Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 318/854/18
провадження № 61-11466св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Кам`янсько-Дніпровська міська рада Запорізької області, ОСОБА_2 ,
третя особа - Міжрайонне управління у Кам`янсько-Дніпровському районі та м. Енергоград Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області, ОСОБА_2 , третя особа - Міжрайонне управління у Кам`янсько-Дніпровському районі та м. Енергоград Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку.
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.
Заяву про забезпечення позову обґрунтовував тим, що він є єдиним користувачем спірної земельної ділянки, водночас ОСОБА_2 значиться у Державному земельному кадастрі як власник спірної земельної ділянки, а тому відповідач може безперешкодно здійснити реєстрацію права власності на земельну ділянку шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та, не чекаючи рішення суду у цій справі, здійснити відчуження земельної ділянки, що значно ускладнить виконання рішення у справі та унеможливить ефективний захист та відновлення порушених прав позивача.
Ухвалою Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 16 січня 2019 року заяву про забезпечення позову залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження наміру відповідача відчужити спірну земельну ділянку, доводи заяви про забезпечення позову ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та не можуть розглядатися судом як об`єктивна причина для вжиття заходів забезпечення позову.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року ухвалу Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 16 січня 2019 року скасовано. Заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 2322410100:01:015:0019, площею 0,0939 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову. Оскільки арешт є найбільш обтяжливим заходом, суд дійшов висновку про обрання такого заходу забезпечення позову як заборона відповідачу і будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти дії щодо відчуження чи у будь-який спосіб передачу в чуже володіння спірного нерухомого майна.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року та залишити в силі ухвалу Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 16 січня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірності виду забезпечення позову та не обґрунтував необхідності вжиття такого заходу забезпечення позову, а також не застосував зустрічного забезпечення. Крім того, в мотивувальній частині постанови суд обґрунтовує один вид забезпечення позову, а у резолютивній частині рішення зазначає інший його вид.
У липні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Забезпечення позову спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, відчужити його тощо.
Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання тощо.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Предметом позову у справі є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОСОБА_2 передано спірну земельну ділянку, та державного акта на право власності на земельну ділянку.
Оскільки ОСОБА_2 є одноосібним власником спірної земельної ділянки і має об`єктивну можливість розпорядитися нею на власний розсуд у будь-який час, зокрема, відчужити її, суд апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи вид забезпечення позову, дійшов правильного висновку про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу і будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти дії щодо відчуження чи у будь-який спосіб передачу в чуже володіння спірного нерухомого майна. Такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами і належним чином забезпечить виконання рішення суду у разі задоволення позову.
З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність підстав вважати, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Ці доводи заявника зводяться до непогодження зі встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи, незгоди з оцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Обмеження заявника у праві розпоряджатися спірною земельною ділянкою з урахуванням обставин справи є необхідним і виправданим заходом, який не є непомірним, оскільки спірна нерухомість залишається у володінні ОСОБА_2 і він має можливість користуватися нею.
Водночас апеляційний суд, правильно обґрунтовуючи у мотивувальній частині рішення необхідність застосування такого виду забезпечення позову як заборона відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо відчуження спірного нерухомого майна, у резолютивній частині рішення зазначив інший вид забезпечення позову - накладення арешту. Тому резолютивну частину рішення суду апеляційної інстанції необхідно змінити шляхом зазначення виду забезпечення позову, який обґрунтовував суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не застосував зустрічного забезпечення, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову, не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.
Також суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України.
Заявник не посилався на докази існування зазначених підстав, з огляду на що доводи у наведеній частині є необґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки під час ухвалення рішення суд апеляційної інстанції у резолютивній частині рішення неправильно зазначив вид забезпечення позову, судове рішення апеляційного суду підлягає зміні.
Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року змінити.
Резолютивну частину постанови Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року в частині зазначення обраного виду забезпечення позову викласти в такій редакції: «Заборонити ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти дії щодо відчуження чи у будь-який спосіб передачу у чуже володіння земельної ділянки, кадастровий номер 2322410100:01:015:0019, площею 0,0939 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ».
В іншій частині постанову Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко