щодо доведеності факту реєстрації та проживання ОСОБА_2 з 2008 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 , є помилковим та таким, що суперечить іншим письмовим доказам по справі.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина до складу якої увійшли:
- житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- автомобіль марки DAEWOO-FSO LANОS TF69Y, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Допитані судом апеляційної інстанції свідки ОСОБА_5 та
ОСОБА_6 пояснили, що ОСОБА_2 є онукою померлого
ОСОБА_3 , зареєстрована та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , з 2008 року по теперішній час.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 , посилалася на те, що є спадкоємцем четвертої черги після смерті чоловіка матері - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 оскільки понад 5 років проживала однією сім`єю зі спадкодавцем, була пов`язана з ним спільним побутом і на момент смерті ОСОБА_3 вважав її своєю дочкою.
Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 стверджувала, що вона постійно проживала із ОСОБА_3 однією сім`єю та фактично прийняла спадщину після його смерті. При цьому,
ОСОБА_2 заперечувала право ОСОБА_1 на спадкування після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК).
Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до вимог статей 1258 1262 1263 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
У постанові від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц Верховний Суд вказав, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд правильно виходив із того, що фактично на спадщину після смерті ОСОБА_3 претендують ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожна з яких заперечує право іншої на спадкування та стверджує про свою належність до четвертої черги на спадкування за законом, як особи, що проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції виконав вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 16 грудня 2020 року, в межах наданої процесуальним законом компетенції досліджуючи питання належного обґрунтування порушення прав ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції у цій справи, надавши зібраним у справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку, що рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 03 грудня 2013 року та додаткове рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 27 березня 2014 року прийнято за неналежного суб`єктного складу учасників справи та щодо прав, свобод, інтересів осіб, що не були залучені до участі у справі.
Верховний Суд звертає увагу, що до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.
При цьому, факт реєстрації місця проживання спадкодавця та спадкоємця за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою їх проживання однією сім`єю.
Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження факту існування родинних відносин між ОСОБА_2 та померлим
ОСОБА_3 , а вказівка апеляційного суду на те, що ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_3 є помилковою.
Разом з тим, вказана помилка не вплинула на правильність вирішення справи, оскільки ОСОБА_2 не зазначала, що претендує на спадщину після смерті ОСОБА_3 , як онука спадкодавця.
Відповідно до частин першої та другої статті 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.
В матеріалах справи відсутнє клопотання про виклик свідка (-ів), подане позивачем, або її представником відповідно до вимог статті 91 ЦПК України.
В ході повторного апеляційного перегляду справи в судовому засіданні
17 березня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат
Майсак В. О. повідомила суд про відсутність у сторони позивача будь-яких невирішених клопотань до початку розгляду апеляційної скарги
ОСОБА_2 по суті.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми частини першої статті 372 ЦПК України та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Майсак В. О. про відкладення розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Апеляційний суд, встановивши, що явка учасників справи не була визнана судом обов`язковою, представником позивача не надано доказів на підтвердження її хвороби, а відтак не доведено наявність поважних причин для відкладення розгляду справи, доводи позивача викладені письмово у відзиві на апеляційну скаргу, дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні за відсутності позивача та її представника.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення справи, а переважно зводяться до невірного тлумачення заявником норм матеріального права, необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
При цьому ОСОБА_1 не позбавлена права з метою вирішення спору щодо прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 звернутись до суду із відповідним позовом до належного відповідача (відповідачів).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята із неправильним застосуванням норм матеріального права та без додержанням норм процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта